Для мільйонів телеглядачів історія Оксани Мухи почалася у 2019 році — з емоційної перемоги в «Голосі країни». Проте цей національний тріумф став лише розширенням аудиторії: у професійних музичних колах Львова та серед поціновувачів глибинного фольку вона задовго до телеефірів мала статус еталонної виконавиці.

Оксана свідомо проігнорувала правила вітчизняного шоу-бізнесу з його конвеєрною попмузикою. Здобувши класичну освіту по класу скрипки у Львівській музичній академії, вона легко могла б обрати спокійну кар'єру в оркестрі. Натомість вона вийшла до мікрофона, щоб витягти із забуття те, що роками відсували на задній план. Муха взялася повертати на велику сцену лемківський фольклор, старовинні романси та колискові. І головне — вона навчилася подавати цей матеріал із філігранною академічною чистотою, без жодного натяку на штучну «шароварщину».

Проте найсильніша лінія у її творчості, яка майже містично злилася з її власним тембром, — це спадщина Квітки Цісик. Ще у 2011 році Оксана здобула Гран-прі на першому конкурсі імені легендарної американської українки. Згодом ця музична спорідненість виросла у великий проєкт «Дякую тобі, Квітко».

Об'їздивши з ним десятки міст по обидва боки океану, Муха не просто переспівала знайомі мелодії — вона фактично заново відкрила феномен Цісик для цілого покоління нових слухачів.

Коли ж у 2019-му Оксані офіційно надали звання Заслуженої артистки України, це був саме той рідкісний випадок, коли державний папір лише констатував факт: визнання та любов аудиторії вона здобула набагато раніше.