LVIV.COM

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Ділися або не палися

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Навіть у дорослому житті, де щире вірування у казки ледь-ледь тліє, питання «А що там, за ширмою лялькового театру?» все ще лишається актуальним. Дослідницький дух підказує: за декораціями дитячих вистав вирують недитячі історії і чемно зберігаються таємниці минулих і майбутніх днів.


Пробігаючи повз Театр ляльок у своїх справах чи стоячи поблизу на зупинці, мимоволі ковзаєш поглядом уздовж строгого кам'яного фасаду. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

В особливо безтурботні дні можна пригледітися уважніше й помітити фігурки коваля й муляра над вхідними арками і навіть виявити в одному з них підозрілу схожість із Франком. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Про ремісників на фасаді, залаштункове життя акторів на карантині та найближчі плани розпитали керівника літературно-драматургічної частини Львівського театру ляльок Андрія Бондаренка, прогулюючись поверхами театру і заглядаючи в усі двері.

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Сама будівля початково призначалася взагалі не для театру, а для Палати ремісників (1913-1919). «Так от звідки скульптури робітників», можна було б подумати. Насправді в палаті збиралися тогочасні бізнесмени й торговці, які збували продукти ремісництва. Так би мовити, офіційна штаб-квартира багатих і вочевидь впливових людей. 

Таких багатих, що під гардероби й туалети виділили цілий підвальний поверх будинку. Сучасні львів'яни народ більш приземлений і менш вибагливий. Для такого принадного шматочка простору знайшли раціональніше рішення у 90-х тут створили клуб «Лялька», цілком автономний і пов'язаний з театром лише спільною геолокацією. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

«Культове місце. Тут починали творити “Мертві півні”, “Плач Єремії”, “Океан Ельзи”. Після цього було якесь караоке, ресторан. Кілька років тому директорка театру відвоювала це місце»

Театрали перетворили підземне приміщення у Нижній зал   простір сучасної камерної культури. Тут відбуваються концерти, вечірки і базується гурток сценічної оповідки «Драма Ательє», організований Андрієм.

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Всі, хто бували у Ляльковому, мають пам'ятати сходи на другий поверх хоч би за буржуазним люстром на півстіни, в якому гріх не зробити світлини. 

«А тут був кльовий вітраж», каже Андрій, дивлячись у стелю, звідки давніше лилося забарвлене сонячне світло. Стелю перекрили тепло виходило, а вітраж забрали на реставрацію. Згодом повернуть оновлений, знову запалять над ним лампи і кожен, хто підніме очі вгору, бачитиме імітацію реальної вітражної стелі. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

На другому поверсі обабіч сходів тягнуться гримерки акторів, репетиційні кімнати й портрети заслужених ляльок на одній стіні і заслужених працівників на іншій. «Верхній ряд портретів акторів серйозний, нижній несерйозний. Мала бути така цікавинка для дітей. Досить авангардно вийшло, це Уляна Кульчицька малювала».

Є тут і ті, хто не застав ні авангарду, ні сучасних дітей. В одній з бічних кімнат на місці колишнього музею тепер стоять масивні дерев'яні скрині. Так зберігають старих ляльок, які відпрацювали своє. Лиш поодиноким персонажам пощастило отримати друге дихання як от гурту білявих хлопчиків у кропив’яних сорочках. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Поки герої Андерсона чепуряться для свого виходу, на сцені у повну силу ставлять нову п'єсу. За голосними інтонаціями акторів зрозуміло цього разу вистава не для дітей. Директорка театру Уляна Мороз готує видовищне театральне дійство, яким відкриють вечірню сцену для дорослих. Обрали для цього найбільш дорослу книгу «Танго смерті» Юрія Винничука. Сценографію до вистави робить Інесса Кульчицька, авторкою інсценізації є Валентина Тужина.

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Навіть уявної дати виходу вистави ніхто не називає сама підготовка триває вже третій рік. За цей час у театрі спорудили громіздку залізну декорацію, зробили 15 ляльок і зрозуміли, що й цього для Винничукових масштабів замало. Вигадали хитрість: поробили умовні людські контури-фігури, які можна пристосувати до різних персонажів. 

«Це новий досвід для театру, всі ще по ходу вчаться. Постановка вимагає дуже багато праці та креативності від усіх: і режисерки, і художниці, і акторів. Але зроблено вже чимало всього і, сподіваємося, вже за кілька місяців запросимо усіх на прем'єру!», — зізнається Андрій.

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

До бічних сходів будинку репетиційний гамір майже не долітає. Тут, у щільному просторі по-львівськи закручених східців, ніщо не виказує театральної атмосфери. Подеколи у стіні визрівають щілини-дверцята. «Схоже на комірчину тата Карло», всміхається Андрій і, на наше здивування, має цілковиту рацію. Одна з заглибин несподівано виявляється лялькарським цехом. 

Тут працюють театральні майстри та художники. Нас зустрічає пан Ян, інженер-механік з вищою міжнародною освітою і шалено позитивною енергетикою. І, видається, що обидва ці фактори однаково важливі у його справі. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Три кімнати майстерні завішані ляльками у всіх їхніх проявах від перших екземплярів театру 1946-52 років до сучасних складних механізмів. На навчальній ляльці із трепанованим черепом пан Ян наочно показує, як функціонує тіло і мозок театральних персонажів. «Кожна лялька аж до механізмів, які заплющують очі, ручна робота».

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Спершу на штатив ліпиться глина обличчя майбутньої ляльки, з цього відливають форми на праву і на ліву сторону, вже у відливці ліплять пап'є-маше.

Клей для пап'є-маше знаєш з чого робиться? Сама звичайна мука, заварена на воді.

Тобто у вас тут нема ніяких небезпечних штук, якими ви дихаєте? Ніяких лаків, які мозок потім до інсульту доводять? питає Бро, яка прийшла фотографувати нашу пригоду. 

Частково ще лишилися.

Ясно.

За три роки праці у театрі пан Ян знайшов екологічні альтернативи багатьом небезпечним матеріалам. І навіть увів нову технологію виготовлення лялькових конструкцій з рідкого пластику, сертифікованого для дитячих іграшок. Але в незліченних шухлядах ще стоять і старі добрі клеї й розчинники, призначені радше для хімічної атаки, ніж для творчості. «За цілий день надихаєшся виходиш на вулицю “мамо де я”».

Не дивно, що робота лялькаря задоволення дуже дороге. У середньому по Європі година роботи майстра коштує від 50 доларів. У нас, звісно, дешевше. А на виліплення героя вистави часу відходить чимало.

«Місяць на добрий день. Тобто це ще нічого не робили. Є такі ляльки, що ми й по пів року робимо. Вони повинні і сидіти, і стояти, янголя має крилами махати і ще сісти на шафу, ногою рухати».

Лялькарському ремеслу в Україні вчать Одеська, Київська, Харківська школа і дрібніші училища. Сюди, в майстерню театру, приходить на практику багато студентів-художників з Академії мистецтв. Витримують тиждень-два, сміється лялькар. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

«Потім бурний політ фантазії закінчується тим, що треба зліпити пап'є-маше. Кажуть “та ну його!”. Треба мати шалене терпіння раз. По-друге, треба бачити готову продукцію ще до того, як почав роботу. Книжка, п'єса, художник, режисер, худрада, технічна нарада усі впливають на кінцевий вигляд ляльки. Далі робота в цеху: креслення, розробка, закупка матеріалів, пошиття, механізація. У кінці оп і щось вийшло. Або оп і щось не вийшло».

Терпіння фахова ознака не лише майстрів цеху, а й акторів. Усі вистави грають на витягнуту руку з ляльками, чия вага може сягати два-три кілограми. Для майбутньої постановки за Винничуком одну ляльку грають водночас три актори. «Крім того, що вона маріонетка, ще треба людину, яка буде рукою махати, на скрипці грати. Людина має тільки дві руки, а їх треба шість».

У руках пана Яна лялькові герої, власноруч виліплені і сконструйовані, і плескають у долоні, і заплющують очі, і відкривають роти. Головне у роботі актора, зізнається пан Ян, навчитися керувати лялькою. Вона має стати продовженням тіла, тоді вже й душу, емоції перенести легше. 

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

«Це в драматичному ти вийшов на сцену — і ти класний пацан, всі дивляться на тебе. А тут всі мають дивитися на ляльку, а класний пацан десь там позаду, за ширмою. Це дуже велике мистецтво».

На четвертому поверсі межі театру й житлового будинку дійсно стають майже невловимі. По один бік коридору адміністрація, по інший львів'яни. З балкона, завішаного дитячими колготками і жіночими сукенками, колись відкривався неймовірний вид згори на той самий історичний вітраж. Тепер вітраж перекритий і притрушений штукатуркою зі стін.

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

«У театрі хочуть розробити екскурсію. Одним з пунктів буде кімната під вітражем на третьому поверсі. Вигадаємо якогось домовичка-вітражника, будемо розповідати про нього дітям».

Андрій раз по раз звертає увагу на вікна і картинки в них. Його, «завліта» театру, більше принаджує простір за межами завчених сходових серпантинів. Зрізані тінями верхівки будинків і гострячки костелів здаються тут особливо близькими   у всіх значеннях слова. 

«Люблю це відчуття, коли ти дивишся на дахи і в якийсь інший простір переносишся. А в кабінеті, коли не вистачає слів, думок, я дивлюся на Високий Замок і мені приходить усе».

Повоєнний Львів мав значну скруту з житлом, під квартири здавали навіть нинішні гримерки, офіси й репетиційні. Пізніше театр повернув свої приміщення. Але домашня легка обстановка лишила свої сліди на кухонній канапі між кімнатами адміністрації, на засадженому вазонами підвіконні в кабінеті відділу промоції. 

«З карантином трохи складно, веде розмову Андрій за робочим місцем при самому вікні. На постановки театр має заробляти сам. Із самого початку настання карантину, ми вирішили: треба йти в онлайн».

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Доки заклади культури порожніли без глядачів, у театрі створили відеоверсії вистав за ціною вхідних квитків. А на ютубі у вільному доступі показують вечірні казочки для дітей. 

«Були плани робити ютуб-контент показати різні майстер-класи. Виявилося, що подібні відео не набирають багато переглядів. Видно, це не дуже популярно, а часу й зусиль треба багато».

Напридумували ще багато чого, але всі наміри вимагають ресурсів. А на карантині єдиний невичерпний ресурс це власна фантазія.

За ширмою лялькового дому: минуле і сучасне львівського театру

Завис у просторі і проєкт інтерактивних вистав видовища, де перебіг сюжету визначає сам глядач. На ділі це можливість не безучасно сприймати лялькову гру, а бути режисером і сценаристом власної п'єси. 

«Ти можеш дивитися відео і в якийсь момент вибирати подальший хід розвитку подій. Ми так розрахували, що це не так вже й складно. Просто треба написати не один сценарій, а шість, і зняти шість відео».

Ідею з інтерактивними постановками крутять не один місяць. Найскладніший етап створити просту дієву платформу, чи, точніше, знайти людину, яка вміє конструювати такі платформи.  

«Якби знати, кому це буде цікаво, було би простіше подаватися на гранти. Ми б почали це робити. Потрібна лише платформа далі ми самі впораємося»

 

Текст: Анна Шередько
Фото: Оксана Брошнівська

Зараз читають