Смерть мему або “Трамвай на Сихів” поїхав

Сьогодні у Львові стало на один мем менше: "трамвай на Сихів" таки рушив. Поки що на коліях їздитимуть десять машин. Ще три вагони додадуть, коли кінцева буде на місці колишнього ринку Санта-Барбара.

На офіційні дійства я не потрапив. Хоча вони, напевно, мало цікавлять тих, для кого сихівський трамвай - надія на комфортний траспорт, а не чергова медіаподія.

Сказати, що цього дня чекали, трохи замало. Як написала моя знайома: "Я щойно бачила, як повний-повнісінький трамвай на Сихів їде. І люди так обертаються на нього, ніби то чудотворну ікону між селами носять". Відкриття нової трамвайної лінії стало добрячою атракцією для сихівчан. Врешті, давно перериті центральні вулиці району стали придатними для пересування.

 

На сучасний проект сихівського трамваю витратили майже €30 мільйонів. За ці гроші практично два з половиною роки прокладали 11,4 км колії та ремонтували колектори на вулиці Стуса. Також збудували 24 нові зупинки, хоча чомусь тільки 18 з них придатні для людей з інвалідністю.

Нечуваної зручності пересування новим трамваєм я не відчув. Радше навпаки. Проте я ж вирішив піти не туди, де всі трамваї починали рух під поглядами об'єктивів, - себто до кінотеатру ім. Довженка. Натомість, прийшов десь півдругої до зупинки біля Академії мистецтв. Можливо, саме тому мені довелося спостерігати, як трамваї один за одним їдуть в сторону центру. Якщо бути точним, то я нарахував таких сім.

Мама зі сином десь восьми років не витримала очікування першою. "Пішли, синку, на маршрутку", - сказала вона, і за декілька хвилин вони вдвох запхалися на сходи 53-го та поїхали. Сподіваюся, на Сихів.

В результаті, десь після 50-хвилинного очікування я не вліз у перший Електрон, який таки їде до спального району. Разом зі мною не влізла і компанія з чотирьох старшокласників. Очі у них залишились незворушними, але уголос по черзі видають "одні пенсіонери напхалися". А тоді дівчина стиха: "Ідем на попередню зупинку. Там, може, сядемо". Втім, не довелось - наступний Електрон приїхав через кілька хвилин.

У нього, здається, уже влізли всі охочі, і я, звісно, також. Далі зі мною відбувається уже звичне для пересування у львівському транспорті: штовхання, потоптані ноги і все таке. Правда, зле не лише мені, а й самому трамваю. Одні з його дверей ніяк не можуть зачинитись. На кожній зупинці трамвайний голос каже: "Обережно, двері зачиняються", - але зачиняються всі, крім тих одних. Тоді лунає: "Обережно, двері відчиняються". - а тоді ще одна спроба, -  "Обережно, двері зачиняються". Інколи процедура зачиняння дверей триває ще на стадію довше.

Коли приїжджаємо на кінцеву, водій Електрону сповіщає: "Пасажири, двері поломані. Вагон поїде на ремонт". Не витримав бідолаха сихівських потужних пасажиропотоків.

Від кінотеатру ім. Довженка трамваї від'їжджали уже кожні 5-6 хвилин. Схоже, графік налагодився, тому можна сподіватись, що надалі сихівський трамвай не змусить себе довго чекати.

Важко оцінити, скільки людей сприймали трамвайні вагони як засіб пересування, а скільки - як чудотворну ікону. Он хлопець з чорним рюкзаком імітує стрибки балерунів, показуючи яка то для нього радість "поїздити на новому Електроні". І в ту ж мить говорю з дядьком, який подібно мені тестує нові колії. Каже, що в буклетах обіцяють неправду: "Пишуть, що до центру їде 25-30 хвилин, але я засікав, то було 35". Дорогою назад я теж засік час - вийшло 34 з половиною. Хоча, якщо би не було затору на Франка, буклетик писав би правду. Але куди ж тут без заторів - вони на вулиці Івана Яковича і без сихівського трамваю були.

 

На підтвердження того, що сьогоднішній рух коліями - то таки атракція, дівчата в зелених жилетках "Я люблю сихівський трамвай" роздавали розмальовки і цукерки дітям та буклетики і закладки дорослим. А десь на офіційних дійствах діти ще надувні кульки отримували.

Словом, сьогодні помер мем. Хай живе комфортний львівський транспорт. Ну, колись же такий буде і у нашому місті.

Як проводити вибухові публічні виступи – 7 порад від Романа Дереги