Люди Львову - це не обовязково по нарродитись тут. Інколи достатньо 1 раз приїхати у відпуску.

Історія Вардкеса Арзуманяна зовсім не схожа на класичний шлях ресторатора. До 29 років він будував серйозну корпоративну кар'єру: працював у структурі вірменського «Газпрому» і мав у підпорядкуванні близько трьох тисяч людей. Усе змінила звичайна відпустка у 1993 році. Арзуманян приїхав до Львова, щиро закохався в місто і просто вирішив залишитися тут назавжди.

Так з'явилася компанія «Рестарон». Усе почалося у 1995-му з «Тарону» (закладу, що з часом еволюціонував у відомий нині проєкт Babo Gardens). Уявити складно: часи тотального дефіциту, а він відкриває крихітний ресторанчик на п'ять столиків, де готують справжню вірменську кухню.

Проте головна риса Арзуманяна як підприємця — він ніколи не створював заклади з безликим, роздутим меню «для всіх». Його філософія — це монопродукти та глибока робота зі спадщиною. Він не просто годує людей, він буквально «відкопує» та реставрує гастрономічну пам'ять Львова.

Коли у 2007 році на площі Ринок відкрилося міське кафе «Кентавр», це не було створенням концепції з нуля. Арзуманян повернув до життя заклад, який приймав гостей на цьому ж місці майже двісті років. Саме він тоді задав новий тренд на справжню локальну львівську кухню — унікальний мікс українських, австрійських, єврейських та польських кулінарних традицій. А місцеві круасани з какао швидко стали обов'язковим міським ритуалом як для туристів, так і для львів'ян.

Ще амбітнішим став запуск ресторану «Mons Pius: Пиво і М'ясо» у 2010 році. Для нього обрали складну, але фантастичну локацію — приміщення першого львівського банку-ломбарду, що пропрацював там три століття. Проте ставка робилася не лише на атмосферу старовини. Це була одна з перших повноцінних м'ясних ресторацій у регіоні. Замість звичних підходів там почали системно працювати з українською яловичиною: спеціальні шафи для сухого та вологого визрівання м'яса поставили просто в залі на очах у гостей. Для того часу це був абсолютно новаторський і сміливий крок.