LVIV.COM

Львівський музикант vacuum про місцеві ком’юніті, гроші та “несправжність” електронної музики

Ділись, Бро

Львівський музикант vacuum про місцеві ком’юніті, гроші та “несправжність” електронної музики
Anya Dzina

"Музикант — це не те, що ти можеш приміряти і зняти, а такий лайфстайл." Сергій Пічкуров, який творить під псевдонімом vacuum, розповів про те, як занурюється у флоу стейт, про обмеження, які потрібні творцю, про те, як заробляють львівські музиканти і чи діляться фішками одне з одними.


Якщо вірити твоїй сторінці, ти сам не зі Львова, а з Вінницької області.

Так, я приїхав приблизно 6 років тому.

І як так сталося? Чому саме Львів?

Раніше вже бував у Львові, мені сподобалося. Потім настав момент, коли треба було з’їжджатися з моєю тодішньою дівчиною, і ми вирішили зробити це у Львові.

Ти почав займатися музикою ще там чи вже тут?

Моя історія це не історія музиканта, який сів за фортепіано у 2 роки, написав свій перший твір у 3, зробив перший виступ у 4. Музикою у плані продакшну почав займатися у 27 років, тобто 2 роки тому.

То що тебе підштовхнуло до музики, якщо не було тяги з дитинства? 

Навколо багато творчих людей, тусовка така, є друзі-музиканти. В принципі, я давно активно слухаю музику. Зранку перше, що роблю, це включаю музику. Вона супроводжує мене протягом усього життя. В якийсь момент на фестивалі прийшла думка, що “блін, так багато людей роблять музику, мабуть, не так важко цьому навчитися”.

З сьогоднішніми технологіями кожен школяр з ноутбуком може робити музику: від грайндкору до ембієнту навіть на телефоні.

Львівський музикант vacuum про місцеві ком’юніті, гроші та “несправжність” електронної музики

До речі, щодо “іншої” не твоєї музики що з неї надихнуло тебе? Чому саме ембієнт? Які інші творці підштовхнули саме до нього?

Якщо заглиблюватися, то електронна музика така різнобарвна, і той самий ембієнт — це загальна накидка на багато різних підходів до написання і звучання. Є дуже класні музиканти з 80-х, наприклад Браян Ено, Гарольд Бад, Роберт Річ та Стів Роуч. У 2000-х з’явився лейбл Ultimae, вони роблять таку атмосферну електронну музику, але додають яскравіші ритмічні, мелодійні елементи. Даунтемпо [широкий термін, що з'явився в 1990-х роках і позначає повільну електронну музику, частіше з ламаним ритмом — прим. ред], розбавлене специфічним саунд-дизайном, що саме відрізняє цей жанр для мене. Це атмосфера саунд-дизайну, текстури, тобто саме створення простору і перенесення слухача в особливе місце. Кожен композитор до цього підходить по-різному, а з сьогоднішніми технологіями кожен школяр з ноутбуком може робити музику: від грайндкору до ембієнту — навіть на телефоні.

Making some deep shit

Posted by Vacuum on Sunday, November 3, 2019

Якщо говорити про надихаючу музику і школярів, можеш згадати, чи в підлітковому віці ти слухав електроніку чи був диким говнарьом?

В підлітковому віці я слухав рок, метал, потім тусив на Neformat’і (це музичний форум), де познайомився з крутими людьми із розвиненими смаками. Там збиралася українська музична андеграундна тусовка, прокачувалися стилі, які були більш популярні на заході пост-рок, пост-метал, скрімо, емо. Там я познайомився з великою кількістю якісної музики, яка залишиться зі мною назавжди, хоч зараз я її слухаю менше.

Потім в якийсь момент в мене відбулися зміни в житті, я почав цікавитися електронною музикою. Це був психоделічний ембієнт, в першу чергу ті самі Ultimae: Aes Dana, Solar Fields, Carbon Based Lifeforms. 

Слухач є різний, він не завжди відкритий до чогось кардинально нового

На твоїй сторінці зазначено багато жанрів, майже кодових слів, на позначення твоєї музики. Як би ти сам визначив те, що ти робиш?

Характеристика не задача художника, оцінка художнього твору не задача творця,  а жанри якраз задача журналістів, які видумують ці концепції, щоб виділити той чи інший напрямок. 

Існує багато жанрів, піджанрів, під-піджанрів, специфічних лейблів. Певне звучання може означати, що ти видаєшся на одному конкретному лейблі та отримуєш специфічний для нього результат. Цей розподіл люди постійно пушають за допомогою нових технологій та інструментів розсовують границі того, що ми чули, і постійно створюють нові жанри. Але в той самий час слухач є різний, він не завжди відкритий до чогось кардинально нового. Якщо він не підготовлений, то закриє вуха і скаже, що не хоче того слухати.

Треба поставити собі рамки і зупинитися на якомусь жанрі

Тобто для тебе це не якесь творче обмеження, а скоріше маркетинговий засіб?

І обмеження теж. Якщо пишеш хіп-хоп це одні обмеження, якщо дабстеп інші. Якщо ти їх порушуєш, то порушуєш свідомо. Ти собі ставиш обмеження цим, з одного боку, полегшуєш роботу, ставиш жанрові рамки і знаєш, куди приблизно рухатися. 

Взагалі я можу довго говорити про проблему творчого підходу і творчих людей…

Це було б цікаво послухати.

Біч, який багато творчих людей зустрічають, коли є багато інструментів, які можна використовувати. З однієї сторони це круто, але з іншої варіантів розвитку забагато, людина губиться і не знає, куди їй рухатися. У кожного творця, мені здається, є ця боротьба, творчий блок, коли шукаєш близький собі напрямок. Але інструментів така кількість, яка просто не вкладається у голову.

Мені самому подобається використовувати field recordings [записи, що створені поза студією у зовнішньому світі]. Мій друг підсадив мене на ASMR, коли м'які, тендітні та тихі звуки (що ми не часто можемо почути в звичайному житті) записуються за допомогою спеціальних чутливих мікрофонів і потенційно можуть викликати ASMR в людини.Ти поміщаєш його у великий простір наприклад готичний собор Св. Іоанна в Барселоні, і можеш досягнути звучання, якого ще не було. Це цікаво мені, як людині, яка пише музику. 

Саунд-дизайн це окремий аспект у продакшені музики. Раніше ми мали окремий набір інструментів в оркестровці коли Бетховен чи Моцарт писали музику, вони знали, що є духові, струнні, перскусійні інструменти і, в принципі, все. Вони знали, що оперуючи тільки цими тембрами, вони повинні досягти результатів, викликати ті чи інші емоції, розказати історію. Сьогодні ми можемо самі створити інструменти. Це безмежне поле для експериментів. Тому треба поставити собі рамки і зупинитися на якомусь жанрі.

Музичні виступи чи написання музики для мене є одним із флоу стейтів.

Ти неодноразово згадував, що сьогодні будь-хто з ноутбуком може почати створювати музику. Багато людей закидають, що електронна музика, або взагалі музика, створена такими чином, несправжня. Як ти до цього ставишся?

Ну, це думка. Вона існує. І насправді має сенс, тому що при створенні музики класичним способом через тіло коли є інструмент і фізична взаємодія з ним підключаються такі елементи, як синхронізація тіла і звуку, розміщення тіла й інструменту, який вібрує. Ці елементи особливі, їх складно передати. Коли людина робить це добре, ти відчуваєш, бачиш, що вона живе у моменті. Чому ми любимо ходити на концерти й дивитися на живу музику? Нам подобається драйв музикантів. 

Я б хотів тут підняти концепцію флоу стейту з психології. Це концепт, який створив Михай Чиксентмихаї у 70-х, він досліджував психологію щастя. Він виділив флоу стейт, коли людина знаходиться у стані включення в процес того, чим вона займається — лізе по скелі чи грає музику — думки перестають перетікати в цей момент. Суть в тому, що люди у такі моменти життя почуваються найщасливішими. І ось Музичні виступи чи написання музики для мене є одним із флоу стейтів. для мене є одним із таких флоу стейтів.

З чого в тебе зазвичай починається трек? Ти обдумуєш його тижнями, чи це раптово може просто “клацнути”. Чи і так, і так?

По-різному. Часом я слухаю якусь музику і включаю так зване “активне слухання”, коли аналізуєш підходи та інструменти, які були використані у саунд-дизайні, змішуванні чи просто у формі композиції. Я чую якийсь цікавий хід і думаю: “Ага, я б спробував щось таке відтворити”.

Або інакше. Я не так давно почав, я ще на етапі навчання, відповідно часто експериментую беру якусь техніку, нові концепції. Навчаючись, тренуючись, створюю щось цікаве, що можна відкласти в сторону. Але іноді виходить щось настільки цікаве, що воно породжує ще ідею. Потім це все додається, накопичується критична маса, і вже з цього матеріалу можна створювати окремі абзаци і історії.

Люди ніколи не будуть чути ту історію, яку я закладаю, це завжди інтерпретація.

Teasing with a new thing I am working on

Posted by Vacuum on Saturday, April 20, 2019

Як ставишся до критики? Наприклад, ти не пишеш “в стіл”, твої треки бачать люди. Часто стикаєшся з не/конструктивною критикою, як її переживаєш?

Це тонкий момент. Я розумію, наскільки критика важлива. Критика людей, які пишуть в тому ж жанрі, від людей з досвідом. Є ком’юніті, групи, чати, дискорди, де можна запостити свій трек і отримати якісний фідбек щодо звучання, технічних моментів. З точки зору історії та композиції складніше, бо це ду-у-уже суб’єктивно. Власне з таким фідбеком треба бути обережним: тримати в голові, що музика це суб’єктивний досвід. Люди ніколи не будуть чути ту історію, яку я закладаю, це завжди інтерпретація.

Ти згадував про ком’юніті й про те, що після переїзду у Львів на тебе якраз повпливали люди. Можеш розказати про музичну сцену у Львові?

Хотілося б згадати Vedel School, бо я її випускник. У Львові це єдине місце, куди можна прийти й отримати досвід роботи з електронною музикою, взагалі досвід написання електронної музики. Міша Балог, директор, дуже надихаюча особистість. Він багато знає, вміє і може показати. Перший досвід публічних виступів як діджея, продюсера, відбувалися там. За це я вдячний існуванню цієї школи й Міші особисто.

А от власне з ком’юніті трошки не склалося. Як на мене, музиканти і творчі люди за своєю природою закриті, нарцисичні, можливо, навіть егоїстичні. Не завжди вони мають час, натхнення чи бажання ділитися досягненнями, ідеями чи фішками з іншими людьми. Але є такі, які роблять це відкрито. Міша один з них. Ще Андрій Аверін надихає писати електронну психоделічну музику.

Взагалі сцена у Львові крута, у нас багато музикантів. Шкода, що немає стільки слухачів і взагалі культури підтримки музикантів, щоб вони могли заробляти на життя, як це є за кордоном. Там людина отримує роялті за свої релізи. А в нас досі є поняття, що краще вкрасти музику, ніж якось заплатити та віддячити. Немає дорослого розуміння, що музиканту теж треба платити податки і за щось жити. 

Немає дорослого розуміння, що музиканту теж треба платити податки і за щось жити. 

Але саме електронна сцена у Львові ще розвивається. Якщо взяти Київ, то там є набагато більше жанрів, продюсерів, лейблів. У Львові історично склалося так, що акцент був більше на джаз, фолк, народну музику, інструментальну, оркестрову. Електронна ж представлена, в основному, діджеями. В нас є крута drum’n’bass тусовка, техно і психоделічна тусовка, до якої я власне себе відношу.

Для монетизації є стрімінги та інші методи. Як взагалі цей процес працює, якщо він працює?

Власне, в Україні складно уявити, як люди виживають. Мені здається, що це закінчується тим, що людина має основну роботу, а музика стає хобі. Небагатьом музикантам вдається заробляти. Є, звичайно, професійні, наприклад, Міша Балог, який заробляє виступами. Але він крутий джазмен. 

По світу є тенденція, що стрімінгові сервіси гроші не приносять, бо для цього потрібні мільйони прослуховувань. Музиканти переходять на живі виступи, заробляють турами, мерчем, вінілом. Продюсери електронної музики заробляють навчанням. Вони діляться тим, що вміють, а багато людей цим цікавиться. 

Можна писати музику під ігри, фільми на замовлення, під рекламу. Це теж приносить гроші, але це трохи інший вид діяльності.

Часто використовують те, що ти робиш, у комерційних цілях?

Зараз в мене немає такої популярності чи аудиторії. Я маю друзів, які запрошують мене на якісь івенти, фестивалі, або я сам туди подаюся. Ось, наприклад, зараз планую їхати в Чехію.

Музикант це не те, що ти можеш приміряти і зняти, а такий лайфстайл.

Для тебе музика це хобі? Як вдається балансувати зі звичайною роботою, яка, наскільки розумію, в тебе є?

Я працював 7 років програмістом, але в останні роки переключився на написання та навчання музиці, а потім взагалі звільнився з роботи в офісі, щоб сконцентруватися на навчанні. Для мене музикант це не те, що ти можеш приміряти і зняти, а такий лайфстайл. Ти або живеш в ньому, або ні. Музика супроводжує тебе кожного дня, ти граєш на столі паличкою, усьому, що попадається під руку. Або ні. Не можна сказати, що я спробував, але в мене не вийшло, і це відійшло. Це постійний розвиток і покращення навичок. 

Як вдається не засиджуватися, тримати себе у формі? Важко, сидячи цілими днями у студії, не заробити собі пивний животик навіть без пива.

Є така проблема. Коли працюєш безперервно у студії багато годин, тіло атрофується. Тому важливо робити перерви. У будь-якій діяльності взагалі. Я б хотів інкорпорувати технику pomodoro [метод керування часом з використанням таймера для розбиття роботи на 25-хвилинні інтервали]. Не завжди виходить, правда, але перерви я роблю. Навіть якщо зводжу музику, я знаю, що варто кілька годин попрацювати, але потім вийти на свіже повітря, щоб відпочити, переключитися на щось інакше, і через деякий час я зміг би почути трек “свіжими” вухами. 

Я практикую заняття спортом: катання на велосипеді, йога, кардіо будь-які фізичні навантаження добрі для тіла та розуму. Це напряму впливає на якість моєї роботи взагалі.

Я впевнений, що 95% читачів не дочитають це інтерв’ю. 

Окрім того, щоб прокачувати тіло, важливо прокачувати розум, бо сьогодні  ми знаходимося у стані війни, яку програємо. Це війна за нашу увагу. Люди втрачають здатність концентруватися на якійсь концепції чи на довгій статті. Я впевнений, що 95% читачів не дочитають це інтерв’ю. 

Можна створити собі правила. Наприклад, працюєш кілька годин в студії, виключив телефон на кілька годин, все тебе не існує. Є тренд на мультитаскінг, але я знаю з досліджень, що люди насправді дуже погано з ним справляються. Якісна робота робиться, коли людина концентрується на ній довший період часу.

Звучить правдоподібно. Та перейдімо на іншу тему. Звідки взявся vacuum?

Це мій нікнейм ще з часів школи чи університету. Колись треба було придумати його для Інтернету, мені попався на очі підручник з фізики. Цей концепт чомусь звернув мою увагу. Потім я вже глибше розвинув його розуміння.

Що таке вакуум? Це простір без матерії. 

І яке воно?

Що таке вакуум? Це простір без матерії. Простір з одного боку це пустота, а з іншого потенціал для творення матерії, тому що в нього можна помістити багато чого. З точки зору фізики, абсолютно пустого простору бути не може, тому що навіть у частинах простору, де зовсім ніякої матерії не існує, виникають квантові флуктуації, в результаті яких народжуються і миттєво зникають пари віртуальних частинок (частинка-античастинка), це відбувається хаотично  (я дуже мало розуміюся в теоретичній фізиці). 

Того повернімося краще до музики. У визначенні псайчілу зустрічається таке магічне для українців слово “етніка”. Чому у нас завжди проскакує етніка?

Музика, танці існують протягом тисяч чи не мільйонів років, і ми не можемо це ігнорувати. Як продюсер я можу використовувати цей інструмент, цей досвід, зачіпати такі неусвідомлені нотки. Мені подобається додавати етнічні елементи до електронної музики. Псайчіл комбінує багато вокальних, трайбалістичних елементів, інструментів.

Більш технічне питання що ти взагалі використовуєш для створення музики? Який твій сетап?

Зараз в мене все більше in-the-box, немає звичайних інструментів. В мене є рекордер, на який записую, коли мої друзі грають щось цікаве чи як муркає моя киця, це маст-хев. В мене є джембе, губна гармошка, пуш, який я активно використовую для живих виступів і композиції. Взагалі, продюсер має в першу чергу купити собі монітори. Звукова карта від Native Instruments. Купа різних девайсів, синтезаторів, софтверних методів синтезу.

 

Львівський музикант vacuum про місцеві ком’юніті, гроші та “несправжність” електронної музики

Може хотів би сам щось сказати чи додати?

Я б хотів в першу чергу надихнути людей займатися музикою. Зараз повно інструментів, вони зручні. І необов’язково знати музичну теорію, щоб почати. Я тому яскравий приклад нічого не знав і не вмів, але сів і почав вчити та робити треки. Результати того, що можна досягти за 2 роки більш-менш активної роботи можна оцінити самому. А процес творення приносить задоволеність в життя. 

 

Зараз читають