LVIV.COM

«Це було панково, драйовово»: Тарас Кеб про «богемні» кнайпи Львова 2000-х

«Це було панково, драйовово»: Тарас Кеб про «богемні» кнайпи Львова 2000-х
Яна Проценко

Де тусили, що пили і що курили митці з кола художника Тараса Кеба на початку 2000-х у Львові


Історик і публіцист Василь Расевич на своїй екскурсії розказує про те, що у 19-20 століттях у Львові різні середовища облюбовували для себе «свої місця»:  «В «Гранд готелі» збиралися євреї, в ресторані «Атлас», який знову відкрили на площі Ринок – збиралася міська богема, у «Вірменці» — хіпі. В кав’ярні «Шкотська» (шотландська з польської), там де зараз готель «Атлас» на Саксаганського збиралися видатні вчені. Банах, Нойгауз, Улям – там зустрічалися десятки видатних математиків, які потім стали всесвітньо відомими». У кінці дев’яностих на початку двотисячних ця традиція збереглася. Львівський художник Тарас Кеб розповів, де у Львові збиралися творчі середовища в той період і зараз.

«Це було панково, драйовово»: Тарас Кеб про «богемні» кнайпи Львова 2000-х

Дзигівські місця

Тарас каже, що в кінці 90-х на початку двотисячних можна було зайти у «Дзигу» і точно побачити когось із знайомих художників, поетів, письменників. Адже тогочасна  «Дзиґа» була єдиним мистецьким центром у Львові.

«Були популярними серед художників і всі ці дзигівські місця: «Лялька», «Під синьою пляшкою», і як його, що зараз зремонтували так гидко? – пригадує Тарас: — «Кабінет»!

У «Ляльці», постійно відбувалися концерти, можна було почути дуже різну музику. І блек-метал, і панк, і джаз, навіть хіп-хоп.

Домовина для маргіналів

Найбільш культовим в компанії Кеба у 2000-х була «Домовина». Воно розташовувалось там, де зараз «Mcdonalds» і магазин «Reebok» на Шевченка справжня назва звучала як: кафе-столова «Домова кухня». А домовиною її називали через те, що там було темно і це був підвал. Щоб туди потрапити треба було зайти на кухню, звідти  в двір, з двору спуститися в підвал, поблукати по коридорах і тільки потім зайти в «Першу профспілкову столову міста Львова». «Там вічно збиралися якісь алкоголіки і маргінали. Але в домовині можна було гарно собі затусити! Вона була оббита деревом, на стінах висіли фотографії Львова, Сихова, портрет якоїсь українки з хлібом – такі собі сітілайти, але в стіні. Там і художники і музиканти тусувалися, — ностальгує художник…

Там можна було випити пива, а найбільш ходові були канапки: чорний хліб і кусник сала. Колись на першому курсі Тарас влаштував там день народження, і за університетською традицією покликав одногрупників. Після цієї вечірки одногрупники більше на свої дні народження його не кликали і до Тараса не приходили. Але він був цьому радий.

«Це було панково, драйовово»: Тарас Кеб про «богемні» кнайпи Львова 2000-х

Гидке пиво

Пили переважно той алкоголь, який був! Це був зазвичай «Оболонь», «Славутич» чи «Львівське», Тарас кривиться і каже, що воно було дуже гидке. Так само гидким називає «Львівське літнє» – найдешевше і найбільш розбавлене.

Щодо сигарет, то багато людей не палили. Але ті, хто курили, брали «Саmel», «Marlboro», та переважно купували «West» у білій пачці, розповідає Кеб: «Вибір був як і зараз, згрубше. Це було панково, драйвовово. Можна було говорити про філософію, а можна було і не говорити. Можна було робити вистави зі шматка хліба, імпровізувати. Закінчувалося все десь під ранок, ми гуляли «до останнього відвідувача».

Алкоголь виносить сквозняком

Вони часто збирались у гостях, у майстернях друзів. Якщо в місті було багато людей, то зустрічалися на «Кайзервальді», у лісі біля високого замку. «Пиво брали чи вино, рибу, — сміється Кеб, — хто що приносив, те і пили».

Ще було багато локальних закладів, де тусувалась молодь.  Наприклад, їдальня біля Академії мистецтв, яку називали «Пікашка». Алкоголь завжди можна було купити у «Сквозняку», його так називали, бо в одні двері ти заходив, через інші виходив.

На зустріч без мобільного

Іноді на цих тусовках митці домовлялися про нові проекти, виставки, поїздки. «Буває всі гуляють, є алкоголь і  хороша розмова, тоді раптом хтось каже: всьо ми завтра їдемо туда! І у відповідь всі такі: так ми їдемо! Всі підігріті, збираються завтра на поїзд. Мобільних ще нема. Наступного дня, ранком приходиш на потяг,а а там тільки двоє стоїть з учорашньої компанії», – розводить руками митець. Адже мобільних ще не було і про зустрічі домовлялися або в живу, або телефоном з круглим набором цифр. На зустріч треба було або приходити вчасно, або потім терпіти нападки від людини, яка чекала вас півгодини на морозі.

Ті, хто не осудять за дурний вчинок

В їхній компанії були студенти різних закладів: художники, журналісти, музиканти. Були люди які з’являлися і йшли, були постійні, як Юля Долинська (художниця), Мар’ян Пиріжок (фронтмен гурту ГИЧ оркестр), з якими Кеб дружить і досі.

«Скрізь ти можеш знайти місце, де почуватимешся затишно. Місце, де ти можеш зробити щось дурне і тебе зрозуміють, не осудять. Веселих історій було дуже багато, але навряд чи їх можна розказувати. По-перше, вони дуже особисті, по-друге в них завжди приймало участь багато людей, тому ще їхнього дозволу треба запитатися», — говорить він.

«Це було панково, драйовово»: Тарас Кеб про «богемні» кнайпи Львова 2000-х

Зараз треба домовлятися наперед

Зараз Тарас завжди зустрічає друзів-художників в «Фацеті». На Вірменській, біля галереї ICONART. Виставки в ICONART часто переміщаються в «Фацет».

«Я, коли маю якісь зустрічі, то призначаю в «Альтернативній каві» на Дорошенка. Там дорога якраз повертає і ти наче сидиш на березі річки. Воно всьо так рухається, всьо таке динамічне: люди біжать в одну сторону, трамваї, автомобілі в другу. А лавка статична. Сидиш дивишся на то всьо, каву п’єш, — описує художник, — Оскільки річки у Львові нема – можна подивитися на дорогу».

На відміну від 1990-2000х стало багато закладів, де можна посидіти. Раніше можна було обійти п’ять закладів і зібрати тусовку, а тепер треба домовлятися наперед.

Фото автора

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу
Protsenko Yana LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають