LVIV.COM

Доми вовчиць – з ким кохалось львівське панство 😏

Ділись, Бро

Марина Романцова

Лупанари, будинки терпимості, вулиці розпусти, борделі - старовинний Львів був багатогранним. У сьогоднішньому поетичному та прогресивному місті кількасот років тому відпочивали не лише душею, а й тілом. І часом навіть легально. Ми тут покопалися в історії та витягнути найцікавіше про місця, де кохалося львівське панство. Впізнаєш вулиці за фотками? 


Місця

Перша львівська повія, про яку згадують у давніх дописах - Катерина зі Львова. Є легенда, що вона працювала в одному із борделей, що знаходився на сучасній Сербській у будинку, де нині банк "Львів".

Та перша документально підтверджена згадка про міський бордель датується 1450-м роком. Він був цілком легальним та утримувався за кошти міста - у кодексі Алембека львівський магістрат наказав видати дому розпусти 12 грошів на ремонт водогону. У записці із видатків міської каси відмітили ще 1549-й рік. Тоді на ремонт "пікантного" закладу, що знаходився на сучасній Федорова, 27, видали 20 грошів.

Про інший заклад, побудований італійцем, згадували у 1473-му році. Він знаходився на місці сучасної зруйнованої синагоги "Золота Роза". Єзуїти, які хотіли побудувати там свій храм, писали королю, що на цьому місці є “дім Нахмановича, кінський млин і будинок публічного зіпсуття". Цей бордель згорів під час пожежі у 1571 році.

Також, у ХVII столітті публічний будинок був за театром Марії Заньковецької. Це місце, відоме навіть далеко за межами Львова, називалося "На мості". Про дівчат з цього борделю згадував польський поет Анджей Морштин, перераховуючи у одному із своїх віршів найвідоміші борделі Речі Посполитої.

У другій половині ХVІІІ століття публічний дім з'явився біля Успенської церкви за дозволом маґістрату (сучасна вул. Руська, 18). Дівчата працювали щоденно і щонічно, що дуже обурювало парафіян. Тодішній священник подав клопотанням і лупанарій перенесли в інше місце.

Чому борделі називали лупанаріями?

Перша згадка про заклад із такою назвою з'явилась у ХV столітті. Вона походить із латини, адже “лупус” означає "вовчиця". До ХІХ століття розпусним жінкам забороняли заманювати чи кликати клієнтів словами - можна було лишень стояти на розі будинку та вити й підвивати. Згодом, слово набуло значення "доступна всім". 

"Вулиці червоних ліхтарів"

Окрім звичайних борделів, на початку ХХ століття у Львові хотіли виділити під "розпусне діло" цілу вулицю. Для цього обрали Шпитальну, але ніхто з мешканців не захотів звідти переселятися. Повії не змогли працювати на ній, адже їм заборонили пропонувати себе в середмісті та поблизу фешенебельних готелів, однак вулиця стала прогулянковою для "доступних" панянок.

Будинок, де зараз театр ім. Леся Курбаса, слугував приміщенням для казино "Де парі", дорогого ресторану та готелю. Є легенда, що швейцар, який надавав клієнтам правдиву інформацію про умілих і красивих дівчат так розбагатів, що збудував на Професорській колонії гарну кам’яницю.

Сучасна Дорошенка також була місцем, де прогулювались легковажні жінки. Це призвело до проблем: там були презентабельні магазини, з яких почали зникати клієнти, адже порядні мешканці не хотіли йти на вулицю, де гуляють повії. 

Нелегальні доми розпусти

Поруч із легальними лупанарами, у Львові були і підпільні публічні доми. На них поліція влаштовувала облави, однак, в ряді випадків швидко знаходила спільну мову з директорками закладу. Надалі такі борделі мали "кришу". 

Про одну з таких облав 22 січня 1904 року написав тижневик "Ілюстровані новини":

"Лупанарій?! Ні! Дещо в сотні разів гірше, бо лупанаріїв у Львові багато, але "концесіонованих" лупанаріїв, про які відомо владі, де фігурують дами, що за фахом займаються коханням і продаються розкоші! Тим часом таємний лупанарій на львівському Ринку мав на продаж найрізноманітніший товар! Починаючи від так званих "криївок", тобто дам з низів, і завершуючи дамами з вищого товариства, ба навіть – у цім місці жах повинен огорнути і найзіпсутішого - тринадцятилітніми дівчатками – усе можна було дістати на "складі" пані Катажини Марціхової! Справи закоханої спілки йшли бездоганно, але що ж? Анонімний лист і втручання поліції усе перервали…".

Умови праці

Легалізація. Легалізацію проституції у ХV столітті виправдовували відомим висловом філософа-теолога Томи Аквінського. Він казав, що в кожному палаці потрібен туалет, бо в іншому випадку смердітиме всюди, адже люди мусили десь справляти свої природні потреби. Цим принципом користувався і старовинний Львів, виділяючи з бюджету міста чергові гроші на утримання повій. 

Здоров'я. За часів Австрії та Польщі влада дбала про здоров'я поважних громадян. Кожна львівська повія мала заведену медичну книжечку, в яку вписувала візити до лікаря. Якщо раптом перевірка записів не виявляла, куртизанку переслідували і штрафували.

Графік. У ХV столітті, з семи днів тижня, 4 дні повія працювала "на місто" і мусила віддавати зароблене до міської каси. Два дні жінка мала право лишати увесь прибуток собі. В кінці тижня обов’язково обстежувалась у міського лікаря, адже влада за цим суворо пильнувала.

Ціна. Львівська повія коштувала досить дешево. У ХVІІІ ст. за дівчину просили 12 грошів - менше третини щоденного заробітку робітника. На початку ХІХ ст. ціна підросла до п’яти сотиків, але ціна і надалі вважалась низькою. 

Хто користувався послугами повій? Прості робітники. Заможні люди до проституток не ходили, адже шляхтичам чи шанованим міщанам це не личило. Багатії мали таємних коханок або утриманок.

Професія. Було кілька способів стати повією:

  • жінка могла зареєструватися і працювати за власним бажанням (з трудовою книжкою, де записували рід її занять, що також зменшувало ризик заразити клієнтів чимось неприємним);
  • жінка була невільницею (Львів був транзитним пунктом при перевезенні секс-рабинь зі Сходу. Відомо, що у 1472 та 1474 роках перевезенням невільниць займався бергамський купець Русетто);
  • з 1884 року (коли за часів Австро-Угорщини проституцію заборонили) повією могла стати лише та жінка, яка не мала іншої можливості прогодувати себе і своїх дітей. 

В останньому випадку закон жорстко регламентував діяльність "вовчиці":

  1. Не можна було обслуговувати клієнтів в домі, де жили діти або будь-який інший чоловік (щоб уникнути сутенерства);
  2. Наймане приміщення повинно було знаходитися мінімум за двісті метрів від школи, військової частини чи державної установи;
  3. Проститутка постійно мусила проходити медогляд.

За порушення цих правил жінці забороняли продовжувати "професійну діяльність" від шести тижнів до шести місяців. Також карали за:

  • зараження венеричною хворобою;
  • обслуговування неповнолітніх;
  • скандальну "професійну діяльність";
  • недотримання гігієнічних норм;
  • брудну постіль.

Фото взяті з відкритих джерел, а також з сайтів photo-lviv.in.ua та depo.ua.

P.S. А ти знаєш, яку рекламну кампанію проводили Milka, NIVEA, Philips та інші у 1937-му? Ми тут порівняли львівську рекламу сьогодні і 80 років тому

Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!