Вайґль, який рятує життя
Рудольф Вайґль народився в Німеччині в родині чеських німців. Після смерті батька його виховував вітчим — поляк Юзер Тройнар, який був вчителем у Стрийській гімназії. Туди малого Вайґля і віддали. Згодом він вступив до Львівського університету на біологічний. Коли почалася Перша Світова, Вайґль потрапив до австрійської армії як військовий лікар. Там він неодноразово стикався з епідемією висипного тифу серед австрійських військових та російських полонених.
Довелося придумати вакцину і рятувати життя купі людей. І навіть власне — бо сам встиг заразитися аж двічі. До речі, першу вакцину Рудольф Вайґль випробував на собі.
У міжвоєнний період Вайґль працював у своїй лабораторії у Львові, використовуючи якісне німецьке обладнання, за що йому неодноразово дорікали, що не достатньо патріот. А коли наприкінці тридцятих в Польщі ввели обмеження для євреїв при вступі у ВНЗ, Вайґль закотив очі, мовляв, це якесь середньовічне варварство. І знов його звинувачували, що не патріот.
Крім цього, Вайґль не дуже перебирав, кого рятувати від тифу — німців, поляків, комуністів. І це була ще одна причина недолюблювати його (і казати, звісно, що не патріот).
В 1939 у Львові почався СРСР і на базі лабораторії Вайґля створили Інститут вивчення тифу. Вчений продовжував працювати і якось до нього приїжджав навіть Хрущов. “Переїжджай до нас в Москву, будеш академіком”, — сказав Микита Сергійович. Але Вайґль відмовився залишати Львів. Проте, і надалі брав активну участь у науковому житті СРСР і читав лекції в різних радянських містах.
Під час Другої світової Львів окупували нацисти і проявили великий інтерес до винаходу вченого. Вони навіть створили завод з виробництва вакцини. Тоді Вайґль врятував тисячу бідолашних поляків та євреїв, спокій яких закінчився там, де почалася німецька окупація, взявши їх працювати до себе на завод. За роботу їм платили, а найголовніше — видали посвідчення працівника інституту. У ньому писало: "Інститут висипного тифу та вірусних досліджень верховного командування армії". До власників таких посвідчень німці причепитися не могли.
У Варшавському гетто тим часом також страждали від тифу. Співробітник інституту Вайґля, Генріх Мосінг, таємно від німців привозив сюди вакцини, які залишились у Вайґля ще з радянських часів, і про які нацистам не було відомо.
Вайґль, який робить клізми вошам
Відомо, що переносником тифу є воші. Коли ж Вайгль взявся за вакцину, проблемою стало те, що збудник висипного тифу не виростав у тих середовищах, де вчені на той час вирощували своїх мікробів. А ще він не накопичувався в організмах лабораторних тварин в кількостях, достатніх для виготовлення вакцини. Що поробиш, довелося вирощувати збудник прямо у вошах. До того ж, їх потрібно було годувати до та після зараження і робити це звичним для воші способом — на людях.
Для цього зробили спеціальні герметичні браслети, помістили туди комах та вдягали їх на руки та ноги “донорам”. Аби заразити вошу тифом, Вайґлю довелося ставити їй мікроклізму. Для цього він навіть сконструював найменшу в світі клізмочку. Спочатку донорами були сам Вайґль з дружиною, згодом — євреї та поляки, яких він рятував. Хоч заняття було не з приємних, все ж куди краще, ніж мати справу з нацистами.
Серед донорів були і відомі вчені, наприклад, геніальний математик Стефан Банах, про якого буде наступна історія...
Текст: Оксана Брошнівська
Колажі: Аня Колісник
Читайте також:
(Ну майже) львівські науковці: Карл Саган і послання в далекі світи