LVIV.COM

Розрізати бубон, дати жабі отруту й вигнати жінку з хати: записки львівського лікаря про чуму 1623 року

Розрізати бубон, дати жабі отруту й вигнати жінку з хати: записки львівського лікаря про чуму 1623 року
Наука довкола Львова

Публікуємо переклад статті із розмаїтими нотатками львівського лікаря, зробленими в часи морового повітря 1623 року.


Юзеф Крашевський, відомий польський письменник, філософ, історик, громадський і політичний діяч, у 1841-1851 рр. видавав у Вільно (тепер Вільнюс) часопис Atenaeum. В одному з номерів за 1850 рік він помістив свою статтю, у якій переказав зміст і навів окремі уривки з рукопису невідомого лікаря, що мешкав у Львові під час мору 1623 року. 

Покладаючись на згадані у тексті біографічні дані, сучасні дослідники вважають, що цим лікарем був Ян Альнпек (Йоганн Алембек), відомий львівський аптекар, автор першого друкованого опису Львова і громадський діяч, який брав активну участь у виступі містян проти магістрату. На жаль, доля самого рукопису невідома, тож ця стаття наразі є цінним джерелом для всіх, хто вивчає історію медицини та епідемій у Львові. Подаємо тут наш переклад статті з польської.

Курсивом в дужках — примітки перекладача, детальніші доповнення виносимо окремими примітками в кінці статті.

Розрізати бубон, дати жабі отруту й вигнати жінку з хати: записки львівського лікаря про чуму 1623 року

Мідерит Гогенберґа, що супроводжував перший друкований опис Львова “Topographia civitatis Leopolitanae”, написаний Яном Альнпеком для шеститомного видання “Опис міст світу”.

Записки лікаря з часу морового повітря у Львові 1623 року

Нам у руки випадково потрапив рукопис початку XVII ст., що містить розмаїті нотатки лікаря, зроблені в часі морового повітря. Нам здалося вартим не лише для історії лікарської науки у нашому краї, але і для загального образу про той час пошесті подати найцікавіші витяги.

Сам рукопис розміром у чвертку (чверть друкарського аркуша) і відзначається тим, що написаний на бавовняному папері. Лікар, що є його автором, схоже що мешкав у Львові, і це частково пояснює вжиток бавовняного паперу, що на поч. XVII ст. був розповсюджений тільки на сході. Сторінок у ньому частково записаних з одного боку і пронумерованих 90. Назва його звучить так:

In nomine Sanctissimae 

et individuae Trinitatis 

Domini Dei nostri 

et universorum

(лат. В ім’я Найсвятішої і неподільної Трійці Господа Бога нашого і всезагального) 

Аптека мого досвіду

як в Німеччині, так і в Польщі

і в Італії часів 

морового повітря…

Господи Боже будь мені 

поміччю.

Можливо ім’я лікаря вдалося би відкрити у львівських архівах, оскільки схоже на те, що у 1623 році, про який найчастіше згадує, він мешкав у Львові і на своєму прилеглому фільварку. 

Із знаків чи то симптомів зараженого, з яких розпочинається книжка, оприявнюється, що морове повітря, про яке тут мова, було ні чим іншим, ніж тим, що сьогодні називаємо чумою; опис симптомів цілком навіть докладний і не залишає сумнівів. Медик наш так їх окреслює: “Sudor frigidus capitis et praecordior. nimius calor internus. Semnolentia, nimia gravedo corporis, maxime capitis et dolor; tremor sub genibus, inflammatio non intermittens, oculorum rubor, vomitus continuus amarus, ejectio viridis vel citrina, respiratio difficillima, tussis, insomnia, vigilia, sitis nimia, lingua nigra, pustulae seu bubones, ut petoczie, nimia imbecillitas, amaritudo in ore, urina turbida, szonno w gardlie”(далі Крашевський сам подає переклад цього шматка). Холодний піт, відчуття жару всередині, сонливість, важкість у тілі, головний біль, тремтіння під колінами, тривале запалення, почервоніння очей, безперервна гірка блювота, утруднене дихання і кашель, безсоння, велика спрага, чорний язик, виразки (бубони, як пише і сам Альнпек у латинському тексті, – набряклі і нагноєні лімфовузли, характерна ознака бубонної чуми), отупіння, гіркота на вустах і солоність в горлі, і т. д.

Після опису симптомів йдуть різноманітні рецепти, які для нинішніх медиків мають видатися смішними і вказують, що автор рукопису без жодної теорії пробував усе, що йому траплялось під руку. Є тут формули Андромаха Старшого з років 1610 і 1615, різні теріаки і мітридати власного складу автора [1], кадила для очищення повітря, два антидоти львівського лікаря Яна Альжпека(ймовірно хибодрук, і тут Альнпек подає власні рецепти) і розлогий опис їхнього вжитку, зрештою різні профілактичні засоби: Теріака Ґерманіка, Теріака для вбогих, Pomum Ambrae(лат. амброве яблуко, кульки з амбри зі спеціями, подробиці див. в примітці) [2] вроцлавського лікаря Феліц. Гесс., Scutum pro corde, Trochisci sub lingua tenendi вроцлавські, Unguentum sub nares, pulvis pro suffitu, Acetum theriacale garisphilatum DD. Hennemani Wratisl., Pulvis contra pestem Montagnanae (лат. мазь під ніс, порошок для обкурення, оцет теріаковий [не можемо визначити слово] доктора Геннемана Вроцлавського, порошок проти мору монтаньянський) [3] і т. д.

На звороті сторінки 17 є такі зауваження:

“Візьми живого срібла (ртуть) або mercurium sublimatum (сулема, хлорид двовалентної ртуті), вклади в перо, заткни добре воском, повішай на шнурівці і тримай біля серця.”

“Потрібно знати, що Ніколаус Флорентінус, Ієронімус Меркуріаліс та багато інших медиків засвідчують: що ті люди, які фонтанелли, себто розрізи вживають (штучні рани чи виразки, які підтримувалися відкритими, щоб з них постійно виходила рідина, подробиці див. у примітці) [4] у час морового повітря, не помирають. Адже через їх застосування стало, наче крізь якусь клоаку, всі зігнилі і шкідливі рідини геть з людини виходять.”

Це написавши, на полях лікар додав пізніше:

Anno 1623 in peste mortua est charissima coniunx mea Hanna Caspri Golczowna cum fontanella, et tribus apostematibus (лат. Року 1623 від мору померла моя наймиліша дружина Ганна Каспрі Ґольчівна, при фонтанеллі і трьох виразках). Не завше фонтанелла допомагає.”

Розрізати бубон, дати жабі отруту й вигнати жінку з хати: записки львівського лікаря про чуму 1623 року

Розтин бубона у хворого на чуму. Ілюстрація з книжки Луції Харевічової “Klęski zaraz w dawnym Lwowie” (1930 рік)

На сторінці 25 зі звороту знову зухвале зауваження:

“Жіноцтво завжди більш схильне до зараження повітрям і через схильність їх тіла, і propter curiositatem (лат. через цікавість) їх і необачне бігання до костелів. Через це найкраще цю гадину (!) вислати з дому, якщо хочеш, щоб тебе не заразила.”

Виразивши це з якнайхолоднішою кров’ю, пише далі: Theriaca pro mea familia (лат. Теріак для моєї родини). Ми певні, що попередній припис мав стосуватися особливо неслухняних слуг. “Вино старе добре угорське у міру пиймо, і це добрий preservativum contra pestum (лат. профілактика від мору).”  

Розрізати бубон, дати жабі отруту й вигнати жінку з хати: записки львівського лікаря про чуму 1623 року

Вино впродовж багатьох століть наділяли терапевтичними властивостями, від перших медичних трактатів і аж до ХІХ ст., контроверсійні гіпотези про його користь для здоров’я висуваються і нині. У львівській Аптеці-музеї є окремий зал-погріб (на фото), присвячений темі лікування вином. Фото з мережі.

Є тут ще незліченні рецепти вод, настоїв, порошків, амулетів, дріакв contra pestem (лат. проти мору; дріаква, dryjakiew, dryakiew — назва універсальної лікарської суміші, що побутувала в ті часи), які не бачимо потреби повторювати, але ось цікавіша нотатка:

“Войцех Пєля старий гробар з Перемишля, який багато морів пережив, він мені секрет розкрив. Коли людина заразиться повітрям, то спочатку дивиться, наче крізь імлу, і холод її мучить, і спати їй хочеться. На той час треба якнайшвидше нарвати до макітри зілля, яке латинською називають Arnoglossa Plantago, folio acuto, польською Язички, це власне Подорожник, має подовгасте листя (мова про Plantago lanceolata — подорожник ланцетолистий). Зірвеш кілька жмень і перетреш їх макогоном, наливши своєї або будь-чиєї у[рин]и, змочи добре і якнайкраще. Обклади добре тим голову, хустиною зав’яжи, ковпак на це надягни, візьми хворого за руку і ходи з ним якнайбільше, щоб добре упрівав, а ходи так цілі два дні і ночі і не давай йому спати, побачиш, як швидко за два дні виздоровіє, тільки йому зовсім не давати два дні спати. Розповідає, що він сам себе у цей спосіб одинадцять разів до здоров’я повернув від смерті.”

На тридцятій сторінці: “Sequuntur expulsiva veneni seu contagji pestiferi.

“А перш за все: Коли хтось, Боже збав, заразиться повітрям, зазвичай вкладається і хоче спати; треба якомога краще пильнувати, аби не спав, щоб спершу міг блювоту справити і потогінне яке-небудь взяти. NB. (nota bene, звернути увагу) в годину після приймання воміту (ліків для блювоти), дай горнятко теплого пива з маслом випити.”

Як щось дуже особливе виписує тут автор Vomit (ліки для блювоти) небіжчика пана Гієроніма Ведельського, дуже коштовний і певний, завдяки якому (подейкують) [5] він збудував собі наріжну кам’яницю. Нецікавий це однак рецепт, хоч випробуваний у 1623 році нашим лікарем, а раніше і в 1602 році ним же, як сам пише. “Цими ліками і я сам, підхопивши повітря у 1602 році і вже здобувши дуже густий холодний піт, з поміччю Господа Бога всемогутнього прийшов до свого здоров’я і т. д.”

Розрізати бубон, дати жабі отруту й вигнати жінку з хати: записки львівського лікаря про чуму 1623 року

Наріжна кам’яниця на пл. Ринок, 2, відома нам тепер як палаццо Бандінеллі. Першим власником цієї кам’яниці був згаданий тут аптекар німецького походження Єронім Ведельський, і саме її, за твердженням Альнпека, він мав збудувати за кошти, отримані за свій чудодійний блювотний засіб.

Спосіб лікування, як зауважуємо з рецептів, був таким: Спочатку хворому давали блювотне і потогінне; а якщо згодом дозволяли сили і з’являлися виразки, то ще пускали кров, накладали везикант, не даючи пацієнтові спати впродовж 12 годин. Виразки, які утворювалися (які також називали бубонами), припалювали і розтинали, прискорювали їх дозрівання пластирами, гноїли. Найгидкішими емпіричними ліками, які, згідно з віруваннями того часу, мали витягнути з бубонів отруту, були сушені на сонці жаби ропухи, яких клали на рану, поки не витягнуть з неї рідину, і це повторювали кілька разів. 

На сторінці 38 іншою рукою пізніше дописано:

“Року 1635. Були того року, згідно з Гевелієм [7] та іншими астрономами, 5 затемнень, 2 на Сонці і 3 на Місяці, коли я би собі відновив розрізи [бубонів]. Але цирульник Ганус, зять пана Станіслава Добєсовського, відрадив мене [робити це] зараз за цих затемнень, розповідаючи, як багато людей, які мали розрізи, потерпіли шкоду, а саме пан староста Львівський і до 50 осіб при тому місті дуже важко занемогли, а інші померли. Так радив мені на довгий час відкласти, пам’ятай і спостерігай за тим дуже добре на потім.” (!!)

Далі йдуть підкріплюючі засоби, найбільше виписувані із вроцлавських [8] лікарів, поміж ними знаменитий бульйон з каплуна (кастрований півень, спеціально відгодований на м’ясо), та інші схожі; по цьому: Наука кровопускання часу морового повітря. Є тут витяги німецькі та італійські про мори, і богослужіння часів повітря, оскільки наш поштивий лікар вмів і ці ліки оцінити.

Другу частину статті опублікуємо наступного тижня. Оригінал можна знайти тут: випуск часопису за 1850 рік, т. 2, ст. 209 (в електронній версії 107).

Про проєкт: Наука довкола Львова займається популяризацією історії науки у Львові й на Галичині. Більше цікавих матеріалів ви можете знайти, підписавшись на нашу сторінку в фейсбуці. Невдовзі відкриємо ютуб-канал, а коли епідемія дозволить, продовжимо нашу традицію Наукових шпацерів. Ви також можете підтримати наш проєкт на Патреоні

Примітки:

1. Теріак універсальна протиотрута. За легендою, розроблена королем Понту Мітридатом VI, який боявся, що його отруять, і проводив досліди з отрутами і антидотами на своїх полонених. Всі отримані антидоти він змішав в одну суміш, яку називали мітридатум. Після воєнної поразки його медичні записки потрапили до римлян. Андромах Старший, лікар імператора Нерона, “покращив” мітридатум і довів кількість інгредієнтів до 64. Згодом цю суміш почали називати теріаком, кількість інгредієнтів зростала і варіювала від регіону до регіону, в Середньовіччі це були найдорожчі ліки, а рецепти тримали у таємниці. Теріак Андромаха Старшого — класичний рецепт, який називали також Венеційським Триклом і який вважався найдорожчим і найпрестижнішим. Тож все перелічене тут різні варіанти сумішей такого роду, рецепти до яких Альнпек дізнався під час свого навчання і практики, або і склав сам. 

2. Кульки з амбри зі спеціями. Вважалося, що цей запах має відігнати погане повітря, в якому вбачали причину чуми. Амбра — воскоподібна речовина, що формується з неперетравлених хітинових частин у їжі кашалотів; після часткової обробки ферментами у шлунку амбра викидається назад. Її знаходять або безпосередньо у воді, або у кишківниках кашалотів, і вона є дуже цінним фіксатором запаху (в цьому випадку, запаху спецій), що віддавна використовувався у парфумерії. Зараз використовують штучний замінник.

3. Монтаньяна — італійське містечко поблизу Падуї і відповідно Падуанського університету, що був відомим центром вивчення медицини, тож назва ліків ймовірно пов’язана саме з цією місцевістю.

4. Фонтанелли (з іт. маленький фонтан) — поширений спосіб “лікування” і “профілактики” чуми та інших хвороб. На тілі штучно — механічно чи хімічно — створювалися виразки або рани, які потім надрізали і підтримували у такому відкритому вигляді, щоб вони постійно сочилися кров’ю чи плазмою, своєрідне перманентне кровопускання. Як бачимо тут, вважалося, що таким чином організм очищається. Ця практика споріднена із традиційним для того часу способом лікування чуми — розрізанням бубонів, щоб з них витік гній. 

5. Наріжник був найдорожчою і найпрестижнішою ділянкою, оскільки давав змогу спорудити кам’ятницю з двома фасадами і більшою кількістю вікон. Наприклад, на львівській пл. Ринок стандартна кам’яниця, яка займала одну парцель визначену ділянку, вузьку на фасаді і з довгим подвір’ям з місцем для внутрішньої прибудови-офіцини могла мати лише три вікна, зате по бічній вулиці наріжні будинки мали довжину відповідну довжині парцелі і займали добру половину вулиці. Це можна бачити і по кам’яниці, яка належала з 1589 року згаданому тут Гієроніму Ведельському, а нам зараз більш відома як палаццо Бандінеллі за іменем італійця Бандінеллі, який був її пізнішим власником (пл. Ринок, 2). Ігор Мельник стверджує, що Ян Альнпек певний час був у Ведельського помічником.

6. Везикант — речовина, яка викликає пухирі на шкірі. В оригіналі wezykatorja, так зазвичай називали тоді спеціальний пластир із кантаридином — отруйною речовиною, яку отримували з гемолімфи шпанських мушок, і яка викликає хімічні опіки. Як видно з прикладу з фонтанеллами, штучно створені виразки вважалися засобом виведення з організму заражених рідин.

7. Ян Гевелій (нім. Johannes Hevel, пол. Jan Heweliusz; 1611-1687) — польський астроном, автор перших карт Місяця («Селенографія або опис Місяця»), конструктор телескопів, градоначальник Ґданська.

8. Сам Ян Альнпек навчався аптекарському ремеслу у Вроцлаві, тож не дивно, що тут зустрічається багато вроцлавських рецептів ліків.

 

nauka-dovkola-lvova LVIV.COM

Ділися або не палися

Зараз читають