Віктор Морозов — це абсолютно унікальна людина в нашій культурі. Він живе між двома світами: музикою та літературою, залишаючись неймовірно крутим в обох. Якщо ви раптом знаєте його лише за одним амплуа, саме час дізнатись його іншу сторону. Для цілого покоління українців Морозов — це той самий «хрещений батько» Гаррі Поттера. Саме він у шаленому темпі, ночами, перекладав книги Джоан Роулінг для видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», щоб українські читачі могли тримати в руках свіжі частини чи не найшвидше у світі. А крім Поттера, завдяки його філігранній роботі зі словом ми читаємо українською Пауло Коельйо, Роальда Дала та Джеремі Стронґа.
Задовго до того, як стати поважним перекладачем, він був справжнім музичним першопрохідцем.

У 70-х роках Віктор Морозов створив одні з перших українських біг-біт та рок-гуртів («Quo Vadis», «Арніка»).
А наприкінці 80-х став співзасновником легендарного львівського театру-студії «Не журись!».
Це була неаби яка міливість та новизна - відкрито сміятись за сцени з комуністичної системи, виконувати заборонені стрілецькі пісні тоді, коли за це ще реально можна було отримати серйозні проблеми з КДБ.

З акустичною гітарою в руках він робить магію не гіршу, ніж із перекладами. Морозов практично самотужки повернув до масового слухача цілий пласт львівського міського фольклору — ті самі хуліганські, іронічні батярські пісні («Тілько ві Львові»). А ще він віртуозно кладе складну сучасну поезію покоління Бу-Ба-Бу на музику, перетворюючи її на хіти.