LVIV.COM

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

Ділись, Бро

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці
Ірина Продан

Ціала Собецька вже 34 роки працює зі своїм чоловіком у сімейному театрі «МИ» у Центрі творчості дітей на юнацтва Галичини. Ціала - корінна львів'янка, вільно говорить польською, ненавидить папьє-маше, любить дітей і поєднує в собі кілька професій водночас. Ціала не приймає позу для фото, адже вона така, як вона є. 


Розмова про те, як воно - працювати в сімейному театрі і чим це відрізняється від театру класичного, як бути 24/7 у стані творчості та самостійно пізнавати тонкощі декораторського мистецтва, від чого залежить «картинка» на сцені і чому театр – ліки від поганого настрою та внутрішніх комплексів.

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

За фахом і не дуже

Я народилась у Львові і не шукала роботи поза рідним містом. Вчилась у Львівській національній академії мистецтв на художника прикладного і декоративного мистецтва. Після навчання роботу за фахом знайти змогла не відразу, тому працювала вчителем малювання у двох львівських школах – 19 і 35. Потім прийшла в Центр творчості і вже 34 роки працюю тут зі своїм чоловіком у нашому театрі «МИ».

В ідеалі і в реаліях

В театрі класичного спрямування є художник-постановник, який розробляє ескізи та робить макети: сцену в зменшеному масштабі, впритул до фігурок акторів і світла. Є також бутафорський цех, костюмер, світлооформлювач і кілька режисерів, які одночасно можуть ставити 5-6 вистав на різних сценах, з різними акторами та декораціями.

Нас у штаті всього двоє – мій чоловік і я. Ми самі купуємо матеріали на декорації та у нас немає майстерні і спеціальних приміщень, аби їх робити. Якщо треба – зсуваємо стільці в залі, стелимо поліетилен і там малюємо. Ті макети, про які я говорила, ми створюємо у своїй уяві. Ми з чоловіком водночас і світлооформлювачі, і звукорежисери, і режисери, і художники-постановники, і костюмери. Як кава 3 в 1, знаєте? Через це в рік ми робимо три-чотири постановки.

Наш заклад, «Театр «МИ», відноситься до освіти, а не до культури. Ми можемо себе гордо називати режисером, помічником режисера, художнім керівником і т.д. Але всі ми тут – керівники гурточків. Ми могли б взагалі не ставити вистави, від нас вимагають просто вчити дітей. Але це нецікаво, у першу чергу самим дітям. Їм хочеться не просто бачити себе коханого на сцені, а побачити результат своєї роботи або ж… від чогось позбутись .

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

Ліки від усього

Більшість приходить в театр вражати : «Я такий талановитий, я вийду на сцену і всі зробять АААХ!» А, на жаль , не можуть ні ходити правильно, ні говорити, ні себе комфортно відчувати.Ми не ставимо за мету виховувати акторів. Я просто кайфую, коли відкриваю новій людині світ театру. Чому за кордоном банківські клерки повинні пройти театральні курси? Бо насправді, театр допомагає зняти дуже багато комплексів: не боятися великого приміщення, яскравого світла, не соромитись перед великою публікою, тримати посмішку перед клієнтом навіть якщо не дуже добре себе почуваєш.Театр також може слугувати школою лідерства. Не скажу що всі наші учні - великі начальники, але вони всі знайшли свій шлях, змогли позбутись тих комплексів, які їм заважали. Я вважаю, що людей-неакторів не буває. Ми все життя граємо якісь ролі, свідомо чи несвідомо. Театр вчить робити це свідомо.

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

Кухня

Коли режисер обрав, що буде ставити, він працює з художником-декоратором, який допомагає візуально відтворити картинку, яка би працювала на розкриття теми. Я мушу робити свої ескізи і обговорювати з режисером, де повинні бути декорації, а де будуть стояти актори, як буде освітлена сцена і в якій колористиці все має бути витримано.
До речі, кольори мають дуже велике значення. У нас є вистава за Лесею Українкою «Одержима». Вона зроблена у чорно-біло-червоних кольорах. Це – чистота, кров, смерть. Кольори підібрані не просто так, вони підкреслюють те, заради чого зроблена вистава, вони завжди символічні.
Цікаво працювати зі світлом, за допомогою якого можна створити вечір, день, ранок, змінити атмосферу і настрій. Задник ми завжди робимо з розрахунком на світло: якщо дати туди жовте світло – він буде залитий сонцем. Якщо дати синє світло – місячним сяйвом.
Також велику роль грає розташування декорацій. Так як у нас маленька камерна сцена і ми не маємо можливості встановити колосники (спеціальні конструкції над сценою для зміни декорацій), то ми все ретельно продумуємо в плані перспективи, орієнтуючись на висоту, на рівні якої є погляд середньостатистичного глядача. При викривленні перспективи вся картинка ламається.
Про музику скажу лише одну цікаву річ. Якщо ти прийшов на виставу як глядач, подивився, вийшов і не пам'ятаєш, чи в цій виставі була музика чи ні ..значить вона була і дуже добре підібрана.
Робота художника-декоратора це особлива сфера, адже кожна вистава оформлюється по-різному, має своє обличчя. Коли на фестивалях для декількох вистав використовують одні й ті ж декорації, глядачі можуть розважатись так: «Цікаво, а що в цій виставі означатиме це дерево?»

Банк декорацій

Є таке поняття як жорсткі декорації і м'які. Якщо театр стаціонарний і має велику сцену, велике закулісся, то може собі дозволити тримати жорсткі декорації з фанери. «Ми» - театр мобільний і вже давно возимо лише те, що легко вішати, знімати, обігрувати. Тому перейшли на м'які декорації на тканині, які не займають багато місця і підійдуть для будь-якої сцени. Скажімо, для вистави нам потрібна тумба, але в транспорті вона займе півсалону. Тому я зробила таку саму з двох кругів картону і натягненої тканини, розписаної під справжню тумбу. Всередині неї груз, а зовні вона підвішана на лесці.
У нас є такий собі банк декорацій, які ми можемо використовувати в різних варіаціях. Йому вже 10-15 років. До прикладу, є декілька намальованих на тканині фонів лісів і декілька дерев – вже можна гратись зі світлом, з положенням і комбінувати, використовуючи для різних вистав. Є також натяки на архітектурні форми, які ми використовуємо для побудови перспективи. Так глядач розуміє, що десь там є будівля, а сама дія відбувається тут в парку.
А щоб не захаращувати сцену, дати простір акторам, останнім часом використовуємо проекційні декорації. До прикладу, в одній з вистав коротенька дія на 2-3 хв відбувалась в аптеці. Вибудовувати саму аптеку не було сенсу, тому я зробила лише натяк: на сцену проектую зображення полиці з флакончиками і наліпками на них. Так, проекційні декорації дають можливість створити атмосферу, а далі – робота акторів.

Приклади проекційних декорацій

Джерело: Facebook

Про костюми

Втім, головне на сцені – актори. Костюм актора має відповідати образу і бути зручним. Незалежно від пори року у виставі, епохи, в якому стилі зроблений костюм, ми завжди робимо його так, аби він не стискав рухів. Деколи заради зовнішньої форми нехтують комфортом актора. У нас такого не роблять, ми все враховуємо. Остаточний «прогон» вистави обов'язково відбувається в костюмах, з реквізитом, зі світлом, щоб актори звикли до того, чим вони будуть оперувати на сцені.

Вистава "Друга смерть Жанни д'Арк"

Джерело: Facebook

Винахідливість - наше все

Театральний декоратор мусить по крупинкам збирати знання про декораторське мистецтво. До прикладу, колись бібліотека педагогічного періодично викидала макулатуру, і ми там випадково підібрали книжку з виготовленя декорацій. Для мене це було відкриття, адже насправді немає матеріалів, де б описувалось , як робляться декорації. Це все – твоя фантазія. Тебе можуть навчити живопису, композиції, ліпки (як навчили мене у свій час). А як зробити декорацію транспортабельною – ні.

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

Про фестивалі

Влітку буде вже 12-ий раз, як ми їдемо на один і той самий театральний фестиваль до Польщі. Чомусь в нашій країні вважають що найважливіше – це щоб оплатили дорогу, дали проживання, харчування, пройтись по магазинам і т.д. Для нашого театру найголовніше, що нас і нашу роботу приймають там як рідних. Ми цілеспрямовано їдемо на театральний фестиваль, дивимось всі вистави, обов'язково спілкуємось там з колегами, переймаємо їх досвід.

В поїздці у мене завжди в чемодані є інструменти, степлер, нитки-голки, резинки, невидимки, заколки, гранедлі і багато чого іншого. У нашого театру є кредо : я нікому нічого не хочу бути винен, тому все що мені потрібно, я волію мати з собою.

Про подорожі

Я бувала в Німеччині, в Польщі, Литві, Австрії, Угорщині, Словаччині, Чехії. Останні чотири країни – це подорож, яку нам влаштувала донька. Навіть було трохи незвично, адже до того ми їздили лише на фестивалі з дітьми, де доводилось все контролювати. А тут я могла просто розслабитись, закрити очі, вдихнути повітря і...контролювати тільки себе.
Мені всюди подобається, мені не буває тоскно чи нудно. Проте як би мені добре не було, на третій день я вже хочу додому. Для мене Батьківщина – це не щось загальне, а конкретний будинок, на конкретній вулиці конкретного міста. Цей той якір, до якого я завжди повертаюсь. Це джерело енергії. Мені добре у Львові.

Дядя Коля

Колись у 1997 до нас у Львів на фестиваль приїздив театр з Полтави, і з ними, з окремим грузовиком, з декораціями приїхав художник. Він свої декорації не довіряв нікому. Під час фестивалю я за ним постійно ходила, адже він був реальним практиком, і всі його фрази я намотувала на вус. Був такий момент: він вішає задник, а я бачу, що це – чистий колір, проте впізнати не можу. Кажу: «Дядя Коля…А от цей колір, це ви щось змішували?» і він: «Деточка, это у меня осталась баночка краски з 57-го».
У нього дійсно було чому повчитись. Я дивилась на готовий результат, а він давав мені зрозуміти, яким чином це зроблено – зовсім як раніше художники в ательє у майстрів. Майстер не розповідав, як це робити, а робив сам, учень лише дивився і вчився. Отак і я вчилась у «дяді Колі». Йому було тоді 76 років, і я хотіла встигнути перейняти його досвід. Весь час його розпитувала, боялась втратити якусь частинку інформації. Я розумію, що, на жаль, коли така людина йде, то з нею йде і її досвід. Навіть якщо були написані якісь нотатки – це не те. Випромінення живої людини, її живий досвід – це нічим не замінити.

А для чого репетитор?

Для акторів я - репетитор. Не той, хто «натягує для ЗНО» . Я допомагаю розібратись, як комфортно почуватись в образі, щоб себе не відокремлювати від нього. Коли людина усвідомлює, що вона мусить грати певний характер, але в житті вона не така – гри не буде. Сцена не вимагає, щоб людина себе поводила якось інакше, ніж у житті . Це буде фальшиво. Я проводжу таку паралель: ми ж завжди купуємо рукавиці по розміру. Якщо вони добре сидять, через який час ми забуваємо, що ми в рукавицях, вони стають немов частиною нашого тіла. Ми не відчуваємо, що ми якось стиснені в своїй роботі. Так само повинно бути і в образі.

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

14+

Я дуже люблю дітей, адже вони – невичерпний матеріал. Проте я вважаю, що задіювати дуже маленьких дітей у виставі неправильно. Для малечі повинен існувати театр для дітей,в яких самі діти не задіяні. Чому? Бо коли людина грає роль, вона має усвідомлювати , заради чого вона це робить. Маленьку дитину можна лише вимуштрувати або змусити. Проте потім цей примус може відбити бажання не тільки займатись театральним мистецтвом, а й дивитись на роботу інших. А вже коли ти хочеш через запропоновану тему висловити те, що тебе хвилює – це усвідомлений вік. Саме тому в наш театр приймають з 14 років.

Робота чи захоплення?

Я дуже люблю дітей, адже вони – невичерпний матеріал. Проте я вважаю, що задіювати дуже маленьких дітей у виставі неправильно. Для малечі повинен існувати театр для дітей,в яких самі діти не задіяні. Чому? Бо коли людина грає роль, вона має усвідомлювати , заради чого вона це робить. Маленьку дитину можна лише вимуштрувати або змусити. Проте потім цей примус може відбити бажання не тільки займатись театральним мистецтвом, а й дивитись на роботу інших. А вже коли ти хочеш через запропоновану тему висловити те, що тебе хвилює – це усвідомлений вік. Саме тому в наш театр приймають з 14 років.

Наш підхід до відпочинку і творчості

Якщо я в день не прочитаю хоча би кілька сторінок книжки, я ловлю себе на тому, що стаю агресивна. Читання спрацьовує як заспокоюючий елемент.
Ми живемо в центрі міста, і просто закрити очі та уявити, що я в розарії – відпочинок. Уявити гарний схід сонця і плескіт води – це відпочинок. Зранку після дощу вийти на балкон покурити, подивитись на плями на стіні і побачити там картину – це теж відпочинок.
Проте мені не потрібні речі, які надихали б мене на творчість. Ми з чоловіком з цього стану в принципі не виходимо. У нас сімейний театр: ми працюємо і живемо разом, ми 24/7 в тому. І це не є напряжно. Бо коли приходить ідея, то ти про все забуваєш. Це наш підхід.

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

Джерело: Facebook

Театр чи кіно?

Театральна вистава дає мені більше, ніж кіно. Навіть дуже добре відзнятий фільм – статичний. В театрі ж ширший діапазон. Завжди є нюансні зміни, які задають виставі інший тон, настрій. Навіть актор не може однаково зіграти: все залежить від його емоційного, фізичного стану, настрою і т.д. Актори не відступають від тексту, проте роблять у різних місцях акценти - і ти бачиш ту ж історію в іншому світлі.

Про зміни

Я би ніколи не змінила рід діяльності. Мені 60 років, я вважаю, що мій життєвий шлях вже склався. Я до цього йшла різними дорогами, але я знайшла те, в чому я себе відчуваю добре. Навіть коли я змучена - мені добре,бо я отримаю задоволення, коли бачу результат на сцені.

Банк декорацій і дві людини – як працює сімейний театр на Погулянці

Джерело: Facebook

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу
Зараз читають