13 країн за 40 євро — історія одного автостопера

Він знає, що таке ночівля у французьких наркодилерів та сон під мостом у Норвегії. Три місяці його життя минули на хвилях автостопу. У Норвегії він познайомився з парою літніх людей-хіппі, які подарували хлопцю диск з авторською музикою, а в Амстердамі ночував під деревом, бо п’яний хост не відчинив двері. На початку подорожі він не знав, на скільки часу покине свою країну, тому сніг у Данії застав зненацька юнака, який їхав на місяць в Європу, а приїхав за три в Норвегію. 


Знайомтесь — це Дмитро, йому 21. Він проїхав 13 країн автостопом за три місяці, зустрів не одну людину та пережив безліч пригод.

— Дімо, розкажи про маршрут своєї подорожі.

— Уся мандрівка — суцільна спонтанність. Все почалось з планів поїхати на два тижні в Іспанію зі звичайним міським наплічником. Спершу я помчав до Києва, щоб взяти в друга рюкзак, а натомість отримав пропозицію помандрувати в Норвегію автостопом. Я подумав, а коли ще зможу так зробити? Через декілька днів мої знайомі були вже у Львові, я швидко зробив медичну страхівку, і ми вирушили. Ось так раптово розпочалась історія однієї подорожі.

Спершу ми планували їхати максимум на місяць, але натомість мандрували цілих три. Ми відвідали Угорщину, Польщу, Австрію, Німеччину, Бельгію, Францію, Голладію, Данію, Швецію, Норвегію, Латвію, Литву та Білорусь. Загалом такий рейд мені обійшовся десь у 40 євро. Кінцевий пункт на карті, який був першопричиною поїздки, стало місто Тромсе на півночі Норвегії, яке ми успішно підкорили.

Будапешт

Австрія

Норвегія

— Тринадцять країн за три місяці: яка вразила, яка запамяталась неприємним спогадом і в якій залишився б жити?

—  Приємно подивувала Норвегія. Майже після місяця мандрівки різними країнами Норвегія стала відкриттям. Було відчуття, неначе ми приїхали в інший світ: нові краєвиди, зовсім інші люди, традиції і звички. Відчувалась велика різниця між Західною Європою і цією країною. У Норвегії люди більш відкриті, вільні та щасливі. Це країна хіппі та автостоперів.

Також, що мене приємно вразило, — бажання норвежців допомагати. Одного разу ми ночували в наметі десь за 300 кілометрів від Осло. Серед вільних мандрівників-автостоперів це не диво, а звичайні пригоди. Здебільшого в Європі за такі речі нас виганяли. Можливо, це було через те, що такі речі хвилюють спокійних європейців.

Проте саме Норвегія стала першою країною, де нас розбудила не поліція із запитаннями, що ми тут робимо, а чоловік, який запропонував допомогу.

Виявилось, що ми спали на території городу цього норвежця. Він міг вигнати нас, а натомість запросив додому.

Не сподобалась Німеччина. Надмірний порядок, законослухняність та перфекціонізм там понад усе. Також неприємним моментом в цій країні стала нещирість людей. Будь-які емоції німці толерують усмішкою, за якою може ховатись ненависть. Якщо, до прикладу, в Норвегії люди усміхаються і саме так себе почувають, то німці лише створюють ілюзію дружелюбної та гарної атмосфери. Хоч водночас ці люди досить дисципліновані і чітко знають, що робити. Товари німецької якості вважаються найкращими у світі, а німецька економіка — однією з найпотужніших. Попри те в живому спілкуванні німці мені видались неприємними.

А залишився б жити у Стокгольмі. Мені сподобався рівень життя у цьому місті, також там добре розвинені студії, де створюються ігри, а ця справа мені близька.

— За три місяці мандрівки ти зустрів сотні людей. Кого згадуєш до сьогодні і чому?

— О, це було декілька людей, яких я по-особливому пригадую.

Був у нас такий хост в Берліні — Маркус. Після п’яти дивних днів перебування у Німеччині і зміни трьох квартир ми натрапили на цікавого німця. Лисий, носить камуфляж, слухає потужне техно, ходить вночі на рейви і ще й називає себе готом, та виглядає дуже характерно — це все про сорокарічного Маркуса з Берліна.  Я був подивований. В Україні в середньому сорокарічний чоловік має великий живіт, машину і працює в офісі. Тут ми побачили Маркуса, якому сорок, і він живе майже, як я. Ця людина дійсно вільна душею.

А ще ми зустріли сім’ю норвежців, яких я ніколи не забуду. Це чоловік Руперт та його жінка Ґеббі —  пара літніх хіппі. Вони мають ферму в горах, а вдома у них безліч музичних інструментів, Руперт та Ґеббі створюють свою музику.

Власне цю парочку ми знайшли, коли автостопили. Вони підібрали нас, щоб підвести, а потім Ґеббі запропонувала: «Ой, дітки, це вже темно, ходіть до нас переночуєте». Уявіть ферму десь посеред гір у Норвегії, де навколо неймовірна природа, щасливі люди і казкові краєвиди. В такій атмосфері ми жили наступні три дні. Їли свіжі фрукти та овочі, ходили в гори, рубали дрова та збирали ягоди. На прощання Ґеббі та Руперт подарували нам диск зі своєю музикою. Я досі його переслуховую. Також ці добрі норвежці  дали нам 500 крон (це десь 50 євро) «на каву», на які ми жили наступний місяць.

Будиночок у Норвегії

Фото з Ґеббі

— Дімо, уяви, що перед тобою велика книга нотатків мандрівника. Ти маєш можливість залишити у ній декілька слів про кожну відвідану країну. Що запишеш?

Угорщина зашила по собі спогад про закритих людей та брак знання серед місцевих англійської мови.

Голландія –  країна вільних та ерудованих.

Німеччина – країна дуже спокійних світу цього. Ніяких дивних питань, ніяких дивних пропозиції – є регламент, це основа.

З Францією було особливе знайомство, бо першими і єдиними хостами у цій країна стали місцеві наркодилери. Ми жили у Дюнкерку. Саме у цьому місті зняли історичний фільм «Дюнкерк», у якому йдеться про події Другої світової війни. Цікаво було гуляти містом, розглядати старі меморіали, йти на пляж, наче мандрувати століттями.

Польща — це Україна через 20 років, я так думаю. Ті самі люди, ті самі звички, майже така ж атмосфера. Просто дещо цивілізованіше.

Латвія і Литва — це наче Радянський Союз, але в Європі. Люди розмовляють російською, є багато будівель у радянському стилі, особливо в Ризі. Проте водночас з пострадянськими мотивами живе європейська атмосфера, це таке собі поєднання. Транспорт, стан вулиць, магазинчики — це все нагадує Європу.

У Данії ми встигли відвідати лише заправку, бо були проїздом, тому це якийсь один спогад, а Швеція дуже нагадує Норвегію. Найбільше вразив Стокгольм — це столиця хіпстерів, так як одягались у Стокгольмі — не одягались ніде. На вигляд речі стокгольмців дорогі, але дуже дивні.

Ми стояли біля супермаркету і не розуміли, хто з людей безхатченко, а хто — хіпстер.

Білорусь особисто для мене — країна дисонансу. Люди кажуть один про одного, що всі закриті і погані, але водночас підбирають на автостопі і діляться їжею. Не бачу підтвердження слів про недоброзичливість білорусів.

Пляж у Дюнкерзі, Франція

Друг Пепе на фоні штаб-квартири НАТО

Європарламент

— Дмитро до подорожі і Дмитро після подорожі: що змінилось?

—  Як на мене, люди подорожують, бо шукають своє місце в житті, від хорошого життя не будеш три місяці автостопити. Завдяки цій подорожі тепер знаю, чим хочу займатись, я поставив собі цілі і сьогодні рухаюсь у їхньому напрямку. У Стокгольмі я познайомився з львів’янином, який працює на місцевій студії створення ігор. Поспілкувавшись з ним, я чітко зрозумів, що саме таким через 5 років бачу себе. Зараз самостійно вивчаю ЗD-моделювання, і ця поїздка однозначно дала мені дозу сил та мотивації.

Я побачив світ і подолав страх дистанції. Колись здавалось, що Амстердам, Париж чи Осло це дуже далеко, недоступно. Думалось, що то інший світ. А сьогодні розумію, що куди б ти не поїхав, нема людей-інопланетян, які живуть геть по-своєму. Є свої відмінності, але всі ми люди, які й створюють ці всі країни.

А ще тепер я живу у світі, а колись жив лише в Україні.

Сьогодні я можу поїхати будь-куди і це не буде щось складне чи дивне, сорок кілометрів на Захід — це просто сорок кілометрів на захід, а не щось з розділу магії. Після цієї подорожі у моїй голові стерлись кордони.

Австрія

Ранок у Німеччині

— Що для тебе означає подорож? Чи потрібна або ж не потрібна вона нам?

Подорож однозначно потрібна нам усім. Коли подорожуєш — зустрічаєш масу людей. І всі вони різні — є ті, з ким по дорозі і є ті, кого краще було б оминути. Проте, як би там не було, ти загартовуєшся. До прикладу, часто водії під час автостопу нам казали: «Чим ви займаєтесь, краще б вчились». Проте ми знали, що і навіщо робимо, тому ще більше ставали «своїми» — слухались власних бажань, емоцій та мрій — ми переставали залежати від думки інших.

У подорожах загартовується свідомість, у нас було чимало випробувань і стресу. Багато ситуацій, які викликали паніку рік тому, сьогодні для мене є нічим. У Норвегії ми підкорили вершину «Язик троля». Для цього загалом ми пройшли 30 кілометрів за один день, практично без їжі та довготривалих зупинок. Пригадую, як доводилось виходити з теплого намету у дощ та вітер, щоб поправити кілок, аби він не вилетів із землі. І зараз розумію, що піти в магазин за хлібом, поприбирати чи поїхати кудись по справах — це ніщо.

Вершина “Язик троля”

Вершина “Язик троля”

— Ти з друзями грав у «рулетку випробувань», але всеодно подорожував без кордонів вокзалів, заброньованих готелів чи білетів на автобус. Дімо, які переваги та недоліки автостопу та вільних подорожей?

— Недолік один: у нас було обмеження безвізового режиму. І ми майже порушили правила безвізу, бо виїхали з Європи за три дні до його закінчення. І, звісно, важливо бути стресостійким, бо пригод чимало. Пригадую, коли ми були на півночі Норвегії, біля кордону з Фінляндією, пішов сніг, це був вересень. На вулиці -1, падає сніг, а ти розумієш, що треба реально бігти додому, бо просто замерзнеш. Ми не планували їхати десь на місяць, а не на три, тому теплого одягу з собою не мали. Відтак вирушаючи в подорож автостопом, людина має розуміти, що по дорозі чекає рулетка пригод.

Також у таких подорожах очікуватиме відсутність комфорту. В нас була цікава історія: ми ночували два дні під мостом. Це було в Норвегії, біля вершини «Язик троля», тоді була страшна злива, ми мали десь сховатись, тому жили там два наступні дні. Попри все, це був новий досвід.

Перевага вільних подорожей у тому, що можеш по-справжньому познайомитись з країною та її людьми. Коли їдеш автобусом Київ-Будапешт, ти бачиш столицю України та столицю Угорщини, але чи познайомитись зі столицею означає пізнати країну? А якщо ти проїхав усю Угорщину зі Сходу на Захід і хоча б п’ять днів присвятив для цього, то побув в оточенні людей, які живуть звичайним життям. Ти не бачиш «маски» столиці, а спостерігаєш за дійсністю в її дрібницях. Спілкуєшся собі з людьми і бачиш їхні проблеми, чим вони пишаються, що хочуть змінити. Після таких знайомств зі справжнім життям країн в мене склалось своє враження про кожну, якби я їхав автобусом, то б не зміг пережити такий досвід.

А ще класно так подорожувати, бо тебе ніщо не обмежує. За секунду до поїздки можеш передумати: поїхати не в Берлін, а в Прагу. Все залежить лише від твоїх бажань, а не квитків і розкладів.

Загалом я вірю у закон компенсації: чим більше ти страждаєш зараз, тим краще буде через декілька днів. Сьогодні лежиш в наметі під час зливи під мостом, а завтра якийсь норвежець пропонує пожити в крутезному котеджі. І ти зголошуєшся, і радієш, це допомагає не опускати рук. Відтак попри деякі недоліки ми завжди знаходили сили рухатись далі і знаходили безліч переваг.

— Є люди, яким важко повірити, що світ довкола такий близький, що Франція — не інший світ,  а Норвегія — не третя планета від Сонця. Що порадиш для тих, хто боїться ламати кордони та долати відстані?

— Я це зробив і у вас вдасться. Все, що для цього потрібно — перший крок. Вдасться лиш тоді, коли спробуєте.  Наприклад, для початку можна автостопити до Києва, а згодом братись за світ.

Автостоп не лише допомагає подорожувати, а змінює людину. Наприклад, після таких поїздок я повірив у людей. Вони роблять один для одного щось просто так, хочуть допомогти. Часом людина застрягає у рутині і бачить лише невдоволених інших, спостерігає за системою, де за все треба платити. А коли автостопиш, то спостерігаєш за іншим світом: тебе часто годують, підвозять, на тебе витрачають гроші, час та зусилля. Просто тому, що хочуть допомогти.

До речі, можливість поїхати за кордон з мінімальною кількістю грошей цілком реальна. До прикладу, з такою стикнулись ми у Норвегії. Ґеббі та Руперт, у яких ми жили, займаються екотуризмом. Суть екотуризму полягає у тому, що можна на певних сайтах знайти ферму та поїхати виконувати волонтерську роботу. Натомість тебе забезпечують місцем проживання та їжею. Як на мене, то круто: живеш серед лісу, повітря чисте, прозоре, а краєвиди неймовірні, ти садиш дерева, збираєш ягоди, рубаєш дрова та виконуєш іншу потрібну роботу. По суті це відпочинок, за який ти не платиш, і маєш можливість подорожувати. Екотуризм найбільш популярний у Норвегії та Швеції.

Відень

Будапешт

— Три місяці автостопу. Одна найнезабутніша та одна найцікавіша історія?

Найнезабутнішою історією стала дорога зі Швеції до Німеччини на поромі. Ми їхали без квитка, бо просто не мали на нього грошей. Наша подорож поромом тривала у фургончику чоловіка, який зголосився нам допомогти. Було страшно, бо сім годин ми їхали у фургоні у відділі порому, де знаходилась техніка, і у випадку аварії чи пожежі рятували б людей, а не транспорт, навіть не знаючи, що ми у ньому знаходимось.

Найцікавішою пригодою автостопу була дорога зі шведом-далекобійником, який віз нас 5 днів через усю Норвегію до нашого пункту призначення — міста Тромсе. Щодня він годував нас стейками, піцою, купляв багато смаколиків та різних сирів. Швед погано знав англійську мову, але нам ми з ним класно розумілись мовою жестів. В нього була розкішна аудіосистема, цей швед — поціновував року, тому в нас часто лунали пісні Джимі Гендрікса. Це був найкращий водій за мою дворічну історію автостопу.

Пригоди автостопу

Пригоди автостопу

Пригоди автостопу

— Уяви, що в тебе запитує поради людина, яка вперше зібралась за кордон. Що порадиш?

— Не акцентувати увагу на відомих місцях. Не їхати одразу в Париж чи Амстердам, а поґуґлити, де є цікаві маловідомі місця. Або ж просто взяти карту і знайти пару місцевостей, в які можна заїхати по дорозі, тому що саме там відчувається дух країни, чим вона живе.

Це ті місця, де люди без маски, бо часто у столицях створюється «імідж» країни, тому до кінця не можеш зрозуміти, що насправді там відбувається.

А ще коли відвідую непопсові місця, то відчуваю себе Колумбом.

Раджу не боятись людей: ти довіряєш їм — вони довіряють тобі. Не треба думати, що водій — вбивця чи маніяк, не чекай пограбування або зла. Бо закон простий: коли ти відкриваєшся людям, то вони роблять те саме. Тоді спілкування набагато приємніше.

І — будьте сміливі! Робіть дивні, непритаманні для вас вчинки, виходьте за зону власного комфорту, беріть можливості, які дає життя і не запитуйте «навіщо», питайте «що».

Як тільки я казав «так» найнеочікуванішим речам, творилась дуже цікава історія моєї подорожі.

Наш хост Крістіан з Берліна мене постриг: в мене були вибриті виски і довга шевелюра. Він просто запитав, чи хочу я підстригтись, а я відповів: «Чому б ні?». Раптом у нас з’явилась можливість переночувати у французьких наркодилерів. Ми довго думали, чи варто, чи не прокинемось зранку у ванній зі шрамами на місці нирок. А потім проаналізували, що люди вони незлі і згодились. У цих французів ми жили два дні, вони нас годували і ще пообіцяли підтримку та допомогу, за якою ми можемо звернутись, перебуваючи у будь-якій точці Європи. В Амстердамі ми ночували під деревом, бо наш хост напився і не відчинив двері, а в Норвегії спали під мостом у зливу. Ми весь час приймали нові пригоди життя. Не акцентували увагу на тому, що нема, що їсти і чим їхати, використовували те, що у є. А коли щось йде не так, то просто бери і змінюй усе на краще, і роби це з максимальним захопленням і старанністю.

Тобі може бути цікаво:

Як зібратися в річну подорож 🗺 – топ найнеобхідніших речей

 

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу