LVIV.COM

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

Ділись, Бро

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»
Катерина Москалюк

Оксана Була – українська художниця-ілюстраторка та письменниця. У 2016 році започаткувала серію авторських книжок-картинок про лісових мешканців – «Зубр шукає гніздо» і «Ведмідь не хоче спати». У Видавництві Старого Лева вийшла нова книжка-картинка Оксани Були «Туконі – мешканець лісу».


Книжки Оксани Були перекладені чеською, словацькою та корейською мовами. Книжка Катерини Міхаліциної «Хто росте у парку», яку проілюструвала Оксана, увійшла до престижного каталогу в галузі міжнародної дитячої і підліткової книги «Білі круки» («The White Ravens 2016»). Авторка розповіла про світ туконі та зустріч із справжніми зубрами, а також чому книжка-картинка – особлива, а процес створення художнього скла – магічний.

IMG_1724

Магія скла

Оксана Була розповідає, що малює стільки, скільки себе пам’ятає. У школі писала твори і вирішила, що потрібно навчитись малювати до них ілюстрації. Тому серед вишів Львова обрала Академію мистецтв. У художній школі не вчилась і, щоб підготуватись до іспитів, записалась до репетитора. Він займався склом і порекомендував вступати на кафедру художнього скла, оскільки саме книжкової ілюстрації в Академії немає. Викладач казав, що вчитись малювати ніхто не заважає, проте на кафедрі можна отримати нові навики.

– У мене було романтичне уявлення про скло – вітражі, готика… Процес роботи зі склом не передбачуваний, і, навіть, доволі магічний. Я багато експериментувала, виробила власну техніку, у якій мені комфортно та цікаво працювати. Скло не просить ще чогось від тебе, воно і так класне. Скло не хоче бути ілюстрацією чогось. Утім я все ж таки пробувала робити картини зі скла: розкладала зображення на декілька шарів, а потім разом їх спікала.

У новій техніці Оксана зробила свою дипломну роботу – серію декоративних пластів «Слухай землю». Робота зі склом потребує багато часу, сил, ресурсів, які витрачаються на технічну частину роботи, не на творчу. Потрібно чистити, різати, шліфувати. У Оксани була своя пічка для скла і проблеми із пошуком квартири.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

– Вирішальним фактором вибору житла була наявність хорошої електрики. Не було змоги винаймати окремо житло і майстерню, доводилось вибирати щось одне – працювати в квартирі неможливо, жити в майстерні можна. Тому на першому місці була пічка, а я підлаштовувалась до тих умов, які були хорошими для неї: офіс, півпідвал. Не було такого, що сьогодні я працюю зі склом, а завтра почну малювати ілюстрації. І пічка, до речі, у мене є досі.

Оксанина подруга Іра Загладько перекладала книжку Андреаса Штайнгьофеля «Середина світу» і попросила зробити ілюстрації. Поки Іра працювала над текстом, Оксана читала перекладені уривки і малювала. Робота над книжкою тривала довго. Оксана створила декілька варіантів ілюстрацій: намалювала, пройшов час – подивилась, що щось не те, переробила. Ірина показала проект Видавництву Старого Лева, яке і опублікувало книжку.

– На той час вже давно працювала з фотошопом та іншими програмами, оскільки мала справу з анімацією і паперовою продукцією. Коли бралась за «Середину світу», новим був підхід до малюнка: розуміння того, що це малюнок не сам по собі, а графічна композиція, інтегрована у об’єкт – книжку.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

Оксана каже, що доволі самокритична. Потрібно знати багато технічних моментів, щоб робота у книзі виглядала якісно: між намальованим вручну малюнком та надрукованим дуже велика прірва. Тому, коли працює над черговою книжкою, завжди вивчає нові нюанси. У творчості також є своя рутина: не достатньо уявити книжку та намалювати ескізи, потрібно багато працювати над деталями, щоб отримати цікавий результат. Зараз з’являються різні технологічні новинки, наприклад, планшети, де можна малювати на екрані, чи нові опції у графічних редакторах і варто це досліджувати, використовувати. Однак ілюстраторці подобається малювати вручну, на папері. Звичайно, неможливо перенести у цифровий формат малюнок один до одного, проте Оксана вже має досвід, як це зробити найкраще.

– Страшенно люблю малювати простим олівцем – він такий приємний, класний. Чорно-білий ескіз дає розуміння світла та тіні – це наче схема подальшої роботи. Таку монохромну замальовку можна зробити і у Photoshop, але це не те відчуття.

IMG_1743

Світ туконі

Нещодавно Оксана Була здала до друку третю книжку про туконі – «Туконі – мешканець лісу». Розповідає, що робота над нею дуже затягнулась. Працювати почала ще перед новим роком – виникла ідея, швидко зробила розкадровку… Потім травмувала руку і не могла працювати приблизно місяць.

– Для мене це було дуже незвично, оскільки завжди ношу блокнот, олівці та малюю при нагоді. У мене з’явилась можливість подумати, подивитись свіжим оком на малюнки, переробити окремі моменти. Звичайно, буває і таке, що книжка наче саме виливається з тебе і розумієш, що більше нічого виправляти не потрібно, бо зникне свіжість ідеї. Проте, у випадку з книжкою про туконі, пауза виявилась доволі корисною. Зрештою, це нормально, коли робота над книжкою-картинкою триває півроку чи рік.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

За словами авторки, вона навіть не знає, звідки з’явилась ідея створити туконі. Вони є, і все. Коли почала малювати, ще не знала, як їх назвати. Вигадувала слова, радилась з друзями, але не було того моменту, який би дав можливість зрозуміти, що знайшла правильне слово. Згодом читала книгу про австралійських аборигенів. І саме там знайшла потрібне слово – «туконі». У книзі була всього одна легенда про туконі – це плем’я маленьких людей, які стали навколо дерева і воно виросло. Згодом Оксана довідалась, що в мові одного з індіанських племен це слово перекладається як вовк. Це теж було своєрідним знаком. Коли розповіла друзям та знайомим, спершу ця назва нікому не сподобалась. Проте Оксана знала, що вони туконі, що це саме вони.

– Я просто спостерігаю, що відбувається у світі туконі. Інколи навіть відчуваю дискомфорт, коли потрібно написати, що туконі – це вигадані мною персонажі. Мені видається, що, до прикладу, Міль – це просто моя знайома, моя подруга, у якої є своє життя.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

 

Оксана пригадує, що у дитинстві не особливо любила бути за містом, і коли батьки відправляли її до двоюрідної сестри, яка жила недалеко від лісу, гадки не мала, що там робитиме. Проте, непомітно для себе, полюбила відпочинок на природі. У той час Оксана жила з батьками у районі, який розташований близько до Винниківського лісу. Часто разом ходили до джерела і їй полюбилось це місце. Подобалось, що в будь-який день можна туди піти, погуляти лісом – це було навіть цікавіше, ніж, наприклад, поїхати в центр на День Міста.

– Про світ туконі я розповідаю малюнками і мені досить складно пояснити їх світ самими лише словами. Недаремно у книжках частина історії є у речення, а частина – у малюнках. Тоді цей світ стає таким, яким його відчуваю я. Схожа ситуація і з листівками про туконі. Кожна листівка – це своя історія, яку я придумала та намалювала. Мені доволі дивно, коли пишуть люди і кажуть, що хочуть написати казку та використати листівку як ілюстрацію. В цій картинці уже все розказано, що там можна ще написати?

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

 

Ілюстраторка розповідає, що ідеї приходять в процесі роботи. Звичайно, є такі моменти, коли наче зависаєш над пустим листом. Натхнення Оксані дають подорожі, люди… Зрештою, будь-яка дрібничка може наштовхнути на цікаву думку. Коли виїжджає на природу, то більше спостерігає, ніж малює: вбирає в себе настрій та краєвиди.

IMG_1747

Сторінки книжки-картинки

Оксана Була створює власні історії у книжках-картинках та ілюструє твори інших авторів. Каже, що працювала з текстами, які зачіпали і могла зробити до них добрі малюнки. Траплялось, що відмовлялась ілюструвати книжку: або за браком часу, або ж відчувала, що просто цей текст їй не піде.

– Бувало, мені пропонували цікаву роботу і я розуміла, що вийде класна книжка, але не бралась за неї, тому що нещодавно робила подібну. Мені хочеться розвиватись, пробувати щось нове. Цікаво працювати над різними книжками, не лише над дитячими. Наприклад, минулого року запропонували зробити афішу до вистави Давида Петросяна «Земля» за мотивами творів Ольги Кобилянської. Мені написали і попросили зробити афішу в стилі скляних картин, які робила раніше. Зараз робитиму обкладинку для нового перекладу Іри Загладько, також реалізуватиму власні проекти, спрямовані на більш дорослу аудиторію.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

Оксана говорить, що їй щастить на авторів з якими працюється наче на одній хвилі. Їй не доводилось робити кардинальних змін чи правок до ілюстрацій. Щоправда, бувають уточнення. Наприклад, уже наприкінці роботи над книгою «Хто росте у саду», на створення якої Катерину Міхаліцину надихнув дідусь, який займався садом, мама Катерини сказала, що у сливи не може бути такий товстий стовбур. І Оксана виправила, оскільки саме в атмосфері того саду дійсно немає місця для такої сливи.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

Мабуть, неможливо робити дитячу книжку і не спокуситись на формат книжки-картинки. Оксана каже, що книжка для дітей не мусить мати мільйон речень. Книжка-картинка ідеально підходить і дає змогу створити цікаву історію за допомогою різних прийомів, де малюнок такий самий відповідальний засіб, як і текст. Наприклад, у книжках «Медвідь не хоче спати» та «Зубр шукає гніздо» картинка та текст розповідають історію разом.

– Навіть не пригадаю, як намалювала зубра, який наштовхнув на ідею книги «Зубр шукає гніздо». Однак мені завжди подобались зубри – великі, пухнасті та класні. Вже після того, як вийшла книжка, я їздила на волонтерський облік зубрів у Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща». Волонтери стояли по периметру означеної території, на стежинці, та чекали на появу тварин. Я стола і чекала, вийдуть чи не вийдуть. Стояла більше години і почула, як тріснула гілка та з неї злетіла сорока. Якби не сорока, я б і не побачила зубрів, настільки тихо та обережно вони йшли лісом. Їх там було близько п’ятнадцяти і ще маленький зубрик – це просто дивовижні враження: поруч з тобою йде дикий звір. Було круто.

Ілюстраторка Оксана Була: «Люблю малювати простим олівцем»

Оксані подобається створювати книжки у форматі, наближеному до А4. Мріє, щоб книжки друкували на матовому шершавому папері з fsc маркуванням, як у всьому світі. Ілюстрації будуть не дуже яскравими, проте доволі атмосферними, а книжка викликатиме приємні тактильні відчуття. Проте такий папір – дорогий і зробити на ньому доступну за ціною дитячу книжку поки навряд вдасться.

– Мене часто запитують, книжки яких авторів я хотіла би проілюструвати. У школі відкриттям стала «Лісова Пісня» Лесі Українки. І це враження про п’єсу, у якій так яскраво змальована природа, тримається досі. Я б хотіла зробити ілюстрації до цієї книжки, але у майбутньому. Я впевнена, що є багато класних ідей у інших авторів, проте зараз маю багато власних проектів, і спочатку хотіла б завершити їх.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу
Зараз читають