LVIV.COM

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Ділись, Бро

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Sci-bro

Я опиняюся в тілі невідомої мені двобічно-симетричної істоти з квитком у руках перед кількома залами, в яких майже нема живих... Місія розпочата.


Зали без живих

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Я не пам’ятаю, що було перед тим, і що взагалі я маю тут робити, та вже наступної миті опиняюся у воді, вчусь рухатись й знаходити потрібні для мого гомеостазу речовини, мене стає все більше й більше, і я стаю складнішим і складнішим, аж поки не виходжу на сушу і не починаю дихати цією сумішшю з газів, ганяти теплу кров по своїх венах, а котрийсь з тих “я” навіть здіймається в повітря - спочатку комаха, потім птерозавр, птах, кажан... Розселяюся по всій планеті, будую на ній свої міста.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

В одному з таких міст я й усвідомлюю своє перебування, дивлюсь на квиток і зненацька приходжу до тями. Тільки зараз я помічаю дорослу самку Homo Sapiens, що сидить на стільці біля входу. “Добрий день!”. “Добрий день!”. Але ж стоп… Якщо кінець мого квитка відірваний, то чи не привітався я щойно вдруге?

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Розглядаю черепах, риб, комах, дізнаюся, чому пір’я водних птахів не намокає і йду далі. “Як ви тут?” - кажу до двох диких кабанів, але вони не реагують - мабуть, після того, що з ними відбулось, плекають певну недовіру до представників мого виду. “Я не мисливець” - про всяк уточнюю, але у відповідь не отримую нічого, крім задумливо-глибокого екзистенційного погляду молодого кабана. Я все розумію.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

“Здоров” - вітаюся з білкою, не реагує.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

З них усіх стати до розмови зі мною виявляє бажання лише сова. Їй байдуже чи я мисливець - вона сама мисливець. “На відміну від більшості птахів, в мене бінокулярний зір. Це дає змогу точно визначати відстань до здобичі. Крім того, в мене гострий слух, який компенсує нестачу світла”. Господи, нічого ж собі. Не дарма, кажуть, що вони мудрі.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
photo5188217281665149506ипррроророр

“Дякую, що пояснила” - киваю їй і йду далі. З-під землі вилазить кріт, метелики махають йому крилами, хом’як хизується своїми защічними мішками, я мовчу - хіба паркет скрипить у мене під ногами.

photo5188217281665149507 (1)
photo5188217281665149508 (1)

“А ці хлопці веселі” - оцінюю жуків за кольорами, в які вони вдяглися, і уявляю, що тільки-но я покину цю кімнату - вони продовжать свою вечірку. Спеціально стою біля них довго, щоб їм було важко в такій позі не рухатись. Два богомоли врешті, не витримують, починають перешіптуватися про те, який я, дурень - стою і свято вірю, що вони - це просто листя. Я двічі стукаю себе пальцем у висок в надії, що вони зрозуміють значення мого жесту, і йду в наступний зал.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Над головою заграють одне до одного птахи, змієїд пронизує своїм поглядом, я думаю “добре, що я не змія”. Глушець з голубом стоять зовсім голі й навіть не прикидаються живими. Кажан пробує мене налякати, але в нього погано виходить. Я повільними кроками виходжу з залу, демонстративно оглядаючись, щоб він бачив весь спокій Всесвіту в моїх очах.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Остання кімната. В кутку якийсь срач. Птахи напару з пацюками шукають чим би підживитися. Голодне потомство боривітру заглядає йому в рот. Ще недавно їхні родичі жили лише в дикій природі, тепер навчились виживати в місті.

photo5188217281665149520
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Підходжу до дверей, що ведуть з цього "міста" у справжнє, та відчуваю, що виходити мені ще не слід. Місія не закінчилася. Повертаюся назад через попередні зали до каси. Бачу, що маю змогу поговорити з касиром. “А можна мені ще два квитки? Хочу комусь подарувати”. Касир, не приховуючи здивування, дістає ще два квитки й, передаючи мені, каже “ви ще влітку прийдіть, тут мамонт буде”. На слові “мамонт” мене заливає всередині приємним теплом і я вже відтепер очікую зустрічі з цією давньою, ніколи не баченою мною, твариною.

Мамонтовий зуб

Я уявляю, як їду на цій велетенській волохатій слоноподібній істоті з бивнями, як вона несе мене на своїх важких міцних ногах через вулиці міста аж до університету. Там я вітаюся з бюстом одного з перших популяризаторів дарвінізму в цій країні, насамперед відомим як письменник та поет, йду поміж купи студентів, шукаю сходи на третій поверх, що здається мені не найпростішим завданням, й пройшовшись довгим коридором, опиняюся в залі, де всі речі нагадують про далеке минуле людей та інших гомінідів.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Одні двері відчинені - і я бачу, що мені ще буде куди піти. Інші відчиняти я б не посмів - чую за ними розумні розмови дорослих людей, але не підслуховую.

photo5204468690588904027
photo5188217281665149482прооооооооооооооо

Експонати розгледіти не так просто - їм доволі темно. Я стараюсь не шуміти і майже не рухаюсь - боюсь розбудити неандертальців. Звертаю увагу на розмову людей за стіною тільки тоді, коли чую лайливе слово - тихо, з перепрошувальною інтонацією - і мені відразу чомусь стає веселіше. Намагаюся зрозуміти чому і приходжу до висновку, що використання лайливих слів сприяє не лише підсиленню емоційного забарвлення, а й несе в собі якісь додаткові сенси, ніби “ми тут всі друзяки”. Але, може, то я собі накрутив.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

З тих дверей, завдяки яким я сюди потрапив, заходить ще один представник Homo Sapiens і я почуваюсь так, ніби мене застукали, тому, поки він йде до зали з відчиненими дверима, я уважно вивчаю табличку, на якій розповідається про життя й побут неандертальців - тут кажуть, що вони навчились добувати вогонь, заганяли жертву на полюванні, будували довготривалі домівки. Я заглядаю в другий зал - там нікого, знов лише відчинені двері кудись далі. Заходжу.  

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Розглядаю посуд та давні знаряддя праці енеоліту, сапієнс підходить до мене. “Можливо, вам щось підказати?”, я чомусь ніяковію. Не хочеться відволікати його від роботи, та й таблички з якимось текстом тут є, отож я відмовляюся. “Ні, дякую, я просто собі тут оглядаю”. А тоді додаю “Мене звати Sci-bro”. “А мене - Ярослав. Якщо щось буде цікавити - питайтеся”. Він вмикає освітлення експонатів, і я бачу, як заспані неандертальці з першого залу виходять зі своїх домівок. Вони зовсім не виявляють агресії до Ярослава, і я одразу розумію, що він тут - бос.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Повертаюся назад у перший зал і слухаю як вони між собою говорять - мені здається, у них виходить не так швидко й чітко, як у представників Homo Sapiens. Що вони думали про своїх не таких вже й далеких родичів і про їхні чудернацькі витівки, як-от музику, наскельні малюнки, статуетки? В той час як самі обмежувалися прикрасами у вигляді зуба, що вішали собі на шию. Втім, не варто їх недооцінювати. Ці істоти вміли безкорисливо дбати одне про одного, як у випадку з похованим немолодим (45-50 років) неандертальцем, досліджуючи якого, вчені прийшли до висновку, що він, втративши в ранньому віці руку, а потім ще й зір та слух, дожив би до цих літ лишень завдяки допомозі рідних. Я стою і думаю про те, яким було б суспільство, якби неандертальці дожили до наших років, а тоді думки мої перериваються пропозицією пана Ярослава.

“Може будете чай чи каву?”. Я, хоч і відмовляюся, почуваюся вже комфортно й розумію, що готовий наважитись на розмову. Ми говоримо про популяризацію науки й здорового глузду, про львівських вчених, а потім я намагаюся з трьох спроб вгадати, кого нагадує пану Ярославу обличчя неандертальця навпроти нас. Валуєв - ні, молодий Майкл Джексон - ні, Боб Марлі! Точно. Цікаво, що вживали неандертальці.  

Пан Ярослав кудись виходить і за кілька хвилин повертається, щоб зробити мене ще щасливішим, ніж досі - дає в руки зуб мамонта!

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
photo5188217281665149477арарварарарвар

Разом з ним він показує мені різні цяцьки трипільської культури, а вже в третьому залі, що мовчить про добу пізньої бронзи й раннього заліза, ми говоримо про древні поховання. Коли мова заходить про коханців з Вальдаро чи Хасанлу - скелети, що обійнявшись, застигли у вічності, пан Ярослав радить мені відвідати музей історії релігії й каже, що мені там сподобається.

photo5188602407087614732рарарарарвкрвко
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Я знаходжу якісь сходи, спускаюся, дорогою зустрічаю студентку, питаю “якщо я йтиму вниз - то вийду звідси?”, вона з мене сміється, каже, що ні, й показує правильний напрямок. Я виходжу на подвір’я, тут чудово.

Коханці з села Петриків

- Добрий день! Хочу до вас в музей. Де я можу придбати квиток?

- Трохи почекайте. Та пані, що їх продає, кудись пішла. Можете сісти, вона зараз буде.

Ні, я знаю точно: це так не працює. Якщо не можу виконати якусь дію - мені треба не чекати, а робити щось інше. Ноги ведуть мене на Площу Ринок, де йду повз кавових наркоманів, жалкуючи, що не можу до них приєднатися.

- Зачиняйте за собою двері!

- Перепрошую. У вас можна придбати квиток?

У відповідь вона посміхається, я даю сто гривень і отримую папірець, на якому надруковано “30 грн”, але тридцятка перекреслена ручкою і натомість виведена сімдесятка. Вже потім, я зауважую, що мені дали 50 гривень решти - мабуть, прийняли за студента.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Тут я знаходжу і зуб, і бивень мамонта, розглядаю знаряддя праці давніх людей, їхній посуд, але відчуваю, що тепер повинен шукати щось інше.

Мої очі пробігають усіма експонатами, поки не впираються у фото сплетених у обійми кісток - зовсім як коханці з Вальдаро, вони лежать одне біля одного, декларуючи вічну любов.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Ці двоє - представники Висоцької культури і поки я розглядаю їхні прикраси, згадую про саті - похоронну ритуальну традицію в індуїзмі, згідно з якою вдову спалювали разом з її покійним чоловіком. Точно невідомо наскільки добровільними були ці вчинки жінок, та, кажуть, перспективи після смерті чоловіка у них були так собі, тому вибору особливо й не було. Не пригадую, щоб в нас були якісь такі традиції, а тому роздумую над тим, що змусило цих двох так обійнятись і заснути - мені, як роботу, така поведінка виглядає підозрілою. 

Вдихаю гірське повітря мініатюрного давнього поселення і, роздивившись усіх досхочу, виходжу з залу. Кілька разів піднімаюся сходами, танцюю з безликими ляльками, розглядаю тексти давніх книг, обладунки лицарів, підглядаю за прялею, чекаю, коли вона врешті обернеться - не реагує, зосереджена. Обходжу її й дивлюся прямо в обличчя - гарна.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Перед тим, як виходити, натрапляю на Ісуса і розумію, що в музей історії релігії мені вже можна.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

***

Йду поміж священних текстів, стаю свідком вигнання Адама та Єви з раю, бачу як страчують повсталих рабів в Римі, зупиняюсь біля великих дверей, що ведуть на вулицю - але не туди, звідки я прийшов. Пробую чи вони відчинені - відчинені. Пробую чи можу я вийти - я можу!

photo5190744139774405290 (1)враварварварвр
photo5190744139774405289 (1)
photo5190744139774405292 (1)

Опиняюсь у внутрішньому дворику й почуваюся так, ніби незаконно сюди прокрався. Ранньовесняний вітер, ранньовесняний спів пташок.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Я стараюся довго не затримуватись і не поринати в свої роздуми занадто сильно. Щось мене тримає у музеї. Заходжу назад. Бачу черепи й кістки людей, підходжу ближче. Це вони - коханці з села Петриків, пригорнулися там й торкаються чолами одне до одного.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
коханці

Щось вони, напевно, знали на цих землях тисячі років тому такого, чого мені не зрозуміти. Тоді, як в інших куточках Європи померлих чоловіків та жінок у парних похованнях вкладали більш стримано, у Висоцькій культурі померлим могли вкладати долоні жінки в долоні чоловіка, а його губи могли цілувати її чоло. Чи вклали цих двох так спеціально чи вони справді саме так і відійшли у вічність? Читаю:

"За оцінкою патологоанатомів, укласти вже неживі тіла в такі обійми, просто неможливо. Радше за все, на думку цих фахівців, принаймні один із них надавав цієї своєрідної пози своєму тілу сам перед самою смертю. Напрошується здогад, що, згідно з тогочасними ритуалами і звичаями, жінка, за певних обставин, вважала за краще піти услід за своїм померлим чоловіком. Для цього, скажімо, їй достатньо було випити чашу цикути (отрути), щоби легко й безболісно з’єднатися зі своїм покійним чоловіком."

Час для цих двох давно вже спинився, а для мене наразі невпинно біжить вперед. Виходжу.

- На четверту? Як на четверту? Казали, що на третю.

- А тепер виявилося, що на четверту!

- Я собі так день запланував. Всю маліну мені збили.

За якийсь час двері відчиняються і з них дідусь кличе іншого дідуся назад.

- А нє, таки на третю, вертайся!

 

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Зупинка часу

Я знову в університеті, але вже в іншому корпусі. Десь тут має бути кілька музеїв, але я не знаю, як їх знайти. Питаю в дівчат, вони ведуть мене довгими коридорами, звідки на нас насувається темрява.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
photo5190744139774405300 (1)

Біля дверей ми прощаємось, я дякую і опиняюся в тунелі, де, крім мене, ніхто не ходить, не говорить. Над головою у мене висить годинник - висить, але стоїть, тому навіть він не тікає. В кристалах застигли гірські породи. Я закарбовую фрагменти цього дня собі у пам'ять.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Звірі в шафах

В тій же будівлі, на іншому поверсі, я оглядаю різноманітні форми, яких набуло життя в процесі еволюції, а через відчинені двері кімнати, до якої не смію заходити - чую там голоси й бачу столи з комп’ютерами - мені підморгує Дарвін. Я киваю йому і йду далі, десятки пар очей на мене витріщаються з полиць та шаф, вони мене зовсім не бентежать.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Переді мною відкриваються нові й нові зали, і час від часу я чую якісь швидкі кроки заклопотаних людей, але вони мене не помічають, і я спершу й не приховую своєї присутності, але потім це перетворюється для мене в якусь гру й щодалі я заходжу - то більшим хуліганом себе почуваю, і, навіть коли проходжу повз слона, розглядаючи кожну його зморшку та волосину на тілі, не витримую й легенько тицяю його пальцем попри наполегливі прохання таблиць не торкатися до експонатів.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Вмикається сигналізація, прибігають охоронці. Насправді йду собі спокійно далі. Мене все ще ніхто не помітив, крім ігуан, які пробігають по шафах та гілках дерев, що служать для них мостами.

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку
photo5190854206901299638оророророр

Проходжу повз африканських страусів, які вдивляються в кімнату зі скелетами і думають про смерть, і за якийсь час опиняюся серед купи кісток. Найдовший скелет - морської корови - навіть не влазить мені в кадр, отож я й не намагаюся його зняти, йду далі.

photo5190744139774405314 (1)
Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку

Йду ще одним залом, де при розгляданні змій в банках з розчином формаліну, ловлю невеликий флешбек в музей хвороб (навіть не пригадую, коли я там бував), а тоді виходжу туди, звідки прийшов.

Прощаюся з Чарльзом і йду шукати вихід з корпусу - в мене з цим проблеми. Спускаюся вниз, тоді ще раз вниз і розумію, що я не біля виходу. Продовжую йти, куди ведуть ноги і опиняюся біля музею палеонтології. Він працює до 15-ї, вже зачинений. Отже, місія моя ще не завершилась і я сюди повернусь.

Адреси музеїв:

Державний природознавчий музей - вул. Театральна, 18

Археологічний музей ЛНУ - вул. Університетська, 1

Музей давньої історії та археології - Площа Ринок, 24

Львівський музей історії релігії - вул. Музейна, 1

Мінералогічний музей ЛНУ - вул. Грушевського, 4

Зоологічний музей ЛНУ - вул. Грушевського, 4

 

➤ Ми купили квартиру в новобудові – особистий досвід

Зараз читають