Sci-bro: Що кажуть зорі на заміській станції спостережень Львова?

Стою в Брюховичах, біля воріт заміської станції спостережень астрономічної обсерваторії ЛНУ, в надії, що сьогодні далекі зорі стануть трохи ближчими.

Планета відвертає своє обличчя від найближчої зорі, а я ще бачу її червонувате світло в атмосфері, коли пан Валерій розповідає мені та іншим дітям зірок першого покоління свої астрономічні історії. Зорі не спішать показатися нам, поволі вицятковуючись на небі як прищі на юному обличчі. 

Валерій Станіславович витягує потужний лазер із кишені й тицяє прямісінько в небо. “Зараз над нами пролітає МКС” — він переслідує ним Міжнародну космічну станцію, і я подумки передаю привіт Олегу, Олексію, Енн, Ніці, Крістіні й Девіду. Останнім часом ці шестеро щодня пролітають наді мною шістнадцять разів й шістнадцять разів на день вони бачать як встає й сідає Сонце.

Бетельгейзе

МКС повільно розчиняється в тіні Землі, я розпізнаю Бетельгейзе й думаю чи доживу до того часу, коли вона стане надновою. Пан Валерій каже: “Може, вона й вже. Просто світло ще до нас не долетіло”. Ну й нехай, аби лиш джет не був обернений в наш бік.

Інфрачервоний знімок Бетельгейзе, spacegid.com

Полярна зоря

Оріон замахується на Бика,

Кассіопея прикидається буквою W,

Ведмедиці похитують хвостами,

хіба Полярна Зірка пробує зберігати спокій: якщо змусити час бігти швидше — добре видно, що вона робить найменше коло з них усіх.

Ми йдемо всередину, де нарешті я побачу гігантське око, що збирає світло далекого космосу — телескоп.

Дах від’їжджає убік, телескоп налаштовується на Великого Пса.

Сіріус

Це найяскравіша зоря нічного неба. Якщо б Сонце було біля Сіріуса (а це на відстані 8 світлових років від нас), то він світив би яскравіше десь у 25 разів. 

Фото: Akira Fujii

Понад вісім років тому вийшло світло, на яке я зараз дивлюсь. “На честь цієї зорі назвали* канікули, — каже Валерій Станіславович, — “У найспекотнішу пору Сонце проходило через сузір’я Великого Пса, й тоді робили перерву в заняттях”.

*canis (лат.) - пес

Я тут не сам — зі мною друг, який майже завжди буквально висить у мене на шиї.

Марс

Після цього телескоп налаштовується збирати світло з недалекої червоної цятки — Марсу.

Я передаю привіт Curiosity і жалкую, що Opportunity вже всьо, думаю чи є на Марсі якісь бактерії, й коли хтось з нас нарешті там поселиться.

Фото: Вікіпедія

Стожари

Нарешті — Стожари (або Плеяди, як їх часом називають). Мені давно хотілося зблизька побачити цю купку.

Фото зробив телескоп Хаббл

Це, якщо що, не випадкова проекція різновіддалених зір на шматку земного неба, як воно зазвичай буває. Ці зорі там пов’язані фізично. Те, як розташувалися в Стожарах найяскравіші з них, нагадує мені обидві Ведмедиці.

До того ж, тут, як і в рухомій групі Великої Ведмедиці, скоріш за все, зірки між собою є сестрами, та й одну з назв — Плеяди, дали їм на честь дочок Атланта і Плейони.

На фото із великою витримкою біля них можна побачити туманність, що відбиває блакитне світло гарячих молодих зір.

Я згадую розповіді Богдана Ярославовича про життя зорі, думаю й над своїм власним — як зазвичай воно буває після занурення в астрономію. Хто я? Що я? Якийсь космічний пил.

Вже йдучи до автобуса, прощаюся з мерехтливими цятками — у Львові, через світлове забруднення, я їх так добре не побачу. На добраніч.

Тобі буде цікаво:

Вслід за давніми людьми та мамонтами: де у львівських музеях шукати науку