LVIV.COM

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?

Ділись, Бро

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?
Христя Малиш

“То коли вже? Може пора замуж?” — якщо повезло народитись у Львові чи стати частиною галицького середовища, серія цих запитань не мала б тебе здивувати. Якими були вільні стосунки на галичині в часи бабці Австрії, як працює ритуальний атеїзм, чи може бути консервативність в парі нормою і для чого сьогодні молодим львів’янам йти в РАЦС?


3 % зі 100 опитуваних. Така кількість львів’ян станом на 2017 рік живе в громадянському партнерстві. Натомість — 64 % пар юридично зареєстрували шлюб, а 6 звертались до РАЦСу, аби взяти розлучення. 1 % мешкають окремо від чоловіка чи дружини. 18 % ніколи не були в шлюбі.

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?

— Штука з львівським середовищем не в тому, що воно особливо консервативне, а в тому, що всім до всього є діло. Це неверифікована річ, на рівні відчуттів і анекдотичних спостережень. Люди лізуть туди, де їм не місце. На рівні уявлень і переконань, звісно, мають право думати собі, що завгодно. Біда в тому, що у Львові дуже часто вважають, що мають священне право тобі про це повідомляти, коли в них не питали, і вимагати від тебе відповідати їхнім уявленням про норму. 

Галя Герасим була у шлюбі 2 роки. Фактично. В юридично зареєстрованому — 5. Все ніяк не вистачало часу на поїздку до РАЦСу за процедурою розлучення.

— Актуальність юридичного інституту шлюбу має сенс, якщо ви хочете закріпити майнові права і обов'язки всередині пари. Це трохи спрощує деякі процедури — спадкування чи розпоряджання майном. В мене немає дітей, але, підозрюю, що шлюб також може допомогти з вирішенням якихось нюансів, коли йдеться про їхнє виховання. Тільки не треба забувати про кумедну особливість. Той же шлюб ускладнює життя у випадку, якщо ви хочете юридично розбігтись, а в парі є діти до одного року. Розлучення вам не дадуть. Ця норма придумана, щоб захистити маленьких від того, що тато ускаче в пампаси, але на ділі дуже часто ускладнює життя матерям.

Для Галі здоровими стосунками є ті, де учасники автономно функціонують в нормі.

Двоє троє чи четверо — не має значення.

Дієздатне партнерство бачить не самоціллю, а приємним бонусом до спільного побуту: “В стосунках ви маєте бути командою. Не сприймати їх за “можливість щось урвати і намахати іншу людину”.  

Також шлюб це доволі зручний інструмент, якщо партнер(-ка) — не громадяни твоєї країни. Але й тут маємо подвійну ситуацію з сумнівним комфортом. Як то кажуть, migration is not a crime, і питання, чому для того, щоб жити там, де тобі подобається, треба закріплювати свої стосунки юридично і пускати в своє приватне життя комісії, які перевіряють, чи й справді ви пара, я б залишила відкритим. 

Львівське середовище Галя бачить переважно патріархальним. Воно диктує патерн, відповідно до якого чоловіки, начебто, немоногамні й гулящі, а жінкам таке не дозволяється. 

— Мені видається, у Львові сформована своєрідна культура стосунків, де все, що відходить від типових моногамних гетеросексуальних зв'язків бачиться як кошмар-кошмарний. В першу чергу їхніми ж учасниками. Тому часто саме чоловіки схильні не сприймати полігамну чи поліаморну модель. Це б'є по патріархальному уявленні про маскулінність. Хоча, насправді, як на мене, це чесніше, ніж зраджувати втіхаря, але робити святенницький вигляд.  Чи самому собі видавати перепустку в світ великого сексу, а партнерці залишити офіційне “ні-ні”.

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?Шлюб в Австрійській імперії 19 століття, тогочасною частиною якої була Галичина, існував у двох варіантах. Церковний і цивільний. Постанову про введення цивільного шлюбу було затверджено у 1860-х. Тоді держава зробила крок до того, аби вивести інститут подружжя з-під влади церкви, яким вона користувалася досі” — розповідає молодша наукова співробітниця інституту українознавства ім. І.Крипякевича НАН України, кандидатка історичних наук, Іванна Черчович. В період 19 століття шлюб з матеріальної та емоційної точки зору вважали життєвою необхідністю. Можливістю повноцінно відбутися в житті.

Безшлюбність трактували радше вадою, аніж випадком.

Про вибір, з суспільної точки зору, не могло бути й мови.

За цим законом право на укладання цивільного шлюбу отримували особи, релігійна приналежність яких не мала визнаного державою офіційного статусу, а також ті, котрим відмовив у наданні таїнства подружжя пастир одного з визнаних офіційних віровизнань. Щодо практики “життя на віру”, тобто мовою сьогодення “громадянського шлюбу”, то і тоді вона була відома. Час до часу я зустрічала відомості про таке співжиття у приватному листуванні, однак говорити про їхнє поширення доволі складно через відсутність статистики.

Іванна пояснює: у публічній площині про нове розуміння щасливого чи ідеального подружжя почали говорити разом з Модернізмом і його акцентом на людині та її суб’єктності. Початок ХХ століття приніс відмінне бачення партнерства, ставлячи у його центрі вільний вибір, зроблений на основі любові:Цікаво історію цієї зміни пояснює дослідниця Ева Іллуз (Eva Illouz) у книзі “Чому любов болить” (“Why Love Hurts. A Sociological Explanation”). Коли говорити про гендерні сімейні ролі в Галичині 19 ст., то вони відображали тогочасні традиційні уявлення про “правильний” суспільний порядок, за яким чоловічі і жіночі обов’язки були чітко регламентовані. Для жінки сім’я означала чи не єдине забезпечення екзистенції, без неї жіноча суспільна місія (найчастіше пов’язана з материнством) вважалася неповною чи взагалі невиконаною. Чоловікам у цьому плані було дещо простіше, вони мали куди більше шансів соціально зреалізуватися, не створюючи при цьому власної родини.”

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?— Мене в стосунках найбільше тривожать ті патерни, які існують по замовчуванню, без мого на те бажання та озвученої згоди зі сторони партнера. Їх задають уявлення про гетеронормативні стосунки. Рельси, в які потрапляє пара відтоді, як починає "зустрічатися". Візок моїх потреб ніколи не поміщався туди, тому я щоразу шукаю нові рельси - ті, які задовільнятимуть мене та моїх партнерів.  Інколи це консенсус, а інколи компроміс, інколи я розумію, - такий проект тривати довго не може.  Важливо, що це компроміс не між моєю та суспільною моделлю, а лише між моделями конкретних людей, що задіяні в процесі відносин, — розповідає Йош — активістка феміністичної майстерні.

Йош переконана — проговорювати те, як проявляти близькість, піклуватися одне про одного потрібно щоразу. Окремим варто впевнитись: “Чи маю я для цих взаємин ресурс?” А також: “Чи маю я право дозволити собі таку розкіш як близькі стосунки, якщо його в мене нема”?

— Мене дуже тривожить, що шлюб знецінює інші види близьких стосунків.

До прикладу, як будувати близькі стосунки з тими, з ким ти не займаєшся коханням?

Хто буде піклуватися про мене, коли я буду стара? Чи зможу я задовільнити свою базову потребу в близькості в старості?

Шлюб — це такий механізм, який мав би допомагати вирішити проблеми нерівності (нерівних можливостей, нерівного розподілу грошей). Але, зазвичай, вирішує він їх лише "обраним". Йош розповідає, що, деякі її подруги взяли шлюб, бо в кризових ситуаціях це мало б захистити їх і їхнього партнера (доступ в лікарню тільки близьких родичів або спрощення отримання візи в разі поїздки одного з них за кордон). Аналогічних ситуацій безліч, але замість того, аби вирішувати конкретно їх, держава пропонує нам поміняти свій статус, або й своє життя в деяких випадках, і взяти шлюб.

— Це була моя спроба подумати про позитивні асоціації до поняття шлюбу. Всі інші — негативні. Адже шлюб це також механізм урегулювання та унормування частки суспільних відносин. Він говорить мені про те, як я, громадянка України, маю любити інших, дбати про них, задовільняти свої сексуальні потреби. Часом він спонукає мене прагнути отримати той фінансовий ресурс, якого я не можу мати самостійно через свою жіночу соціалізацію та структурні перепони. А часом — спонукає витрачати мій часовий і фізичний ресурс на задоволення тих потреб, які не можуть задовільнити чоловіки через свою соціалізацію. Шлюб закріплює мій гендер, стримує помисли про різні шляхи та ролі в суспільстві, які мені підійшли б. Шлюб робить нещасливими ті пари, які повірили, що це не просто нав"яза форма стосунків, а те, що потрібно саме їм. Шлюб часом виступає як самоцінність ("Заради шлюбу!"), і змушує двох людей терпіти насилля. Звужує наші життєві перспективи та відкидає роль інших інституцій в багатьох важливих справах, як то піклування про дітей, про старших людей, про людей з інвалідністю.

Ще однією невід’ємною складовою шлюбу, з точки зору суспільних очікувань, є діти. Без них він вважається неповноцінним та неуспішним. Йош моторошно жити з ідеєю, що кожна порядна громадянка має завести сім’ю та відтворити себе в дітях в часи перенаселення та вичерпання життєвих ресурсів на планеті.

— Це просто тяглість застарілих звичаїв? Світова економіка побудована на ідеї зростання, та й держава — на ідеї нації. Тому приріст населення не мислиться позитивним за рахунок міграції, до прикладу. На жаль, у нас з поняттям шлюбу все значно складніше, ніж може здатись спочатку.

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?В наш пострадянський час безліч людей пробують звести Таїнство Подружжя до шлюбного ритуалу. Публічної ініціації оголошеного співжиття пари осіб” коментує Олесь Август Чумаков, священик — селезіянин, який провів у Львові близько десяти років. Отець активно веде екаунт на фейсбуці. Мав нагоду, як сам каже  "досліджувати місто та його середовище з різних сторін".

“Канон 776 окреслює ціль таїнства подружжя так: “Подружній союз, заснований Творцем і наділений Його законами, завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра супругів та народження і виховання дітей». Істотними прикметами християнського подружжя є одність і нерозривність. А також — усвідомлення доцільності вінчання.”

Отець пояснює, пари, в яких партнери беруть церковний шлюб лише заради транслювання традицій, втілюють “ритуальний атеїзм”.

Щось повинно відбутись перед тим, як сідати за столи, їсти-пити. Чимось, ніби, годиться цю подію позначити. Тож партнери раптом згадують, що їх колись хтось охрестив. Погоджуються пройти передшлюбні науки, покивати головою за потреби, не приймаючи їх, як істину. Та й шлюбна церемонія в храмі стає в нагоді. Таке відношення свідчить про те, що ці люди християнами не є. Ритуал виконують, але Таїнство залишається тим скарбом, якого вони не торкнулися. Союз розпадається під тиском дискомфортності сьогодення, яка нищить сімейну злагоду, дратує і впроваджує у руїну.

Крім того, львівське середовище відрізняється від загальногоукраїнського контексту своєю, начебто, християнізованістю та консервативністю. Тільки формується ця консервативність переважно від «загальної суспільної думки» родичів та сусідів, що вправно додають психологічного тиску молодим парам. Звідси поширеність домашнього насильства, яке, до того ж, виправдовується і приховується на суспільному рівні. Мовляв, «у кожній хаті свого по лопаті» - самі розберуться… Незадоволення, що ховається під тиском таких, начебто показових сімей, часто компенсує себе жорсткістю. Чоловік, як правило, деспотичний диктатор, який тримає в сім’ї свою владу побиттям, скандалами та криками. Жінка ж балансує від нещасної безсловесної жертви до істеричної скандальної особи, яка не може дати собі раду зі стресом.

Найбільше шкода дітей. Їх віддають бабусям і дідусям, якнайдалі від неспокійних родинних порогів. А далі - вони потрапляють під мілітарні впливи начебто націонал-патріотичних угруповань, де готові творити насилля над будь ким, на кого вкажуть.

Очевидно, що ніякої християнської поваги до особи, до її особливостей, прийняття людини в її «сущому стані», тобто такою, якою її Бог покликав до буття, тут нема. Це суспільство прихованої, дуже вибуховонебезпечної конфліктності.

Звісно, така модель не є загальним явищем. У Львові досить прекрасних родин, зразково християнських, в яких таїнство шлюбу безперервно діє у повну силу в любові  і злагоді. Але таких сімей, нажаль, стає все менше. І на противагу їм - все більше байдужих біологічних пар за згодою. Шлюб – це Таїнство, а не магічний ритуал. І щоб в парі все було добре потрібна праця. І галицький принцип “якось воно буде” не спрацює.

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?— Пішов 4 рік стосунків і реєстраційного штампу в моєму паспорті нема. І не буде найближчим часом. Ніякі труднощі не зламали наші з партнером взаємини і не повели отримувати «завєтную» печать, бо ми не бачимо в цьому сенсу. Щастя чи кохання від того більше не додасться. — Зараз Таня та Глєб живуть в Тайланді. Через два місяці поїдуть в Малайзію.

Таня народилася і росла в Львівській області. Родину свою називає «правильною» і типовою. Час від часу їй м’яко нагадували, якою Таня має формуватися та яким мало б бути її життя і цінності.

— Обов'язково має бути чоловік, діти, офісна робота, дім і, звісно, — весіллячко зі шлюбом. Мені завжди здавалося, що це прагнення одружити є нереалізованим потенціалом наших батьків. «Ти повинна, бо у мене не вийшло». А ще, для галицької тусовки величезне значення має аргумент «що ж люди скажуть» Особливо яскраво це помічаєш, коли вирішуєш зізнатись в тому, що не хочеш весілля з дорогою родиною. А потрібна тобі, до прикладу, червона сукня без вуалі і подорож кудись за океан.

Таня переконана, важливо вчасно відділити образи батьків від свого я. Якою б сильною не була прив’язаність і хорошими взаємини — жити все одно треба нам і за себе. Конфлікти та непорозуміння з часом минуть. Яка ж мама не буде тішитись, коли до неї в гості прилітатиме дійсно щаслива дитина. Тут вже не матиме значення - з якої півкулі, і з перстеником на пальці, чи без нього.

— А як хочете впевненості в майбутньому, чи матеріальних гарантій — довіряйте одне одному і працюйте багато на себе. Я ціную власну свободу, відчуття самотності.  Прагну її часто, і мені важко уявлялося, як то — зїхатися з кимось. Не кажу вже про "назавжди". Тому наші з Глєбом стосунки щодня приймаю як приємний парадокс чи нереальне чудо.

Адже в одній особі я маю друга та коханого.

Живу подушку та людинокота. Того, з ким весело, з ким я не просипаю фільми, не боюсь швидко гасати на мотоциклі, пробую різний там дайвінг та плавання на катамарані у відкритому морі, яке штормить. А ще — я маю  підтримку, та взаєморозуміння. Ті самі банальності, що їх так важко знайти і цінність який розумієш з часом.

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?“Єдиної мотивації для створення сім’ї не існує. Все залежить від статі, віку, життєвих цілей, цінностей, соціального статусу, та попереднього досвіду партнерів. До 25 років нас  мотивують сильні почуття, бажання бути поруч. З віком враховуємо соціальні та фінансові аспекти, ставимо собі інші запитання. Чи зможемо прожити з партнером все життя, прийнявши його недоліки? Як виховуватимемо разом дітей?” — розповідає Марта Білик, викладачка кафедри психології та психотерапії УКУ, психотерапевтка.

Сучасні сім’ї все частіше обирають життя на віру. Скептично відносяться до юридичного оформлення стосунків та церковного шлюбу. Проте, відмінність між громадянським та юридичним шлюбом таки існує.

Створюючи сім’ю ми беремо на себе відповідальність. Звісно, не штамп в паспорті тримає людей разом. Церковний шлюб також не гарантує довгого та щасливого спільного життя. Але ці, для декого «ритуальні» дії, часто змінюють ставлення до взаємин між партнерами. Відчуття безпеки та захищеності (особливо у жінок) переважно більше там, де стосунки офіційно оформлені. Різниця більш відчутна не спочатку спільного проживання, коли ще все добре, а тоді, коли виникають серйозні конфлікти. Пара задається питанням «що тримає нас разом?». І ви не можете “просто піти”, якщо з’являться проблеми чи непорозуміння.

Соціальний статус пари також змінюється. Нас дещо інакше сприймають батьки. Може мінятися ставлення на роботі чи в колі друзів. Львівське середовище, вирізняється певною консервативністю, тож тут трансформація з ролі “дівчини” чи «нареченої» в “дружину” буде помітнішою.

Галицьку сім’ю критикують за її традиційність. Щільність сімейних рамок, показову успішність, розділ на маскулінні та фемінні сімейні ролі. Тут прийнято зайвий раз не йти на конфлікт, не виносити сварку за межі родини. Жінку змалку вчать «бути мудрішою і стерпіти». Про деструктивну поведінку, що шкодить іншому партнеру чи дітям, «не прийнято говорити» за межами родини. Але важливо розуміти і те, що одна тільки відкритість і гласність проблеми не вирішує. Особливо, коли хтось з членів родини постійно жаліється, займає позицію жертви, але нічого для змін не робить. Дати собі раду зі складною ситуацію можна по різному, головне бажання змін і готовність діяти.

Традиційність галицької сім’ї має багато корисних елементів. До прикладу, чого варта ідея про те, що треба тримати родину разом, поважати одне одного, і якщо вже наважились брати шлюб — працювати над стосунками, а не розходитись коли бачиш, що партнер вичавлює пасту з тюбика не так, як ти вважаєш правильним.”

Марта пояснює, категоричність в сімейних ролях корисна тільки тоді, коли потрібна обом партнерам. Важливо почути свої потреби і зрозуміти, чим ти хочеш займатись. А далі — домовитись і поважати вибір того, хто поряд.  Так, нічого поганого з взаєминами, де дружина виділяє більше часу на кар’єру, а чоловік — на роботу по дому не станеться.

“Сьогодні все помітнішою стає різниця між моделями взаємин різних поколінь. Молоді сім’ї руйнують стереотипи, творять власні ритуали. Природнім є бажання знайти щось нове. Так само важливою пам’ятати — будинок починається з фундаменту, основою якого є досвід, що ми переймаємо від попередніх поколінь.  

Пам’ятайте, що конфлікти та їх прояснення, повага і прийняття одне одного, відповідальність, наполегливість, відкритість до змін, а найголовніше - спільний пошук того, що пасуватиме конкретно вам – є неодмінними складовими сімейного життя.

Інколи кілька розбитих тарілок, це краще, ніж декілька років мовчазних образ, а пересолений борщ - це тільки пересолений борщ.”

Чи справді шлюб — мастхев у консервативному Львові?— Так, багато родичів з обох боків чекали від нас шлюбу. Але це й не дивно. У нас же прийнято чекати на весілля дітей. Тільки ми з Наталею обоє вирішили, що цей крок потрібен. Вмовляти чи переконувати нас якось особливо не треба було. 

Данило вважає юридичну реєстрацію та вінчання логічним та необхідним етапом партнерських взаємин. Вони з дружиною разом вже 3 роки. Недавно брали церковний шлюб.

— Взяти на себе зобов’язання перед людиною, яку ти любиш вважаю логічним кроком. Ми бачимо себе парою, що планує майбутнє разом. Не знаю, що ще додати, адже для мене це рішення було органічним. Чи актуально і потрібно це сьогодні? Ми для себе вирішили, що так. Щодо особливостей львівського середовища скажу так: залежить з чим порівнювати. Якщо я не помиляюсь — в Об’єднаних Арабських Еміратах за секс поза шлюбом можна і в тюрму потрапити. Тож, вочевидь, там суттєво більше суспільного тиску.

Данило вважає, що ставлення до шлюбу, спосіб святкування, чи необхідність вінчатись в церкві має визначати кожен для себе індивідуально. Вирішує той,  хто стає перед вибором. Треба лише зріло та усвідомлено його зробити. 

— Думаю, шлюб дає кожному те, що від нього, власне, очікують.

А взагалі, мені якось дивно від думки, що мушу пояснювати, для чого ми з дружиною все це зробили. Бо якщо добре все зважити і чесно любити — все видається простим і очевидним.

Не важливо, є у вас юридичні зобов’язання перед партнером і колечко на безіменному пальці, чи ні. Скільки разів ви ходили в РАЦС. Чи є чим пишатись вашій мамі, якщо сусіди раптом спитають.

Питання “йти чи ні”, напевно, назавжди залишиться відкритим для більшості, і водночас, очевидно вирішеним для тих, хто стає перед вибором сьогодні.  

Тож поважайте одне одного, будьте чесними з собою, бийте посуд, любіть.

Формуйте свою норму і будьте щасливі.

Фото: приватні екаунти героїв в фейсбуці

медійна платформа "Дзеркало Коломиї"

Центр міської історії Центрально - Східної Європи (бібліотека)

Зараз читають
×