LVIV.COM

Львівські руфери: “Нам набридли буденні картини Львова, тому ми дивимось на нього зверху”

Ділись, Бро

Олександра Агєєва

Це – Назар і Андрій. У цих двох абсолютно відсутній страх висоти. Здається, у них взагалі страхів немає. Вони можуть відчинити чи не усі двері і точно можуть підкорити будь-який дах. Вже понад рік хлопці називають себе руферами. Про краєвиди з європейських будівель, втечу від німецьких копів і львівські дахи Назар та Андрій розповіли lviv.com.


 

Почали відкривати дахи разом… майже

Андрій: Я навчаюсь у Львівському державному університеті фізичної культури за спеціальністю «Фізичне виховання». Вже 11 років займаюсь акробатикою. Не уявляю свого життя без подорожей, а тепер і без підкорення високих будинків.

Назар: Я навчався в коледжі, але завжди хотів подорожувати. Через це я навіть покинув роботу ріелтором. Коли побачив у мережі фото, зроблені з різних дахів, теж захотів спробувати. І вже два роки я відкриваю усе нові й нові краєвиди з висоти.

Андрій та Назар: Ми давно знайомі, вже навіть не згадаємо, як познайомились. Відкривати дахи почали майже одночасно, але згодом об’єднались. Наприклад, перший європейський дах ми підкорили разом.

Перший європейський дах 

Андрій та Назар: Коли зібрались вкотре їхати за кордон, запланували собі, що кудись точно виліземо, та будівлю ніяк не могли обрати. І ось, гуляючи Варшавою, ми знайшли високий готель в центрі міста й вирішили, що першим буде він. На заваді нам став люк, але ми приклали трохи сили і змогли його зняти. Краєвид звідти відкривався неймовірний, і ми захотіли повернутись туди іще раз. Ми прийшли туди за два дні, взяли із собою ще одного друга. Але коли увійшли в будівлю, усі працівники готелю почали вглядатись у наші обличчя й повільно почали наближатись. На щастя, все закінчилось хеппі ендом, і покарання вдалося уникнути.

У Європі взагалі важче кудись залізти: там всюди камери відеоспостереження у висотках, люди там пильні.

Почали з українських висот

Назар: Вперше вибрався не на дах, а на Дрогобицьку ратушу. Нас було двоє – я та мій знайомий. Тоді ратуша була закрита, але нам так хотілось побачити хоча б частину Дрогобича з висоти, що не ми не втримались і зробили це.

Андрій: Трохи згодом ми із Назаром залізли на будинок на самій площі Ринок. Це була моя перша вилазка на дах.

Андрій: Якщо в Україні – то це лише Львів та Київ. В інших містах немає достатньо високих будівель. В Україні висотки зазвичай у житлових районах, а там краєвидів цікавих не так вже й багато.

Назар: У Європі, хоч там важче потрапити на дах, встигли відвідати більше міст. Ми були на дахах Клуж-Напоки у Румунії, Варшави у Польщі, Франкфурта, Дюсельдорфа і Вісбадена у Німеччині, Пальми-де-Майорки в Іспанії. Усього ми підкорили більше 100 будинків в Україні і за її межами.

Найстрашніше було у Львові

Андрій: Як не дивно, але це було на площі Ринок. Була зима, якраз падав сніг. Ми видерлись на дах, але він був покритий бляхою. Усе було слизьким, мокрим і хитким. Спочатку усе було добре, ми нормально пересувались, та у якийсь момент нога раптово почала з’їжджати. Але, на щастя, все обійшлося.

За кордоном таке не траплялось – там усі дахи рівні. А у Львові вони похилі, іржаві, слизькі й, до того ж, старі. Цегла валиться з-під ніг.

Лізти чи не лізти у Львові на дахи?

Андрій і Назар: Не варто, та і все вже закрили. Після нас. 

Як обрати будівлю?

Андрій і Назар: Ми гуляємо зазвичай у в центрі міста, і якщо є якась висока будівля, намагаємось піднятись. Немає жодних алгоритмів чи критеріїв, окрім двох: має бути високо і красиво.

Назар: Щоб побачити місто зверху, потрібне не лише бажання: потрібно мати голову на плечах!

Андрій: Усе залежить від складності будівлі. Якщо дах закритий, то варто мати якісь інструменти. Ключі, наприклад. Також все залежить від дверей та вікон, бо часом потрібно залазити і через них.

Наприклад, коли я був у Вісбадені, там лізти потрібно було через вікно. Було невисоко – всього 8 чи 9 поверхів. Я залазив на дах без страховки. Тоді ще йшов дощ - було мокро і слизько. На щастя, вдалось залізти на дах і прогулятись. Але ходив я недовго. Дах був покритий старезною черепицею. Я наступив на одну, і вона почала шматками  валитися з-під ніг. Довелось повертатись і лізти назад. У таких ситуаціях краще бути із кимось, хто зможе підстрахувати.  

Лізти можна не лише на дахи

Андрій: Зараз я почав вилазити ще на мости.

Був один випадок у Франкфурті. Йшов дощ, було дуже мокро. Це були останні дні у місті, але я все одно хотів десь вилізти. Пішов до залізничного металевого мосту. Коли почав підніматись, якраз піді мною їхав потяг. Я впирався руками, ногами й колінами у конструкцію  і так видерся. Почав собі фотографуватись, робити знімки пейзажів, аж раптом бачу – їде поліцейська машина. Думаю: «До мене чи все-таки проїде?». Дивлюсь, повертає до мосту, стає біля нього, виходить коп і у рупор щось там говорить мені німецькою. Поки він говорив, я зробив ще кілька фото. Коли вони побачили, що я злізаю, поліцейські вирішили мене зловити. Один таки вирушив в мій бік, а машина поїхала: певно, об’їжджала міст. Я зістрибнув з моста, між нами було метрів 30, але мені вдалося втекти.

Зустріч із охороною

Назар: Коли хочеш потрапити на якийсь дах, потрібно заходити у будівлю, ніби ти свій. Якщо це житловий будинок, то потрібно бути якомога менш помітним. Якщо готель, то найкраще – дивитись в телефон і прямувати одразу до ліфту. Іти так, ніби у цьому готелі у тебе є якісь справи або ти там живеш. Не варто озиратись зайвий раз. І камери поглядом краще не шукати. Андрій і Назар: Нас не арештовували жодного разу. Та навіть якщо заарештують, нам не страшно.

Найгірше прохання для руфера

Андрій та Назар: Не просіть провести вас на дах. Особливо якщо ви – дівчина, яка хоче фотосесію у підборах на висоті. Дуже часто дахи старі, слизькі, покриття похилі і давно не ремонтувались. До того ж, є багато різних дротів, які можуть бути під напруженням. Це дуже небезпечно, і ми одразу відмовляємо.  

Навіщо усе це?

Андрій та Назар: Нам набридли буденні картини і звичайні фото Львова, які є у всіх туристів і жителів міста. Саме тому шукаємо все нові й нові дахи, з яких відкриваються незвичні краєвиди. Ми щоразу бачимо щось нове і незвичне, нас охоплюють нові, неповторні емоції, а страх перед висотою починає зникати. Ось чому ми дахи – наш другий дім!

Фото - Андрія та Назара

Читайте також:


Роуп-джампінґ: як стрибнути і не поламати кості

“Ви на площу? А я – в каналізацію!” Хто вони – львівські урбан-дослідники?

Спорт vs. бух – що таке мультиспортивний соціальний зал на Погулянці у Львові

Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!