LVIV.COM

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)
Наука довкола Львова

Публікуємо другу частину перекладу статті із розмаїтими нотатками львівського лікаря, зробленими в часи морового повітря 1623 року.


Юзеф Крашевський, відомий польський письменник, філософ, історик, громадський і політичний діяч, у 1841-1851 рр. видавав у Вільно (тепер Вільнюс) часопис Athenaeum. В одному з номерів за 1850 рік він помістив свою статтю, у якій переказав зміст і навів окремі уривки з рукопису невідомого лікаря, що мешкав у Львові під час мору 1623 року. 

Покладаючись на згадані у тексті біографічні дані, сучасні дослідники вважають, що цим лікарем був Ян Альнпек (Йоганн Алембек), відомий львівський аптекар, автор першого друкованого опису Львова і громадський діяч, який брав активну участь у виступі містян проти магістрату. На жаль, доля самого рукопису невідома, тож ця стаття наразі є цінним джерелом для всіх, хто вивчає історію медицини та епідемій у Львові. Подаємо наш переклад другої частини статті з польської, першу частину можна почитати тут.

Наші примітки подаємо курсивом у дужках.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Кам’яниця на пл. Ринок, 13, збудована на поч. XVII ст. на замовлення Яна Альнпека, нащадки якого мешкали тут до 1704 р., коли помер останній з них. Тоді кам’яниця називалася Алембеківською (за іншим варіантом його прізвища). Верхній поверх добудований у ХІХ ст. Фото з проєкту “Інтерактивний Львів”.

Випишемо врешті дещо довші морові conclusiones (лат. висновки):

  • “Завше в останній чверті (фаз Місяця) повітря заспокоюється, а на новому Місяці значно відновлюється і лютує до пів повні.
  • Оповідають визначні люди, що хто має розрізи, себто фонтанелли (навмисно викликані виразки або рани з надрізами, детальніше див. примітку до першої частини), убезпечені від повітря: дружина моя мала таку з 8 років, і незадовго до смерті хвалилася, що їй добре відходить (хвороботворна рідина, “погана кров”, за тогочасними уявленнями), а проте з нею померла. Concludo (лат. роблю висновок), що це не напевно.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Лікування чуми через кровопускання. Міхаель Остендорфер, 1555 рік

  • Багато з тих, хто гарячки не має, мають виразки і виразкове ураження (в оригіналі “wrzody i wrzodzienice”, точне значення другого слова знайти не вдалося), і якщо вони їм не витікають, то вони від них помирають.
  • Коли повітря є in suo statu (лат. у своєму стані, тут: коли поширюється епідемія), здорові міцні люди сьогодні розхворіються, а назавтра помирають, і багато людей раптово помирає, деякі перед тим маячать і шаленіють.
  • Багато людей, особливо слабкої природи, під час повітря дуже легко і без великого болю помирають, і не конаючи, засинають в Господі Богу, і мають бачення (притомність) до самого засинання.
  • Меланхоліки і люди fortis apprehensionis etiam absque contagio, forti impressione contrahunt pestem et moriuntur (лат. з сильним острахом навіть без зараження через сильні враження захворюють на мор і помирають).
  • Багато людей, що хворіють на іншу хворобу, etiam sibi ab antiquo appropriartam (лат. навіть віддавна здобуту), наостанок отримують виразки або виразкові ураження (wrzodzienice) і від них помирають.
  • Багато людей шкодувало, що залишились у місті, багато, що на фільварках, мало тих, що на понад 10 миль з міста виїхали, et esse verum concludo (лат. роблю висновок, що буде правдивим).

mox, lenge, tarde, vade, recede, veni (лат. швидко, довго, пізно, їдь, залишайся, повертайся – поширена приказка-порада, як уникнути чуми: швидко виїжджати з місця епідемії, довго залишатися на віддалі і пізно повертатися).

  • Безліч людей у помешканнях замикаються, і не впускаючи нікого до себе в будівлю, помирають, будучи впевнені, що ніхто їх не заразить, а проте та пара (мається на увазі шкідливе повітря, яке вважали причиною хвороби) їх у помешканні або будівлі впродовж довгого часу putrescit (лат. гноїть, розкладає), і у них всередині зроджується putredo (лат. гній). Через це добре і потрібно, коли є вітер septentrionalis або orientalis (лат. північний або східний), відчинити вікна на годину, особливо коли до помешкання заходять сонячні промені, по відходу ж сонця знову, набравши доброго свіжого вітру, замкнути і запашним зіллям для очищення обкурити.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Маска лікаря для лікування чуми, XVII ст. Повністю закрите обличчя було обумовлене вірою, що чуму переносить погане повітря. У “дзьоб” вкладали трави і спеції, щоб його відігнати, аналогічно до описаної вище процедури обкурювання.

  • Багато людей славних і маєтних, виїжджаючи, твердо для себе постановляють там на новому місці залишитися до певних часів. Інші теж кажуть, аби Господь Бог дав мені тут дочекатися до св. Мартина (11 листопада, повір’я пов’язане з тим, що на зиму епідемія зазвичай відступала, можливо тому, що переносники – щурі і блохи – ховалися від холодів і менше контактували з людьми), то поїду додому. Та якщо часом певно Господь Бог хоче, щоб здалися на його волю, то так дивно обертає людьми, що інші і перед св. Мартином мусять і по тричі з місця на місце переїжджати, а часом і туди, куди нам здається найнебезпечнішим.
  • Безліч тих, що казали, що того або й попереднього мору мали бубони, які їм добре повитікали, і хто хвалився і почувався в безпеці, що вже перехворіли, знову позаражалися і від повітря повмирали, інші по чотири рази, і все ж померли. Найбільше помирають діти, за ними жінки, потім слабкі чоловіки, але ж і хлопів міцних, як леви, здорових ще вчора, сьогодні знаходили мертвими, а й тих, яким болячки витекли, немало повмирало.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Лікування чуми. Йоганнес де Кетам, 1493 рік.

  • Якщо хтось так заповітриться, що у нього з діток або з челяді одне і друге помре, немає кращої ради, ніж одразу сорочки, увесь одяг, всю постіль поміняти, і не беручи з собою нічого з тих речей, на інше місце перенестися, і в кілька місць (в оригіналі “rozerwać w kilka miejsc”, не зовсім зрозуміло, що мав на увазі Альнпек). Брати [з собою] блювотне, брати мітридати (лікарські суміші, які вважалися універсальними протиотрутами, детальніше див. прим. до першої частини), порошок saluificantis (лат. той, що рятує – йдеться про певний вид ліків, у старих книгах трапляються рецепти ліків з такою назвою) і pillulas Ruffi alternatae (лат. змінені (?) пігулки Руффа) [1], і гаряче просити Господа Бога.
  • Коли повітря вже in declinatione (лат. затихає), багатьом людям бубони-виразки витікають, і вони здорові виходять, але від голоду, холоду і непогоди багато вбогих помирає.
  • Якщо хтось має в собі глисти, це певний знак внутрішнього загноєння, і в часі повітря варто очікувати, що ця людина буде хворіти на повітря і буде мати бубони, in exemplo (лат. наприклад) моя pedisequa (лат. служниця) Барбара, якій я це наперед прогнозував, ще вдома мешкаючи.
  • Якщо комусь виходять глисти ротом або ніздрями, sponte (лат. спонтанно), без проганяючих ліків, certum est cum brevi moriturum (лат. певною є близька смерть).
  • Кожен заповітрений (заражений мором) знаходить багато причин, через що і коли заповітрився, та жодної певної вказати не може.
  • Бубон, виразка, поки червоний, є добра надія, але коли почорніє або чорним покриється, зазвичай є смертельним, в той час треба серце рятувати, і якнайхутчіше.
  • Ніколи не ховатися від повітря на фільварку в пів милі перед містом. Навчив нас мор року 1623, що всюди по фільварках довкола міста багато вмирали. В мене померла мила моя дружина і дочка Катерина, і кілька слуг, мусив втікати до міста як у вогонь (ймовірно мається на увазі швидко, як під час пожежі). На Лішкові померло кілька слуг, Варґоцький Шварц мусив у вогонь до міста [2]. На Біґошовському помер пан Зґлобіцький, на Споженовському обидва пасічники, там заразився пан Симон Руцький і всі вимерли. Пан Ярош Вейдель мусив з Сітова вступити до міста, як у вогонь [3]. Пан Мельхіор Вольфович [4] втратив трьох дітей у Замарстинові [5], мусив вступити до міста. Пан доктор Габель з дружиною помер на своєму фільварку. Пан Симон шмуклер (шмуклер, також пасамонник, позументник – ремісник, що виготовляв пояси і декоративні шнури для прикраси одягу) помер на Клепарові [6], мусила дружина з дітьми повертатися до міста. Пан Адам Осмольський і пан війт Кучковський (очільник лави – міського суду) мусили, коли у них слуги почали вмирати на Вінницях [7], вступити до міста мало не у найбільший мор.

– А проте з болячками немало людей виздоровіло, але з чорними петехіями (дрібні плями на шкірі, наслідок місцевих крововиливів) не можу про жодного довідатися, щоб не мав умерти, крім одного отця кармеліта [8] Войцеха. А переважно коли один в домі перший має петехії, то і всі в домі за ним, наприклад пан Симон Руцький зі всіма своїми повмирали з чорними петехіями, бо бувають і червоні, що не настільки смертельні.

  • Завжди опирався віруванню, про яке звикли говорити сільські люди, що вороняча рада зло накряче, але дійшло у мене до того, що ex propria experientia (лат. з власного досвіду) вірю Верґілію [9], який згадує в “Буколіці”, що завше cornix praedicit sinistra (ворони пророкують зловісне) [10]. Я збирав гречку на полі, коли хворіла моя дружина, мовив до мене загородник (вільний небагатий селянин, який отримував дозвіл обробляти нічийну землю “за городами”): – Пане, вір, мені не подобається, що зараз така сила ворон навколо двору на деревах, і всі там в бік дому крячуть, боюся, як би чого не накрячили; бо на наших загородах теж так кілька дні все крячили в бік дому Юрка загородника, аж йому дочка вмерла, а від того часу вже їх там немає. А однак невдовзі померла моя дружина, і потім їх не було так багато і не крячили, а по місті і передмістю надзвичайно багато їх було всюди ante solstisium autumnale (лат. до осіннього рівнодення) [11].
  • В повітря нікому не треба вірити щодо securitatem (лат. безпека), бо не лише по людях простих, які, будучи заповітреними, безпечно терлися між людьми, як худоба, але і по людях визначних, гідних віри я спостеріг, що propter liberiorem (лат. вволю) поміж людьми вдавалися до conversationem (лат. розмов), що в них безпечно, а виявлялось інакше, і вони людей заповітрювали і майже що вбивали.
  • Якщо ж явно бачимо, що мухи з дивним задоволенням злітаються на різні виразки, гній, червів, а особливо в мор, як можемо безпечно пити трунок, в якому муха втоне? Тому якщо чогось і треба стерегтися немало, то щоб нам у страву і трунок мухи не падали, які тим самим повітря з дому до дому можуть перенести certissime (лат. безперечно).

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Танець смерті. Міхаель Вольґемут. Цей мотив був дуже популярним у мистецтві в часи Альнпека і раніше, в першу чергу під впливом саме епідемій чуми.

Incommoda (лат. незручності) часу повітря

  1. Як тобі найменше щось заболить, одразу злякаєшся.
  2. Як прищик щонайменший на тілі з’явиться, одразу боїшся і непокоїшся.
  3. Як тільки дитина засне, одразу переживаєш.
  4. Якщо раніше ставив банки [12], в мор їх ставити не можеш, матимеш велике подразнення і свербіння. Там я в мор рятував натиранням сирим полотном.
  5. З приятелем сьогодні розмовляєш, завтра чуєш, що він помер.
  6. Як у тебе хтось помре, хоч би і не від повітря, розголосять, що і сам помер, і кілька слуг.
  7. Як хтось занеможе, хоча б і не на повітря, вмить та хвороба обернеться на морову. Як милій моїй дружині її звикла хвороба suffocatio matricis (лат. задуха матки – вважалося, що матка може або розширюватися, або рухатися, здавлюючи діафрагму і спричиняючи задуху і брак повітря аж до зімління).
  8. А нездужаючи на іншу хворобу, ані баби (повитухи), ані медика, ані цирульника (цирульники в той час проводили прості медичні процедури, як кровопускання, ставлення банок чи виривання зуба, а також займалися хірургією та окулістикою, проте є свідчення, що в Галичині в той час чіткого розмежування у практиці між медиками, цирульниками та аптекарями не було) не дочекатися, а що більше, і священика до сповіді.
  9. Домашні роботи не швидко справуються, особливо фільваркові, немає з ким працювати.
  10. В місті у померлого хоч значного містянина принаймні за вчетверо більшу оплату бодай який похорон, а вбогого [ховають], як пса, на палиці зі зв’язаними руками і ногами, чого і в поган не побачиш.
  11. Зі сторони татар певної вістки мати не можеш [13], ані що на світі діється, дізнатися не можеш. 
  12. Важко з шевцями, кравцями, перукаря не можеш добутися або не смієш.
  13. Ліків і матеріалів за гроші не здобудеш.
  14. Їжа не завше така, як собі хотів би, однак можна, згадавши собі жирну печеню чи запечену гуску, зітхнути, адже ж за це мито не платять.
  15. Багато з тих, хто виїхав з дому, назад не повернуться, а деінде помирають, хто ймовірно, залишившись вдома, не помер би, наприклад у 1623 Городок [14], який багато панянок пожер зі Львова.
  16. Гніваєшся, коли хтось дітей цілує або коли діти самі цілуються.
  17. Занепокоєння, що там вдома діється, чи не згоріло скромне майно твоє, чи крамниці твої не пограбовані. 
  18. Святої меси не слухаєш і казання, як в неділі, так і в свята.
  19. Сильна вразливість, особливо в негоду, так, наче би у в’язниці сидів, а один тиждень тягнеться, як пів року.
  20. Під час татарського набігу сидиш, як на голках, і тривожно намагаєшся перенестись до міста.
  21. А зі свіжого повітря до зараженого небезпечно.
  22. Гостинці (дороги) всі перекриті, і ніде не пропускають.
  23. Через що велика нестача поживи – вбогим голод.
  24. Батько і мати своїх дітей, чоловік дружини, дружина чоловіка остерігається і від нього сторониться.
  25. Священники не хочуть дозволити померлих при церквах ховати, а всередині церков нема що і думати [15].
  26. Важко здобути приятеля, всі остерігаються.
  27. Книжці дати спокій, читати не годиться propter melancholiam, a spiritus tristis exsiccat ossa (лат. через меланхолію, а сум на душі висушує кості).
  28. Інший впивається, щоб позбутись тривоги, а проте ж і в пияцтві вмирає.
  29. Розмов інших не маєш, тільки той помер, той хворіє, в того стільки померло.
  30. Дітки бігають довкола мами, будять, дай хліба, а вона охолола!
  31. Як хтось захворіє, одразу кажуть, той і той його заразив.
  32. Ще при живому сваряться за спадок.
  33. Інші ж жорстоко крадуть.
  34. І себе, і інших заражаючи.
  35. Інший радий би заповіт учинити, але не маєш кого відіслати, ніхто не хоче, а якщо б і пішов, то урядники бояться прийти або роздумують, а тут і смерть.
  36. А це найгірше: що в гніві Господньому людина вмирає. Недарма псалмопівець просить: Domine ac in furore tuo arguas me (“Не карай мене, Господи, в гніві Своїм” – Псалом 6, пер. І. Огієнка).
  37. З челяддю необачною і неслухняною великий клопіт, і без перестанку.
  38. Повітряна зараза по-різному людину мучить, одного так, другого інак, а часом затихне і потім відновиться; через що інший відчує себе в безпеці, ліків занедбає, і тим легше і швидше помре.
  39. І профілактичні засоби людям з острахом уділяти, наприклад, моєму управителю дала моя дочка мітридату (універсальна протиотрута, див. примітки до першої частини) у чистому папірці, коли потім здобув бубони, то сказав, що то йому від неї залетіла пліснява, і через це він заповітрився.
  40. Коли наближається день св. Мартина, люди чи то з недостатку, чи то з дурної поваги, починають брати гроші в руки необачно, і не остерігаються і заповітрених, через що за себе повітря немале incrementum (лат. тут ймовірно “відсоток”) бере.
  41. Вберегтися від зарази річ майже неможлива. Наприклад, моя донька Катажина занемогла у моїм кожушку і назавтра померла, а по її смерті в той самий кожушок необачно загорнули хворого Аврелька, і прецінь жоден з нас не помітив, аж за два тижні, коли вже було видно, що не заразив його кожушок, ми залишили його на ньому, аж доки виздоровів.
  42. В час повітря діти сваволі набираються, бо в той час небезпечно їх вдарити чи навіть розтривожити.
  43. Вагітним дуже в тому зле діється, що баби (повитухи) допроситися не можуть, особливо заповітрені, наприклад Лопатчина Стоґнєвова (вочевидь, дружина якогось Стоґнєва Лопати – тоді дружин часто називали за ім’ям чоловіка).
  44. Коли слуги чи служниці помруть, здорового слуги не роздобудеш, бо буде боятися, рад не рад, мусиш прихворілого прийняти, і то з великою небезпекою для себе і всіх своїх.
  45. Під кінець повітря найбільше вмирають сміливці і ті, що дають знати своєю необачністю, що вже припливли. І так з тих, що вже мало затихнути, повітря знову repullulat (лат. повертається). Наприклад, Симон Шмуклер, Жикетський міський ротмістр і інших немало.”

Образ життя в часі мору зображає тут наш лікар значно краще, ніж ми би від нього могли сподіватися. Часто у кілька влучних слів змальовує він дивовижно сильно ті страхітливі сцени. Наприклад ті вирази, якими мабуть оповів біль, пережитий по смерті дружини:

Дітки бігають довкола мами, будять, дай хліба, а вона охолола!

Є в рукописі ще одна нотатка, яку цілою випишемо, бо може служити як доповнення. Написав її лікар, маючи вибиратися на фільварок від зарази, але коли йому там дружина, і дочка, і челядь померла, коли переконався, що поблизу міста не є безпечніше, а людина сама позбавляє себе порятунку, відкинув він потім ці плани і додав кілька разів збоку: – Навіть не думай про це. Шкода і думати про це.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Парк Знесіння, на території якого знаходився колись фільварок Яна Альнпека. Мапа “Інтерактивний Львів”

А втім розгляньмо, як радив готуватися тим, хто виїжджав на поблизькі села:

“Боже збав, якби потім повітря, хотячи осісти на своєму фільварку, потреба [мені] обдумати.

  • Дуже зле і небезпечно у тісному помешканні, ut in exemplo (лат. як наприклад) в кам’яниці Бжеського дев’ять осіб. В малому будиночку Під вагою [16] п’ять осіб в мор року 1623 померло. Тому слід мати до того будинку у дворі другий дім з більшою світлицею і більшою кімнатою, і з просторою кухнею, а ще мати окрему мазанку одну, ба і другу для сушіння слив, які би придалися в мор, для відділення хворих від здорових.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

Середринковий квартал, в якому була розташована і згадана тут кам’яниця Під вагою, названа так через розташування поряд міської ваги. Карти з проєкту “Інтерактивний Львів”.

  • Треба мати принаймні дві кухарки, якби одна захворіла, щоб друга була для роботи.
  • Треба борошна на хліб і разового (цільнозернового грубого помелу) для челяді і питльованого (змеленого з просіюванням через питель, спеціальний пристрій у млині, який дозволяв отримати борошно особливо тонкого помелу) для себе на потребу мати, щоб до міста по хліб не їздити.
  • Пива собі замовити у [відповідний] час кілька бочок, з Чишок, або з Винників, або з Кривчиць [17], аби до міста не їздити. 
  • Господаря, господиню мати здорових і моторних (ймовірно йдеться про управителів фільварку, які мали б опікуватися господарством на користь власника) і допустити їх до страви своєї, і пекти для них разовий хліб.
  • Мати сала, солонини, масла для них в достатку, а також зеленини, ріпи, моркви, капусти, пастернаку.
  • Пильно треба пари коней і дві добрі тачки, щоб возити живу воду від криниць для варіння.
  • Свіжого м’яса діставати з Винників або купити собі в час кільканадцять овець і утримувати на фільварку.
  • Лою для свічок, мила, крохмалю, ґнотів привезти з собою з міста добру потребу (запас), а також бочку солі. Масла, олії, оливи (ймовірно йдеться саме про оливкову олію окремо), коріння, пшоняного борошна, винного оцту, аквавіту (горілки), марципанової маси, краківських крупок (вид маленьких сухариків, які використовують зокрема для додавання до супів), угорського вина, старого, цукру канар (так називали тростиновий цукор, який найчастіше привозили з Канарських островів), фарини (пудра з нерафінованого цукру), пшона*, гороху, гречаних круп по три півмірки (півмірок – міра сипучих товарів, на Галичині становив приблизно 120 л) і більше. 
  • Гарнці, гарнців удосталь, і, Господи Боже збав, на хворобу, добру кількість малих горняток, і ганчірок немало для обмотування.
  • Не мати з собою челяді, ласої до фруктів, бо така одразу зіпсується (мається на увазі мораль або дисципліна), такої, що часто має виразки, бо з такою велика тривога і боязлива, бо така швидко повітря підхопить.
  • Мати одного слугу або приятеля молодого, пильного для всякого порятунку на своїй страві, давши йому окреме місце ночівлі у стодолі.
  • Мати найпотрібніші профілактичні засоби для щоденного вжитку, експульсиви (ліки, які сприяють виведенню чогось з організму, ймовірно проносне), укріплюючі засоби і ліки на випадок пригоди, Господи Боже збав.
  • Псів якнайбільше стерегтися, бо часом заходять на передмістя і схоже, що трупи поїдають. Як на пасіці пані Лоренцової [18] з пасіки Бігошової пси їли пасічника, і пана Зґлобіцького, благочестивого містянина, заразили і до могили допровадили.
  • Із загородниками не панібратствувати, бо вони не можуть стриматися, щоб нишком не ходити на передмістя.
  • В суботу, ані в понеділок не випроваджуватися з дому, а перше справитися Господу Богу і від священника благословіння взяти.
  • Взяти з собою propter contingens (лат., тут: на випадок) полотна на посмертну сорочку і чорного сукна на мари, бо цього в місті в час мору під заставу не здобудеш.
  • Для майбутньої першої зими добре обдумати щодо хутр і сорочок, як собі, так і дітям і челяді.
  • In summa summarum (лат. у підсумку), пишу пам’ятку на потім.”

А завершивши, додає автор:

“Багато з нас року 1623 шкодували, що залишилися вдома, багато, що роз’їхалися на поблизькі фільварки, мало з тих, що далеко ген на понад 10 миль від’їхали.”

Рукопис також містить різні ліки на слабкості, список необхідних на час мору медикаментів, які мати вдома потрібно, а в кінці пісні і молитви, ці найефективніші ліки, що тіло і душу рятують.

Виїхати за місто й дочекатися до 11 листопада: записки львівського лікаря про епідемію 1623 року (частина ІІ)

(На завершення Крашевський подає ще пісню-молитву, яку Ян Альнпек, за його твердженням, сам написав, і у якій він висловлює каяття перед Богом. Ми цей вірш пропускаємо, оскільки для того, щоб передати стиль, потрібен переклад поета, а за змістом він не несе нам нічого нового чи напряму дотичного до нашої теми, хіба що уявлення про тогочасну глибоку релігійність. Для зацікавлених подаємо оригінал на фото.)

Ми опустили, роблячи лише найцікавіші виписи з нотаток, все, що могло зацікавити лише фахових лікарів, з історії хвороби і її лікування, шкодуючи, що обсяг нашого часопису та інші в ньому предмети не дозволяють розширитися.

Я. І. Крашевський

дня 27 лютого 1850 року

*Завдяки читачам ми дізналися, що йдеться про jagła – пшоно. Через особливості орфографії оригіналу не вдалося знайти значення цього слова одразу (18.09.2020)

Оригінал можна знайти тут; випуск часопису за 1850 рік, т. 2, ст. 209 (в електронній версії 107):


Про проєкт: Наука довкола Львова займається популяризацією історії науки у Львові й на Галичині. Більше цікавих матеріалів ви можете знайти, підписавшись на нашу сторінку в фейсбуці. Невдовзі відкриємо ютуб-канал, а коли епідемія дозволить, продовжимо нашу традицію Наукових шпацерів. Ви можете підтримати проєкт на Патреоні.

 

Примітки:

  1. Єдиний лікар (чи радше ветеринар) з таким прізвищем, якого вдалося знайти – Jordanus Ruffus, коваль, що підковував коней, автор відомого трактату ХІІІ ст. про лікування коней. Нам невідомо, чи мають ліки, згадані Альнпеком, стосунок саме до цього трактату.
  2. Ймовірно йдеться про один із передміських фільварків та його власника, проте з доступних джерел нам не вдалося зідентифікувати ані фільварок Лішків чи Лішкове (в оригіналі “Na Liszkowem”), ані самого Шварца Варґоцького (Wargocki Szwarc). Кам’яниця на пл. Ринок, 30, у 1630-х рр. називалася кам’яницею Шварцової, отже вдови якогось Шварца, проте невідомо, чи мова про одну і ту ж людину.
  3. Інші передміські фільварки та ймовірно їх власники. Ці назви та імена також потребують додаткових досліджень, нам не вдалося їх ідентифікувати. В оригіналі вони виглядають так: na Bigoszowskim, pan Zgłobicki, na Sporzenowskim, Symon Rucki, Jarosz Weidell, z Sietowa. 
  4. Представник відомої львівської родини Шольц-Вольфовичів, відгалуження родини Шольців, які володіли низкою кам’яниць на пл. Ринок. Шольц-Вольфовичі були власниками наріжної кам’яниці за адресою пл. Ринок, 23. Мельхіор Шольц-Вольфович був також власником ланів на передмісті, де облаштував парк, сучасний парк ім. І. Франка. Його зять, венеційський посол і купець Антоніо Массарі подарував парк місту.
  5. Замарстинів – в той час передміське село на місці колишнього маєтку Зоммерштайнів, зараз район Львова.
  6. Клепарів – в той час передміське село на місці маєтку Кльопперів, зараз район Львова. 
  7. Ймовірно мова про передміське село Винники, в оригіналі na Winicach.
  8. Кармеліти – римо-католицький монаший орден. У Львові були два його відгалуження – кармеліти босі і кармеліти взуті, які відрізнялися строгістю уставу. В обох відгалужень були і чоловічий, і жіночий монастирі в околицях міста.  
  9. Публій Верґілій Марон (70 р. до н. е. – 19 р. до н. е.) – видатний давньоримський поет, автор поеми “Енеїда”. Тут мова про перший його літературний твір “Буколіки”.
  10. “Буколіки” (“Еклоги”) Верґілія. Перша еклога (пер. М. Зерова): 

Часто це лихо мені – о, моя сліпота і нерозум! –

Громом розбиті дуби на путі на моїй віщували;

Часто це горе гірке вороння накликало зловісне…

Але хто ж бог твій і де він, скажи мені, Тітіре друже?

  1. Solstisium – сонцестояння, але воно буває лише зимове і літнє, тож або мова про зимове сонцестояння, або радше автор сплутав сонцестояння і рівнодення.
  2. Ще одна давня медична практика, яка затосовувалася і для певних хронічних захворювань. В народній медицині побутує досі, особливо як засіб від пневмонії, попри відсутність доказів ефективності. Раніше банки ставили також на спеціальні надрізи, як засіб для сприяння кровопусканню.
  3. В рік найгіршої епідемії, 1623, про який тут часто мова, татари здійснили набіг на Львів – саме в час, коли було багато хворих і померлих, а багато повтікало з міста, і нікому було місто боронити.
  4. Зараз райцентр Львівської області.
  5. До кін. XVIII ст. у Львові, як і в більшості європейських міст, цвинтарі були поряд з церквами посеред міста, а найповажаніших людей хоронили у саркофагах у криптах церков, зазвичай тих, на які вони жертвували кошти. В часи епідемії тіла померли виносили і хоронили за містом. Є дані, що на місці пізнішого Личаківського цвинтаря були такі поховання.
  6. Одна з кам’яниць в середринковому кварталі: до побудови сучасної ратуші в ХІХ ст. в центрі пл. Ринок крім самої будівлі ратуші була ще низка кам’яниць і навіть три вулички. Крім Ратуші, в інших будинках середринкового кварталу розташовувалися різні муніципальні установи, в тому числі в одному з них була міська вага, звідки і назви кам’яниць Під вагою і Біля ваги. Кам’яницю Бжеського зідентифікувати не вдалося.
  7. Чишки – село під Львовом поряд з Винниками; Винники – місто поряд зі Львовом, що перебуває у підпорядкуванні Личаківського району міста Львова; Кривчиці – колись передміське село, тепер історичний район у північно-східній частині Львова. Фільварок Яна Альнпека був також у східній околиці Львова, відносно недалеко від цих місць. Відомо, що родині Альнпеків (Алембеків) належали лісок і пасіка на теренах сучасного парку Знесіння. Станом на кінець XVIII ст. в Чишках згадується “новий бровар”, отже до того мав бути старий. У Винниках в ХІХ ст. була броварня Крупицького, а неподалік по дорозі до Винників, на місці сучасного дріжджового заводу “Ензим” відома броварня Ґрунда. Відомостей про існування і розташування броварень у цих містечках (а Чишки теж тоді були містечком) у часи Альнпека нам знайти не вдалося, хоча можемо припустити, що нові броварні продовжували якусь давнішу місцеву традицію. Щодо броварень у Кривчицях не вдалося знайти жодної згадки. 
  8. Можливо мається на увазі дружина аптекаря Лоренцовича, власника кам’яниці на пл. Ринок, 4.

 

 

 

nauka-dovkola-lvova LVIV.COM

Ділися або не палися

Зараз читають