LVIV.COM

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Ділися або не палися

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос
Оксана Брошнівська

Вранці зорі мають звичку ховатися від ока людини та будь-якої найсучаснішої оптики, яку вона вигадала. Але навіть удень, навіть у найбільш сонячну погоду, їм ніколи не вдасться сховатися від цих двох велетнів. Радіотелескоп РТ-32 та антена КТНА-200 заглядають у глибини Всесвіту з Центру космічних досліджень та зв’язку неподалік Сасова. Керівник Центру Віктор Ожінський розповідає про те, як підлітком слухав касети з космічною музикою, як опинився в місці дивних збігів та як дивляться на ці чи інші неймовірнощі військові-скептики.


Історія про РТ-32 та КТНА-200 — це перша публікація з серії «Ніби фантастика» на Lviv.com. Про проєкт та як його підтримати — читайте в кінці матеріалу. 

 

Ці антени розташувалися в Золочівському районі Львівської області поблизу села Сасів — того самого села, з якого проросли корені відомого на весь світ астронома й космолога Карла Сагана. З 2017-го вони тут слухають космос і відправляють свої дані всій науковій спільноті. З їхньою допомогою люди навіть посилають повідомлення до потенційних «них», які з невеликою, та все ж — ймовірністю, живуть чи житимуть колись на інших планетах. Для чого це роблять та як воно загалом — перебувати в такому незвичному місці? 

 

Діапазони розуміння Всесвіту

— Чим зайняті ці антени, відколи ви спрямували їх у глибини космосу?

— Щойно ми привели все до ладу — перейшли до модернізації самих антен. Спершу взялися за 32-метрову, адже вона новіша й більш технологічна. Минулого року ввели її в експлуатацію як український радіотелескоп РТ-32 нового покоління і він почав виконувати свою наукову місію: дослідження дальнього космосу. Це універсальний та унікальний інструмент, який зараз працює у двох діапазонах і може спостерігати за будь-яким об’єктом природного чи штучного походження в космосі. Будь-які дослідження, які публікуються десь на форумах, сайтах НАСА чи Європейського космічного агентства — це все те, до чого ми можемо долучатися.

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Радіотелескоп РТ-32

 

— Пригадую, ви подавали заявки на співпрацю з Європейським космічним агентством і НАСА. Чи є якась кооперація зараз?

— До кінця року ми плануємо поставити третій діапазон і наступного року повністю закінчити модернізацію РТ-32. Тоді, коли в нас буде обладнання, зможемо стати повноцінним членом великих мереж радіоінтерферометрії з наддовгими базами — це Європейська та Американська. Зараз працюємо в партнерстві з різними країнами, разом із нашими латвійськими колегами виграли грант від Європейського Союзу. В кінці модернізації повністю включимося в програми, які проводяться в усьому світі. Насправді ми вже доєдналися, щоправда, дозовано. Даємо свої дані у великий центр даних у Нідерландах, де все це обробляється, проте ще не робимо це автоматично. У нас є й свої наукові задачі, які виконуємо з Радіоастрономічним інститутом НАН України та іншими установами й організаціями Національної академії наук України.. Також маємо свої об’єкти для досліджень. А вже з наступного року, коли наш телескоп буде підключеним у всю мережу, будемо повноправним членом світової спільноти. 

— Що дасть вам третій діапазон?

— Кожен діапазон додає якусь інформацію про Всесвіт. Що більше діапазонів може охопити радіотелескоп — то повнішою буде картина. Одночасно в кількох діапазонах працює дуже мало радіотелескопів, при чому всюди є своя специфіка. Коли додамо третій діапазон, наш радіотелескоп буде унікальним, ніде у світі такого немає. Також матимемо систему наведення, розроблену нами спільно з кафедрою Приладів і контрольно-вимірювальних систем Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя та Радіоастрономічним інститутом. Це все буде розробка українських спеціалістів. 

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Радіотелескоп РТ-32

 

— Яких результатів очікуєте?

— Високих! Фундаментальні дослідження космосу не приносять миттєвих результатів, але з кожною піщинкою інформації, яку отримуємо, ми стаємо все ближчими до того, як цей Всесвіт побудований. Коли ми дивимося на іншу галактику, зореутворення, чорну діру або ж джети, які вириваються з неї — ми ніби бачимо збоку себе, краще розуміємо, як колись було чи може бути. 

 

«В космос людство має рухатися спільно»

— Тут інформація тільки збирається чи й аналізується також?

— Чим наш центр є унікальним — ми не залежимо від інших установ інших країн: усе робимо самі, включно з розробкою програм обробки й аналізу. Ми незалежні в цьому плані. Але в космос людство має рухатися спільно. Що більшою й потужнішою буде світова команда — то більше результатів ми отримаємо. Не можна себе дистанціювати, бо тоді вимремо як динозаври. Ще є інші проєкти, Державне космічне агентство підписало певні меморандуми, плануємо залучити ці засоби в освоєнні Марса та Місяця. Голова Державного космічного агенства України відвідував Америку й включив наші пропозиції до програми «Артеміда».

— Яка буде роль Центру в «Артеміді»?

— Це довгий шлях. Вони розробляють відповідні мережі наземних станцій, які можуть збирати інформацію, наприклад зі станції, що стоятиме в точці лібрації між Місяцем і Землею. З самої Місячної бази можна приймати інформацію для керування певними космічними апаратами — там завдань дуже багато, на етапі узгодження в кожного з’являться свої.

— А що китайці? Теж, пригадую, поклали око на ваші радіотелескопи?

— Китай також хоче бути лідером в космосі, тож проявляли зацікавленість. Є певні меморандуми, але практичних позицій наразі не було — хіба перемовини, листи щодо співпраці. Наразі бачу найближче Європу, потім — НАСА, а вже потім — Китай. 

— Розкажіть про співпрацю з НАН. Які об’єкти досліджуєте?

— Зараз ми досліджуємо позагалактичне випромінювання радіогалактики 3С84 або Персей-А. Це потужна програма, у двох словах не описати. Все, що можете уявити — все там вивчається, обмежень у нас немає. Хіба щодо чутливості й розміру антени.

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Зліва: Володимир Власенко, справа: Віктор Ожінський

 

Цікаві збіги й випадковості

— Чи співпрацюєте якось зі Львовом?

— Звісно. Ми співпрацюємо і з Політехнікою, і з Університетом Франка. Крім співпраці, ми й зі студентами займаємося, розробляємо спільні методики, приїжджаємо читати лекції. Більше з Політехнікою, адже у Франка специфіка трохи інша — їхній директор обсерваторії, Богдан Новосядлий, вже став академіком, у нього величезний пласт своєї наукової школи, там більш фундаментальні речі, більше космології. Між іншим, ви знаєте, що родичі Карла Сагана…

— Знаю! Завжди про нього згадую, коли бачу радіотелескопи. Якраз хотіла запитати вас, як часто помічаєте такі дивні збіги. 

— Ну, він більше з космологією пов’язаний, ніж з радіотелескопами…

— Але там і SETI, і Аресібо, який вони з Дрейком запускали — як і ви до Треппісту.

— У них була наукова місія, до якої були залучені кілька університетів. У нас місія була ні чим не гірша, навіть крутіша! Вони стільки інформації передати не могли. По-перше, техніка пішла вперед. По-друге, обсяги. Дітки малювали малюнки. Ми розробили алгоритм перетворення цих малюнків у інформацію, яка може бути однозначно розпізнана будь-ким. Суть у тому, щоб кольоровий малюнок отримував одиниці й нулі чорно-білим, розкладався по вертикалі й горизонталі на прості числа. Адже математика, як і фізика, фундаментальна скрізь. Як би ви цей кубик Рубіка не складали — все одно отримаєте те зображення. Місія була складна, треба було обробити в частотну модуляцію й запустити в космос. В цей час розробили спеціальну програму, складали відповідну апаратуру. Далі обиралася планетна система, до якої більш-менш реально відправити інформацію, щоб, імовірно, хтось колись зміг її зчитати. Бельгійський астроном знайшов TRAPPIST-1, туди вирішили відправляти. Треба було спрогнозувати, щоб промінь, який ми послали, через ці 42 світлові роки опинився у відповідному місці — адже все рухається. А дисків нам принесли повно: ми півтора місяця передавали їх щоночі, тільки-но сходив над нами Треппіст. Щоб нікого з діток не обманути, усі малюнки мали відправитись у космос. 

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Антенна система КТНА-200

 

— Що ви цим сказали?

— Це був благодійний проєкт, сюди привезли дітей та організували їм космічне свято. Це були діти після хвороб і нам хотілося їх розвантажити. 1+1 транслювали це свято по всьому світу й усі побачили, що українські військові допомагають дітям здійснити космічні мрії. А зокрема й той факт, що після окупації Криму-Донбасу за три роки ми змогли ввести в експлуатацію радіотелескоп. Ми показали Україну як потужну космічну державу. Адже це була кооперація: Тернопіль зробив нову систему керування, а в місії працювали як і наші харківські радіоастрономи, так і представники Львівської Політехніки. 

— Повертаючись до дитячих мрій: чи пригадуєте ви якісь власні ранні фантазії про вихід у космос чи контакт із кимось звідти?

— ...Між іншим, про випадковості: коли був малим, жив у Корольовському районі Житомира на вулиці Космонавтів, вчився у школі біля музею Корольова. Щодо контакту — не знаю, на мою думку, ймовірність життя, яке чимось нагадує наше, прямує до нуля ой-ой-ой як. Це перше. А по-друге, людство наче й готове загалом, але свідомість кожної людини має бути до цього готова. Ми наразі не можемо навести лад на будь-якій адміністративно-територіальній одиниці, тож, мабуть, ще зарано. Звісно, це цікаво: ми заглядаємо туди, ми мріємо, завжди коли щось нове знаходиться — від цього стає приємніше, тепліше... 

 

Військовий скептицизм

— Нещодавно на сервер arXiv закинули статтю про дивний, нетиповий сигнал, спійманий радіотелескопами. Про що думаєте, коли натрапляєте на таку інформацію?

— Я не професійний радіоастроном, у мене трохи інша спеціалізація, але ці факти дуже часто є притягнутими за вуха. Люди роблять припущення, є журнали, де ці теми можуть мати свій розвиток. Космологія як наука будується на ентузіазмі, на тому, що вона дуже потрібна. Я до цього ставлюся дуже обережно, та й загалом ми, військові, звикли бути на боці скептицизму.

— До речі, про військових. Це місце є з одного боку науковим, з іншого боку військовим об’єктом. Чому саме така комбінація?

— Як показало життя — вона найбільш ефективна. У нас історично завжди космос був військовим. Тут — космічний апарат, а тут — балістична ракета. Від цього нікуди не втечеш, вони завжди йшли поряд. Крім цього, військові дуже добре знають, як із цим поводитись. Як керівник, я тільки кажу, що робити, але не мушу пояснювати як. Апаратура надскладна й потрібно дуже багато всього знати й розуміти. Навіть розробник часто так ефективно з цим усім не працює, як наші хлопці, тому що їх вчать користуватися як космічною, так і військовою технікою. Але й без цивільних людей тут не обходиться, бо є й інший бік: десь потрібно інженера з іншим підходом, тому виходить така комбінація, де одні дуже добре доповнюють інших.

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Дмитро Громов у лабораторії обробки інформації

 

— А звідки ви знаєте і військову справу, і фізику, й астрономію, й усе інше?

— Давно нікому цього не розповідав, але через те, що я народився 25-го вересня, мене не хотіли брати в школу у (майже) 6 років, казали: приходь наступного року. Я був хлопчиком говірким, добре знав математику, читав, писав, малював. Мій базовий набір був надто високим, щоб іти аж у 7 років у школу. Батьки не хотіли, щоб я байдикував і гальмував свій розвиток. Єдина школа, в яку мене брали трохи швидше — це була двадцять перша школа біля музею Космонавтики. Ми полюбляли з друзями туди приходити й слухати космічну музику на касетах. Там також були ракети, все це було дуже цікаво. Після третього класу з нас зробили фізико-математичний клас, куди набрали потужних педагогів. Там ми вчилися до восьмого класу, вигравали майже всі олімпіади з математики. Потім цей фізико-математичний клас, більша його частина, перекочував у ліцей при Житомирському політехнічному інституті. Там вже була потужна вузівська освіта: з дев’ятого класу по одинадцятий в нас були пари навіть англійською, найкращі викладачі Житомира викладали нам фізику й математику. Три роки повчився, а тоді мені стало сумно і я вирішив спробувати щось інше. Вступив у Львів, Житомир і Вінницю, але мені стало знову сумно і я пішов у Житомирський військовий інститут, де мені нарешті стало цікаво. Там я потрапив у космічну групу, яка готувала спеціалістів з керування космічними апаратами. А місце служби я собі вибрав у Євпаторії, мені було цікаво їздити туди на стажування.

— А тут ви з 17-го?

— Навіть раніше. Процес передачі розпочався ще в 15-му році, було багато формальних обставин, чому він трохи затягнувся. Багато людей, які були фанатами своєї справи й розбиралися, залишились тут, також підтягнулися інші спеціалісти, до прикладу мій заступник, Володимир Петрович, зараз працює в центрі. Він визнаний у світі астроном, розробив програмне забезпечення, яке НАСА визнало найкращим у світі. До нас сюди прийшов, бо робота була цікава. Так потрохи вибудовуємо свій колектив. Тут потрібно дуже багато базових знань з усього, люди постійно тут вчаться. 

Ніби фантастика #1: Радіотелескопи, химерні збіги та зазирання в космос

Вид з КТНА-200 на РТ-32

 

— Як впливає на людину постійне перебування у такому просторі? Чи вже звиклося? 

— До цього звикнути неможливо, це по-перше. По-друге, всі такі об’єкти ставлять у відповідних районах — переважно це передгір’я, де більш-менш стабільна електромагнітна обстановка. Людина чутлива до сонячних спалахів, комусь може бути погано в такі дні. А такі місця є більш стабільними у цьому плані — тут менше електромагнітних збурень, передгір'я трохи прикриває від того. Коли слухаєте радіо і з’їжджаєте за гору — якийсь час звук обривається, такі цікаві інтерференційні процеси тут відбуваються. Через це кожного ранку, приходячи сюди, ви почуваєте себе краще, більш заряджено…

 

«Ніби фантастика» — проєкт Оксани Брошнівської з фото-, відеоматеріалами, а також історіями з місць Львова та області, де наука дозволила людям робити неймовірні речі: спілкуватися з Всесвітом, розуміти його, себе, планету та інших її мешканців. Підтримати проєкт можна, купивши мініатюрну (ніби) фантастичну книгу авторки цих матеріалів «Квантонія: ніби початок, ніби кінець», яка писалася під впливом перебування у таких незвичних місцях. Придбати книгу можна на сайті quantonia.com

 

Зараз читають