LVIV.COM

Максим Нестелєєв : Переклад як хобі підвищеної відповідальності

Данил Леховіцер

Твій медіа-бро поспілкувався з перекладачем художньої літератури Максимом Нестілеєвим та дізнався багато цікавого про постмодернізм та майбутнє українського книговидання.

Про американський постмодернізм

Я вважаю, що американська література – одна з найсильніших у світі, і поки ще мене ніхто не переконав у зворотньому. Найцікавіше в ній відбувалося після Другої світової війни, коли здійснювалася глобальна переоцінка цінностей. Після занепаду модерністського світогляду настає час іронічного художнього стилю, де сумніву піддаться геть усе: від любові й почуття гумору до персонажів і ролі автора.

Післявоєнну американську проза часто називають постмодерною, хоч більшість тамтешніх критиків вважають це поняття запозиченим з європейською культури й пов’язують з авангардизму і театром абсурду (зокрема, Беккетом). Це художня творчість, у якій аналізують сучасний буремний світ, де стерті межі між серйозною і масовою літературою, а читачу пропонують бути співавтором.

Про перекладацьку діяльність

Переклад для мене був і лишається хоббі, бо я кандидат наук і викладаю в університеті, проте здавна цікавився літературою США. Коли в Росії років 5 тому був бум сучасного американського “живого класика” Томаса Пінчона, я дуже здивувався, що його зовсім, за винятком оповідання “Ентропія”, нема в українському перекладі.

Знаючи, що це один з найскладніших авторів, я вирішив перекласти його найменший роман “Виголошення лоту 49”, що й робив десь 2 роки, постійно переймаючись тим, що якийсь професійний перекладач мене випередить і зробить це раніше за мене. Перекладав я для себе у вільний від вишу час і в процесі дізнався багато нового, як про англійську, так і про українську мову, а також почав “обчитувати” письменників, із якими Пінчона порівнюють.

Так я вийшов на імена Вільяма Ґеддіса та Джозефа Макелроя. 2016 року закінчив переклад Пінчона і переклав останній твір Ґеддіса “Агапе агов”, а потім у мене зав’язалося листування з Макелроєм, із якого я спочатку зробив українською оповідання “Перед останнім роззброєнням” (надруковано в журналі “Кур’єр Кривбасу”), а потім замахнувся на його найновіший роман “Бомба”. “Агапе агов” і “Бомба” вийшли у києвському видавництві “Темпора”, із яким ми вирішили робити серію “Американський постмодернізм”, у якій нещодавна вийшла третя книга – збірка оповідань Роберта Кувера “Пісеньки та наспіви”.

Мене дуже тішить, що ці автори поки маловідомі в Європі й майже не перекладались на пострадянському просторі, але водночас – це найсильніші й наймастерніші сучасні американські письменники, і “Темпора” заповзялася відкрити для українских читачів цілий пласт цікавих і неординарних митців. Також для харківського видавництва “Фабула” я зробив переклад найновішого роману Дона Делілло “Зеро К”, який у США вийшов лише рік тому.

У серії “Американський постмодернізм” ми поки запланували зробити 10 книжок різних авторів (дуже хотілось би зробити щось Кормака Маккарті, Дональда Бартельмі, Джона Барта та інших, менших відомих письменників, як Ґілберт Соррентіно чи Девід Марксон), які найяскравіші представляють сучасний літературний процес США.

Про “бум” українського перекладу

Дійсно, десь від 2014 року можна спостерігати бум українських перекладів. Це пов’язано з різними факторами, але головне, що це дає змогу читачам посмакувати найактуальнішою літературою у перекладах рідною мовою, а не через посередництво “московського культурника” (як казав Микола Хвильовий).

Радує значна кількість перекладів фантастики (яку активно видає, скажімо, “НК-Богдан”), науково-популярних книжок (які робить “Наш Формат”), світових бестселерів тощо. Також з’являються, а головне – купуються і читаються переклади класики. Звісно, це не завжди висококласні переклади й часом це скидається на етап первинного накопиченням певного культурного мінімума, який потім уже можна покращувати й розширювати.

Про майбутнє книговидання в Україні

Прогнози щодо українського книговидання в мене помірковано оптимістичні. Дуже тішить те, що видавці роблять цікавезні серії, що з’явилося так багато неймовірної дитячої літератури, що нон-фікшн тепер багато і на будь-який смак.

Данил Леховіцер LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають