LVIV.COM

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони – Радіо Скорбота

Ділись, Бро

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота
Діана Горбань

Як двоє акторів Василь Колісник та Сашко Міщук воз'єднались во скорботі і створили подкаст-шоу "Радіо Скорбота".


Вони не спали вночі. Сашкові було боляче сміятись і він не знав, як далі реагувати на нові жарти свого колеги по театру актора Василя Колісника. Ці жарти тривали по три-чотири години  вночі у готелі під час гастролей театру Леся Курбаса з виставою «Зимова казка» восени 2016.  І після повернення до Львова, як тільки Сашко самотужки облаштував свою студію «Дві Сімки», де він та інші актори озвучує різні відео українською мовою, прийшов до Василя і сказав: «Я готовий». Не минуло й тижня, як з’явилося перше подкаст-шоу найсумнішого офф-лайн радіо України «Радіо Скорбота». Формат подкасту передбачає поширювання радіо-програм в інтернеті не систематично і не передбачає цілодобової гри музики.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Роковини. Автор фото: Віталій Воробйов

Минув рік, і хлопці випустили 6 подкастів, відсвяткували роковини «Радіо Скорбота», зробивши живе подкаст-шоу і вечірку. За цей період 300 прослуховувань переросли в 3 тисячі, з’явилась, сторінки в соціальних мережах, і сотні скорботних шанувальників. Навіть, студенти використовують подкаст-шоу для своїх досліджень.

Хто вони, ці Скорботники?

Василь Колісник, він же ведучий Євтимій Вухоляп, він же актор в театрі Леся Курбаса. Його можна впізнати у виставах в образах: Камілла та Антігона у виставі "Зимовій казці"  за В. Шекспіром, місіс Венебл «Раптом минулого літа», змія-спокусника у новій виставі «Впольована пристрасть, або підслухані пісні княжого саду», Мальволіо у  виставі «... п’єса Шекспіра „12 ніч“ …» та інших. Але до роботи в театрі Леся Курбаса Василь не тільки вчився на актора в Тернополі, а активно писав вірші, став одним із засновників поетичної студії «87» та переміг в  Четвертому Чернівецькому поетичному батлі у 2012-му році. Певно, тому його підводки-монологи до болю поетичні і професійно сумні.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Вистава "12 ніч". Авторка фото: Оля Дмитрів

Сашко Міщук, він же звукорежисер Алєхандро, він же засновник студії «Дві сімки». Його теж можна зустріти в театрі Леся Курбаса, адже часто перевіряє квиточки, інколи з’являється у ролі Мавпеня, Пиявиці і Хору  у виставі «Благодарний Еродій», а також допомагає облаштувати сцену до вистав.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Авторка фото: Оля Дмитрів

Також вони є одними з театрального угрупування «Чорний монтувальник» в згаданому театрі Леся Курбаса, які душею радіють монтуванню сцени і ведуть інстаграм.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Зі сторінки Instagram "Чорний монтувальник"

Спочатку Оля була слухачкою радіо, розробила свій бренд "Оленина", а згодом запропонувала свою допомогу радіо, розробивши листівки, наліпки, футболки, світшоти та інші аксесуари. Згодом вона допомагала не тільки дизайном, але й знайшла місця, де все можна надрукувати.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

«Радіо Скорбота» частково народилось в театральному середовищі

Василь задумував проект ще в червні 2016, як насмішку над традиційними радіостанціями. Але тоді не було студії, а були тільки жарти про Скорботу на гастролях і в перервах на роботі.

А в грудні Сашко зібрав студію «Дві сімки» і там вони записали перший подкаст. Спершу в них було 300 прослуховувань і вони дуже тішились, бо і ця цифра була великою. Розраховували, що послухають близькі друзі. І після того відразу записали другий випуск, новорічний. Потім третій, а потім було провалля протягом 9-ти місяців.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Сашко зводить перший подакаст. Фото зі сторінки FB

«Сашко приходив і дуже довго мене заохочував тим, що ідея з радіо класна. Я не дописав сценарій 4-го ефіру, а потім більше 3-х місяців писав ефір 4.1. Четвертий випуск ми записали під сходами в кабінеті помічника режисера в театрі Курбаса. Ходять чутки, що там  колись записувались гурти. Там є навіть жарт, що миші, в яких ми орендуємо в кімнату для запису, повернулись на роботу п’яними», - сміється Василь.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

«Потім ми перейшли від жартів до пошуку естетики, прости Господи, скорботи і добірки цікавої музики. Мені багато кажуть, що в наших ефірах багато скорботи. Але її там немає. Слухач сам собі дофантазовує і вирішує, чи йому плакати, танцювати чи кохатися, бо музика там доволі дивнаМ, - каже Василь.

«Дехто з друзів скачував  подкасти, щоб слухати під час мандрівки в Німеччину, а дехто просив нас зробити фото з нами, щоб була чорна стрічка, як на фотографіях покійних. Але я кажу, що радіо не про то. Це не реклама салону ритуальних послуг», - розповідає Василь.

Звідки росте Скорбота

Василь раніше не писав сценаріїв, не мав практики ведення ефірів. Але колись хотів працювати на радіо, навіть ходив на стажування у Тернополі й у Львові. Він записував свій голос на станціях, дізнався що таке ефірна година і що вона складається на половину з новин, погоди і реклами. «Для мене це не інформація, а шлак», - каже Василь, - «А на радіо хочуть натягнутої усмішки з якою ми маємо зараз сказати «Прокидаємось Львів!», «Наступна композиція прозвучить зараз..», але перед тим 70 хв. реклами від нашого головного спонсора.

Зараз більшає  радіостанцій, де розмови  ведуть спокійним темпом, щоб це було спілкуванням, а не 800 слів на хвилину від ведучого,  як перфоратором у вухо»,- стверджує Колісник

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Роковини. Автор фото: Вітай Воробйов

Зацікавлення радіо почалось ще коли у Васиному селі не було інтернету, касети купляли рідко, а рятували радіохвилі на горбі, куди хлопець гнав корову на пасовисько.

Згодом, коли з’явився комп’ютер, то він переписував музику з дисків, які його сестра привозила з Тернополя від своїх друзів. І вже вслуховувався у цю музику.

«І та музика, яку я почав збирати в 2005 році, до сих пір є. В мене є записи гуртів, які зараз перестали існувати:  перші записи гурту «Чорний вересень» , які потім стали «Горгішелі», «Орахнофобія», «Перкалаба» , -  приблизно 30 гігабайт музики.  Для мене  це як альбом зі старими фотографіями. Коли довгий період в мене не було інтернету, я собі їх включав», - розповідає Василь.

Так само як і Сашко рідко монтував звук і озвучував відео. Колись, навчаючись на акторському відділенні у Львові, в гуртожитку починав займатися озвучуванням і аудіо монтажем. Вони з одногрупником Дмитром Наумцем оббивали кімнату пінопластом та різними мотлохом із секонд-хендів і час від часу озвучували мультики і відео. Дмитро каже, що згодом відійшов від тієї ініціативи, а для Сашка озвучування і монтаж стали пріоритетом в житті.

А що там на радіо?

Якщо слухати всі випуски підряд, то можна помітити, що спочатку переважали підводки, чи навіть жартівливі монологи ведучого. Але згодом – подкаст став довшим у своїй тривалості, тому що почала переважати музика.

«Перші два випуски були пробними, і  я шукав пісні з розряду «100 серцерозбивних пісень» чи «найсумніші балади».  Але згодом я зрозумів, що ці всі пісні на слуху.  Ці пісні перемикають, коли чують. Інколи  мені навіть пишуть, щоб я у плей-лист вставляв музику молодих гуртів з пропозицією розкрутки. Але це дуже дивно і смішно. Зараз стараюсь складати ефір 50/50, бо коли  забагато поговориш, втомлюються від  слів, а коли замало – від музики», - розповідає Василь.  Каже, що єдиного шаблону нема.

Є декілька стандартних речей: «пам пам пам»,  привітання, видумані новини, наприклад, про чоловіка-печаль. І нема реклами.  З’явилась ще одна ведуча, яка буде вести рубрику «Щось живе» спеціально для нашого ефіру. Вона не хоче називати свого імені. Гратиме кавери українських та іноземних виконавців.

 

Скорботний гумор

Головне мати власне ставлення до всього, що відбувається навколо, – це основа будь-якого жарту. Я не вважаю, що жарти в ефірі є настільки смішними, щоб іти на стенд-ап-шоу. Але в контексті музики і концепції радіо спрацьовують. Комусь жарт звучить, як жарт, а комусь  просто, як підводка. Але обов’язково має бути ефект діалогу. Як музику вислуховую, так і моніторю стенд-ап виступи, інтерв’ю, новини дивлюсь теж. Кожен раз вчусь, як будувати  сценарій. Бувало, інколи під час вистави щось народиться, а потім я розписую далі. Я не пишу сценарій за день, процес займає багато часу, бо кожна підводка, як окремий монолог.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

«5 хвилин тиші», рубрика, де звучить тиша. 

Це найкрутіша рубрика,яка може бути, бо ефірний час на традиційній радіостанції коштує шалені гроші, який можна заповнити різним контентом. А тут це не просто явний троллінг, а така форма анти-радіо, бо нам не шкода 5 хвилин тиші. Ми хочемо,щоб люди нас не переключали, а реально посиділи в тиші. Бо коли ми востаннє сиділи в тиші? Нам стає лячно, коли ми не чуємо звуки  месенджера і скрипу маршрутки. За той час елементарне можна згадати, наприклад купити пральний порошок,  або покопатись в самому собі. Ми даруємо територію тиші, а ти сам на ній танцюєш,  вирішуєш, що будеш робити. Але вона не триває 5 хвилин, це символічний час.

Рубрика «Бог їм простить, а ми - ні» почалась з жартів над Поплавським,  Іриною Федишин.

Я не приписую себе до знавців музики, але цей прошарок музичної творчості мене дивує. І, судячи з коментарів  до випусків, не мене одного. Особисто для мене, це велике знецінювання творчості співака і виконавця як такого, бо є люди, які спеціально вчаться в консерваторії чи ще десь, а є такі як Федишин чи Поплавський, які просто заробляють гроші, збираючи повні зали. Це несправедливо, як мінімум.

У «Вечорах суму» є вставлені телефонні дзвінки від слухачів.

Мені подобається, коли людина дзвонить і каже що їй сумно, навіть якщо вона гіперщаслива чи вдає сум. Але  проговорить його чи побавиться в сумну людину.  Круто, що хтось собі це дозволяє. Але надалі я планую  брати інтерв’ю у відомих людей і питатись в них, які пісні пам’ятають  з дитинства, які пісні мугикають , які співають свої дівчатам і хлопцями, які пісні асоціюються з власними переживаннями. Бо кожна людина є самодостатнім сокровенним світом і ділиться ним завдяки музиці.

А для мене це завжди пошук.

Слухачі во скорботі

800 сердець об'єднались в скорботі. «А ще наші слухачі красиві. Вони часто дають мені поради щодо сценарію, і я з ними спілкуюсь. Бо для мене це як намацування чогось в темряві. Вони можуть скидати свої плей-листи, з яких я можу вибирати музику для наступних ефірів. Мені з Сашком приємно від їхніх відгуків, але якщо вони нам подарують мак-бук чи віскі, то ми не відмовимося, бо мій ноут-бук вже помирав кілька разів», - розповідає пан Євтимій.

Вони досліджують глибини твоєї печалі. Вони - Радіо Скорбота

Скорботні слухачі на роковинах. Автор фото: Віталій Воробйов.

Хлопці мріють, що колись винайматимуть скорботну квартиру, де б вони жили, а в окремій кімнаті була студія, де вони могли б записували ефіри, бути майданчиком для тих, хто хоче записатися. Від спільної роботи були б кращі ефіри, краще прописані сценарії і було б більше скорботи.

Зараз читають