LVIV.COM

Palmo X про свою творчість, англійську мову в піснях та проблеми музичного бізнесу в Україні

Palmo X про свою творчість, англійську мову в піснях та проблеми музичного бізнесу в Україні
Юрій Андріїв

Львів’янка Palmo X на початку цього року випустила свій дебютний альбом “A.T.C.W”. У її музиці поєднується сучасний електронний саунд з музикою 80-х та лірикою про темні часи виконавиці. “Palmo” розповіла про написання альбому в тотальній самотності, український музичний бізнес та нові треки.


В тебе була презентація першого альбому у Львові. Як відбувалася підготовка і як пройшов сам концерт?

Була дуже сімейна атмосфера, мені здається. Ці пісні ми вже грали раніше, але тут вони звучали в іншому аранжуванні і в іншій кількості, додались також ще декілька нових. Взагалі, ми планували, що ми просто видамо альбом і все. Але так склалося, що нас покликали грати в FEST і організатор, з яким ми працювали, запропонував нам зробити презентацію альбому, приурочити його вихід. Ми домовились, що ми не будемо видавати альбом до концерту, а видамо його через декілька днів. Клуб, як на мене, був трохи завеликий для нашої музики, або мені так здавалось. Ми грали на біс. Як завжди, вдома класно. Дуже крута публіка, дуже хороша віддача. Люди слухають, знають тексти, знають пісні. Було класно.

Palmo X про свою творчість, англійську мову в піснях та проблеми музичного бізнесу в Україні
А де ще у вас були виступи?

У Києві і в Одесі. В Одесі був виступ 8 березня, а в Києві — минулого року.

Сольні виступи чи в рамках якихось фестивалів?

В Одесі — сольний виступ. А в Києві був концерт ще з двома виконавцями. З Promise Keeper, з Британії, і Better Person, з Берліна. В нас трохи різна музика. Публіка, яка прийшла на них, не очікувала послухати нас, так само наша публіка, не могла собі скласти пазл цих трьох різних виконавців. Вони грають щось схоже на Neue Deutsche Welle, а в нас більш танцювальна музика. В Україні, до речі, люди не дуже вміють танцювати під Palmo X, але з закордону мені часто пишуть, що ставлять танці під наші пісні і танцюють під цю музику. Тому в Києві була трохи дисонансна атмосфера, але люди нас дуже тепло прийняли і було класно.

А ти уявляєш як танцювати під вашу музику?

Звичайно. Один слухач мені нещодавно написав, що він поставив танець Vogue під «Monday». Звичайно, я уявляю, як під неї танцювати.  Відповідно і я роблю музику, під яку реально танцювати. Можливо, не швидкий танець, але все ж таки.

 

Як ти почала займатись музикою?

Колись у садочку до нас прийшла викладачка і сіла за фортепіано. Вона почала грати і мене настільки заворожило навіть те, як вона натискала на клавіші, що я вже не чула музику. Вже тоді з’явилась тяга до музики. Потім я грала у всяких гуртках: співала пісні, танцювала, грала на фортепіано, ну як всі діти. Потім була перерва і почався перехідний вік. Спочатку я почала слухати хіп-хоп, а потім вже перейшла на рок. Паралельно я почала ходити на гітару. Купила гітару, пішла в музичну школу, але розчарувалась. Тому що на класичній фламенко-гітарі не можна грати, наприклад, кантрі-рок. І пізніше я, випадково, потрапила в групу Mystic Shores (зараз вони називаються Incomer). Туди я йшла, як гітарист, але вони сказали, що їм потрібен вокаліст і я спробувала. Для фану я почала скрімити, а хлопцям сподобалось. Так тривало декілька років. Ми виступали, виграли Level-up якогось там року. Це були веселі часи.

Як відбувся перехід від важкої музики до електронної?

На другому курсі я зрозуміла, що хотіла би займатись музикою. У 2013 році я з друзями поїхала на Depeche Mode в Київ. Коли ми їхали назад, ми говорили про те, як класно було б писати музику. Всі підтримали цю ідею, але лишилась тільки я, яка почала цим займатись. Було важко, тому я взагалі не розуміла, як це робиться. В мене був синтезатор, який я колись купила, ще й поламаний. Потім я зрозуміла, що в мене нема грошей на освіту, чи друзів, які роблять класну музику і можуть цьому навчити. Лишалося тільки дивитись YouTube і вчитися, читати літературу і поступово вникати в технічний процес. А музика завжди була в мене в голові: я ходила, щось там собі наспівувала, щось придумувала. В мене диктофон забитий всякими «демками».

А чому саме електронна музика з сумішшю інді-поп музики?

Як на мене, це просто поп-музика. Але така інді-поп музика. Не відшліфована. Наприклад, Аріана Гранде, Принс, Джорж Майкл – це відшліфована поп-музика. В мене поп-музика народна, я б сказала. Не в значенні фольклорна, а в значенні – приближена до реальності, вона не така ідеальна. Можна сказати, що це щось експериментальне, але коли ти робиш щось експериментальне, то як правило, це щось супер-незвичне. А якщо це щось мелодійне, з приспівами, з купою різних інструментів – це поп-музика.

То ти не обирала якийсь конкретний жанр, а почала просто грати музику, яка тобі подобається, так?

Так, я не обирала, воно якось само так вийшло. Можливо, не вибирала, тому що в дитинстві я багато дивилася телевізор: MTV, різні музичні канали, тому поп-музика. Взагалі, я слухаю різну музику. Іноді мені здається: «класно було б записати, звести, написати для когось музику в стилі, наприклад, “Royal Blood”. Якийсь альтернативний рок чи блюз. Таке я робила би не для свого проекту, а для когось іншого, як аранжувальник чи звукорежисер.

Розкажи, як відбувається написання електронної музики?

По-різному. В мене так само, як і у всіх, нічого особливого. Наприклад, ти можеш почути десь якийсь звук і він тобі сподобається. В когось можуть бути, наприклад, дуже дивні каблуки і, коли чути, як вони цокають по бруківці – ти думаєш: «прикольний ритм, можна засемплувати». Можеш подивитись фільм і написати трек. Можеш просто сісти і написати все з нуля. Можеш ритися в синтезаторі і наштовхнутись на якийсь класний звук. Потім додаєш його собі в трек, зациклюєш і починаєш додавати до нього якісь інші інструменти. Буває, напишеш якийсь прикольний текст і починаєш підбирати до нього щось. Спочатку наспівуєш, а потім підбираєш гармонію. Іноді першим з’являється мелодія, іноді – текст.

Palmo X про свою творчість, англійську мову в піснях та проблеми музичного бізнесу в Україні
Чи буває таке, що ти змушуєш себе написати пісню?

Звичайно. Але не в альбом. В рекламу. Мені дають ролик і кажуть: «напиши до нього пісню». Просто сидиш і пишеш. Музика – це як архітектура, дизайн і будь-що інше. Це просто робота. Всі великі світові митці ставились до цього як до роботи. Skrillex казав, що, коли ти робиш чогось багато, то в тебе кількість переходить в якість. Так само Ед Ширан. В нього кількість перейшла в якість. Хтось каже: «ой, він талановитий, а я бездарний». А насправді це просто людина, яка до цього відпрацювала 300 тисяч годин, і тільки після того стала майстром своєї справи.

Для багатьох буде розчаруванням, що музика – це більше робочий, а не творчий процес.

Ще більшим буде розчаруванням, коли люди зрозуміють, що музика дуже агресивний бізнес. Ну, велика музика. Я не кажу про український шоу-бізнес. Я кажу про американську, британську сферу. Наприклад, ти не виконав умови контракту: в тебе нема натхнення, але ти підписав контракт на сім альбомів, ти маєш випускати альбом в рік. Ти не видав альбом в рік – платиш величезні штрафні санкції. Це прагматичний бізнес.

До цього повернемось пізніше. Зараз багато хто випускає тільки сингли, а ти випустила альбом. То як краще: випускати сингли чи альбоми?

Колись я думала, що сингли – краще. Коли в мене назбиралося 4-5 синглів, я подумала, що треба випускати EP. А потім вирішила випустити альбом. Альбоми треба випускати. Але, коли ти впевнений, що цей альбом приверне якусь увагу і комусь сподобається. Не варто випускати альбом просто заради того, щоб мати альбом. Якщо ти думаєш, що потенційно твоя музика може десь не зайти, то тоді треба дуже багато вливати в піар.

В який момент ти стала впевнена, що твоя музика «зайде»?

Коли я потестила на своїй фокус-групі: друзі, мій менеджер, знайомі музиканти. Вони прослухали альбом і сказали, що клас.

Ти не боялась суб’єктивної думки?

В мене дуже чесні друзі. Якщо їм щось не подобається – вони відкрито скажуть. Бувають випадки, коли я з ними сперечаюсь і кажу, що щось класне і точно «зайде». Але потім виходить навпаки. Те, на що я не розраховувала – «вистрілює», а те, на що ставила – не «зайшло». Або в якійсь країні «зайшло», а в якійсь не «зайшло».

Назви якийсь конкретний приклад.

Трек «Monday». Друзі казали, що це дискотечний хіт, який всім сподобається. А я не погоджувалась. Я ставила на «Темряву». Мені здавалось, що цей трек буде дуже популярним в контексті альбому. Але виявилось, що найпопулярніший став «Monday».

Among the City Wolves – що стоїть за цим образом?

В мене був період, коли я звільнилася з роботи і багато в чому розчарувалась. Я писала музику в тотальній самотності і написала те, що в мене було в середині. «Серед міських вовків» це, здається, добре відобразило мій настрій. Мені здавалось, що всі налаштовані проти мене агресивно, що хороших людей не існує. Куди б ти не прийшов, тебе всюди хочуть обманути.

Що саме розповідає історія цього альбому?

Ну, наприклад, «Unchained» – це історія про почуття до однієї людини, які настільки сильно мене виснажували, що я просто хотіла піти і звільнитися від них. «Monday» – пісня про смерть моєї близької людини. «Dry Eyes & Tears» – це продовження «Unchained». Це також історія про почуття до однієї людини, про розлучення з нею. Що там далі?

 

Мені особисто запам’ятався трек «Chocolate».

«Chocolate» – це моя натура. Навіть, якщо в мене щось погано – я починаю сміятися і жартувати. 90% мого життя – це іронія. «Chocolate»  – це відображення цього і тих жахливих часів, які в пережила.

Виходячи з цього, потрібно завжди мати надію на краще, чи потрібно сміятися в обличчя своїм проблемам?

Ні. «Chocolate» – це така дурацька пісня, як, наприклад, у «Валентин Стрыкало» в репертуарі є пісня «Мама, я гей». Це з цієї серії. Це не пісня, якою я хотіла щось сказати. Такою є «Among the City Wolves» – заголовний трек альбому. Він мотивує тебе будувати такий маленький тефлон навколо себе і не піддаватись провокаціям з боку людей.

Чому альбом закінчується саме «Темрявою»?

Тому що це такий епілог, як на мене. І вона, з точки зору аранжування, така завершальна, помпезна, в порівнянні з іншими треками. В ній дуже багато оркестрових барабанів. І вона, навпаки, про зародження нових почуттів. «Темрява сховає усе». В темряві можна сховати свій сором, червоні щоки, погляд. Тому «Темрява», з точки зору альбому, обнадіює.

«Темрява» написана українською, а всі інші англійською. Візьмемо, наприклад, O.Torvald і Brunettes Shoot Blondes. Перші набагато популярніші, тому що Brunettes Shoot Blondes багато хто просто не розуміє. Чи не вважаєш ти, що раціональніше було би писати українською мовою?

Якщо дивитися на це з позиції, що ти хочеш поїхати на якийсь там конкурс і збирати тисячні зали – звичайно. Співай тільки українською в межах України. Як на мене, O.Torvald популярніші від Brunettes Shoot Blondes, тому що O.Torvald має іншу, більш прагматичну маркетингову стратегію. За рахунок цього вони популярні.

Я маю на увазі, що наспівати комусь україномовну пісню набагато легше.

Звичайно, коли ти говориш українською щодня – тобі легше нею сприймати інформацію. В мене так склалося, що я народилась не в Україні і в мене існує така двомовність в голові. І мене не зачіпає музика українською чи російською мовою. А ось англомовні пісні, навіть українських виконавців, я можу наспівати. Onuka, Brunettes Shoot Blondes, Cepasa – будь-кого. Мені легше слухати наш продукт, коли він виходить англійською мовою. В мене вся музика англійською, тому що це мій світ і я у ньому «законсервована».

А ти не переживаєш, що ти втрачаєш велику кількість слухачів через те, що ти співаєш англійською?

Музика, вона ж не міряється слухачем. Якщо ти міряєш музику слухачем, то ти ставишся до музики, як до бізнесу. Я просто роблю музику і все. Я не прийду до свого менеджера і не скажу йому: «в нас впала статистика, давай щось зробимо українською, тому що її люди люблять». Так робиться погана музика. Таке часто спостерігається у нашому поп-сегменті. Ось у Олега Винника ідеальна маркетингова стратегія. В нього перші пісні були російською, потім він перейшов на українську. Винник – це не про музику, це бізнес.

Ми з тобою визначились, що музика – це як робота. Приділяючи їй багато власного часу і сил, чи не хотіла б ти заробляти більше грошей, граючи на більш широку, українську аудиторію, використовуючи її мову?

Я не погоджуюсь з цим. Ось, наприклад, є виконавці, які закордоном грають в Boiler Room. Там це виглядає масштабно, якісно. Це відбувається в різних локаціях, різних країнах. І є такий чувак – Etapp Kyle. Він подорожує з концертами по всьому світу. Ось, Vakula написав дуже класний хаус, видав реліз, і поїхав в тур по Європі. Так само Настя Тапольська. Вона грає всюди. Але, звичайно, це все техно. Зараз техно-музика дуже популярна, особливо на експорт. Насправді суть в контенті. Ось ДахаБраха і Etapp Kyle: вони гастролюють по всьому світу. Якщо ти робиш щось прикольне – ти будеш потрібен всюди. Незалежно від мови. Тому, якщо працювати локально – так, напевно, втрачу. Спочатку треба цю аудиторію надбати, щоб втрачати, тому я не переживаю. І ще. Ось ти сказав, що україномовний продукт більше «заходить». А він заходить тому що англомовний не «крутять». Ось якби на М1, наприклад було би 90% українських і англійських пісень і тільки 10% російських – все було би добре, всі би розуміли англійську.

Ти молодий виконавець в Україні і пишеш англійською мовою – це досить сміливий крок. Виходить ти мітиш не тільки на нашого слухача, а й на цілий світ?

Коли я перший раз поїхала за кордон, я зрозуміла, що там живуть такі самі люди, як ми. Тому, як на мене, це не сміливий крок, це просто здоровий пофігізм. Коли ти робиш чесно – воно чесно виходить і тебе «зацінять». А коли ти з пальця висмоктуєш ідеї – всі розуміють, що це бізнес. Ти – або «true», або не «true».

Говорячи, також, про мову і про музику. Я декілька разів прослухав твій альбом, прочитав декілька рецензій, і журналісти, і я порівняв тебе з Onuka. Як ти відносишся до цього порівняння?

Я ж не можу влізти людям в голови і сказати: «люди, Onuka не мій референс, мій референс – The Weeknd, наприклад». В нас різні підходи до музики і до всього. Єдине, у нас однаковий підхід до робочого процесу створення музики. В якомусь інтерв’ю вона казала, що любить створювати треки від початку до кінця. Я роблю так само, як вона. Ось це у нас спільне. Але, як на мене, ми зовсім різні. Мене ще з Moderat порівнювали. З цим я можу погодитись. Вони надихнули мене більш серйозно підійти до аранжування своїх пісень. Все завжди з чимось порівнюють і все на щось схоже. Я не претендувала на якусь унікальність. Я просто зробила те, як я бачила і відчувала. Я не ображаюсь на порівняння. Навпаки, це прикольно.

Також похідне питання. Ти казала, що ти надихалась багатьма зарубіжними виконавцями. Чи поєднувала ти зарубіжний «саунд» з якимись нашими народними, українськими мотивами?

У мене немає ні одного народного інструмента. Це все синтезатори. Тільки у «Forest Runner» і ще у якомусь треці є один східний духовий інструмент Pankala. Все інше – це аналогові синтезатори. Хтось мене порівнює з 80-тими. Погоджуюсь, це 80-ті. Я не намагалась щось поєднувати. Я не знавець фольклору. Знову ж таки, відмінність від Onuka. Вона копається в таких етно-мотивах, в етно-інструментах. В мене навпаки, все з точки технологій, розвитку. Можливо, якісь схожі гармонії у нас прослідковуються, але це якісь, напевно, підсвідомі речі.
Palmo X про свою творчість, англійську мову в піснях та проблеми музичного бізнесу в Україні

Ти видала альбом самостійно. Чи потрібні зараз музикантам лейбли, чи вони можуть існувати незалежно?

Якщо музика не популярна, то це через дві речі: або її неправильно подали, або ця музика погана. Якщо ти впевнений, що твоя музика якісна – можеш видати її сам. Якщо ти у цьому не впевнений і не хочеш над цим попрацювати – знайди собі хорошого менеджера, або потрап на лейбл. Лейбли потрібні, але великі. Маленькі лейбли не мають ніякої цінності. Лейбл – це дистриб’ютор, команда маркетологів, менеджерів, яка займається «донесенням» твоєї музики до слухача, щоб створити для нього цінність. Якщо лейбл займається тим, що він просто видає 10 дисків, 50 касет, 3 вініли і робить пост в соціальній мережі — він потрібен тільки, якщо ти концептуальний митець і тобі це цікаво. Якщо ти зробив матеріал і впевнений у ньому, то вклавши у це певний фінансовий капітал, можеш видати альбом сам. Я видала альбом сама, бо не уявляла, на якому лейблі він міг би бути. А з українською піснею його ніхто не взяв би закордоном. Вони би просто не уявляли, як його продати.

А ти займалася маркетингом чи музика говорила сама за себе?

Сама за себе. Я просто залила альбом і все. Мій альбом — це той приклад, коли ти зробив щось і воно людям сподобалось. Я заплатила тільки дистриб’ютору, щоб він залив його в iTunes.

Розкажи, як випустити альбом, коли ти молодий музикант і маєш крутий альбом?

По-перше, потестити чи він дійсно крутий. Якщо ти думаєш, що твій альбом ідеальний, то краще сісти і поробити ще щось з ним. У світі ніщо не може бути ідеальним.

Як ти саме випустила альбом? Ти ходила до знайомих чи 3 місяці заробляла на запис однієї пісні?

Заробляла і всі гроші інвестувала в set-up. Йдеш на роботу, заробляєш, отримуєш. Отримуєш апаратуру – вивчаєш, як вона працює. Вивчив, як вона працює – вивчаєш, як записувати звук. Вивчив, як записувати звук – вивчаєш, як він зводиться. Записав альбом, звів, зробив мастеринг, випустив – це все.

Ти записувала вдома чи на студії?

Я переробила одну зі своїх кімнат у студію. Там був базовий set-up, з яким я записалась. Так роблять всі інді-виконавці закордоном. Не знаю, як в нас. Я все робила сама: сама записала, сама звела, все далеко від цивілізації, без єдиної людини.

Скільки пішло часу на роботу над альбомом?

Лірику я писала дуже давно, ще до того, як почала займатись музикою. Вона писалась сама собою. Якщо брати суто музичну частину – це зайняло майже рік. Я дуже багато вагалась, переробляла. Але коли ти відпрацьовуєш певну кількість годин – ти вже розумієш, що і як треба робити.

Скільки приблизно грошей потрібно молодому виконавцю, щоб випустити альбом?

Якщо він сам буде це робити, то йому потрібно багато часу витратити на навчання. А так, думаю, 2000$ вистачить. Взагалі, можна записати на будь-що будь-як. Багато хто пише вокал на диктофон і потім його обробляє. Якщо на прикладі моєї музики, то для початку знадобиться обладнання: аналоговий синтезатор, звукова карта, монітори. Воно коштувало мені приблизно ці 2000$. Або ти можеш просто мати ноутбук, поставити якийсь soft, можеш семплувати звуки з зовнішнього світу, якщо це електронна музика, завантажувати їх, обробляти в безкоштовних версіях DAW. Наприклад, безкоштовних синтезаторів багато. До речі, мій альбом записаний з 90% безкоштовних «синтів», а 10 – моїх. Тому можна зробити і за дві тисячі гривень. Маєш комп’ютер – можеш зробити все, що завгодно.

В якийсь момент Deezer почав мені рекомендувати твій альбом. Розкажи, як відбувається співпраця зі стрімінговими сервісами.

Якщо чесно – ніяк. Ти просто віддаєш їм музику. Ти навіть не можеш подивитись статистики до цього. Мені доступна статистика тільки на SoundCloud, Spotify і iTunes. У інших я можу тільки уявляти, що там відбувається. Deezer не дає доступу артистам. Він дає доступ дистриб’юторам. Дистриб’ютор не дає мені статистики, тому що він знаходиться в Америці й він не зацікавлений у цьому. Я просто знаю, що мене хтось там слухає, хтось там тегає мене, люди пишуть і все.

То від стрімінгів ти нічого не отримуєш?

Я думаю, що єдиний заробіток музиканта – це виступи. Ще зйомки в рекламах. На стрімінгах ти заробляєш, якщо ти дуже популярний і в тебе хороша статистика. Наприклад, якщо на YouTube в тебе 30 мільйонів переглядів – це статистика. Один мільйон зараз – це нуль.

Зараз багато пишуть, що стрімінгові сервіси рятують музичну індустрію. Ти з цим не погоджуєшся?

Уяви ситуацію, якби не було інтернету і люди так би і слухали музику на касетах, дисках та вінілах. Як на мене, це було би так само, як написано в книжці «Як музика стала вільною». Там розказується, як двоє хлопців працювали на заводі по виготовленню дисків і почали красти копії цих дисків і заливати їх в Інтернет. Ось уяви світ без стрімінгу. Тоді це були би просто копії копій і виконавець від цього все одно нічого не отримував би. Стрімінг – це те саме, що копії копій. Ти щось заробляєш на них, якщо ти дуже крутий. В Україні ніхто не заробляє стрімінгами, я думаю. Навіть «Время и Стекло», які мають по декілька мільйонів переглядів і прослуховувань.

 Так як ми вже заговорили про гроші. Яка твоя основна робота зараз, на музиці ти не заробляєш?

Заробляю. Це все в комплексі. Я заробляю з концертів, зі свого альбому. Також заробляю, коли пишу музику для різної реклами та роликів. Ще в мене є дизайн. Ось я роблю ілюстрації в якийсь ролик, іноді туди треба зробити ще начитку, а іноді і написати музику – це моя робота. Для мене немає розмежування основна робота і музика – це все одразу. Плюс, я пищу ще на майбутні релізи для Palmo X. В мене все вперемішку. Встаю зранку, 5 годин працюю над дизайном, 5 годин над музикою, 2-3 години репетирую чи ще над чимось працюю.

Чи бачиш ти Palmo X своїм основним заробітком у майбутньому?

Можливо колись він буде основним заробітком, можливо ні. Хтось каже – «проект Palmo X», але це не проект. Це – мій творчий псевдонім, під яким я пишу музику. Backstreet Boys – ось це проект. Продуманий проект, з маркетинговою складовою. Можливо я буду заробляти, можливо – ні. Як на мене, це виснажить проект, якщо ти будеш робити тільки це. Чим закінчилась історія Avicii? Сумно закінчилась.

Але ж є виконавці, які випускають альбоми кожні два роки і постійно проводять час у турі.

Є такі виконавці. Hurts, наприклад. Я дуже їх любила, але, коли вони випустили третій і четвертий альбом, я не зрозуміла, що це було таке. Так, вони випускають альбоми, гастролюють, але чи воно того вартує? Для Palmo X музика – не продумана річ, це жива річ. Музика для реклами – це комерція. Я знаю, що я зробила і мені заплатили. А тут ти зробив і ти віддаєш це на розсуд. Зараз над Palmo X працює декілька людей, це вже колектив. І я розумію, що я відповідальна за інших людей. Відповідно треба рухатись далі і щось робити. Але, коли я уявляю, що я буду тільки цим займатись – мені страшно стає. Я не люблю займатись одним і тим самим.

Palmo X – це вже колектив. Хто вже є з тобою?

Це моя клавішниця Ляна. Вона зараз долучається до написання пісень, ми тільки пробуємо писати. Ще є менеджер, фотограф і ще багато людей. Ще я хочу долучити музикантів для живих виступів. Але поки що все роблю сама. Запис, зведення – це ще мій процес і це мені подобається.

В Інстаграмі ти анонсувала, що скоро вийде нова пісня. Розкажи про неї.

Не розкажу.

Коли вона вийде, приблизно?

Я би хотіла цього місяця, але в мене дуже щільний графік і не знаю, як вийде. Тому, можливо, вийде цього місяця, чи на початку червня. Ну добре. Цей трек дуже нетиповий і незвичний для мене у музичному плані. Всі, хто його чули, всім сподобався.

З ким ти писала цю пісню?

Це колаборація з українським виконавцем, який має два псевдоніми.

Які ще плані на майбутнє: кліпи, тури, фестивалі?

Я хочу зняти кліп на цю нову пісню. Ми вже придумали сценарій, але зараз будемо думати, як це реалізувати. Взагалі, багато планів, але поки вони ще розрізненні. Хотілось би ще поїхати десь закордон, пожити там, надихнутись.

А тури ти не плануєш?

Не планую, тому що це дуже затратно і стресово для мене. Зараз ми працюємо над кліпом, над новими треками. Ще ми готуємось до концерту у Львові в червні. Зараз я зосереджена на нових піснях. Я відчуваю, що цей матеріал я вже відпустила і треба робити щось нове, а не їздити з одним і тим самим. І концерт – це дуже виснажливо. Ти стільки енергетики віддаєш людям, а вони тобі. Після концерту ти такий, ніби після наркотиків. Класне відчуття, але дивне. Я поки що не уявляю, як це – робити тур. Тому що ти сам його робиш, ти за все відповідальний, всі проблеми будуть на тобі, всі претензії будуть до тебе. Поки що я не готова до цього. Тому поки я пасивна до туру.
Palmo X про свою творчість, англійську мову в піснях та проблеми музичного бізнесу в Україні

А ти не розглядаєш тур як спосіб популяризувати свою музику?

Мені здається тур не потрібен для популяризації музики. Взагалі ніяк. Популяризують музику інші речі. Ось Brunettes Shoot Blondes грають у рекламах машин – це популяризація. Популяризують чарти, стрімінги, кліпи. Виступ – це особиста зустріч з твоїми слухачами, це можливість передати їм щось і отримати від них щось.

Але ж ти казала, що виконавці заробляють тільки від концертів.

Якби Palmo X був бізнес проектом, то вже завтра у нас був би анонс туру. В мене є комфортніші способи заробітку. За цей час, що я витрачу на підготовку до туру, я краще випущу новий матеріал. Їхати треба, коли буде велика кількість матеріалу. Ось Depeche Mode, наприклад, їздять в тур, тому що мають величезну кількість матеріалу. Ще в мене в планах допомагати іншим музикантам. Три роки тому я робила у Львові музичну конференцію Speak of Sound. Туди приходили музиканти, розказували, як вони роблять музику. Я хотіла зробити таке ком’юніті, там читав лекцію Cape Cod, Влад Фісун, Ілля Орлов. Вони виступили, це було класно, але я подумала, що треба це переформатувати. Щоб відкрити таку точку для музикантів, де вони б змогли взаємодіяти, потрібно багато грошей, тому я поки відклала цю ідею. Але зараз я хотіла би відродити її. Щоб був такий майданчик, де музиканти могли б співпрацювати. Я вважаю, що в Україні немає музичної індустрії, як в Америці, наприклад, тому що люди не взаємодіють. Є звичайно поодинокі колаборації. Ось як «Брюсель» – Вакарчука, Бабкіна і Шнурова. На «Мастерской» виконавці між собою взаємодіють, ось це приклад ком’юніті. А жанрово у нас немає ком’юніті. Мої знайомі музиканти, які також роблять електронну музику, розкидані по всій країні. Багато хто живе на Сході. У Львові, звичайно, є люди, з якими можна взаємодіяти, але якось поки ще воно не клеїться. Тому немає індустрії.

У Львові колись була своя львівська культурна «двіжуха», яка десь зникла. Як ти вважаєш, чому зараз є така проблема: клуби закриваються, немає локальних тусовок?

Проблема в публіці. Людям краще піти в паб і витратити там 200 гривень на пиво, ніж віддати 200 гривень за концерт. Наші музиканти можуть робити круту музику, можуть її видавати. Ми ні чим не гірші від інших. Індустрія виникає, якщо вона комусь потрібна, а потрібна вона стає, якщо за неї платять. В нас за музику платять дуже сегментно. Наприклад, Тіні Кароль платять за її концерти, за її альбоми, а в інді-сегменті людям здається, що все має бути безкоштовно. Це порівнюючи комерційну частину індустрії й інді-музику. Закордоном, якщо є інді-сегмент, то він виростає у щось: з інді переходить у комерцію. У нас теж є такі приклади: 5’nizza, Океан Ельзи – вони були інді, але виросли і стали комерцією. А зараз в 2010-х роках інді ні в що не переходить. Ти, як був «якоюсь» групою – ти так і лишаєшся нею. Це в більшості випадків. Ну і в нас слухач не навчений купляти музику. Люди думають про інформацію, як про щось безкоштовне. Безкоштовні плагіни, програми, операційні системи, фільми, музику – хочу все безкоштовне.

Що потрібно зробити музикантам і слухачам, щоб такі молоді інді-виконавці, як ти, могли стабільно збирати повні зали?

Потрібне жанрове різноманіття. У Львові не може бути, наприклад, тільки два виконавця: Palmo x і The Cancel. Має бути ще хтось. Також музикантам потрібно перестати грати безкоштовно. Тому що коли ти граєш безкоштовно – ти знищуєш індустрію. У дизайні, архітектурі є правило – «не працюйте безкоштовно». Як тільки ви робите послугу безкоштовно – ви знецінюєте не тільки себе, але і всю сферу. Ось в Польщі, на мою думку, ніхто не виступає безкоштовно і нічого не робиться безкоштовно – там все налагоджено.

Виходить такий ланцюжок: гурти мають вимагати гроші від організаторів, організатори – у публіки і публіка, таким чином, звикне платити за музику.

Так. Ти ж приходиш в кафе і платиш за каву, або платиш за консультацію в психолога, платиш юристу за консультацію, платиш у візовому центрі за їхні послуги. Музикант надає музичні послуги – йому мають заплатити. Також є проблема у відношенні організаторів до виступів. Дуже рідко бачу організаторів, які стараються, щоб звук на концерті був класним. Переважно їм все одно. Також організатори мають розкручувати гурти, з якими вони створюють події. Взагалі це комплексна проблема. Зараз в Україні музики стає більше, але, що робити з тою музикою – не зрозуміло.

Зрозумів. Ну і останнє питання. Що в тебе зараз в плейлисті, що ти порадиш послухати?

В Ariana Grande вийшов шикарний трек – «No Tears Left to Cry». В Dua Lipa вийшла шикарна колаборація з Кельвіном Харісом – «One Kiss». Обожнюю Дуа Ліпу. Дуже класна музика для роботи – Portable Sunsets. У нього є всього один альбом, але він такий мінімалістичний, в стилі Чорного Дзеркала, дуже класний.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу
Yura Andriiv LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають