LVIV.COM

Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові

Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові
Natalka Kukhta

Юлія Таравська — інспекторка відділу зв’язків з громадськістю, працівниця Управління патрульної поліції у Львівській області. Після піврічної служби, Юля пройшла тренінг і стала шкільною офіцеркою. Зараз жінка працює у відділі звязків з громадськістю і проводить заняття з дітьми.


Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові

Хто такий — «шкільний офіцер поліції»?

Це модель працівника. Українські спеціалісти разом із канадськими колегами розробили методичні рекомендації щодо проведення профілактичних занять з учнями 1-11 класів. Надалі її ухвалило Міністерство освіти і науки України для використання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Що роблять «шкільні офіцери поліції»?
В межах чинного законодавства ми проводимо лекції та тренінги у школах та садочках, інших навчальних закладах — куди запрошують. Також, ми відвідуємо Львівські університети, проте вже обговорюємо серйознішу тематику та розповідаємо про напрямок «Community policing» та його впровадження.

Скільки часу діє програма «шкільного офіцера» і скільки є шкільних офіцерів у Львові?

Програма діє у Львові майже три роки. На Львівську область є шестеро шкільних офіцерів від Управління патрульної поліції.

Чи є у вас «гід» для проведення таких лекцій?

В нас є «Посібник шкільного офіцера», у ньому вказаний перелік тем: починаючи від правил дорожнього руху для найменших — до відповідальності неповнолітніх за правопорушення. Ми розяснюємо як уникати конфліктів та вирішувати їх, наголошуємо на правилах безпеки дорожнього руху, пояснюємо як безпечно поводити себе в Інтернеті, дуже часто говоримо про булінг у дитячому середовищі та відповідальність за дане правопорушення.

Як часто буваєте у школах?

У нас є план відділу, де я працюю інспекторкою. Ми, разом із громадою, створюємо проекти та реалізовуємо їх, адже безпека міста — залежить не лише від  поліцейських, а й від громади, яка в ньому проживає.

Як вибираєте у яку школу прийти?

Ми працюємо з адміністраціями навчальних закладів, вони самі нас запрошують прийти й попрацювати з дітками: це може бути профілактична бесіда з кимось з учнів або ж з усім класом. Якщо є проблема — нам просто дзвонять, пояснюють ситуацію.

Який ваш напрямок?

Протидія домашньому насильству. З прийняттям нового закону про відповідальність за вчинення булінгу, цей напрямок ще стрімкіше почав розвиватися, адже часто діти, які є свідками домашнього насильства, можуть бути ймовірними жертвами або кривдниками.

Яка у вас методика роботи з дітьми?

Ми проводимо зустрічі у формі діалогу. Ми не начитуємо сухі лекції, а просто спілкуємося — нам важливо почути що діти нам хочуть розказати й чим хочуть поділитися. В залежності від їхніх проблем й запитань, ми формуємо нашу лекцію. Ми не можемо просто прочитати і піти, наша ціль — допомогти: коли діти бачать, що нам не байдуже, вони дійсно нам відкриваються. Для тих дітей, з якими ми працюємо, поліцейський — це друг й наставник, до якого можна звернутися по допомогу та пораду.

Звертаються? Часто?

Так, звісно. Буквально сьогодні я провела два заняття на тему безпеки дорожнього руху, після них один хлопчик з 6 класу підійшов до мене і каже: «А що робити, якщо в класі є булінг»? Я відвела його в сторону, щоб детальніше поговорити про ситуацію, яка його бентежить і щоб йому було комфортно. Я йому пояснила, що потрібно одразу реагувати на цькування, неважливо — ти жертва чи твій однокласник. Одразу домовилася з психологом тієї школи, що у класі, де вчиться цей хлопчик, я проведу заняття й розповім про цькування й відповідальність за знущання над іншими. Важливо, що цей хлопчик підійшов: він знає, що таке булінг і які можуть бути наслідки — найімовірніше, він і є жертвою, але його бажання викорінити це й признатися, що така проблема є — велике досягнення.

Працюєте в парі?

Дуже по-різному. У кожного офіцера — велике навантаження по роботі, ми розподілені по районах, у кожному — близько 20-ти шкіл. Вдвох важко їздити. Зараз у нас багато відряджень по протидії домашнього насильства. Ми їздимо з тренінгами в райони. Буває так, що я працюю у школах у відведеному мені районі, потім — у районі колеги, який у відрядженні. Буває й таке, що двоє шкільних офіцерів проводять тренінг: це зручніше, але мені й самій досить комфортно працювати.

Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові

Скільки занять у день проводите?

Потрібно мати великий запас енергії, цілий день працювати, на правду, нереально.  Максимум — 3 заняття в день, зазвичай це 1-2 заняття в різних школах. У школах ми зявляємось періодично, але також усе залежить від адміністрації навчального закладу: хто зацікавлений — кличуть часто, хто ні — кажуть, обходяться без шкільних офіцерів. До прикладу, є школи, в яких я проводжу 5 занять на рік, а є й такі, де буваю двічі-тричі на місяць.

Якщо говорити загально — підлітків вчать законів у школах. Яка Ваша мета роботи?

З 9 класу діти вчать «Правознавство». Так, вони ознайомлюються з законами й відповідальністю за порушення закону, а ми вже проводимо профілактику й інформуємо їх про те, що буде, якщо закон порушити і що взагалі означає — порушити закон; усе повязуємо з правами дітей та обовязками батьків.

Як приклад?

Діти не мають обовязків, вони мають права. До прикладу, право на освіту. Якщо один учень буде порушувати дисципліну в школі — він буде порушувати права своїх однокласників: це ж саме право на освіту, відповідно — порушує закон. Ми це все взаємоповязуємо, щоб дитина могла зрозуміти, що кожна дія має свій наслідок. В тому числі і добра справа — хороша чеснота.

Як вибудовуєте довіру з дітьми?

На рівні енергетики. Я сама — мама і всіляко намагаюсь робити усе, щоб дитина мені довіряла. В школах я завжди говорю дітям, що немає дурних запитань і, так само, дурних відповідей.  Краще запитати, те що цікавить, щоб мати пояснення, мати  обґрунтовану відповідь. Я завжди говорю, що для мене — немає поганих дітей, є погані вчинки і чим вони спровоковані — вже зовсім інша справа. У мене немає чіткого плану як вибудовувати довіру. Все відбувається само собою. Діти відчувають, що я до них з добрими намірами — підходять, розказують, довірять і це у моїй роботі, на правду — найголовніше.

Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові

Чим зазвичай, на Вашу думку, спровоковані погані вчинки дитини?

Це може бути погана компанія, може бути недопрацювання шкільних вчителів та психологів, дуже часто — батьки — джерело поганих вчинків.

Які найдієвіші методи, на Вашу думку, роботи з дитиною-агресором?

Дитина-агресор такою не народилась, причина таких негативних діянь може бути і вдома, і в школі і в оточенні на вулиці, ну і, звісно, —  в особливості характеру. Зясувавши причину, тільки тоді можливо підібрати методи роботи. І  робота має бути комплексна: підтримка фахових спеціалістів, вчителя і обовязково батьків.

А у роботі  з дитиною-жертвою?

Коли дитина може розповісти про те, що вона, ймовірно, жертва булінгу — це вже велика перемога. Підвищення самооцінки, допомога психолога, підтримка друзів та батьків, та ще багато методів, які, знову ж таки, в кожній індивідуальній ситуації є різними.

Звідки берете інформацію про роботу з дітьми? Чи все — навики й практика?

Я читаю літературу і дивлюся всілякі вебінари. Але, чесно вам скажу, я — практик і без задіяння прочитаного сенсу від нього не буде. В моєму випадку, лише прийшовши до дитини і розпочавши діалог я можу навчитися по-новому  вибудовувати наші звязки й довіру.

Чи були у Вашій практиці якісь резонансні ситуації?

На щастя, ні. Думаю, ми надивимося по телевізору цих історій і одразу приступаємо до боротьби з наслідками.

З якими, до прикладу?

Коли дитина йде з дому і опиняється в розшуку. Три рази на тиждень якась дитина у Львові пропадає. Причиною часто є знущання однолітків — насильство емоційне чи фізичне, булінг в школі, цькування вдома. Якщо дитину не чує друг чи мама з татом або не чує вчитель — дитина може знайти вихід саме у втечі з дому.

Чи є на Ваших заняттях вчителі?

Дуже рідко, немає потреби контролю, діти відчувають більшу волю і стають активнішими та відвертішими. Звісно, є такі учні, яких я змушена розсадити або приділити їм більше уваги: буває таке, що вони того хочуть і не знають як ту увагу на себе перейняти — я одразу це бачу і задовільняю їхню потребу. Тоді працюю з цими дітками, щоб вони відчули, що себе проявили. Це психологічні тонкощі й навики, які є у тих, хто часто працює з дітьми.

Чи ініціюють Вас вчителі розповідати саме про дитяче насильство?

Так, особливо з прийняттям закону про відповідальність за вчинення булінгу. Дуже добре, що вчителі тепер також несуть за нього відповідальність. Булінг був завжди, просто йому не приділялося достатньо уваги. Раніше було поняття —  «виживає сильніший». Якщо ти «біла ворона» — нікому нецікаво чому і за яких обставин ти нею стала.

Ви ходили в школі до психолога?

Ні. І тепер на кожному своєму занятті закликаю дітей ходити до шкільних психологів й вирішувати з ними проблеми, пояснюю їм, що це не лікар, який лікує хвороби психіки, а людина, яка добре розуміється на людських взаєминах і вона може сісти й вислухати та допомогти.Я говорю дітям, що це хороша перевірена європейська практика.

Ви співпрацюєте напряму зі шкільними психологами?

Дуже по-різному складається картина. Є школи, в яких я навіть не знаю хто обіймає посаду шкільного психолога, а є й навпаки — коли спеціалісти самі телефонують, радяться, розповідають і радять нам на чому ставити акценти, на кого звернути увагу.

Спілкуєтесь з дітьми поза лекціями?

Якщо ми проводимо бесіду з окремими дітьми — ми здійснюємо її у присутності шкільного психолога, соціального працівника або класного керівника — згідно чинного законодавства. Самим нам не бажано проводити такі розмови. Але так, ми спілкуємося й з дітьми поза лекціями, до прикладу — коли вони бігають на перерві.

Часто діти маніпулюють?

Усі ситуації, які стосуються дітей, потрібно детально вивчати, щоб не піддатися дитячій маніпуляції. Якщо в мене трапляються сумнівні ситуації, я час від часу спілкуюся з класним керівником і питаю про ту чи іншу дитину, її стан й зміни у поведінці.

Як зацікавлюєте гіперактивних та агресивних дітей до діалогу?

Безперечно, у школах є діти,які люблять хуліганити, ображати інших і ми якомога довше намагаємося відтягнути процес складання адмінматеріалів на батьків цих дітей: спочатку радимо діткам літературу, фільми, ігри, даємо різні завдання.

Які, до прикладу?

От я кажу до одного хлопчика: «Прочитай книгу «Пригоди Тома Сойєра», наступного разу прийду — перекажеш». Раджу те, що, думаю, їм сподобається, що буде корисне. От кажу, що прийду через місяць, а дитину прошу до того часу намалювати мені схему дороги, якою вона повертається додому зі школи. І дитина малює. Так вибудовується з часом діалог.

Кажете, відтягуєте з складанням адмінматеріалів на батьків. Чи звязуєтеся Ви з ними взагалі?

Ні. Це ділянка роботи ювенальної превенції. Все, що стосується проведення розмов з батьками, складання протоколу, зауважень — цим займаються працівники цього сектору. Прямий контакт з батьками у нас є тоді, коли вони самі запрошують нас на батьківські збори.

Ви часто ходите на такі збори?

Була на внутрішніх зборах в декількох класах і була на загальношкільних — Ви уявіть, яка це кількість батьків. Зазвичай, вони уважно слухають те, що ми до них доносимо. Є й такі батьки, які не оцінюють нашу роботу, їм не подобається те, що ми робимо. Чому? Батьки розуміють, що ми — праві, але не хочуть чомусь з цим показово погоджуватися. Я пояснюю їм, що в школах  ми говоримо з дітками на завжди актуальні теми: важливі для учнів як 1 класу — так і старшої школи.

Як пояснюєте? Наведіть приклад.

Пояснюю на пальцях, кажу: Ви ж як переходите дорогу з дитиною на червоне світло світлофора, розумієте, що дитина з Вами і Ви все контролюєте — це сьогодні так. А завтра Ви будете сидіти в офісі, а дитина сама йтиме додому зі школи — вона теж перейде дорогу на червоне, бо чому ж мамі можна, а їй самостійно — ні. Батьки бачать в словах правоту, але обурюються, що ми не звертаємо увагу на дітей, які курять за школою, мовляв це — важливіше. Чесно, якби я могла — розірвалась би, але я не можу!

Батьки звертаються, щоб Ви залякали агресивну дитину?

Я найбільше не люблю, коли просять зробити таке. Уникаю таких моментів, бо дитину залякувати не треба — їй треба все пояснити, поговорити з нею нормально. В мене були такі випадки, коли просили налякати дитину, мовляв: «Не веди себе так! Тебе зараз забере поліція!». Але ми дітей не лякаємо! Ми є органом виконавчої влади: є закон — ми його виконуємо. Це дітям і пояснюємо. Якщо залякувати, то дитина в потрібній кризовій ситуації буде боятись звернутись по допомогу до працівника поліції.

А як вдається спокійно пояснити дитині, що вона робить неправильно, не залякуючи її?

Якщо дитина порушить закон — ми їй розказуємо, без перебільшень, що є відповідальність за кожен вчинок. Як для них самих, так і для їхніх батьків:  наводимо багато прикладів зі служби, а діти з великим інтересом слухають про наш практичний досвід. Про те, що після навчання отримують характеристики, захочуть подорожувати за межами нашої держави, отримати посвідчення водія і так далі, але якщо чинити неправомірні дії — їх можливості будуть обмежені.  До прикладу, розказуємо, що на Левандівській вулиці є притулок, частина дітей туди потрапляє через девіантну поведінку та інтерес до забороненого. А я дійсно маю що розказати — приходжу туди кожного четверга. І кожна дитина насправді не хоче там бути, а хоче бути поруч з сімєю, рідними.

А в притулки Ви приходите з якою метою?

Управління патрульної поліції у Львівській області взяти притулок під патронат (неформально) і, звісно, теж  приходжу як шкільна офіцерка. Проводимо багато спільних заходів з дітьми. Але в пріоритеті у нас не стільки заняття, які ми проводимо, скільки погратися й просто побути біля них. В серпні возили  дітей з притулку в супроводі, в ведмежий притулок «Домажир». Вони пофотографувались, поїли, розслабилися. І разом з ними — ми. Ми хотіли показати їм інакшу сторону дозвілля. Також, в березні провели разом з дітьми акцію «Збережемо первоцвіти» в заповіднику «Розточчя», пили чай з канапками грали в ігри.

Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові

Яку емоцію викликає ваша присутність у дітей?

Якщо я зайшла в клас і я серйозна — вони намагаються вхопити мою емоцію, тримати дисципліну. Коли працюю з маленькими — кажу, хочу чути як у приміщенні літає муха. Все залежить від вікової категорії. А коли вже старші бачать поліцейського — мені, до речі, подобається їхня реакція: вони намагаються правильно говорити, вибудовувати складні речення.

 

 

Яка різниця між Вашою роботою у приватних закладах і державних?

З одного боку, діти в приватних школах більш освічені — батьки багато вкладають в них. Але є й негативний момент — діти в приватних школах занадто самовпевнені, поведінка буває зухвалішою, аніж у діток, що вчаться в простих загальноосвітніх школах.

А булінг?

В приватних школах цькувань менше, там кожна дитина знає собі ціну, вони психологічно стійкіші.

Як, на Вашу думку, можна попередити цькування у різних його проявах між дітьми?

Однозначно виховання батьків та вчителів, створення безпечного рівного середовища для дітей, превенція — з боку правоохоронних органів.

Часто пропоную дітям задуматись: чи в момент їх народження вони обирали собі зовнішність, батьків, фінансове благополуччя, чи, що гірше, вади або проблеми зі здоров’ям? Після невеликої паузи вони, звісно, відповідають «НІ». То чи можемо ми цькувати чи знущатись з дитини, яка якимось чином від нас відрізняється? Чи є в нас таке право? Чи це — справедливо? І чи хотіли б ви опинитись на її місці? І що не чинити булінг, а лише спостерігати — рівноцінно його вчиняти, бути учасником.  І ще, я завжди наголошую, що жарт — це коли смішно всім, а не лише тому, хто жартує. На даний момент, з 19.01.2019, ще й відповідальність за такі неправомірні дії. Я намагаюся пояснити: якби це було неважливим і не мало таких серйозних наслідків, то окремої статті не з’явилось в Кодексі про адміністративні порушення.

Є такі випадки, коли вражає комунікація між дітьми?

Я працюю в одній інклюзивній школі, там майже у кожному класі є дитина з особливими потребами. Такі діти, потенційно, стають жертвами. У цій школі такого немає. У мене був такий випадок: я задала класу питання, а руку підняв один учень і ще дівчинка з синдромом Дауна — хлопчик одразу сказав, щоб вона відповідала і хоч вона складно говорить  та читає — усі її уважно слухали, помагали й підказували. Я захоплююся такими дітьми.

Чим вам подобається Ваша робота?

Я працюю на превенцію, на попередження правопорушень. І я вважаю, що це — дуже потрібно. Хтось з «виховної системи» може пропустити якийсь нюанс, а наша робота — шкільних офіцерів — хороше підсилення. Я завжди дякую вчителеві і дітям за урок та за активність, чим показую, що для мене це дуже важливо.

Чому вирішили працювати шкільною офіцеркою?

Колись я  своєму командиру сказала, що хочу стати шкільною офіцеркою, бо патрулюючи свій район, Шевченківський, дуже часто — особливо вночі, спілкувалася з людьми з різного контингенту, я розуміла, що змінити й виховати людину, щось вкласти у неї в 30, 40, 50 років — нереально, а допомогти дитині, пояснити дитині її помилки і наслідки помилок, таким чином виховуючи — дуже навіть реально. Я працюю з дітьми, щоб правопорушників на вулицях було менше.

Хто такі шкільні офіцери і як вони протидіють булінгу у Львові

І як? За 2 роки — задоволені?

Я в житті ніколи не роблю нічого такого, чого мені не хочеться. А роблю я те, чим захоплююсь, у що вкладаю сили та енергію — відповідно, маю хороші результати і задоволення від улюбленої справи. А що стосується дітей та шкіл, я злукавлю, якщо скажу, що не втомлююсь, але отримую від тих дітей величезний потік позитивної енергії і віддачі, і впевнена, що отримаю хороший результат.

 

➤ Ми купили квартиру в новобудові – особистий досвід

Natalka Kukhta LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають