LVIV.COM

Те, чого ми не помічали в львівських під’їздах, — в об’єктиві Анастасії Іванової

888
Вікторія Золотова

Він приховує таємниці, мовчки спостерігає і чекає, що з ним буде далі. Тріщини, ніби зморшки, проступають на фасаді, фундамент сутулиться, помаранчева черепиця сивіє. Йому тяжко стояти.

Кожен такий будинок разом зі своїми жителями змінюється та старішає. Анастасія Іванова в плетиві тріщин прочитала дещо особливе ‒ ці будинки розкажуть вам про Львів більше, ніж підручник з історії, а їхні жителі поділяться сокровенним.

anastasia-ivanova-photo-249

Про початок

Одного дня я випадково піднялась сходами будинку на вулиці Котляревського. Побачила на стелі чудовий сецесійний розпис: небо, ластівки в обрамленні з червоних маків. Це було у 2015, тоді знімала для свого інстаграму на телефон. Довго гуляла і шукала цікаві будинки.

Потім вирішила: треба взяти професійну камеру та штатив. Так я протягом півроку збирала фотографії вже для книги “За львівськими брамами”, яку презентуємо у березні.

"Я скрізь запізнювалася, бо щоразу дорогою мені траплявся "новенький" під’їзд.
Друзі губили мене під час прогулянок, коли без будь-яких попереджень пірнала у відчинені двері", ‒ з передмови.

anastasia-ivanova-photo-5
anastasia-ivanova-photo-7

Про людей

Якоюсь мірою ти приходиш до жителів цього будинку, перетинаєш межу. Знімаючи для книги, камера вражала місцеве населення, і мене сприймали як телебачення.

"Спочатку я старанно уникала будь-яких контактів, остерігаючись, що проженуть. І справді, не всі розуміли, що це я роблю на їхніх сходах, бо "немає тут нічого особливого" і "ходять тут, смітять".

Потім мені стало цікаво, чи помічають люди красу, серед якої живуть, чи знають що-небудь про історію власних помешкань. І я почала розпитувати, спілкуватись з людьми, з якими ніколи б не перетнулась за інших обставин. Більшість з них говорили доволі одноманітно: "Погляньте, який у нас тут бруд: під сходами шприци, стеля тече…".

"Знайшлось і достатньо небайдужих до історії свого будинку, які охоче нею ділилися. Та дехто просто шокував своєю відвертість зі мною – абсолютно сторонньою людиною. Вони розповідали мені плітки про сусідів, історії власного життя, цілі біографії; почергово жалілись мені то на родичів, то на владу, а також на євреїв, москалів чи поляків, щоразу приймаючи мене за "свою". Мене запрошували додому, пригощали чаєм чи кавою та навіть пропонували нагодувати. З усього розмаїття оповідок мешканців будинків і скалася ця книга".

anastasia-ivanova-photo-1rwerr

 

 

Про реставрацію

В нас біда-біда зі збереженням старовини. На кошт міської влади повноцінно реставрують лише кілька під'їздів на рік.
Намагаючись мінімально привести до ладу, ЖЕКи скоріше руйнують усе, що збереглося: замальовують фрески, змивають вітражні розписи. Деякі мешканці зорганізовуються та влаштовують ремонти, але це теж частіше шкодить збереженню історичного вигляду інтер'єрів.

anastasia-ivanova-photo-24

"Блукаючи чужими будинками, я відшукувала релікти вже минулої епохи. Уявляла, якими були килими, що колись встеляли сходинки, як сяяли вітражі, від яких сьогодні залишилось лише по кілька кольорових скелець, якого кольору могли бути стіни до першого радянського ремонту.

Спершу на мене сильно впливала та атмосфера загальної руйнації, та згодом я почала ставитися до побаченого як до наглядної ілюстрації історії Львова за останнє століття. А мине іще сотня років - тих будинків або не буде взагалі, або ж їх приведуть до ладу, відновлять і вітражі, і килими повернуть. А те, що є сьогодні, залишиться лише на фото".

"Батьки після війни отримали тут квартиру, у 46-му році, ну а я — з народження тут. Здається, раніше ювеліри-євреї тут жили, то вони виїхали. Ще одна сім’я до Америки поїхала. Зі старих мешканців лише я залишилась, так що вважайте, вам повезло.

Ці вітражі одна сім’я нова відновила, як у себе ремонт робила. А так нікому, крім мене, немає до того діла. Місяць мене не було, то ніхто навіть сходи не мив. Капітальний ремонт був з 73-го по 75-й роки, з того часу навіть не білять. Покрали гачки бронзові для килимів. Де й що могли повитягувати, то всьо повитягували. На жаль, самі бачите, що робиться".

 

Зараз читають