LVIV.COM

Не фантастика, а гіперреалізм. Чому «Квантонію» хочеться читати знову?

Не фантастика, а гіперреалізм. Чому «Квантонію» хочеться читати знову?

Ніжна зарядка для мозку: ця книга розрухує свідомість, дозволяючи сприймати складні наукові поняття на рівні метафор. Як відчути «Квантонію» та чому вона після кожного прочитання народжує щось всередині щось нове – пояснює редакторка твору, Олена Гапак.


Цього року самвидавом вийшла книга Оксани Брошнівської «Квантонія. Ніби початок, ніби кінець» – текст, який не так просто категоризувати й жанрувати. Книга спершу напрошується віднести її до жанру наукової фантастики. Проте пильніше розглядаючи її, бачимо, як перед нами розгортається реальна, науково правдива, нехай трохи стисла й зі своїми акцентами, версія утворення нашого Всесвіту. Всі процеси цієї історії стають повноцінними персонажами зі своїми думками, а в центрі сюжету опиняється фантастична космічна істота, написана самим Всесвітом у результаті програмування еволюційним алгоритмом на своїй планеті.

Попри всю стислість (а йдеться про сотню сторінок разом з ілюстраціями, які вміщаються на долоні), текст виявився таким багатошаровим, що читачі не завжди розуміють, як із ним поводитись. Перечитуючи його вдруге чи втретє, може скластися враження, що перед читачем зовсім інша історія – адже увага фокусується на геть нових деталях, непомічених на початку. Усе залежить від того, з яким настроєм читач сідає за книгу й про що думає останнім часом найчастіше.

Текст ніби видозмінюється від самого факту його прочитання, а відтак читач сам стає одним із героїв.

Вочевидь, саме на це натякає кінцівка, яка знайомить оповідача з «розумом зовні» – тим, який спокійно за усім спостерігає ніби десь збоку. 

Не фантастика, а гіперреалізм. Чому «Квантонію» хочеться читати знову?

Олена Гапак

«Я планувала почати свою рецензію стандартним “Квантонія – перша книжка Оксани Брошнівської…”, – але вже на цій фразі зупинилася і почала сумніватися: та ні, це не може бути першою книжкою. “Квантонія” не вкладається у стереотип “першого твору” – як не вкладається вона у стереотипи жанрові, тематичні чи будь-які інші. Вона є сміливим і цікавим літературним експериментом, свідомим (а головне, – цілком вдалим!) виходом за жанрові межі. 

Якщо ви знайомі з індустрією відеоігор, ви могли помітити, що деякі ігри годяться “на один раз”, а ось до інших повертаються багаторазово, навіть якщо це лінійна гра із початком і кінцем, а фабула вже всім відома. Для цього є навіть спеціальне поняття – replay value, тобто ступінь задоволення, яке ви потенційно отримаєте, повернувшись до світу гри вдруге, третє, вдесяте… Не знаю, чи годиться це поняття для опису художніх текстів, але все ж replay value “Квантонії” – дуже висока. Власне, текст можна прочитати в кілька способів. Наприклад, спробувати знайти і простежити паралелі між персонажами та феноменами художнього світу – і явищами зі світу фізики чи астрономії. Думаю, вийде захопливий пазл для усіх зацікавлених наукою. Мушу зізнатися, мені самій знадобився гугл, щоб переконатися у правильності своїх інтерпретацій.

Але ж не часто доводиться зустріти легкий та іронічний художній текст, що водночас мотивує читача самостійно покопирсатися у Вікіпедії – десь у категоріях квантової фізики.

Ще один цілком логічний спосіб сприйняття “Квантонії” – прочитання на рівні метафор та алегорій, бо ж вигадані істоти взаємодіють цілком по-людськи, і саме через їхню вигаданість можна замислитися про своє, – людське. Найкраще, звісно, буде об’єднати ці два ракурси, – і отримати задоволення, розглядаючи зв’язок усього з усім, створюючи власну візуалізацію згаданих явищ, образів та ідей.»

 

Придбати книгу можна на сайті quantonia.com

Фединишин Андрій LVIV.COM

Ділися або не палися

Зараз читають