LVIV.COM

Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді

Ділись, Бро

Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Катерина Москалюк

Мені дуже хотілось опинитись на станції метро, іти у натовпі та слухати розмови людей, проте в Антарктиді це зробити неможливо, – каже мандрівник, фотограф та натураліст із Польщі Пьотр Горзела, який провів на польській антарктичній станції Арцтовський півтора року. Як потрапити на край світу та жити там три сезони, чим себе розрадити у полярну ніч та чому в Антарктиді багато червоного кольору, мандрівник розповів на тревел-конференції Compass 2017 у Львові.


Пьотр Горзела, окрім Антарктиди, жив у Південній Америці, Африці та подорожував Європою – загалом прожив більше чотирьох років поза домом. Він ділиться враженнями про мандри на лекціях, з якими протягом останніх трьох років об’їздив усю Польщу, а також працює над власним YouTube-каналом про природу рідної країни.

 

Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді

Спровокована випадковість

В Антарктиду я потрапив випадково – побачив на інтернет-сторінці станції Арцтовський вакансію про роботу. Подаватись могли усі бажаючі, в експедицію потрібна була людина для збору проб льоду та обліку тварин. За фахом я – лісник, народився в сім’ї лісників і перші роки свого життя провів далеко від ровесників, у будиночку посеред лісу. Я змалечку люблю природу та подорожі, тому одразу вхопився за можливість провести кілька сезонів на білому континенті. Надіслав своє резюме, але одразу відповіді не отримав, мабуть мій ентузіазм нікого не переконав. Проте один з учасників експедиції відмовився від поїздки і мені передзвонили та запитали, чи я все ще готовий їхати. Звичайно, я був готовий і уже через чотири тижні ми вирушили в Антарктиду.

Збори були швидкими, з безліччю медичних оглядів, тестів, пошуком необхідного спорядження… За усіма клопотами навіть не було часу обдумати своє рішення їхати в таку далеку та тривалу подорож. Можливість подумати з’явилась лише під час мандрівки кораблем до Антарктиди, яка тривала сорок днів. Щоправда, змоги передумати та повернутись додому в мене вже не було, тож я вирішив сприйняти подорож як велику пригоду. Окрім того, я отримав шанс пізнати нове середовище та пожити у місцевості, де немає жодного дерева. Зрештою, це випробування – співіснувати в обмеженому станцією просторі з одними й тими самими людьми протягом кількох полярних сезонів. І я прийняв цей виклик.

Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді

Моя уява малювала наукову станцію в Антарктиді наче космічну базу, проте вона більше схожа на колгосп радянських часів або притулок у Карпатських горах. І там набагато легше жити, ніж видається на перший погляд. Першого літа нас на станції було 38 людей, проте зимувати залишається лише четверть складу команди. Друге літо в Антарктиді я провів у невеликому дерев’яному будиночку поза станцією у компанії старшої пані-дослідниці та запасу солодощів.

Польська станція розташована на острові Кінг-Джордж, у групі Південних Шетландських островів. Ми там не одні – поруч є інші станції, наприклад російська, чилійська, корейська, аргентинська… Чилійська станція розташована порівняно недалеко, на відстані 30 км по прямій. Проте потрапити туди неможливо: щоб пройти через льодовик з тріщинами, потрібно споряджати спеціальну експедицію, до того ж з ризиком для життя. Кожен учасник експедиції має свої завдання, до яких точно не входять екстремальні мандрівки. Чилійці прилітали на нашу станцію, одного разу у них зламався вертоліт і вони гостювали протягом двох тижнів.

Найближча станція до нас – літня американська база, яка складається з кількох будиночків без електрики. Там зазвичай живуть дівчата, переважно спеціалісти-орнітологи. Вони часто приходили: поговорити, попрати речі і просто відпочити. На іншому боці затоки розташована бразильська станція, де у сезон мешкає 60 – 80 людей. Це наші сусіди, до яких ми ходили у гості.

У літній сезон, коли затока не вкрита кригою і є пінгвіни, на станцію приїжджають туристи. Це відбувається не часто: не більше одного разу на два тижні. Коли на кораблі більше 200 людей, то його габарити не дозволяють пристати до берега і «випустити» людей. Туристи, які потрапляють до нас на станцію, зазвичай приносять свіжі фрукти та овочі – відбувається обмін враженнями та продуктами.

 

Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді

Білий, синій та червоний

В Антарктиді складно визначити справжні розміри предметів та реальні відстані до них – там немає людей, машин чи будинків, які дають уявлення про масштаб. Коли на початку експедиції мене запитали, яка відстань до іншого берега затоки, я не особливо замислюючись відповів, що метрів 500. Виявилось – два з половиною кілометри. Коли у мене поцікавились, яка ж висота льодовика, я серйозно задумався над цифрами, але знову помилився. На щастя, по льодовику часто ходили наші американські колеги, що давало приблизне уявлення про розміри цих гігантських стін, які нависають над водою затоки.

Льодовик – це живий організм, він постійно рухається, окремі брили відколюються і зі страшним гуркотом летять вниз. Складається помилкове враження, що надворі ніяк не припиниться гроза. До речі, про погоду – фотографії, листівки та матеріали у журналах малюють нам ідеальну картинку з безкрайнім синім небом та сяючим на сонці білим снігом. Проте Антарктида так виглядає не часто, і, щоб отримати ідеальний кадр, фотографи проводять там тижні та місяці. Я працював на станції кожного дня і маю фотографії з дуже різною погодою. Антарктида звучить по особливому, а у безвітряні дні, тут панує абсолютна тиша. Таку тишу у великому місті чи навіть у лісі просто неможливо відчути, настільки вона дзвінка та безмовна. Коли ж на вулиці здіймається вітер, який може дути без перерви протягом кількох днів, дуже хочеться затулити вуха, щоб нарешті забути про цей вітер.

Антарктида асоціюється з білим та синім кольорами – небо, льодовики, айсберги, сніг… Утім, є ще і третій колір – червоний колір крові. У природі смерть – це невід’ємна частина життя, якби парадоксально це не звучало. Тварини вбивають одне одного, залишаючи усюди червоні плями. Окрім того, в нашій уяві пінгвіни – це акуратні чорно-білі птахи. Так, вони такі, але лише в перші хвилини після виходу із води. Потім їхні білі животи вкриваються сіро-коричневими плямами від бруду та екскрементів. Якщо провести багато часу біля них, то уся станція безпомилково визначить, звідки ви прийшли.

 

Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді
Пінгвіни, цукерки та інтернет: як прожити півтора року в Антарктиді

Полярне тяжіння

Моя робота на станції полягала у зборі проб з різних ділянок льодовика. Раз на десять днів улітку, і раз на двадцять днів протягом полярної зими я робив петлю в тридцять кілометрів навколо станції. В нас є правило – не ходити на льодовик самому. Також біля дверей будиночку є спеціальна таблиця, у якій потрібно записати свій маршрут та приблизну годину повернення. З собою необхідно брати рацію, а на далекі відстані – супутниковий телефон та додаткову батарею до нього. За допомогою спеціального обладнання я пробурював лід та брав зразки льоду з потрібної глибини.

Життя на антарктичні станції може здатись монотонним, проте це зовсім не так. По перше – на станції завжди є робота, там увесь час потрібно щось відремонтувати чи замінити. Я працював на льодовику, проте багато часу я проводив у майстернях, допомагав механікам, чи навіть на кухні. На станції потрібно допомагати іншим, і, більше того, хочеться допомагати, щоб якось урізноманітнити своє життя там. Особливо тоді, коли зникає інтернет.

Я завжди задумувався над питанням, чому людей так манить Антарктида. Я питав про це своїх колег, які працювали на станції 15 сезонів. З їх слів та з власного досвіду можу сказати, що насправді є дві головні причини. Перша – неймовірна природа та спокій, який можна відчути лише в Антарктиді. А друга – це простота побуту та щирість людських стосунків. Всупереч усім стереотипам, життя на станції набагато легше ніж у великому місті: не потрібно ходити в банк, супермаркет, чи сплачувати рахунки за квартиру. Окрім того, на станції складаються добрі стосунки між людьми. Звичайно, стресові умови, багато роботи, перевтома, проте якщо люди почнуть сваритися, відкинуть усе добре, що було між ними, то так триватиме до кінця сезону. Тут не можна змінити оточення, знайти інших друзів та знайомих, тому люди намагаються уникати сутичок та конфліктів. В нас була дуже хороша та злагоджена команда, ми не сварились і допомагали одне одному. Я хотів би ще раз повернутись в Антарктиду, як і багато моїх колег, проте я не можу точно сказати, чим Антарктида приваблює більше – особливою природою чи щирістю стосунків, які там складаються між людьми.

Як проводити вибухові публічні виступи – 7 порад від Романа Дереги
Зараз читають