LVIV.COM

Ольга Пужаковська: “В кожного є дракон, якого потрібно подолати”

Ділись, Бро

Таня Павліченко

Коли чуємо слово"принцеса", то відразу уявляємо собі миле тендітне створіння, яке сидить в башті і, примхливо надувши щічки, чекає свого драконоборця і визволителя. І часто впадаємо в ступор, коли розуміємо, що сучасні принцеси давно навчились самотужки долати зміїв - як вогняних, так і внутрішніх. А заодно і займати керівні посади, успішно подолавши всі перешкоди.


Коли вперше бачиш людину, яка невдовзі очолить Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки, то в голові не вкладається, як ця жінка керуватиме, вирішуватиме питання та залагоджуватиме конфлікти. І поки не почнеш розмову і не побачиш увесь масив рішучості та киплячої енергії - не повіриш. Та опісля всі сумніви тануть.

Про внутрішніх драконів, театральні ремонти та експерименти розповідає Ольга Пужаковська (дівоче прізвище - Мухіна).

Ольга Пужаковська

Як всередині почувається майбутній керівник?

Ясно, що мені страшно! Як може бути інакше?Але страх меншає, коли згадую, що працювала з попередніми керівниками, бачила, які помилки роблять вони і часто думала: "А як би тут зробила я?". І після того, як повернулась працювати в театр, мене не залишала думка про те, що можна покращити. От тому-й наважилась. Якщо мала натхнення думати в подібний спосіб, то чому б не спробувати. Та і я ж не сама. У мене вже є сформована команда в театрі, і я б не погодилась взяти участь у конкурсі, якби не знала, що є люди, які теж бачать в мені керівника, кажучи: "Давай, Оля! Іди! Ми хочемо працювати з тобою!". Це суттєво додало і продовжує додавати сил.

А як щодо стереотипів на кшталт "молода жінка, яка іде на керівну посаду"?

От через це мені теж було дуже непросто, особливо на презентації. А я ще й до всього у свої 27 виглядаю на 16. Працювати - це одне, а коли ти демонструєш свою програму перед людьми, які тебе не знають та можуть (і будуть) сприймати через зовнішність, то це тільки ускладнювало завдання. В кожного є дракон, якого потрібно подолати. Моїм найбільшим драконом, з яким боролась, було почути від когось: "Дитино, що ти тут робиш?". Тому я дуже детально підготувалась.

І зараз в якійсь мірі трошки розчарована (сміється) з тих питань, які мені ставили після виступу, бо детально пропрацювала можливі складні моменти і відповіді на них. Та все скалось набагато простіше. Зараз мене дуже тішить, що я - молода жінка, яка змогла перемогти в конкурсі і очолити театр. Це додатково надихає. Та гендерні стереотипи нікуди не поділись, досі в новинах бачу особливий акцент на моєму віці, мовляв, як можна було віддати перевагу такій молодій людині без серйозного досвіду, коли були поважні конкуренти.

Вважаю, що основною моєю перевагою над іншими кандидатами було лише те, що я раніше працювала в цьому театрі і тому чітко знаю всі "хворі місця" та маю рішення для їхнього лікування. Насправді дуже тішусь з того резонансу, який навколо. Це додає сил, мотивації, але і збільшує відповідальність. Розумію, що у мене немає права на провал. А негативні відгуки - вони просто тонуть в набагато більшій кількості позитиву і підтримки. Без критики нікуди, але вона стимулює до розвитку. Буду переконувати не словом, а ділом.

Тоді до справ: у своїй програмі ти ставиш акценти на таких трьох моментах: зміна репертуару, ремонт приміщення і покращення господарської частини та рекламна стратегія. Як вважаєш, яке з цих питань є найбільш болючим?

- Всі однаково. І всі залежать один від одного: що і як ми будемо робити в театрі, куди приходитимуть глядачі і звідки вони дізнаватимуться про нас. Не забуваймо, в якому столітті живемо, і з якою швидкістю та потужністю циркулюють інформаційні потоки навколо. Якщо ми не зможемо в них бути, звучати і конкурувати, то коло осіб, для яких ми працюємо, буде поступово звужуватись. З театром Лесі не все так погано, бо за останні роки він знайшов своїх глядачів. Однак доволі велику аудиторію театр втратив через постійні скандали, через відсутність чіткого напряму в роботі.

 

Ольга Пужаковська
Ольга Пужаковська

Щодо напряму роботи, то ти пропонуєш доволі цікаве співвідношення у репертуарі: 20% - дорогі постановки, 60% - популярні вистави, 20% - театральні експерименти). Чому така перевага на боці популярних вистав?

Я запропонувала чітку схему, як будувати репертуарну політику на сезон. Високобюджетні вистави - це ті, які повинні стати візиткою нашого театру, планкою, яку ми старатимемось підвищувати і за допомогою якої ми будемо залучати якомога більше глядачів. Ми хочемо як самі зробити кілька таких справді крутих вистав, так і мати змогу запросити до себе колективи, які зможуть втілити свої напрацювання на нашій сцені. Наприклад, зараз театр працює над виставою, яку запустили па початку минулого сезону, це п'єса Камю "Калігула" (режисер Олексій Кравчук, художник Олексій Хорошко).

Її постановка буде дорогою через те, що в театрі немає значної частини техніки, яка потрібна для втілення задуму режисера. Подібні вистави класні, але вони вимагають великих фінансових вкладень, які однозначно повернуться до театру не відразу. Тому основну ставку на них робити не можна, якщо ми хочемо не просто існувати, а й розвиватись.

Нам варто зосередити свою увагу на виставах, які теж є дуже добрими, однак їхня постановка не потребує значних фінансових витрат. Наприклад, вистава"Баба Пріся", зроблена ще в 2014 році і досі є в репертуарі театру та користується популярністю, однак її кошторис був порівняно маленький. Подібні постановки і є тим стабільним елементом, на якому я зробила акцент.

А як щодо сегменту експериментів? Що ти вкладаєш в поняття "Тетральний експеримент"?

Для мене важливо створювати можливість робити постановки якомусь молодому режисеру чи драматургу. Бо всі нарікають, що зараз немає свіжих талантів, і нема звідки їм братись, бо ніхто не хоче давати можливості реалізовуватись. Окрім того, це може бути матеріал, який розрахований точно не на широкого глядача - як те, що робила "Драма. ua" на малій сцені театру. Якщо відверто, то за перший сезон, який ми відкрили, мені найбільше подобався проект "Бургомістр" - це за п'єсою Малгожати Сікорської-Міщук. Вона розповідає про трагічні події, які відбулись в одному містечку, де жителі-поляки спалили євреїв, які були їхніми сусідами. А це зачіпає пласт проблем, які були із погромами євреїв у Львові.

Сам текст п'єси є дуже добре прописаний, і завдяки режисеру Антону Романову перформативне читання стало самодостатньою виставою. Але на всі наші покази приходило максимум 60 глядачів. Люди не хочуть ходити на вистави, які мають важку тематику, адже навколо і так забагато проблем. І коли ти ще й у театрі про це говориш, то це здається надмірним. Тому такі вистави є швидше збитковими для театру, адже складно сказати, чи вдасться відразу залучити того глядача, на якого вони розраховані.

Ну, глядач знаходиться завдяки рекламі. То з якої сторони потрібно починати театру Лесі, щоб побудувати свій імідж та зробити собі вдалу рекламу?

Насамперед потрібно визначитись із позиціонуванням. Бо якось так сталось, що ніхто не знає, що це за театр і яким він має чи хоче бути. Є працівники, які орієнтуються, в якому напрямі вони хочуть працювати. Та це невелика частина адміністративного персоналу, з яким я мала справу, коли була адміністратором чи керівником рекламного відділу.

Немає загальної концепції або чіткого спрямування роботи. Під час останнього сезону ми намагались щось подібне зробити, в нас були оперативні наради з працівниками, які займаються формування творчої програми театру та рекламою. На цих зустрічах ми уявляли яким хочемо бачити наш театр: інноваційний, молодіжний, інтерактивний, екосвідомий і тому подібне. Називали все те, що мало б в майбутньому асоціюватись із театром Лесі. Проте це було маленьке коло людей, які собі якось сіли і вирішили, що от так було б круто. І на тому тоді, на жаль, все закінчилось.

Але як тільки ми сьогодні визначимось із цим, то зможемо сформувати портрет свого загального глядача. Це непросто, адже вистави різні, і потрібно працювати як із сегментованою рекламою, так і з загальною.

Ми маємо зрозуміти, хто до нас приходить, і тільки після цього можна буде говорити про побудову якогось іміджу.

Але сам по собі театр цього зробити не може, тут однозначно потрібна третя сторона, яка має досвід, яка зможе прийти і допомогти. Бо раніше театр намагався визначитись з тим, хто він і що він, який він є і яким хоче чи має бути. Та поки ці спроби не були стабільними, чіткими правильними,тому, власне, і залишались на рівні спроб.

Чому так? Бо це хотіли вирішити люди, які є добрими спеціалістами у своєму фаху - драматурги, художники, дизайнери, - але зовсім не розбираються у маркетингу. І поки ми будемо отак крутитись, як мухи в окропі і все тягнути своїми силами, то до добра це однозначно не доведе. Потрібно отримати професійний маркетинговий консалтинг, вчити працівників, які дотичні до процесів, що проходять в театрі, як це треба робити. І тільки тоді, напевне, ми чогось досягнемо.

Якщо поспостерігати за львіськими медійними ресурсами, то про театр пишуть мало. В чому проблема? Це брак журналістів, які можуть якісно висвітлити події та подати добрі рецензії, чи сам театр не готовий до тіснішої співпраці із ЗМІ?

Театр зараз якраз готується "виходити на світло". До речі, в серпні на посаду, яка офіційно називається "Художник-конструктор", але по суті є піарником, якраз взяли нову людину. Я впевнена, що вона впорається із поставленими завданнями, адже має, по-перше, велике бажання працювати, а по-друге, добру інтуїцію, розуміння концепції та вміє знаходити індивідуальний підхід як до окремих осіб, так і до організацій. Це людина, яка "кайфує" від того, що вона робить. Як на мене, це чи не найважливіший фактор.

Ще такий момент: якщо ви позиціонуватимете себе, як супермолодіжний, популярно-експериментальний театр, то, напевно, ці маркери суттєво повпливають на репертуар? Чи зможе такий театр ставити класичні вистави?

Я думаю, що ми і не робитимемо отаких суперкласичних постановок. Загальний напрям не змінюється, а лиш продовжується і, можливо, мінімально корегується. Я аналізувала репертуар, який був у минулому сезоні, і театр, в принципі, працював здебільшого із сучасною драматургією. А якщо класика і була, то у переосмисленому, переробленому варіанті. Наприклад, остання прем'єра - вистава "Любов)" за п'єсою Лесі Українки "Блакитна троянда", яка сама по собі є дуже складною драмою. Так от, там поданий не ввесь текст, і є навіть вставки від самих акторів - вони висловлюють свої думки на теми, які піднімаються у виставі.

Та не я одна вирішую, з чим працювати театру. Я впевнена, що можу бути добрим управлінцем і зумію організувати сам процес роботи творчої і господарської. Останньою планую займатись більше. Натомість є люди, які будуть втілювати художню частину: формуванням, підбором матеріалу, режисурою і тому подібними важливими речами. І якщо команда раптом вирішить, що ми маємо зробити класичну виставу, то значить саме це буде правильним для театру, і вони не просто так собі вирішили.

Ольга Пужаковська

Як щодо співпраці з іншими театрами - ваш колектив планує розширювати коло "театральних друзів"?

Ну, зараз ми продовжуємо проект "Фестиваль театрів", який був започаткований попереднім керівником, і є дуже доброю ідеєю. Суть фестивалю полягає в тому, щоб запрошувати сучасні театри чи просто цікаві вистави незалежних театрів чи проектів, які не мають приналежності до жодного театру, на гастролі до Львова. Цього року плануємо запросити "Прекрасні квіти" з Харкова, "PostPlayТеатр" з Києва і "Театр переселенців". Це ті театри, які я б хотіла запросити, однак остаточне слово за художнім керівним складом.

А співпраця з іншими театрами (як от ми працювали з "Диким театром") - це складно. Я переконалась в цьому з двох сторін. І зі сторони театру Лесі у співпраці з незалежним "Диким театром" і від ГО. Здається, що все успішно і добре, вистава відбулась чудова, але завжди є проблеми із юридичним полем. Поки що немає цієї основи, на якій ми можемо чітко сформувати стосунки і законодавчо все правильно оформити. Цього поля немає, тому дуже складно домовитись на умови, які будуть задовільні і безпечні для обох сторін. Але все можливо.

У театральному середовищі тебе більше знають насамперед через проекти від "Драма.UA". Збираєшся паралельно працювати над іншими проектами?

Ні, я збираюсь працювати тільки над театром Лесі. В рамках "Драми.UA" ми часто робили незалежні проекти, а зараз ми, як організація, хочемо повністю віддати всі свої сили саме цьому театру. Ми завжди хотіли сприяти якомусь розвитку в театральному середовищі, навіть думали створити свій сучасний театр. А зараз у нас є суперкльова можливість втілити всі ці ідеї в театрі Лесі. Це нас дуже захоплює, ми розглядаємо сьогоднішню ситуацію і як виклик, і як можливість. Ті проекти, які ми хотіли робити від організації, тепер будемо робити на базі театру. Та потрібно буде зберегти бренд "Драма.UA". Також ми спільно з театром будемо шукати кошти на інші постановки, воркшопи, майстер-класи.

Яким у театрі Лесі буде співвідношення традицій і нововведень? Від чого хочеться відійти, а що натомість принести?

Я не прихильниця кардинальних змін одразу. Такі речі до добра не доводять. Розвиток і зміни повинні бути поступовими. Уявляю всі кроки, які мені потрібно буде зробити у роботі над і в театрі. Режиму "Я прийду і одразу все зміню" не буде. Я знаю, що маю робити, і що реальні зміни буде помітно не відразу. Допомагає те, що я працювала в цьому театрі та була інтегрована в колектив, тому знаю потреби працівників, що їм потрібно для ефективнішого виконання обов'язків.

Мені здається, що коли зараз зробити елементарні речі - дати добрі умови для роботи, налагодити комунікацію між творчим колективом та керівництвом, то далі все буде простіше. До речі, один з членів комісії здивувався моєму наміру робити регулярні збори і розповідати колективу про результати спільної роботи, обговорювати фінансові питання. Мовляв, навіщо це творчим людям?

Та ситуація в театрі зараз трохи напружена, адже всім хочеться стабільності і нормальних умов праці. Всі чекають, що прийде один керівник з чітко визначеною стратегією і командою для її втілення. Він буде робити роботу, а не починати проекти, а потім через деякий час іти геть, так їх і не закінчивши. Мені не є далеким те, що театр Лесі робив останні роки, і я не хочу зараз все це перекреслювати та починати щось зовсім інше. Це було б не мудро.

Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!