LVIV.COM

Кафе “Крим” Руслана Аблямітова: “У бізнесі найважливіші не зароблені гроші, а набуті взаємини”

Олег Твердь

Коли заходиш сюди, тебе не одразу покидає відчуття, що ти у Львові. Тут півострів у деталях. Лише, коли починаєш роздивлятися коврики, подушечки, кримські пейзажі на репродукціях Нурі Якубова (їх привезли родичі Руслана з Криму), починаєш відчувати нетипову для Львова атмосферу. Далі зазираєш в меню, і остаточно розумієш, де ти. Сарма, шурпа та курабьє не дадуть збрехати.

Руслан Аблямітов

- Почав шукати приміщення для оренди, як звичайна людина. Знайшов маклера. Він мені допоміг – я заплатив за послугу. Без жодних пільг чи перешкод.

Своїх коштів Руслан мав небагато. Прийшлось звернутися до родичів. На їхні гроші й відкрив кафе. Зараз потроху повертає.

- Я не соромлюсь про це говорити. Ми друг другу допомагаємо. Як кримські татари ми знаємо про проблеми одне одного. Це дозволяє нам зберегти стосунки, та й зберегтись самим.

Кафе Крим" насамперед зроблене для львів’ян. Руслан не бачить сенсу робити подібний заклад суто для кримських татар. Їх тут небагато. Та й через кухню можна показувати львів’янам свою культуру. Взагалі він бачить потребу в тому, щоб кримські татари презентувати себе місцевим.

- На початку було важко. Заплатив за оренду (перший і останній місяць) плюс ще маклеру. Якщо у мене справи пішли б так собі, то вже на третій місяць я не мав би, чим платити.

- Мій заклад добре підходить для мусульман, які живуть тут або проїжджають через Львів. Тому що вони не їдять страви всіх кухонь. Ми от пишемо на меню «Halal». Це означає, що меню без свинини та алкоголю. Цей напис – знак для мусульманина, що тут можна їсти.

Кримські татари тримають міцні зв’язки відтоді, як переїхали у Львів, . Вони зустрічаються, обговорюють власні проблеми.

- Наші завдання поза домом – це зберегтися тут, налагодити теплі взаємини з місцевими, принести користь суспільству. Це ми завжди обговорюємо.

Кафе «Крим» для Руслана – це місце зустрічей. Для кримських татар, з його слів, це спосіб потрапити на острівець рідного, щоб не втрачати зв’язку зі своєю землею. Для місцевих – це можливість зустрітись з тими, про кого, можливо, чули тільки з новин.

- По-друге, кафе для мене – це спосіб заробити гроші. Щоб забезпечувати сім’ю. Мати можливість допомагати іншим переселенцям. Тому що на відміну від місцевих у нас значно більше витрат. Нам потрібно платити за оренду квартири.

КРИМ-КИЇВ-ЛЬВІВ

У дев’яності багато кримських татар повертались з Азії у Крим. 1995-го переїхала і сім’я Руслана Аблямітова. Будучи підлітком, він вступив в університет, де здобув економічну освіту. Разом з тим мусив працювати, бо з грошима було складно. Так пішов на роботу офіціанта. Йому сподобалося працювати з кухнею.

- До подій у Криму я більше десяти років займався громадським харчуванням. Це те, що мені подобається. Там у мене теж було кафе. Приблизно у такому ж форматі, як і це. Хіба що трохи більше.

- Спочатку приїхав у Київ. Був такий стереотип, що Львів і Київ – дві столиці України. Київ – економічна, Львів – культурна. У Києві шукав, де можна проникнути у ринок з кримськотатарською кухнею. Але мені там не сподобався клімат. Цей скажений темп, невеличка черствість з боку людей, бо кожен займається своїм. До того ж велика кількість різних кухонь, серед яких багато східних. Тому вирішив перебратись у Львів. На той момент тут вже було декілька кримськотатарських сімей.

Приїхавши, побачив, що Львів – це невеличке місто з привітними людьми. Каже, що кримські татари ніколи не вірили в те, що їм говорили про Західну Україну. Перед переїздом йому розповіли, що Львів входить у десятку найбільш відвідуваних міст Європи та що тут понад 2000 закладів у центрі міста.

СТЕРЕОТИПИ

- Буває, що у відвідувачів виникають стереотипні запитання: про страшних бородатих мусульманських дядечок, які щось там витворяють, про безправ’я жінок у мусульманських сім’ях. Я стараюсь розвіювати ці міфи. Люди більше довіряють людям, з якими поспілкувались вживу, ніж телевізору.

- За два роки ми багато спілкувались з журналістами. Багато з них робили спекуляції на кримськотатарську тему. Писали, наприклад, що кримські татари вимагають від Львова мечеть. Насправді, ми нічого не вимагали. Можливо, у людей була боязнь від незнання. В тому числі це через недостатню відкритість нас.

ВІДВІДУВАЧІ ТА РЕАКЦІЯ НА БЕЗАЛКОГОЛЬ

Раніше на місці кафе була звичайна піцерія. Інтер’єр оформляли потроху. Меблі залишились старими. Кримську атмосферу створювали деталі.

- Спочатку відвідувачі дивувались. що у кафе відсутній алкоголь. Люди ж звикли, перегортаючи меню, в кінці побачити випивку. Дехто взагалі не уявляв, як можна сісти і нічого не випити. Виникало запитання «а чому у вас нема алкоголю?». Я пояснював, що це наш залізобетонний принцип, і ми не можемо в цьому поступитись. Казали, що розуміють і поважають це. Наступного разу приходили сім’єю з дітьми. Вони розуміли, що за сусіднім столиком не сидітимуть люди, які можуть себе неадекватно вести.

БІЗНЕС

- У бізнесі найважливіші не зароблені гроші, а набуті взаємини: в колективі, з клієнтами, з навколишніми. Якщо людина робить ставку суто на гроші, виключає взаємини, теплоту - легко програти.

Руслан хоче при можливості відкрити ще один заклад. Зараз шукає приміщення. Хоче в більшому масштабі представити свою кухню. Говорить, що львів’яни дуже вимогливі, люблять, коли є якась особливість.

- Деколи питають: «Вам важко було?» Яким би не був бізнес, завжди є ризик. У мусульман є такий принцип: коли ти ще не народився, тобі вже було приписано, що матимеш у житті. Тому твоє завдання робити найкращим чином все, за що б не брався. А от результат вже не від тебе залежить. Я можу зробити щось професійно, але не піде, стану банкрутом. Тоді я б шукав себе в іншому місці. Тут, слава Богу, я зробив залежне від мене, і пішло.


Фото: Juliya Low

Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!