“Правда” на продаж — репортаж з львівської галереї-батярні

Для того, щоб ваші роботи опинилися в Правді Б, не треба мати художню освіту за плечима,  виставки по всьому світу чи статус митця. Римма Колода, яка працює в галереї-батярні від самого її заснування, каже, що головне — це бути щирим. Вона розказала які роботи тут продаються і які критерії відбору авторів, про те що в Україні немає культури споглядання і чому картина за 500 грн — це не дорого.


Я натискаю на домофоні цифру 11 і за декілька секунд двері відчиняються. Цей захід безпеки з'явився не так давно, у зв'язку з тим, що сусіди переконані — в під'їзд ходять якісь наркомани. Вказівники ведуть до квартири на першому поверсі. Заходжу всередину і очі бігають по нескінченній кількості яскравих робіт, що тут виставлені. Кучерява дівчина з дворовим псом, схожим на вівчарку, сидить на дивані. Ця дівчина — Зоза, вона тут працює, а заодно і виставляє свої картини. Зоза якраз показує покупцям нові вишивки з бісеру, на яких зображений Девід Боуі.

— Почекай хвилинку. Римма зараз прийде, — каже вона мені і всаджує поряд з собакою.

Римма — дівчина, яка працює тут від самого заснування і зараз займається піаром Правди Б. Вона прийшла в сукні і шапці, які шив Сашко Бо-Гі.

Правдивий одяг

Сашко Бо-Гі – ідейний натхненник Правди Б. Все починалося з того, що він робив одяг, а потім це розрослося до київської галереї Правди Б, а згодом львівської. “Одяг – це одна з найінтимніших речей, яку людина носить на собі і розказує таким чином щось оточуючим про себе. Якщо людина одягається в Правді Б, то це, як мінімум, значить що вона не під канонами «фешн» і лялечкової зображуваності. Все глибше – одяг несе якусь ідею”, – говорить Римма  і показує спідницю, яка називається Хундертвассер, названу на честь австрійського архітектора. Спідниця зшита з тканин різних кольорів, так само як Хундертвассер стверджував, що будинки мають бути кольоровими. Тут у кожної одежини є своє ім'я. Деколи нові працівниці Правди Б, дивуються з того, що Римма знає імена кожного пальто чи сукні. Дехто навіть думає, що вона придумує їх на ходу. Але, оскільки кожна модель одягу з'являлась поступово, каже, що їх не складно було вивчити.

Як обирають роботи

У Правді горизонтальна структура. Коли митець приносить свої роботи, то працівники влаштовують консиліум: Сашко Бо-Гі, всі дівчата, що тут працюють і Римма разом вирішують чи підходить ця річ під концепцію закладу. Критеріїв до авторів щодо віку, освіти чи географії – немає. Тут є роботи з Києва, Вінниці, Ужгорода і тд. Головний критерій – людині повинно подобатися, що вона робить. “Нещодавно у нас була така прекрасна ситуація: жіночка пенсійного віку принесла вишивку з бісеру. Ми вже очікували побачити метеликів і квіточки, а вона дістає вишивку з Девідом Боуі! Звісно ж її ми взяли” – усміхається вона.

Неочікуваний успіх

Ще одна неочікувана історія була з опаришами – це такі стікери, вони називаються «опа». Їхній автор Йончі робив друзям такі подаруночки зі смішними коментарями про них, їхніми фразочками. Друзі підбили його принести наліпки в Правду Б. Зараз ці стікери замовляють в інші міста, незважаючи на те, що їхня пересилка коштує більше, ніж вартість самих наклейок.

Джекпот приходить сам

Рима продовжує розказувати про неймовірні збіги в стінах Правди Б: “Одного разу зайшли до нас молоді рєбята і кажуть: наш друг, малює щось таке, що вам би сподобалося. Ми подивилися в інтернеті і зрозуміли – реально "наша штука". Художнику тоді було 17 років, батьки захоплення не підтримували. Він дуже здивувався, що його творчість комусь цікава. А зараз у нього вже є власні виставки.

Все інтерв'ю Римма бігає від диктофона до домофона, туди-назад, туди-назад. Відвідувачів дуже багато. На цей раз прийшла дівчина, вся в рожевому, така мила, і скромно запитала:

– А до кого можна звернутися? Я тут хочу запропонувати вам свої роботи...

Показує фото на планшеті. Там картини, плакати великого формату.

– О, доволі гарно. Надішли нам фото, ми це в нашому чаті обговоримо. Тільки взяти зможемо лише дві великі картини. Решту роздрукуємо в меншому форматі. Бо мало місця.

“Бачиш? Джекпот приходить сам!”, – каже Римма у відповідь на всі мої питання про те, як вони знаходять своїх митців.

Тобі може бути цікаво:

Як помити кота, стати художником та інші поради від Андрія Вовка

Живі скульптури

Це роботи Марини Гандиш, – вказує на підвіски з намальованими хмаринками Римма: – у неї підхід до прикрас концептуальний. Вона завжди хотіла носити кавалок неба на грудях. І так вийшло це”.  Марина ще робить посуд і скульптури. Коли майстриня ліпить свої роботи, то переживає разом з ними процес творення. А потім, коли скульптура готова, то взаємодія з нею завершується. Робота просто стоїть на поличці. Тому Марина вирішила цю проблему і почала саджати в скульптурах рослинки. Таким чином, її власник, мінімум раз на день її поливатиме і комунікація з “високим” продовжиться.

Чисто музика

Так вийшло, що тут грає музика і продаються диски їхніх друзів: Гич-оркестр, Перкалаба, Люди Добрі, Мольфар і тд. Така етномузика створює у Правді особливу атмосферу. Ще є музичні інструменти ручної роботи: калімби, дримби, варгани. “Нещодавно до нас завітав один дідусь з Франківська, який робить дримби. Вчив нас, як правильно на них грати. Його дримби дуже красиві і звук виходить якісним. От це приклад тієї чистої, наївної людини, яка просто робить те, що йому подобається”, – говорить дівчина.

Ікона. Вид ззаду

Якось ми побачили у Фейсбуці попільничку із зображенням Ісуса, на якій було написано: “кури — в пеклі гори”. Ми одразу зрозуміли, що нам це треба!”. Це роботи Василя Карвацького. В Правді вважають, що у нього є право стібатися з Ісуса, бо він вчився на сакральному — все це пройшов і знає зсередини. Це один з тих авторів, якого вони знайшли самі, і вважають, що у нього дуже цікавий підхід. Римма вказує на пляшку від засобу для чистки скла. На ній зображений сюжет розп'яття. Вона жартує, що в 21 столітті замість кадила у священика має бути така річ — бо це набагато зручніше: “для ідеального очищення”. І це єдина робота, де можна побачити вигляд ікони ззаду.

Тобі може бути цікаво:

Не богохульство, а десакралізація: про що говорять ікони Василя Карвацького

Знижки за вірші

Якось в Правду Б прийшли дівчата, у яких було недостатньо грошей на покупку. Вони попросили зробити їм знижку. Але працівниці вирішили, що буде несправедливо для когось зменшувати ціну, а для когось — ні. Адже людина, яка зробила річ — вклала туди свою енергію. Тому, якщо покупець хоче зменшити вартість, то має також щось для цього зробити. Зараз на сторінці галереї у Фейсбуці багато відео як хтось малює, танцює, співає, читає вірші чи займається йогою для того, щоб отримати знижку. Вони отримують елемент творчості у відповідь, і тоді відчувають справедливість. А сезонних знижок в галереї-батярні немає, тому що їхнє мистецтво завжди актуальне. Це не масмаркет, де все залежить від модних тенденцій.

Мистецтво в маси

“Часто можна спостерігати як у людей розставлені пріоритети. Якось я довго пояснювала одній жіночці, що таке міфомалярство, які міфи використані у різних картинах, показувала їх. А коли пані дізналась, що картина коштує 500 грн, то округлила очі і сказала, що це надто дорого. Потім перевела погляд на шерстяні светрики та купила за 600 гривень собі один, бо він був “дуже дешевий”.

 

Римма пояснює цей випадок тим, що в Україні немає культури споглядання прекрасного. Віддати гроші на річ з функційним призначенням легше, бо ти знаєш, що будеш носити це на собі. А якщо головна функція речі наштовхувати на роздуми, надихати, підбадьорювати, взаємодіяти візуально, то люди не розуміють «зачем це». В діапазоні  мислення у них є препринти різних картин за 100 грн, а те що митець думав над твором і він унікальний нікого не цікавить — вважає Римма і резюмує: “Це проблема того, що в  Україні немає інституційно розвинених доступних для загалу мистецьких творів. Ми розповсюджуємо ідею, суть в тому, щоб знайти щось унікальне”.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу