LVIV.COM

Чайові: історія виникнення та ставлення до них львів’ян

Чайові: історія виникнення та ставлення до них львів'ян
Наталя Мойсеєнко

Необов’язкова плата за певні послуги – явище досить дивне. Адже платити за щось необов’язкове та ще й добровільно – суперечить усім законам сучасного світу. Чи ні?


Трохи історії та легенд

Історичні джерела відносять нас у далеке 14 сторіччя до німецьких містечок. Тоді з водопостачанням було туго, тому мешканці гуртувались навколо колодязів. Це було своєрідне місце зустрічі, щоб попрати, набрати воду та обмінятись свіжими плітками. Хлопцям, які допомагали донести відра з водою до дому, давали так звані trinkgeld, або «питні гроші» в якості подяки. Доречі, в багатьох країнах і зараз чайові дослівно переводяться саме таким чином.

Крім того, саме в якості чайових пірати носили сережку у вусі. Якщо пірата знаходили мертвим, сережку міг собі забрати той, хто з почестями поховає тіло.

Існує думка, що концепція чайових походить з іудаїзму

В Торі є згадки про обов’язки для продавця. Зазначено, що він мусить дати на кілька цибулин більше, якщо людина купує, скажімо, два кілограми. Це робиться, щоб «схилити чашу ваг покупця на свою сторону».

Історики ж відносять появу чайових до 17-18 сторіччя

Мовляв, традиція давати чайові пішла з Англії. Після ночівлі у товариша, гості могли лишати кілька монет в подяку для слуг. А ось дозволити собі залишити кілька монет «на чай» саме в ресторанній справі могли дозволити собі представники англійської еліти.

Влаштовувались навіть своєрідні чайні церемонії на свіжому повітрі, де на столиках стояли невеликі коробочки з написом «T.I.P.S.». Згідно з однією з версій – це абревіатура виразу «To Insure Proper Service» («для забезпечення належного сервісу»). Таким чином попросити про відповідний сервіс могли і поважні гості в тавернах. Ще перед трапезою вони передавали записку з буквами TIPS та монетою взамін на швидкий сервіс. Згодом такі коробочки просто почали вішати на стінах.

В Америці чайові активно поширились після Громадянської війни

Тоді американці почали частіше подорожувати Європою і, залишаючи чайові на батьківщині, демонстрували свій статок і свої можливості їздити світом, де й «набрались» відповідних звичок. Проте, такі «подачки» американці зустріли з осудом. Така поведінка йшла у розріз з їх моральними цінностями, адже створювала клас людей, котрі готові підлизуватись заради прихильності та грошової ласки. Утворювались навіть спеціальні комісії для розгляду питання чайових і моральності.

Люди ніяк не могли зрозуміти, навіщо платити працівникам за роботу, за яку вони і так отримують гроші. У газетах активно засуджували усіх, хто підтримував таке явище. У 1916 році журналіст Уіллям Скотт написав розгромну статтю під назвою «Свербляча долоня», а у Вашингтоні прийняли закон, що забороняв чайові. Але вже у 1926 році усі античайові закони були скасовані, а Сполучені Штати зараз є однією з країн, де вітаються найвищі чайові – близько 15-25%.

Є навіть ціла історія, коли Хіларі Клінтон не залишила офіціантці чайових після візиту до ресторану. Обурені громадяни одразу підняли на осуд таку жадібність і навіть почали висилати «бідній офіціантці» гроші в якості підтримки.

Натомість Франція стала однією з перших країн, де чайові були офіційно включені в чек. У 1955 році вийшов закон, котрий зобов’язував всі заклади громадського харчування додати в рахунок пункт «плата за обслуговування».

Чайові в Україні

І хоч поняття чайових в Україні виникло дуже давно, але у 19 столітті почали використовувати саме цей термін. Взамін популярного тоді «дати на горілку». Так сталось не випадково - саме у цей час тут з’явився чай. Його сприймали як вишуканий напій, яким показували певний статус та міру гостинності. Якщо гостя пригощали чаєм, значить, гість був і справді почесним. Зрештою, навіть зараз гостям в першу чергу пропонують каву або чай.

Справжня скрута з чайовими виникла в радянський час. Тоді кельнерів не вважали за людей і не звертались до них по-іншому, як «Ей!». В часи НЕПу, у розквіт ресторанної справи, чайові знову повернулись, але ненадовго. Вже в 50-і офіціантам та власникам ресторанів почали нав’язувати думку, що чайові – це зло. Підтримувалась така критика і у пресі, а офіціантам спеціально зашивали кишені, щоб вони не мали можливості брати гроші. Щоправда, від такого методу швидко відмовились, бо кельнеру при собі треба було мати багато речей – ручки, блокноти та інше. Але офіціанта вмить звільняли, якщо ловили його на отриманні чайових.

Давати чи не давати чайові?

У наш час питання чайових залишається на розсуд клієнта. Як показує практика, люди готові дати чайові, якщо їм сподобався сервіс та вони отримали задоволення від походу в заклад. Очікується, що це буде 10% від замовлення.

Психологи простежують думку, що давати чи не давати на чай (і скільки) залежить ще й від того, скільки людина подорожує світом. Ця звичка легко підхоплюється у подорожі. Тому, якщо у США розмір чайових 5-25% від чеку, у Бразилії - 10%, а у Швеції - 5-10%, то після повернення додому людина буде більш лояльно ставитись до чайових і залишати більшу суму, ніж раніше. Доречі, в Японії практика чайових взагалі не прийнята і тому вас можуть не зрозуміти, якщо на столику залишаться гроші.

Є кілька мотивів, що побуджують людей додатково дякувати за обслуговування. По-перше, це дотримання соціальних норм. Інколи люди бояться, що їх осудять, якщо вони не залишать на чай. По-друге, це бажання отримати кращий, чи швидший сервіс. Ну і, звісно, ще одним мотивом є соціальний статус. Якщо людина хоче таким чином підтвердити свій статок, вона намагатиметься дати чайові навіть там, де у наш час це не зовсім заведено.

З позиції закладу, чайові допомагають заохотити персонал краще працювати. Та й підвищити таким чином обіцяну зарплатню. Інколи саме наявність чайових дозволяє зменшувати ціни в меню (за рахунок меншої зарплати персоналу). Проте, згідно з дослідженнями, офіційно включені чайові в чеку значно впливають на відвідуваність закладу та його рейтинг.

Чи залишають львів'яни чайові?

Чад: «Мені здається, що питання включати чайові в рахунок, чи ні, залежить від масштабності закладу. Чим він більший, тим більш поширена така практика. У менших закладах чайові переважно залишаються на розсуд клієнта. Зрештою, існує безліч місць, куди люди приходять саме через люб’язний персонал, як в гості до товариша. Тут є ціла культура спілкування, тому й з чайовими не виникає труднощів. Власники таких закладів мали б відпускати персонал з поганим настроєм додому. Краще хай людина «відійде» і прийде на другий день з новими силами, аніж псуватиме настрій оточуючим і репутацію закладу. Щодо розміру чайових сказати складно . Серед клієнтів є заможні люди, а є й студенти. Проте чітко простежується інша проблема – в Україні роботу кельнера чомусь сприймають лише як підробіток. Відповідно є плинність кадрів, які не дорожать своєю роботою. Відповідно одразу страждає сервіс».

юля

Юля: «Дуже не люблю, коли чайові включені в рахунок. Залишаю їх лише тоді, коли вважаю, що мені надали винятково хороший сервіс. Розмір залежить від того, коли до мене підійшли, як відповіли на мої запитання, чи змогли виконати «кастомне» замовлення (салат без якогось інгредієнту, наприклад)»

Сергій: «Сума чайових залежить від якості та швидкості обслуговування, а також від мого настрою».

 

сергій
настя

Настя: «Чайові залишаю в залежності від сервісу, але дуже не люблю, коли вони автоматом включені в рахунок. Мені здається, що зараз люди більш прихильно ставляться до чайових і лишають не менше 10%

 

Вадим: «Чайові залишаю, але не вважаю, що їх потрібно включати в рахунок, а скоріше як комплімент за хорошу роботу і приємне спілкування. Якщо включити вже цю суму в рахунок – втрачається сама суть чайових і ти вже платиш не за сервіс, а тому, що так треба».

вадим
наталя

Наталя: «Я переважно даю чайові. Залишаю 15-30 грн, в залежності від рахунку і від рівня сервісу».

Наталя Мойсеєнко LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають