LVIV.COM

Мій перший рейв – марафон антисексизму і танці рівності

– Я ніколи не була на рейві
– Ти що ці два роки лежала в комі?


З 2015 року у Львові з’явилася альтернатива нічним клубам і почали виникати андеграундні тусовки на заводах. Там грає електрона музика, багато наркотиків, люди стильно вдягаються і дивно танцюють до ранку – це все, що я чула про рейви. Але за ці два роки ні разу там не була. За цей час у Львові виникло настільки багато різних рейв вечірок, що обрати з чого почати було важко.”Вирішила почати з техно івенту від “Textura”.

– Що людині, яка ніколи не була на такій тусовці варто знати про рейв?
– Ніколи не ходила, то нехай і не ходить

Тарас Лужецький, організатор вечірок на Фредра.61 так жартує, тому що вважає, що достатньо зайти лише одній не тій людині, і це може зіпсувати настрій всім. Тому що люди в цій тусовці почуваються як одне ціле і всім їм комфортно разом.

Щоб одразу не «спалитися», що я не з тусовки вирішила навести справки про те, як треба поводитися, що вдягати, пити, коли приходити у організаторів львівських ревів. Головне правило, яке почула від багатьох з них: щоб тобі було зручно.

Тому я влізла в звичайні чорні штани. Манікюрними ножицями підрізала їх і зробила коротшими (підкати все ж вже не в моді), зробила дірку на колінях і натягла білу майку, чорну сорочку і кросівки. Вирішила, що це «просто і зі смаком» і поїхала на перший рейв в житті. Сподіваючись, не надто виділятися з тусовки, і на фейс-контролі непочути «дівчино, ви для цього вже застарі. Їдьте додому спати, вже пізно, завтра ще скільки роботи. Воно вам треба?». Мені треба. Бо дуже цікаво чи правда, що там купа дивних людей ховаються від копів, всі вживають наркотики і як це взагалі, танцювати сім годин підряд і вижити?

Рейв відбувається в приміщенні місцевої пивоварні. Це ближній центр. На вулиці перед входом майже нікого немає. Пусто. Тихо.
Ми точно туди прийшли? – схвильовано питаю я. Не хотілося б, щоб штани я обрізала дарма. Друзі заспокоюють і ми заходимо в приміщення.
Заклад схожий на печеру, щоб потрапити на танцпол треба подолати багато сходинок. Спускаюся довгими крутими сходами, потрапляю на першу перешкоду, перечепаюся і ледь не падаю. Ніхто не звертає на це уваги. Всі продовжують танцювати. Обличчям стикаюся зі стіною диму поперед себе і трішки гублюся у просторі. За кілька секунд акліматизуюсь в новому середовищі, починаю розрізняти фігури, прислухатися до музики. Фейсконтроль на мене навіть не глянув, перевірили списки, наклеїли браслет і «йди танцюй, юний рейвер!».

Початок був о 12, але подруга переконала мене, що найяскравіше почнеться пізніше, тому можна спізнитися. Рейв все одно триватиме до 7 ранку. Тому ми прийшли на годину пізніше. В залі вже багато людей. Я все більше розглядаю контингент і відчуваю себе у далеких 2000-х, десь в фільмі «Матриця», причому майже кожен персонаж цього артхаусного кіно – Нео.

Це як релігійна тусовка. Коли новачок не одразу розуміє, що йому робити, повторює за іншими і поступово так втягується, що не може зупинитися. Починаю танцювати. До цього я бачила, як у клубах танцюють дівчата в сукнях на підборах. Умовно такі ритуальні танці можна було б назвати «зваблення самця», тому що так багато сексу і пристрасті, як на клубних танцполах, немає, певно, навіть у порно.

Тебе дратує, що навколо постійно крутяться якісь чоловіки і в ритмі танцю притуляються все ближче і ближче. На рейві ж, всі танцюють однаково. Хлопці і дівчата ритмічно розгойдуються під техно, хтось махає руками, ніби згадує популярний у шкільні роки тектонік. Хтось просто віддає себе у владу музиці і рухається в такт з тим, що ставить діджей. Відстань між людьми комфортна, а якщо під час танцю когось зачіпаю, вони усміхаються і відповідь і танцюють далі. Тут всі свої.

На рейві хлопців і дівчат взагалі складно відрізнити один від одного. Одягнені всі схоже. Зачіски подібні. Рухаються також однаково. Починаю танцювати: розслаблено роблю те, що хоче тіло. Не думаючи про те, як треба, як танцюють люди навколо і, здається стаю частиною цього великого організму. Ми всі в трансі. Можна було і не пити вино, бо симбіоз музики, світла і атмосфери п’янять набагато більше. Кольорові прожектори світять в очі. Через те, що в приміщенні дим, здається ніби стоїш у хмарині. Піднімаю руку і розумію, що я розрізаю нею простір. Ніби можу відчути повітря на дотик. Якісно виставлене світло і підходяща музика грають одне на одного. Вводять в якийсь транс. Світло грається на моїй руці, перебігаючи з одного пальця на інший. Тут і ніяких наркотиків не потрібно.

Раптом рейвери починають аплодувати. Я не розумію чому, роззираюся по боках. Відчуваю себе, ніби в церкві, коли всі раптом починають хреститися, а ти не розумієш, що треба робити, чому і навіщо це відбувається. Всі кайфують. Трек «зайшов» публіці, вони дякують діжею. Тут немає таких «розривних» моментів як на рок-концерті, коли все очевидно: була спокійна частина пісні, тепер почнеться драйвовий приспів і в залі буде слем. Тут мелодія змінюється поступово, дуже повільно, а треки тривають і по 10 хвилин. Просто в один момент діджей додає щось новеньке і воно «заходить», під кінець вечірки навіть я вже розібралася, чому така музика – це круто.

Данік Гелетій, організатор рейвів та вечірок різного формату вважає, що рейви зараз стали популярними тому що історія рухається по спіралі. А молодь, яка ходить на рейви зараз, народилася якраз тоді, коли вони виникли і бачила таке лише на фото. «Якщо якесь явище дожило з 90-х дотепер, значить воно абсолютно самодостатнє. Тобто є все, щоб культура існувала самостійно. Основна ознака рейву – це музика, що виносить голову: техно, транс, та інше. Без такого музла рейв – не рейв».

Мої друзі сприймають техно не як музику і саркастично називають його «туц-туц-туц». Вони не розуміють як під це танцювати. Але люди в залі точно знають як це робиться.

Тусовщикам навколо в середньому 20-25 років. Більшість з них, виглядає схоже: сонцезахисні окуляри, олімпійка «з татової молодості», штани, кросівки. Дехто дуже виділяється з натовпу зовнішнім виглядом: є дві дівчини з обличчями повністю розмальованими чорною фарбою і в червоних перуках. Одна з них в футболці в сіточку, без ліфчика, на соски наклеєний чорний скотч. Ніби тільки прийшла з якогось перфомансу. Але всі виглядають і рухаються як один суцільний організм. Ритмічно розгойдуються. Вперед, вбік, бік, вперед. Кожен танцює по-своєму, але якщо абстрагуватися і на хвилинку зупинися, то відчуття, ніби всі навколо під гіпнозом. І їм це подобається.

Дівчина справа від мене від самого початку сидить на лавці, спить з відкритим ротом. Періодично до неї підходить хтось і запитує чи все ок. Вона відповідає і вимикається знову. «О, не одна я така стара на цій тусовці», – заспокоюю себе.

На моє здивування, ніхто не бігає в бар за випивкою. Люди іноді мігрують в інший зал – купити мінеральної води. Стає жарко. Ніби рухаєшся в сповільненому темпі, в режимі економії енергії, але такі танці добряче зігрівають. Доводиться періодично бігати на вулицю, хто покурити, хто остудитися і подихати. На вулиці постійно натовп, вони говорять про книги, фільми, знову фільми, жартують, всі вітаються
а де всі наші?
Ти вже бачив Олега?
Дійсно рейви – це для «своєї» аудиторії. І у кожної різної вечірки ця аудиторія своя. Є, щоправда такі тусовщики, що ходять на всі подібні заходи. Але переважно це друзі друзів.

Відчуваю запах на вулиці, але це не сигатери. Кожен приходить за своїм. Тут дуже легко почати розмову з незнайомими.
А який твій улюблений фільм Годара? – якийсь хлопець цікавиться у моєї подруги.

Після філософського діалогу на вулиці, повертаємося всередину. Деякі тіла на лавках вже прийняли лежаче положення. Інші тусовщики на цих же лавках танцюють, але все має такий вигляд, що вони один одному зовсім не заважають. Музика зовсім не давить на голову і немає відчуття, як в звичайному клубі, коли у вухах гуде і здається, що ти більше ніколи в житті не будеш добре чути. Завдяки цьому мабуть і витримуєш так довго. А ще, звісно, тому що перекур на вулиці може тривати годину. Бо за часом зовсім не слідкуєш.

Хлопці знімають футболки. В залі жарко. Періодично змінюються діджеї, починаю повільно розрізняти чим попередня пісня відрізнялася від тієї, що грає зараз. На сцену вилазять хлопці і починають танцювати. Дійсно вперше бачу, щоб на сцені танцювали хлопці, а не дівчата. Тусовка рівності – це мене радує. Наркотиків я не знайшла, може, погано шукала. Але, думаю, хто шукає – завжди знайде.

На годиннику шоста ранку. Мої друзі хочуть спати. Потрібно збиратися. Але тусовка продовжується і без нас. Ритмічні танці, вперед, вбік, назад, вперед…

Фото: Ніна Ногачевська

Проценко Яна LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!