LVIV.COM

“Критичне мислення – це створення нових поличок у голові”, – Вікторія Бриндза

Ділись, Бро

“Критичне мислення – це створення нових поличок у голові”, – Вікторія Бриндза
Оксана Левантович

Про критичне мислення сьогодні не говорять хіба що ліниві і, цікаво, що багато хто шукає у ньому панацею від усіх проблем. Відтак, ми поспілкувалися з викладачкою УКУ Вікторією Бриндзою, яка ініціювала та читає курс критичного мислення на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ і розпитали, то що ж таке критичне мислення та чи потрібне воно усім.


– Що таке критичне мислення і які його характеристики?

– Критичне мислення – самостійне, не догматичне, наукове і повільне. Людина, що володіє навичками такого мислення, відокремлює факти від суджень, оцінює думку, а не людину, що її висловлює, перевіряє припущення, і, не втрачаючи впевненості у собі, ставить під сумнів і аналізує не лише думки співрозмовника, але й свої власні.

–Як можна розвинути навички критичного мислення?

–  Критичне мислення – це не окрема дисципліна, а загалом підхід до навчання, до пізнання. Найкраще починати розвивати його у середній школі, років з десяти. Починати у старшому віці теж можна, звісно, і потрібно, але тут потрібна буде велика наполегливість і сила волі, адже змінювати когнітивні звички доволі складно.

Людина з роками обростає різноманітними уявленнями, переконаннями, які впливають на процес мислення. Наприклад, ми знаємо, що для досягнення певних цілей потрібні добрі контакти з іншими людьми, відповідно це змушує нас бути більш обережними у висловлюваннях. Або ж, коли ми боїмося критикувати, щоб не підважити авторитет тої чи іншої людини. А ще – страх помилитися. Помилка поки ще сприймається як щось, чого варто соромитись, тоді як критичне мислення каже, що це просто частина процесу. У тоталітарному суспільстві критичне мислення шкідливе, тому і пост-тоталітарна українська система освіти була налаштована на придушення зародків критичного і самостійного мислення, замість цього люди розвивали або конформізм, або цинічне мислення і критиканство.

“Критичне мислення – це створення нових поличок у голові”, – Вікторія Бриндза

Маючи змогу спостерігати за освітою у Австралії, мене захопило, як школа вчить дітей розвивати власну думку. Наприклад, коли дитину запитують “чи ти любиш школу?”, то відповідь буде не просто “так” чи “ні”, а матиме також і пояснення “я люблю/не люблю школу, тому що…”. Спочатку формується аргумент “чому”, а потім ставлення – люблю чи ні.

В українській культурі це поки що сповільнено, можливо тому, що впевненість і відстоювання власної думки сприймають як нахабність, адже вважається, що молодші не такі розумні, як старші. Новий закон про освіту і концепція “Нової української школи” нарешті наголошують на важливості самостійного мислення і партнерства у взаємодії вчителя і учня – це дуже незвичний для нас принцип, але він необхідний, якщо ми хочемо рухатися до ліберально-демократичних цінностей.

– Ви викладаєте критичне мислення студентам Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями ІЛУ УКУ. Як відбуваються заняття, які теми обговорюєте?

– Я починаю з того, чим є критичне мислення і чому в пост-тоталітарному, колективістському контексті оволодіння ним може бути ускладнене. Далі ми тренуємося, адже критичне мислення – це, перш за все, спосіб думання і практика. Ми дискутуємо зі студентами, наприклад, про те, чи готує українська школа до життя.   Дискусія починається з простих відповідей “так/ні”, але далі міркуємо – про яке життя йдеться. Якщо мова йде про суспільство, де винагороджують лояльність, а не ініціативність, то, очевидно, школа готує до нього дуже добре, адже вчить зчитувати очікування авторитарних лідерів, вміти пристосовуватися до них. Натомість, якщо ми хочемо жити у вільній, відкритій, горизонтальній системі, тоді необхідно вміти добре аргументувати і формувати власну думку.

Коли студенти висловлюють свої думки, я провокую їх запитанням “а чому Ви так вважаєте?” За інерцією таке запитання сприймається як напад, або підваження важливості їхньої думки, ніби я її не схвалюю, вважаю неправильною. Дехто ображається, дехто намагається “виправитися” на кшталт: “Ну, я не так висловився/висловилась”, або ж “я не це мав/мала на увазі”.

І однією з можливих причин такої реакції є пост-тоталітарне розуміння критики і схвалення, де схвалення вважається підлабузництвом, визнанням своє позиції, як нижчої у ієрархії. А критика, навіть якщо вона аргументована, – розуміється, як дія, спрямована на приниження іншого, тоді як у відкритому суспільстві  критика – це складова співпраці і розвитку, її не варто боятися.

“Критичне мислення – це створення нових поличок у голові”, – Вікторія Бриндза

– У процесі пошуку працівника, чи може роботодавець ще на співбесіді зрозуміти, чи кандидат володіє критичним мисленням?

– Якщо роботодавець сам володіє ним, тоді так. Дізнатися, чи потенційний працівник має навички критичного мислення, поставивши запитання “чому ви так думаєте?”. Аналізуючи те, як людина відповідає, як реагує на таке запитання можна простежити і її спосіб мислення і навіть деякі її глибинні переконання. Можна побачити, чи вона базує свої судження на штампах і вже готових судженнях, чи використовує аргументи, пояснення, шукає докази.

Звісно, інформації та ідей зараз так багато, що часами важко відрізнити, що є аргументом, а що штампом. Ми ж наче усі погоджуємось, що земля куляста, але чи кожен знає хоча б один спосіб, як це довести? Це простий приклад, намацальний, але якщо взяти щось більш абстрактне, наприклад, думку людини щодо політичних процесів, то іноді навіть у розмові з експертом важко зрозуміти, що є його власною думкою, а що – компіляцію інших, готових вже думок.

– Як впливає на здатність українців мислити критично суспільно-політичний контекст?

–  Через глибоку недовіру до держави, а також військову ситуацію ми перебуваємо в стані постійної загрози, тому і стаємо більш емоційними. Це ускладнює нашу здатність мислити критично, адже треба дуже швидко реагувати, зчитувати імпульси, заздалегідь бачити можливу небезпеку. Тоді як критичне мислення – повільне. Це не “гасіння пожеж”, а планування наперед як їх можна уникнути. У стані неспокою, тривоги важко планувати, а перспектива нашого погляду дуже скорочується. Тому рівень безпеки в країні на пряму впливає на нашу здатність мислити критично.

“Критичне мислення – це створення нових поличок у голові”, – Вікторія Бриндза

– І все ж: чи усім потрібне критичне мислення?

–  Якщо б я сказала, що від сьогодні усі мають почати мислити критично – це теж була б догма, а критичне мислення – це відсутність догм, це вибір. Це спроба зробити своє мислення більш гігієнічним, вирватись із замкненого кола авторитаризму, не відчувати надмірної залежності від думок інших. Але це точно не примус, не щось таке, без чого не можна жити та навіть бути продуктивним.

Також не можна сказати, що людям одних професій потрібно володіти критичним мисленням, а інших – ні. Воно потрібне для тих, хто хоче бути не об’єктом, а суб’єктом, тобто особою, що формує рішення і відповідає за них. Таким суспільством складніше управляти, але у перспективі це робить його розвиток більш сталим.  

Важко однозначно сказати, чи справді критичне мислення дозволить нам контролювати правдивість усього, що відбувається довкола. Наприклад, випадок з Cambridge Analytica, коли через кастомізацію публікацій у фейсбуці вдалось дуже “органічно” і непомітно впливати на вибір великої кількості людей під час президентської кампанії в США, котра привела Дональда Трампа до влади. Критичне мислення не дає захисту від усіх загроз, але воно принаймні дає нам можливість враховувати ймовірність їх впливу, знати, що маніпулювати людиною доволі просто.

Критичне мислення – це не панацея, не порятунок від усіх проблем і не нова догма, це варіант, спосіб думання, підхід. Ми звикли, що чеснотою є вміння знайти таємний рецепт або ж “розкласти все по поличках”, але світ для цього вже надто комплексний і нелінійний. Критичне мислення – це радше нова звичка, що ставить старий механічний світ під сумнів, це звичка створення нових поличок у голові.

 

Як проводити вибухові публічні виступи – 7 порад від Романа Дереги
Зараз читають