LVIV.COM

“Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки” — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Ділися або не палися

Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Це інтерв’ю походить із двох різних інтересів: з одного боку до історії сквотування у Львові, з іншого — до становища найманого працівника на одному з львівських заводів. На диво (чи ні) — ці два інтереси привели до досвіду однієї людини. Розповідь про цей досвід виявилася нетривіальною, іноді ненормативною.  Текст інтерв’ю автори подають без купюр, приховуючи лише ім’я його героя, з міркувань безпеки.


Я: Коли і чому ти почав сквотувати?

Т: Ну блін, якщо чесно, я вже стільки раз це розказував, що я вже навіть не знаю з чого начати.

Я: А кому ти розказував?

Т: Я стільки інтерв’ю цих уже давав різних, різні якісь газети, журнали, по тєлєку, бля, де хочеш, серйозно. Я не знаю, просто якось мене вицепили, коротше, і номер мій гуляв між тими персонажами, що беруть інтерв’ю.

Я: Бо у мене враження, що ти головний сквотер Львова. Може таке бути?

Т: Думаю да. Ми їх зробили штук п’ять по ходу, чи шість.

Я: Таких довготривалих?

Т: Самий довготривалий це на Пісковій був. Він там шось був більше року, чи два даже.

Я: Він був більше двох років.

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Сквот на Пісковій, 2012

Т: Ого, аж так багато. Ну та, там був самий такий масштабний тіпа. Потім ще один був прикольний на Франка, Івана Франка 112. Але там вже був такий рейверський сквот, такий вааа, затусувались там, страшне... Тоже було прикольно, але він був зиму, тіпа, з осені до весни ми там прожили. Потім прийшли дядьки і сказали: добрий день.

Я: Це була квартира чи будинок?

Т: Це будинок, цілий будинок двоповерховий, ми цілий другий зайняли, дві квартири. А на першому поверсі здавали ще одну квартиру, яку не продали цим дядям і її знімав наш знайомий. Там була вода гаряча, газ, а у нас тільки світло і вода була.

Я: А на Пісковій під кінець було все, маю на увазі побутові пристрої.

Т: Та там вопще було все! Бойлер туда купили! Хіба тільки людей не було толкових, тому всьо пішло крахом.

Я: А толкові люди для сквотування це які?

Т: Це люди які, ну не знаю, отвєчають за базар, типу так. Дивися, сквот прикрили через те, що там просто в якийсь момент почали бухати короче, якісь там маргінали тусуватись.

Потім вони почали щось там з водою хімічити тіпа і прийшов власнику цього будинку штраф за нелегальне підключення, він прийшов і сказав: всьо, баста.

І короче аж поламав, зніс той будинок к чорту. Оце от проблема — люди, які живуть на сквоті, вони не слідкують за собою і за тим, що вони роблять, кого приводять, чим займаються. Бо це все-таки нелегально і треба мати міру, тіпа вести себе нормально. Слідкувати за тим, щоб там все було в порядку. Кожна людина, яка живе на сквоті, має дбати про комфорт, затишок і благоустрій одне одного. То єсть, бачиш мусор — не стой столбом, підніми, а не то шо там — “це не я” тіпа. Дуже часто на сквотах вписуються всякі пітони, що хочуть нічого не робити і все мати, і із-за того воно всьо не так красиво, як би хотілось.

Д: Як, коли і чому ти пішов на завод працювати?

Т: Та як...

Д: Може через центр зайнятості?

Т: Та нє, я тоді ще був багато тусив, у мене тоді ще були стосунки з дівчинкою, там були крах і розруха, вона каже: всьо... Короче, то мене змотивувало піти собі на нормальну роботу. Про них я дізнався, бо ставив їм на відкриття фотозону. І побачив, що є такий завод красивий: новий, чистий, теплий. У мене просто є технічна освіта, і коли я проходив співбесіду, вони кажуть: “О, у тебе є технічна освіта, зараз ми покличемо начальника технічного відділу”. Зайшов пан начальник, дуже забавний персонаж, і провів зі мною співбесіду. Взяв мене в технічний відділ. Я потрапив в дуже таке злачне місце.

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Д: Це в 2016 році було?

Т: Так, Там два роки пропрацював, минулої зими звільнився. Це була перша моя нормальна робота. До того мене оточували такі райдужні маргінали. Я думав, що це вони нормальні, а всі ненормальні, а виявилося, що це не так. Та й працював, прикольно все було. На рахунок заводу я б не сказвав, що там так все прикро. Це просто корпорація, яка хоче збільшувати дохід і зменшувати витрати, і вони для того роблять всьо. Ти там працюєш, тебе кормлять, возять; чисто, прибрано, температура, кондиціонер, всі діла. Там порядочки в плані комфорту.

Д: На заводі існує два поверхи, один нижній виробничий...

Т: Ну там типу фасадна лицьова стіна — це офіси, а дальше — здоровенний такий цех безкінечний.

Д: Ти на цеху працював?

Т: Та, я був механіком по контрольних столах.

Я: А чому звільнився?

Т: Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки.

Д: Там на заводі?

Т: Да.

Д: Спіди типу чи що?

Т: Та всьо, тягу, шишки.

Я особо не скривав, чим я займаюсь, всі про це знали, в нашому відділі було пару чуваків, з якими ми хапали, на заводі теж.

На заводі було багато пітонів таких з районів, яких туди возять. Там годують, там ти береш тягу, там ти їбашиш, там ти працюєш. Так шо нормально було, ідеальна була штука. А в якийсь момент у нас з’явилась потреба скорочення працівників, в технічному відділі особливо. Бо завод спочатку розбудовувався, туди звозили обладнання... А та як вони не могли організувати нормальну роботу, через то була тікучка, люди йшли, йшли, потім стало людей не вистачати, почали привозити заробітчан з Центральної України. А потім частину заводу почали розвозити на інші заводи, бо стало забагато працівників. І скорочували. А в якийсь момент виплила оця штука (продаж наркотиків). І мені сказали: ну, шановний, якщо така справа, доведеться писати заяву на звільнення. Я кажу: раз така справа, то я напишу. Ну і, в принципі, добре, що все так сталося.

Я: Як в цілому враження від працедавця?

Т: Недобросовісно. Ну, вони не хочуть платити більше, конєшно.

Д: В смислі підвищувати зарплатню?

Т: Ну да, у нас така була тєлєга, що комусь підняли, а нам не підняли (технічному відділу) і ми там ходили до шефа. Шеф казав, що я хожу; писав начальнику, чи тому, хто там відповідав за зарплати, а вона навіть його есемески не читала по ходу. А потім прийшов новий начальник, і у відділ знайомитись: шо там, як у вас там робота, чи всьо вас влаштовує? Так от кажемо, зарплати не піднімають, ми ходимо, носимо. А він: Де? Ніхто не приходив! Короче, наш шеф походу нікуда не ходив.

Д: І там ніякої профспілки у вас не було?

Т: Знаю, що на початках хотіли зробити профспілку і цих людей тупо звільнили. Там формально якась профспілка є, вони роблять на вихідних якісь поїздки в монастир якийсь, знаєш, як нас в школі колись возили. Там на свята роздають якісь там по подарку.

Д: Але за зарплату не рубляться?

Т: Та нє, нє... Бувало таке, що не виплачували людям гроші. Бувало таке, що люди заробили премію, а їм її не дали. Бувало по-всякому. Та я казав, ну шо ви кіпішуєте, взяли стали так от, сказали “всьо, баста”. І стійте собі. А вони там хай собі чешуться. Так от день постоїте собі, а у них стільки філок пропаде, шо вони собі волосся на сраці порвуть. Не звільнять же всіх зразу. Де вони собі знайдуть нових?

Д: А були ситуації, коли люди страйкували?

Т: Та мінімально щось там не робили. Був такий чувак, що зашив собі рот.

Д: Зашив собі рот?

Т: Да.

Стояв там на дорозі біля заводу з зашитим ротом. Директор сказав, що він просто наркоман і його забрали.

А насправді чувак хотів показати, яка несправедливість там була присутня. Не така велика, але вона була.

Д: А ти сам особисто з ним стикався?

Т: Нє, нє, але його зауважав. Хоча може й внатурі якийсь псіх. Непонятно, бо там внатурі брали всіх: табір циган якось працював, на другому заводі, я не бачив. З тюрем працювали зеки, їх вранці привозили, ввечері завозили, в принципі класні пацики були. З Центральної України привозили заробітчан, селили в хостелі; привозили, завозили.

Я: Ти казав, що до заводу спілкувався з райдужними маргіналами, а тут стався контраст з попереднім середовищем. В чому відмінність?

Т: Немає нормальних людей вобще. Якщо до того я думав, що є нормальні, а є ні, то потім зрозумів, що всі ненормальні. У мене відділ був прикольний механіки, вони, в принципі, специфічні персонажі. Мені весело, прикольно працювалось. Різниця була, бо там люди трохи по-іншому мислять, виглядають. Ну але, по-суті, всьо однакове — нормальні пацани. Прикольно було, я там пізнав якусь культуру района, бо я ніколи не тусив на районі, завжди з мене пацики сміялися і не дружили зі мною. А потім я попав в нєфорську тусу і з ними вже так і тусуюсь, а це для мене було шось новеньке. Якось на Сихові зимою шашлики жарив в мороз з пацанами, нормально було.

Д: З тими, що з роботи?

Т: Да, да. Та й до сих пір з ними спілкуюся.

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Сквот на Пісковій, 2012

Я: А сквотуєш до сих пір чи вже ні?

Т: Та не сквотую. Я не бачу потреби і смислу зараз в цьому.

Я: А раніше яка була потреба і смисл?

Т: Щоби всі класні люди жили разом.

Я: І як, це вдавалося?

Т: Та, все вдавалось і получалось. Про сквотинг я дізнався з інтернета, мені було 18-19. І коли почав цікавитись контркульурою, то дізнався, що є така штука як сквотінг і вирішив спробувати зробити це у нас. Перший сквот був недовго, я робив з пациками з центрової тусовки нефорської, вони почали щось бухати, трешити, а потім там просто хтось всьо поламав.

Я: Де це було?

Т: На Ожешка це було. Там до сих пір, до речі, ніхто не живе. Там жив байкер, він помер і тепер це нічиє получається. І що, перший раз так вийшло, після того я вирішив, що сухий закон має бути на сквоті.

Я: Це колись вдавалося?

Т: Та вдавалося.

Я: Як довго?

Т: Та якийсь час, поки ти за цим слідив. А потім я втомився і пішов собі, і воно само собою робилося. На Пісковій так було, так воно все й пропало.

Ну штука цікава, якщо це спосіб показати суспільству, що ти, не маючи нічого, можеш мати всьо, то та, будь ласка, ти можеш.

Якщо ти можеш нормально з людьми говорити... Бо, в основному, всі сквоти були такі, що в якийсь момент з’являвся власник і ми з ними мали такий внєгласний договір. Ми йому пояснювали хто ми, шо ми тут робимо, він казав: ну норм, тільки не вмирайте, каже, тут.

Я: А багато разів була така розмова з власником?

Т: Ну як, всі рази. Ну на Ожешка не було, бо він вмер. На Пісковій було, на Краківській було, ну там коли вже прийшов власник, то... Ну власник такий мужик алкаш добрий, а його сестра, то така подруга формату “Говорить Україна” і нам не вдалось з нею домовитися. Там до сих пір ніхто не живе, а квартира ідеальна.

Я: А колись намагалися домовитися про оренду?

Т: Нє.

Д: Чи про комунальні?

Т: Ну от на Пісковій ми провтикали, треба було домовитися, то не було би тої біди. Без світла ж не зможеш жити, а платити ми відмовилися, хоча у нас була з власником розмова. Що би ми не скинулися за світло собі заплатити, чи за воду?

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Д: А що за люди були на сквотах? Музиканти, художники?

Т: Всьо, що хочеш. На Пісковій там був вобще весь вінігрєт, даже чувак з Кенії жив. На низу жили панки, зверху хіпі. Всякі автостопщики приїжджали вписувались: музиканти, художники. Всякі такі цікаві персонажі. Багато з інших міст було, бо прикольно — ти можеш пожити у Львові. Сейшенили на вулиці на Барабанах, фріганили, готували хавчик. Прикольно було, цей сквот на Пісковій був максимально таким сквотом, як я собі уявляв. Там Вконтакті є група, де 600 фоток з того сквоту. Я опосля дивився, думав ніфіга собі. Я такі фотки дивився в підлітковому віці, думав, круто-круто-круто, а воно вийшло саме так.

Я: Як відбувається сам процес сквотування?

Т: Спочатку тобі потрібно приміщення не жиле в нормальному стані. Ну і знаходиш таке приміщення, приходиш там вдень, ввечері.

Дивишся, що до чого, потім питаєш сусідів. Кажеш, добрий день, ми тут шукаємо дешеве житло.

Тобто, створюєш мінімально таку історію, бо не всі люди зрозуміють цей формат. Розпитуєш сусідів, хто шо знає, бо сусіди зазвичай шось знають. Буває таке, що нічо не знають: жили, були, пропали. Ми, в принципі, завжди хотіли вийти на власника і домовитися, бо це завжди краще. Бо тут сквотували анархісти-актівісти, то там приїхали пацани і чуть їх не відпиздили, чуть на філки не кинули. То якісь такі бандити, так шо отакий був досвід. Але у мене все було няшно. Так шо заселяєшся і першим ділом ставиш туда свій замок. І починаєш там помаленьку жити. Якщо якісь сусіди починають цікавиться, що ти тут робиш, то ти кажеш, що знайшов цього Васю і з ним добазарився. А так як Васю ніхто не знає, але ви питали за Васю, то можливо хтось подумає, що й справді знайшов. І лишні питання пропадають. Підключаєшся до світла помаленьку, вода там... треба шарити. В основному там просто обрізаний дріт чи закручений кран. Там ніхто не заморочується, це потихеньку все назад вертається і користуєшся собі, створюєш побут. На мусорках всі меблі, шо хочеш —  речі, побутова техніка.

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Сквот на Пісковій, 2012

Д: Чи ти іще сквотував, коли вже працював?

Т: Коли пішов на завод, то вже було після Франка, це останній наш сквот був. Це вже були края, я більше таким не займався. Я чув, що ще були у Львові сквоти якісь. Але це вже не я робив, не знаю більше нічого.

Д: Ти розповідав про цей свій досвід сквотування своїм співробітникам?

Т: Да. Я прийшов до них і одразу показав себе таким, яким я є. Я завжди стараюсь так робити, бо зразу ти бачиш, чи будеш себе нормально тут почувати, чи нє. Розказав і про сквотінг, і про всьо-про всьо: про автостопи, про путєшествія, про наркотики. Ну і саме прикольне, що всі мене адекватно сприйняли, вобщє повністю. Абсолютно різні люди, різного віку, котрі вообще ніколи з тим не стикались.

Д: Технічний відділ — це були в основному львів'яни, зі Львова люди?

Т: В основному зі Львова. Може з району десь були. Ну такі собі прості роботяги.

Д: Ти міг би когось пригадати, може хтось тобі запам'ятався якимись історіями?

Т: Я кажу, в нас в тусовці кожен являється персонажем, ярко вираженим, зі своєю тємою. Так само і там. Багато кого було. Було багато таких персонажів, вот я поміняв своє ставлення до звичайних людей, бо вони були такими дуже інтересними. Познайомився з таким колєгою, з Сихова. Такий пацан, щоб я його побачив так от на вулиці, я б з ним вообщє не побазарив. Але такої глибокої душі чоловік, що я думаю, що серед наших знайомих таких треба іще пошукати. Ну і таке, також були свої порядки. Я там робив, що хотів на цьому заводі.

Дійшло до того, що я робив шо-хо-тів, даже в костюмі динозавра приходив на роботу.

Поміняв свідомість відділу так нормально. Тому що, коли прийшов, всі були такі більш стримані. Я просто показав, що нормально бути собою, так як ти є. І тобі ці вот здоровєнні мужики взрослі приходять і питають "А со ти тут лобис?" (імітуючи дитину). Ну, через якийсь час люди почали проявляти себе собою, бути собою. І вот коли я прийшов на роботу — такого не було. Якийсь час попрацював, своїм прикладом показав, що це нормально, що це класно, там вже така двіжуха робилася на відділі — дуже всі прикольні були. Був там такий чувак, що був фанатом кольорових металів. Тоже розказував історію, як вони ходили за тою мєддю. Він зробив саморобний металошукач з такого хламу. Це такий сталкерський дєвайс: палка від вудочки, горлишко від бутилки, до нього примотана коробка від роутера, якісь лампочки торчать, дроти. І він ходив, реально шукав мєтал тою хєрньою. Коли приніс, я в шоці був. Розказував, як тіпи закладали кабель на три кілометра, а вони за тіпами викопували його. Там закладуть, а там — викопують. Я думаю, що в таких людей вдома має бути сейф зі злитками мєді. З районів дуже цікаві персонажі там були. Там було дуже багато таких торчків з районів, таких смішних. Вони в принципі, такі ж самі, як і ми, просто з районів. В них просто більш своя специфіка. З ними тоже було цікаво й прикольно, дуже різні. В мене було ще два колєги в моїй зміні, теж механіки. Це якраз тільки ми троє з відділу курили травку. Раз таке бувало, що приходиш зранку, приходиш без лиця — десь там тусив всю ніч, відразу з рейву і на маршрутку о шостій ранку.

Було дуже весело, коли я прийшов без лиця стою і тут бачу: приїжджає мій колєга на машині, виходить, тоже не має лиця.

Заходимо всередину, заходить наш третій колєга з кавою — даже нас не побачив. Ото ми тоді дуже весело працювали. Добре, що була риска… Не знаю, якщо чесно, я зараз не дуже такий разговорчивий..

Я: По-моєму в тебе добре виходить.

Т: Ну то добре. Але мені здається, можу й яскравіше описати ото все. Там реально є що розказати, що згадати. Я все-таки вважаю, що це для мене був хороший досвід, я там багато чого хорошого набрався, навчився. Там я сформував в собі механіка такого. "Механік технічного відділу, добрий день!".

Д: А яка в тебе освіта?

Т: Ну я автомеханік, слюсар з ремонту автомобілів, так воно вродє записано.

Д: Ти тут у Львові навчався?

Т: Так. Після школи пішов в училище, відівчився три-чотири роки, потім подався оце "в хіпани" і так от до сих пір. Вже більше 10 років... оці сквоти, автостопи, фестивалі — максі-пакєт. Було дуже круто, я прожив насичене смачне життя.

Я: Але це продовжується, я так розумію?

Т: Ну так, по мінімуму. Я цього року виїхав тільки на одну вечірку за літо, але посеред гір. І все, більше зі Львова нікуди не їздив.

Я: Робота, чи не було бажання?

Т: Та вже ні сил, ні бажання як такого нема. Бо я вже так наїздився, мені вже хочеться якогось спокою. Тим більше, зараз ось ця робота: я катаюсь на вєліку по трьох автовокзалах, по всьому Львову. Мені так хватає впєчатлєній, емоцій вообще. Просто, цього достатньо. А мене друг кличе в Рівне, а я до нього ніяк не можу виїхати, прикинь — зі Львова! Ну, чого я почав сквотувати, бо ми хотіли створити двіжуху, де всі будем жити разом. Ми там хіпували, тусувались. "Ми всі такі класні, було б так класно, якби ми разом жили!", помаленьку воно до цього дійшло.

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Сквот на Пісковій, 2012

Ми його планували, як житло в першу чергу. Це мало бути як дім. Тому я завжди харився, коли там був якийсь треш. Це має бути дім, а не очаг анархічного двіженія, чи ще щось. Попаяні анархісти там десь побачили якихось скінхедів, то забивали двері гвоздями. Там дуже багато всякої дічі було (це на Пісковій).

Після тієї Піскової я перестав дружити зі всякими хіпанами, сказав: ви всі довбойоби.

Я до того ще якось хіпував, а після того вообще, постригся, снявся, сказав: к чорту вас. Вони всі долбойоби, з ними не можна знайти ради. Ну не можна з ними мати справу, вони безтолкові. Знаєш, є таке словарне "бестолоч". Вот воно таке —  організувати якусь спільну двіжуху важко. Говорять одне, роблять друге.

Я: Тоже так кончім, Дєніс.

Д: Та нє, я шо про хіппі не знаю.

Я: Та й я знаю, жив на тій Пісковій, дуже класно.

Т:  Класно там було по любому, да. Там дуже-дуже гарно було.

Д: В тебе були якісь отпуски, вихідні на заводі?

Т: Да, всьо по закону України. Офіційне працевлаштування, ти маєш оплачувану відпуску, маєш лікарняні оплачувані. Якщо ти дуже сильно втомився, йдеш на лікарняний, кажеш всьо.

Д: А скільки ти міг на лікарняному пробути?

Т: Там до тижня часу, пару днів — тиждень. Коли оце я працював і тусувався (це тоді якраз я тусувався так жостко), то приходили моменти, коли я дуже сильно заїбався і кажу, всьо — баста!... Ну я був механік, я робив, шо хотів. Самий більший плюс, що я не був зайнятий постійно. Хоча нас ганяли за то, що ми нічого не робимо, бо в них така політика, що ти не можеш без діла сидіти. Не маєш шо робити — іди підмети, або ще щось зроби. Деколи харились, бо бувало обладнання не в дуже хорошому стані. Так як була постійна текучка людей, все норми й норми, постійно такий трафік, що воно (обладнання) все ламалось жостко, і бувало таке, що ти бігав весь день. То всьо ладнав.

Саме жостке, що там кончене було — це організація виробництва. Вот кончене піздєц. Можна ж нормально зробити, вибрати нормально людей, поставити їм нормальну зарплату, вони не будуть звільнятись, будуть працювати на своїй позиції. Скільки там, хай місяць, два, пів року і вони будуть робити все швидко і ідеально. І тоді будеш мати і норми, і якість, і дохуя грошей. Чого так не можна зробити, не знаю. У них же всю дорогу кружать...

Але мені здається, що то українці, наші кружать; сама біда була, що там було наше керівництво.

І кожен там собі щось кружить, тому так получалось. Ну, до людей так ставились: не подобається — звільняйся. Хоча не знаю, зараз там все ніби устаканилось. Зараз там працює мій колєга, то розказує, що там румуни вже поїхали ті звідти. Там румуни тим правили; румуни, іспанці, японці, цілий вінігрєт.

Я: Як на сквоті.

Т: Да-да. І завод у нас в Україні побудований не тому, що ми хочемо розвивати нашу економіку, а тому, шо ми дешева робоча сила. Нам можна платити пару рублів за всю цю двіжуху. А ще от лінія, на якій роблять моторні в'язки, одна лінія за зміну випускає 100-120 цих моторних в'язок, а їх там ліній було більше 10. Прикинь, 10 ліній по 100 штук, прикинь скільки машин випускають за день. А якщо там щось не сходиться по нормам, то ми не встигаєм виконати об'єм замовлення. Були такі моменти, що на складі в Німеччині закінчувалася продукція і міг встати завод по виробленню машин. То ти прикинь, скільки машин робиться в день?! Вони довбойоби — нахуй вони це роблять?! Просто вот так вот штампують і все, тисячами. Ну таке, завод відповідає своєму формату, це капіталістична така двіж.

Д: Ти був свідком якихось нещасних випадків на заводі?

Т: Ну я був просверлив собі палець дрєлькою.

Д: І дали якийсь лікарняний?

Т: Та нє, зайшов в аптеку. Та нє, вони такі... Хтось там вмер, казали, на заводі. Пару раз швидка виносила людей. В нас в якийсь момент продавались енергетики на заводі, люди їх там тушили всю дорогу, то були випадки коли комусь ставало погано. Якась чувіха собі горло перерізала. Але це тоже, люди ж дураки. Не так справа в тому заводі, як в людях. Ну і спочатку там було більше адекватних людей, які прийшли на новий завод. Я пішов туда, думав це якийсь європейський завод, що там все в порядку, може круто.

Але перше, що я там навчився, коли щось питав чи казав "може так, а може так", всі казали "та похуй".

Це мені дуже не подобалось, ніхто не хотів робити свою роботу чьотко. Відділ на відділ перекидав свої обов'язки: то має робити технічний відділ, нє, то має робити інженерний відділ. Із-за того було кучу тьорок. Ну от організація виробництва. Я не знаю, цьому заводу вже стільки років, виробництво по всьому світу, ну є якийсь шаблон же вже! Оце мене сильно бентежило — ну як так тупорило можна все робити?!

Д: Але ж там навіть якісь освітні курси мусили б бути. Читав, що людина, перед тим, як приступати до праці, відвідує на початку якісь навчальні курси.

Т: Да, є навчання, суто по роботі. Тобто, яка ізолєнта як виглядає, яка куди кріпиться, як правильно мотати. Такі нюанси по роботі. А організація залежала від "лідерів". Були "лідери лінії"; були нормальні, а були такі кончені, що не дуже старались. В основному, коли я вже працював, там залишився стандартний скєлєт, кістяк. Були люди, які працюють, мають собі якісь філки і нормально собі… Якщо тобі підходить, ти там працюєш. Тоже було багато з районів, такі персонажі були просто які хочеш. Та і в відділі також різне було. Хтось ходив за зарплату нив всю дорогу, ніхєра не робили, тільки все жалувались. Кажу, так підіть скажіть шефу, сядьте в круглий стіл, скажіть "добрий день!". Що ви тут сидете і ниєте?

Д: Ти кажеш, якийсь час там на території заводу продавались енергетики? З автоматів?

Т: Да-да, деколи ми працювали по 12 годин. У нас було таких 2 місяці, що ми працювали по 12 годин, тому що треба було великий обсяг зробити. Хоча з другої сторони, вони тоже брали дуже великий обсяг роботи (адміністрація), не отвєчали, типу "да, всьо будєт!". А як то буде? Хуй його знає. Ну воно всьо робилося поза нормами замовників, жостко, як попало. Начальник виробництва тестував мережі, модулі були повитягувані, шо так не можна. Всі модулі стоять на певній відстані, так що якщо це коротка мережа, то вона туди так не влізе, вже брак получається. Дуже багато було браку, просто нємєрєно. Ми ті браки перемотували заново. Якщо таке відношення до людей, то люди всьо на похуях робили, як попало.

Зеків, наприклад, туда привозили вообще, чуть лі не за сигарети.

Філки получали їхні начальники, а пацики просто працювали, вони там маслали. Вони тоже так робили... Я тоді получав десятку, це два роки назад було. Я там нормально себе чухав вообще. Мене туда возять, мене там кормлять, там тепло, все прибрано. Два рази в день там їздить машина, що миє територію заводу, кожен після зміни прибирав. Тобто умови праці були комфортні. За 5 гривень ти міг похавати нормально — м'ясне, риба, якийсь салат, каші, картошка. Я б не сказав, що то така діра, але в таких нюансах — да, діра.

Д: Ну в мене останній вопрос.

Я: Давай.

Д: Чи буде завтра якийсь рейв тут у Львові?

Т: Може бути. Може даже сьогодні. Може Рвань буде.

"Ну, мене звільнили, бо я продавав наркотіки" — головний сквотер Львова про роботу на заводі й сквотування

Сквот на Пісковій, 2012

Я: Рвань? В сенсі?

Т: Туса назиивається "Рвань". Тєхно-двіжуха. Чуваки, з котрими ми на Франка тусили. Раніше був "Драм", ми всі по "Драму" угорали, бо це кожні вихідні риски-банки і на Драм. І там на Драмі, потім афтер весь тиждень і так всю дорогу. А зараз оце тєхно-туса, чувак грає тєхно. І колись ми зробили в гаражах на Науковій. Цегляний гараж, там два поверхи, наверху там можна посидіти на дівані. А внизу там бар і маленький танцпол. То там буде вечірка. Може на Заводській там зараз класна локація для рейвів, зробили простір в котельні.

Д: А, Ґанок?

Т: Зразу біля Ґанку. Там є котєльня, дуже антуражна, там куча всяких ржавих кровоточащих механізмів. Для рейву вообще нормас. Там прикольно тусити. Я оце літо займаюся тим, що допомагаю організовувати двіжухі. Багато вечірок, їх організовують наші кєнти, тусовщики. Запрошують людей, організовують двіжухи, простір, малюють щось там. Є Рвань, Вилазку ми робили з чуваком, Львівська майстерня андерграунду. Це недалеко біля Магнусу, була швейна фабрика і зараз там такий роблять лофт простір здоровенний, має бути дуже багато різних штук...

Текст: Яна і Денис

Колаж: Твій Бро

Фото: альбом групи вк

 

Зараз читають