LVIV.COM

Два мільярди друзів: як може зашкодити відкритість у соцмережах

Два мільярди друзів: як може зашкодити відкритість у соцмережах
Марія Горбань

І що насправді знає про нас Facebook.


Публічність у Facebook — це перебування у товаристві двох мільярдів інших користувачів, кожен із яких може реагувати на будь-який контент довільно: вподобувати, засуджувати, знецінювати.
Із червня 2017 року аудиторія соцмережі перевищила два мільярди користувачів. Щодня користувачі залишають шість мільярдів «лайків» та коментарів, публікують 300 тисяч фотографій. В іншій популярній соціальній мережі – Instagram – 50 тисяч фотографій додають щохвилини.

Як може зашкодити відкритість у соцмережах

Беручи до уваги численність аудиторії, відомі бренди користуються соцмережами для розвитку бізнесу. Політики активно використовують онлайн-платформи для висвітлення власної діяльності. Блогери, так звані лідери думок все активніше займають своє місце у соціальних мережах. Окрім аналізу останніх подій у країні/світі, чимало стають популярними, розповідаючи про себе. В Instagram чи Facebook вони радять заклад, де можна повечеряти, ознайомлюють із новими тенденціями і розповідають про власні пригоди, особисте життя чи роботу. Бажанню (потребі?) бути публічними є, однак, пояснення.

Instagram — робота, а не розвага

Два мільярди друзів: як може зашкодити відкритість у соцмережах

Тернополянка Таня Пренткович не планувала бути блогеркою, але нині присвячує своєму профілю в Instagram 9—12 годин щодня. У дівчини 152 тисячі підписників. Вона регулярно ділиться відео, фото та розповідями про півторарічного сина, чоловіка та собаку. З її профілю можна дізнатися, куди вирушити в подорож, як доглядати за шкірою та що подарувати чоловікові на день народження.

«Тема мого блогу — це сім’я, — розказує вона. — Я намагаюся власним прикладом показати, що після народження дитини життя не зупиняється, навпаки — стає яскравішим. Люди самі почали підписуватися, розпитувати. Намагаюся бути щирою, розповідати про все. Звісно, є теми, які я оминаю. Кожен має свої таємниці».

Кандидатка психологічних наук Ірина Семків пояснює: особисті історії у соцмережах привертають увагу. Читаючи їх, люди впізнають власний досвід. «Популярність таких історій можна пояснити природною потребою людей переймати досвіди інших для того, щоб знати, як поводитись у подібних ситуаціях. Ми навчаємося від інших», — каже Ірина.

Блогерка Таня Пренткович разом із чоловіком заснувала мережу ресторанів східної кухні Tiger Box. Звідси дівчина часто постить фото страв, розповідає про ведення бізнесу.

«Профілі у соцмережах — це наші візитівки. Для мене Instagram є також роботою. У соцмережах можна і треба розвивати свій бізнес, заробляти», — розповідає Таня.

Незважаючи на критику

Настя Мельниченко

Про власний досвід у соцмережах розповідають, щоби привернути увагу до важливих тем. У липні 2016 року журналістка та громадська активістка Настя Мельниченко розпочала флешмоб проти замовчування сексуального насильства. Під гештеґом #ЯНеБоюсьСказати вона розповіла особисті історії, пов’язані із насильством, і закликала розповідати про це інших. Ініціатива викликала резонанс, у флешмобі взяли участь декілька тисяч жінок і чоловіків. Згодом про це почали говорити в медіях, писати книжки, ставити театральні постановки.

«Тему насилля довго замовчували. Нарешті люди відчули, що вони можуть безкарно про це поговорити і їхні висловлення будуть резонувати з думками більшості», — каже Настя.

Дівчині інколи дорікають за надмірну відкритість у соцмережах. Утім вона вважає, що історії з життя ілюструють ширші проблеми й теми. «Якщо ти розповідаєш щось із власного життя, то більш імовірно, що тебе почують», — говорить активістка.

Здебільшого люди знецінюють досвід, яким інші діляться у соцмережах, бо самі не здатні на схожу відкритість і відвертість. Настя Мельниченко радить не реагувати на критику або ж розсміятися у відповідь. Натомість важливо прислухатися до тих людей, яким довіряємо. «Ми чомусь звикли думати, що, якщо чуємо когось у соцмережі, то, напевно, ця людина дуже розумна. Але соцмережі дають змогу говорити і не дуже розумним людям, розв’язуючи руки в плані безкарності, дозволяють писати анонімно, говорити вільно без жодної негативної віддачі», — розповідає вона. Психологиня Ірина Семків каже, що осуд — це своєрідний захист від інформації, яка здається зайвою або непотрібною.

Незатишний Facebook

29-річна львів’янка Наталя рідко сидить у соцмережах чи лайкає фотографії друзів, а на своєму профілі замінила справжнє ім’я на псевдонім.

«Я не хотіла, щоб кожна знайома зі мною людина додавала мене в друзі, незалежно від наших реальних стосунків та взаємного ставлення. У соцмережах дружила лише з тими, з ким справді спілкувалася і була в хороших стосунках», — розповідає дівчина.

Їй шкода часу і зусиль, щоб фотографувати своє життя і, викладаючи все в соцмережі, перетворювати його на історії. «Коли читаю чужі пости, інколи здається, що живу неправильно і нецікаво лише тому, що не хочу писати про події зі свого життя», — каже Наталя. Соцмережі для дівчини — спосіб підтримувати контакт із людьми, з якими не можна зв’язатися інакше. Стрічку вона майже не читає.

«Інколи купую щось через соцмережі або беру участь у розіграшах. Особистого нічого не викладаю, бо не хочу, щоби хтось міг заздрити моїм успіхам чи тішитися невдачам. Коли не було іншого вибору, через соцмережі просила допомогти знайти собаку або водійські права», — розказує Наталя.

«Перш ніж щось опублікувати, варто подумати про користь і шкоду від цього. Треба пам’ятати, що твоє повідомлення, швидше за все, побачать усі. Зробивши скриншот, твою історію зможуть поширити і для тих, хто не мали би її читати», — каже психологиня Ірина Семків.

Натомість більшість менеджерів по роботі із персоналом, окрім резюме, переглядають і профілі потенційних працівників у соцмережах. Тому інколи може нашкодити не лише надмірна відвертість, а й повна відсутність інформації про людину.

А що знає Facebook?

Будь-яка дія на Facebook чи на інших сайтах (якщо залогінитися через соцмережу) відстежується і записується на внутрішніх серверах. Ще у 2014 році інженери Facebook зазначали, що у щоденному режимі до них надходить близько 600 терабайт даних.

В першу чергу соцмережа зберігає дані, які ти сам вказав: місця навчання, роботи, улюблені фільми, книги, відмітки на фото, геомітки, політичні вподобання, всі «лайки» та реакції на пост. Окрім цього, зберігаються фото, відео, друзі на Facebook і коли ти їх зафрендив, приватні повідомлення, список пристроїв, з яких ти заходили у соцмережу. За допомогою інструмента Developer Tools в браузері Chrome можна побачити потік даних, який надходить від тебе до Facebook.

Як може зашкодити відкритість у соцмережах

Однак, Facebook починає збирати дані про тебе, ще до того, як ти розмістив твій пост, розповідає експертка з даних Віккі Бойкіс. Соцмережа збирає дані про те, які клавіші ти натискаєш, поки ти створюєш повідомлення – навіть якщо потім ти його не відправляєш. Тобто якщо ти напишеш «мій бос – придурок», а потім заміниш це повідомлення на «у мене на роботі завал» і опублікуєш другий варіант, соцмережа також збереже і перший. Як зазначили розробники, Facebook використовує ці дані для вивчення явища самоцензури.

Також у Facebook люблять досліджувати інформацію про зовнішність. Кожного разу як ти ставиш помітку про тебе на фото, соцмережа розпізнає, що це ти, і зберігає цю інформацію. Для автоматичного розпізнавання і співставлення фото використовують програму DeepFace.

Навіть знаючи про те, що і скільки зберігає про нас Facebook, панічно поспішати видаляти свій акаунт не варто. Більшість даних соцмережа використовує лише, щоб підбирати рекламу відповідно до вподобань користувача. Всі вказані нами дані допомагають знайти друзів, підібрати подію чи зустріч, загалом зробити світ більш взаємопов’язаним. Та вся інформація про нас – лише продукт для Facebook. Тож, знаючи це, можна розумніше бавитися у соцмережах.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу
Горбань Марія LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають