LVIV.COM

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈
Марина Романцова

Чи варто їхати навчатись за кордон? Особливо – в Азію? Таня вважає, що варто, адже саме там вона отримала неабиякий досвід та заснувала власний проект “Пошуршимо”. Про навчання, небезпеку та що робити, коли в мусульманській країні тебе кусає морський їжак ми поговорили з Танею у нашій рубриці #Досвід.


Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Таня Пилипчук, Project Manager, авторка проекту “Пошуршимо”

Чому вирішила вчитись за кордоном

Це було дуже спонтанне рішення. 2012 рік, я закінчила університет. Оскільки я працювала з 3-го курсу, мала непогану роботу . Але в один момент я зрозуміла, що це не те, чим би я хотіла займатися через 10 років. І вирішила – або я міняю щось зараз, або ніколи.

Мої друзі постійно подавалися на всілякі студентські програми. На той момент я ще ні разу не виїжджала за кордон, тому дивилась на те, як вони щось пробують, кудись їздять і думала: “Блін, а це так круто! Треба пробувати”.

Ми з подругою знайшли оголошення на програму DARMASISWA. І це була єдина програма, на яку я подалась. Англійську я знала десь на рівні Intermidiate, тому мій мотиваційний лист перевірили друзі, які добре знали мову. Ми це все відправили… І раптово в травні прийшла відповідь, що ми пройшли.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Що це за програма

Це програма індонезійського уряду, покликана відкрити Індонезію для іноземців – такий собі культурний обмін. Програма забезпечує навчання у одному із університетів (його ти обираєш самостійно) та виплачує стипендію.

Можна поїхати на півроку або на рік. Я поїхала на півроку, бо мені здавалось, що на рік було би забагато. Тему можна було обирати: наприклад, вивчати індонезійську мову, танці, нетрадиційну медицину тощо. Я обрала більш-менш серйозний напрям – підприємництво і соціальну відповідальність.

У цієї програми є вікове обмеження – подаватись можна до 35 років. І це дуже непогано, адже більшість подібних програм розраховані на людей до 29-30 років.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Про побут

Коли я обирала місто для навчання, хотіла, щоб поруч було море чи океан. Уявляла – буду вчитися, а на перерві ходити на пляж, пити коктейлі з кокосу)

Так вийшло, що ми з подругою вибрали університети на одному острові Ява. Але мій був у місті Семаранг, а її – в Джоджакарті, на відстані 60 км одне від одного. Тоді нам здавалось, що це недалеко…

Приїжджаю я в своє місто і розумію, що коктейлів не буде – місто суперпромислове. Там одні порти, кораблі і його ніяк не можна назвати культурною столицею. А місто моєї подруги було набагато прогресивніше в культурному плані – там було багато іноземців та університетів.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

В рахунок стипендії мені дали гуртожиток. Перший місяць жила там, а далі можна було або знайти іншу квартиру, або продовжувати жити в гуртожитку.

Оскільки я встигла багато з ким потоваришувати, ми вирішили знайти собі інше житло. Знайшли. Але ми трохи не врахували, що наш будинок знаходився у звичайному районі Семарангу. Місцеві були в шоці, що біля них живуть іноземці. Якщо коротко – це означало, що кожного разу, коли ми виходили чи заходили додому, вся вулиця на нас дивилась. І якщо в універі чи автобусі це ще можна витерпіти, то на своїй рідній вулиці – напружувало.

Харчувалися ми у варунгах. Ми не могли собі дозволити часто ходити в кафе чи ресторани, тому їли там – це індонезійські традиційні столові, де немає холодильника. Кожного дня кухарі готують їжу, ти приходиш і вибираєш серед того, що є.

Ми не готували. Звичайно, були люди, які готували, але у Семарангу базар був на іншому кінці міста і добиратися туди нам було дуже складно.

Фінанси

Там було справжнє “студентське життя”, якого я не зазнала в Україні. Нам давали стипендію, якої вистачало лише заплатити за житло і поїсти. Тобто, на ці гроші нічого “над” ми собі дозволити не могли.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Про навчання

Група – багатонаціональна. Нас було 35 людей – 20 іноземців (з Америки та Європи) та 15 індонезійців. Навчалися англійською мовою.

Якість навчання дуже залежить від універу. Це в будь-якій програмі так – рівень залежить від того, в який університет ти попадеш і наскільки швидко зможеш там зорієнтуватися.

Особисто в мене було дуже формальне навчання. На той рік в моєму університеті ми були першою інтернаціональною групою, а більшість викладачів не могли нормально говорити англійською. Тому, я не сказала би, що вивчила багато чого нового. В моєму випадку це була більше подорож: знайомство з новою культурою, спілкування з іноземцями, розширення власного світогляду.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Труднощі 

  • Мова.

Англійська в мене була не дуже хороша, тому, у мене був мовний бар’єр. Мене дуже виручила моя нова подруга зі Словаччини – вона чудово говорила англійською і ми домовились, що вона буде мене виправляти. Перші півтора місяці це була каторга – вона виправляла мене на кожному слові. І хоча це було важко, я говорила, адже навколо не було жодної україномовної людини. І якщо я хотіла з кимось говорити – треба було говорити англійською.

  • Транспорт.

Громадський транспорт там просто жахливий: маленький і їздить раз в кілька годин. Тому, там всі їздили на мопедах. На той час я не мала водійських прав, тому мене часто підвозили друзі, у яких був мопед.

  • Емоційне сприйняття.

Азія – це зовсім інший вимір. По-перше, азійська культура в цілому виявилась для мене не дуже близькою. І треба пам’ятати, що Азія – це не про комфорт. Часто це антисанітарія. І якщо ти до цього не готова/ий, можеш бути трохи в шоці. Деякі студенти не витримували і їхали додому вже через два-три тижні.

По-друге, сприйняття азійцями зовнішності європейців часто дуже дивне. Якщо у тебе біла шкіра і не-чорне волосся – ти постійно будеш у центрі уваги. Ти їси – всі на тебе дивляться. Ти на пляжі – всі на тебе дивляться. Ти в автобусі – всі дивляться, підходять, фоткаються. Тобто, на тебе завжди звертають увагу і мене це неабияк дратувало.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

  • Очікування-реальність.

За своє життя по програмам я їздила у три країни: Індонезію (DARMASISWA), Болгарію (EVS) та Прагу (AIESEC). Зі свого досвіду зрозуміла – нічого не очікуй. Чим більше очікуєш, тим більше розчаруєшся. Дуже багато факторів, на які ти не впливаєш – який рівень організації, які люди підберуться, скільки було фінансів на цей рік тощо. І якщо ти не готова/ий сприймати те що є, то можеш не витримати і зламатися.

Про небезпеку і морських їжаків

Оскільки ми купили квитки ще перед тим, як їхати на навчання, квиток назад у нас був через місяць після закінчення програми. Цей вільний місяць ми вирішили присвятити подорожам.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

  • Про каучсерфінг

Ми вирішили поїхали на Балі. Хотіли зекономити і на платформі каучсерфінгу домовились з дівчиною, щоб вона нас прийняла. Приїжджаємо, дивимось – нас зустрічає зовсім не дівчина, а якийсь чоловік, який назвався її татом. Він приїхав на таксі і каже: “Дівчата, не переймайтеся, зараз вас завеземо і все буде окей”.

Ми, двоє дівчат, насторожилися, але все ж таки сіли в цю машину. І це була дуже погана ідея! Нас завезли на околиці Денпасару у якісь нетрі і дали кімнату на одну ніч. Так от, серед ночі туди завалив той мужик і казав, що йому дуже холодно спати на вулиці, тому він хоче спати в нашій кімнаті. Поводився він неадекватно, але нам пощастило, що він не був рішуче налаштований. Тому ми викликали таксі і, зрештою, зняли хостел.

Це було дуже, дуже, дуже безвідповідально. І нам реально пощастило, що все закінчилось добре.

  • Про те, чому завжди треба слухати місцевих)

А одного разу ми поїхали снорклити біля островів Гілі – справжніх райських островів. Все було, як в рекламі Баунті: шикарні пляжі, лагуни, білий пісок. Краса.Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Снорклінг – це коли ти в масці з трубкою занурюєшся у воду і плаваєш. Місцеві одразу нам сказали – тут все безпечно, єдине, пам’ятайте про bulu babi (індонезійською – морські їжаки). Якщо один-два вкусять, це нічого страшного, але якщо більше – можна померти. Ми послухали, почали стрибати з човна. Тих їжаків було небагато, ми їх гарненько обпливали, все було добре.

Коли наплавались, нам захотілось пострибати ще біля якогось острова. Хлопці, які нас завозили, відмовляли: “Дівчата, а може не треба?”. Але нас було не переконати. Поїхали.

І от, я така стрибаю, відкриваю очі – а тих їжаків просто величезна купа! Я дуже перелякалась, давай якось пливти до човна… і тут бачу змію, яка пливе біля мене! З горем пополам вибралась на човен і розумію, що мене вкусили.

Взагалі, Індонезія – мусульманська країна. А тут я: вилажу в купальнику, перелякана, і розумію, що десь позаду мене все-таки вкусили… Починаю стрибати: “Блі-і-ін, мене вкусили, подивіться чи все нормально!” Хлопці зніяковіли, швиденько повезли мене в мед. пункт.

Все закінчилось добре, бо мене лише один їжак вкусив. А взагалі, на такі випадки в тебе завжди має бути план Б. Ти ніколи не знаєш, що може статися. Завжди треба мати при собі трохи грошей на екстрені ситуації і знати, кому подзвонити в разі чого.Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Що потрібно, щоб поїхати

Треба шукати можливості і подаватися. Якщо не попадаєш на одну програму, шукай іншу. Це насправді займає купу часу, але воно того вартує.

Основне – правильно написати мотиваційний лист. Рецепт простий: треба зрозуміти, яка мета конкретної програми і під неї писати свій лист. Зазвичай, хочуть бачити активних молодих людей, які роблять реальні зміни і вбачають в програмі шанс, досвід якого зможуть використати майбутньому.

Наприклад, у Індонезію хотіли набрати активних молодих людей, які змогли би розповісти про країну, таким чином розвиваючи індонезійський туризм.

У Болгарію хотіли соціально активних і творчих людей. Тому, у листі я писала про те, скільки я волонтерила, чому мені це подобається, яка я творча і що я можу привнести в проект.

Що дало навчання за кордоном

Я зрозуміла, що хочу жити і творити в Україні. Вивчила англійську мову. Знайшла багатьох друзів у різних куточках світу. Таку можливість круто використати, щоб зрозуміти, куди рухатись далі і розширити свій світогляд.

Як я виграла стипендію і поїхала навчатись в Азію ✈

Вільні пташки: як живуть і працюють львівські фрілансери
Марина Романцова LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають