Як я відкрила модельне агенство, але занадто довірилась людям

Розмова з Олександрою Міськів, колишньою власницею модельного агенства.


Передісторія

Розпочалось все спонтанно. Я прийшла на роботу в уже сформоване модельне агенство в якості фотографа та лектора в модельну школу. Розповідала про основи фотосесії, вигідні пози, ракурси і таке інше потенційним моделям. На початках це був стартап з Одесси: модельна школа та модельне агенство. Вони мали головний офіс у своєму місті і приїхали до Львова відкрити філію. В першу чергу набирали команду для модельної школи, а згодом вже і для агенства.

Робота прийшла сама – випадково від інших фотографів, які мене порадили на вакансію. За якийсь час, крім своїх головних обов’язків я вже виконувала роль адміністратора. І це було неабияк круто.

Перший тривожний момент настав в день затримки зарплати. Всі розуміли, що у стартапі не буває легко, що це новий бізнес, який необхідно розкручувати, тому не сильно переймались. Ми горіли ідеєю. Але коли затримки стали критичними, в тому числі і людям, які підпорядковувались мені, розпочались труднощі. Мені довелось намагатись якось пояснювати своїм підлеглим ситуацію, виправдовувати керівництво, яке на той момент мене вже і саму бісило.

Очевидно, мав статись вибух. І відбувся він в кращих традиціях фентезі — в один прекрасний день керівництво просто зникло з нашими неоплаченими рахунками. Без обіцянок і пробачень, як співає Павлік. Залишився обурений колектив без зарплат та учасники модельної школи, котрі вже оплатили своє навчання. Агенство, як таке, перестало існувати.

Початок історії

Позитив врятує світ. Можна було б сісти біля напівпорожньої склянки та піддатись меланхолії. Але ж склянка наполовину наповнена! Це був шанс, який я не хотіла втратити.

Момент зльоту. Керівництво розбіглось, але лишилось найцінніше — людський ресурс та оплачене на якийсь час приміщення. І люди, які хотіли вчитись. На той момент школа почала активно набирати оберти, ставала популярною, з хорошими відгуками та сарафанним радіо. Ще б! Ми насправді підбирали дуже хороших викладачів. На момент, коли справи перейшли в мої руки, ми назбирали вже десять груп для навчання. Викладачі, яких фактично “кинули” із зарплатою, повірили в мене і продовжили працювати. Попереду було багато роботи. І ще більше проблем, як виявилось.

Я все перебрала у свої руки. Перейменувала, зробила ребрендинг, виготовила всю необхідну документацію. Оскільки контактувала з усіма людьми, модерувала всю роботу і фактично адмінила всі справи вже якийсь час, то була в курсі всього, що відбувалось. Лиш тепер це відбувалось під моїм особистим брендом, з моїми підписами та іменною відповідальністю.

Про труднощі

З документами було складно. Як і завжди, зрештою. Фактично, це було майже “окей, гугл, які доменти мені потрібні для свого модельного агенства та школи”. З гуглом та кількома друзями-юристами мій бренд став справжнім і юридично свідомим. Можна було працювати далі. Ми взяли два тижні паузи, пояснивши учасникам школи, що відбулись певні зміни в керівництві і їх потрібно було узгодити. Все йшло гладко.

Важко було знаходити спеціалістів-викладачів, які готові були розповідати професійно, цікаво і якісно про мейкапи, зйомки, позування, сценарну майстерність і при цьому не за “всі гроші”. Ми були молодим брендом і не могли запропонувати дуже високу зарплатню.

Складно було скласти усіх викладачів докупи. Потрібно було узгодити графіки і дні з врахуванням теоретичних підмін на форс-мажорні ситуації, коли викладач не може вийти на лекцію.

Важко було з рекламою: як рекламуватись, де рекламуватись? Тоді ще був популярний ВКонтакте і ми постійно моніторили профільні групи, щоб залучити клієнтів.

Важко було знайти дівчат, які готові були шукати клієнтів. Лиш введеш в курс справи — вона вже звільняється.

Великою проблемою було приміщення. Ми знаходились практично в центрі. Оренда спочатку була близько 15 000 грн. Під своїм брендом мені несподівно підняли ціну. Нам довелось прийняти ці умови, тому що це працювало на наш імідж нової компанії. Одна справа, коли батьки привозять доньку в центр на заняття і зовсім інша — якщо це окраїна міста.

Але найважчим виявилась відсутність міцної перевіреної команди, з якими можна було б розприділити обов’язки та рухатись ідейно в одному напрямку. Була лише я і одна моя найближча менеджер. Всі інші часто мінялись, бо це були дівчата двадцяти років. Вони приходили на роботу в модельне агенство. Гарно звучить, правда? А насправді довелось багато пахати. Тим більше, це стартап. Більшість були до цього не готові.

Хороший спогад. Найприємнішим було сарафанне радіо, коли приходили батьки і казали: “Нам вас порадили”. Або коли приходили, скажімо, оплачувати наступний місяць і казали: “Так приємно бачити, що донька стала більш впевнена в собі, у неї змінилась осанка і походка”. Наша школа якраз і була спрямована на те, щоб розкріпостити, повірити в свої сили. Тому приємно, що це працюввало.

Ніж у спину

Несподівано найбільшою проблемою виявились не документи, не робочі моменти, не владні якісь штуки, чи дозволи, а банально — людина. Одна-єдина людина, яка змогла все зруйнувати.

Він теж був викладачем у школі моделей. Ми з ним товаришували. Він був настільки “своїм”, що навіть мав запасні ключі до офісу. І на момент розвалу одеського стартапу, виявилось, що він теж претендував на звання пана директора і вимагав оформити документи на себе. Мені форма співвласності не імпонувала, враховуючи, що я всю роботу робила сама і вклала свої фінанси: оплата оренди на кілька місяців, початкові зарплати, нове обладнання, реклама, документація тощо. Якимось фантастичним чином я знайшла (позичила) ці гроші – мені сильно допомогли рідні, чим я їм безмежно вдячна за довіру. Звісно, на цьому фоні у нас з лже-паном-директором розпочались конфлікти.

Почалось щось незрозуміле. Зникали документи з офісу, були перериті анкети з нашими учнями школи, хоч ми завжди тримали документацію в охайному вигляді, все погруповано, посортовано. Я не надала цьому уваги, бо всі ці підозри видались мені трохи брєдовими.

В якийсь момент все завмерло. Люди перестали відвідувати заняття, не відповідали на дзвінки. У той же час та людина звільнилась, а ми намагались зрозуміти, чому корабель йде на дно. Пояснення було логічним, хоч і дуже болючим — наш колишній викладач-друг вкрав клієнтську базу і переманив усіх у свою новостворену школу, поливши нас брудом. Звісно, дівчата, яким тоді було по 15-17 років, повелись. В такому віці ще легко запудрити мізки. Тим більше, якщо ці плітки розповідає симпатичний викладач.

Фінал

Потихеньку все почало згасати. Зникли клієнти — зникла опора, що забезпечувала нас приміщенням, зарплатою і тд. Я розуміла, що якщо говорити про майбутнє, довелось би знову працювати з нуля, без зарплат, вливаючи знову свої кошти, невідомо звідки взяті. Ми все це порахували і вирішили, що втретє не готові через це пройти.

Ми були готові боротись. Спочатку було важко розкачувати одеський стартап. Далі важко далось рішення не скласти руки, а таки спробувати запустити власний бренд, знайти гроші, клієнтів. Важко було з новим брендом. Довелось пояснювати та аргументувати, чому ми не гірші більш відомих гравців на ринку. Ми постійно намагались розвиватись, проводити безкоштовні заняття для нових клієнтів, акції. Це було складною, але цікавою ділянкою роботи. З цим можна було щось робити. Але як боротись з підлістю та інтригами я не знала. Та й не впевнена, що хотіла вчитись це робити. Таку реальність я не врахувала у бізнес-плані.

Порада тим, хто хоче розпочати модельний бізнес. Все плануйте. Продуманий план наперед, максимально детально, фінансово і покроково. Прорахуйте ризики. Навіть найбільш несподівні. Особливо їх. А ще потрібна команда, яка теж горітиме ідеєю і не тікатиме від проблем, серед якої можна розприділити обов’язки і пахати, пахати, пахати.

Порада майбутнім моделям — не боятись своїх комплексів. Більше любити себе. Сьогодні зовсім інший модельний бізнес, ніж навіть 10 років тому. Раніше були стандарти краси. Зараз цінуються люди, які мають особливість, особистість та родзинку. Косоокість, клаповухість, плюс-сайз тощо — все це більше не перешкода, а часто і перевага. Чим швидше людина зрозуміє, що у ній є щось цікаве, тим швидше її навчать іншим професійним штучкам.

Післясмак

Мінус в тому, що вкладені гроші не повернулись. Це єдине, за чим жалкую. Все інше — це безмежний досвід. Який зіграв мені на руку вже не раз.

Як проводити вибухові публічні виступи – 7 порад від Романа Дереги