LVIV.COM

Естетизація зла: Ганнібал Лектер ч.1

679
Ігор Кімарсан
Хворію фантастикою, сюрреалізмом, буддологією та медитацією. Їм книги, ділюся ідеями та розповідаю байки. Виробництво 1984 року.

Одягнутий у вишуканий костюм-трійку. Завжди привітний і вихований. Із ним ви можете дізнатися багато нового про історію, музику, культуру, естетику, смаки еліти попередніх аристократичних епох. І, звісно, за нагоди і близькості стосунків маєте рідкісний шанс потрапити на вишукану вечерю в якості гостя або в якості продукту. Знайомтесь – Ганнібал Лектер і він їсть людей.


Постать Ганнібала Лектера для сучасної людини є знайомою і цікавою завдяки книжкам, фільмам і серіалу. А ще Інтернет-культурі, в якій Лектер живе окремим життям. Крізь нього відкривається те, що найбільше лякає кожного із нас як культурних людей, але водночас і притягує, магічним чином гіпнотизує.

Мабуть кожен, хто дивився фільми із Ентоні Гопкінзом, відчував мимоволі симпатію до канібала-психопата – культурний, знавець високого класичного мистецтва, розумний і, що дуже важливо, – неповторний як особистість.

Однак, ми забуваємо про те, що Ганнібал – це продукт художньої культури. Він виростає із нашої культури, вбираючи у себе символи попередніх епох і оживлює їх в наш час. Якщо ми хочемо збагнути себе краще і час, в якому живемо, Лектер може стати вікном, дивлячись в яке уважно, ми пізнаємо себе самих – не лише добропорядних, моральних громадян, але й інших нас, в існуванні яких ми не зізнаємося.

В нашому дослідженні ми спробуємо приготувати Ганнібала Лектера. Для цього нам потрібні три складові: основні інгредієнти страви, кулінарна технологія та уявлення про результат (хоча би приблизне). Перше у нас виконуватимуть категорії етики та естетики: добро/зло і прекрасне/потворне. На прикладі площин, які виникають внаслідок перетину осей «добро/зло» і «прекрасне/потворне», продемонструємо основні випадки естетизації зла.

Наступний складник – технологія, роль якої виконує в нашому дослідженні естетизація – своєрідна магія перетворення звичних речей у незвичні, захоплюючі та живі.

Завершуємо дослідження розглядом образу Ганнібала, яким він постає у книгах, повнометражних фільмах і серіалі. Для цього ми зануримося (не надто глибоко) у світ його думок, мотивів, світоглядних установок і культурних артефактів, що наповнюють його життя пристрастю.

Перед тим, як розпочнемо, раджу увімкнути ось цю музику, якою захоплювався головний герой нашої короткої розповіді. Йдеться про Ґольдберґ-варіації Йоганна Себастьяна Баха (28:18).

Добро/зло і прекрасне/потворне

Будь-яке наукове дослідження розпочинається із визначення вихідних понять – з чим ми будемо працювати і для чого саме ці складники використовуються. Ми також визначимо для себе (у легшому варіанті) вісі координат.
Отож, маємо чотири категорії: добро, зло, прекрасне і потворне.

  1. Добро – це найвища цінність у моральній площині. Цим поняттям ми окреслюємо для себе все корисне, благе, сприятливе нашим планам, мріям та амбіціям;
  2. Зло – це те, що протистоїть добру, завдає шкоди, руйнує, тривожить, вжахає нас;
  3. Прекрасне – сукупність феноменів культури, які спричинюють в нас як живих людях переживання насолоди, приємності, повноти. Ця категорія розкриває креативні можливості і дарує відчуття їхнього безміру;
  4. Потворне – своєрідне порушення природної повноти, асиметрія, невідповідність ідеальному образу, хаотичне і вражаюче негативно наше сприйняття.

Мабуть, уважний читач спитається – чому категорії етики та естетики подаються в одному переліку? Справа в тому, що в житті ці категорії постійно перетинаються, взаємодоповнюються і допомагають нам певним чином. Ми їх не завжди із розумінням, але застосовуємо для виховання і впливів на свідомість. По-суті, поєднання цих категорій дає нам можливість зробити найпростішу карту свідомості (рис.1), за допомогою якої ми можемо розмістити феномени культури у певних площинах.

Рис.1

На цьому рисунку ми бачимо 4 секції, де мешкають різні образи із літератури, мистецтва, нашої фантазії та навіть історичні персоналії. Перша секція – повний ідеал поєднання прекрасного і доброго (благого). В Античній Греції образи цієї секції співвідносилися із уявленням про калокагатію (прекрасне-благе) і відображали прагнення виховувати добропорядність громадянина з допомогою прекрасного.

Поліклет. Доріфор (із пропорціями)

Протилежними будуть образи із секції №2, де зло поєднується із потворністю. Це однозначні персонажі-антагоністи, які водночас негідники морально і виглядають потворно, немов виправдовуючи класичні уявлення про зумовлену неповнотою краси тіла моральну неповноту. Зі світу образів ми можемо навести як приклад Носферату (Murnau, 1922).

Носферату – потворне і дещо комічне зло.

Дві наступні секції №3 і №4 – набагато цікавіші, оскільки образи із них пластичніші до використання і відображення неоднозначності прекрасного та потворного, доброго і злого. Прекрасне зло – це Доріан Грей із відомого твору Оскара Вайлда. Він втілює зовнішню красу, магічним чином зафіксовану за допомогою картини, але внутрішню гнилизну, потворність, від споглядання якої можна збожеволіти.

The Picture Of Dorian Gray, 1945

І навпаки, потворне може приховувати добру душу, розвинутий інтелект та людяність, недоступну для багатьох «морально-нормальних» людей. Приклади: Квазімодо із «Собору Паризької Богоматері» Гюго і Джозеф Меррік (The Elephant Man, David Lynch, 1980). Взагалі поняття потворного і усі інші, згадані вище мають сильний зв'язок із культурним середовищем. Наприклад африканська маска може видаватися вжахаючою для європейця, але для місцевого населення ця ж маска – зразок доброї сутності. Інший приклад – образ Христа, який для тубільців Полінезії може виглядати жахливо, а для християн символізує благочестя та самопожертву (Эко, История уродства, 2007).

Людина-слон

Естетизація зла

Другий складник нашої страви під назвою «Ганнібал Лектер» - механізм естетизації, а, точніше, естетизація зла. Однак, слід спершу розглянути різновиди зла, його функції і значення для людини. Питання, на яке нам слід дати відповідь – що такого особливого у злі, що його естетизація може бути потрібною для культури загалом?

Класичними прикладами естетизації зла можуть бути образи Мефістофеля, Доріана Грея, граф Дракула, поетичні світи Шарля Бодлера та Артюра Рембо, готична проза Едгара Алана По. Зі сучасних популярних образів можемо згадати Дарта Вейдера, тих же вампірів із різних екранізацій, образи Диявола з фільму «Адвокат Диявола» і серіалу «Люцифер», персонажі жахітливих світів Стівена Кінга, Говарда Лавкрафта, Клайва Баркера. Про кожен із цих образів можна писати окреме дослідження. Що їх об’єднує?

Portrait of a Dead Man, Damien Mammoliti

Зло потрібне. Причина доволі проста – якщо немає зла, тоді добро втрачає свою цінність. Якщо немає злочинця, герой залишається без роботи. І якщо немає Диявола, тоді Бог як заступник не потребується суспільством надто сильно. Однією із причин кризи християнського світогляду у ХХ столітті можемо вважати деміфологізацію зла, втрату ним своєї наповненості, що спричинює втрату наповненості добра.

Зло нікуди не ділося із історії людства, нашого суспільства чи особистого життя людини, але воно змушене було трансформуватися і його осмислення стало набагато важчим, ніж це було у міфах чи релігійних системах. Причини відомі усім – особливо у ХХ столітті із світовими війнами, ґеноцидами, комуністичними, нацистськими експериментами та іншими злочинами, які підірвали віру в людину.

Взуття в’язнів концтабору Аушвіц

Норвезький філософ Ларс Свендсен (Философия зла, 2008) виділяє різні форми зла: 1) демонічне або зло заради зла; 2) зло-засіб або інструментальне; 3) ідеалістичне; 4) зло тупості або фанатизму. За винятком демонічного зла, усі форми мають мотивом особисте благо (садомазохізм) або благо ідеального майбутнього. А четверта форма буває найчастіше неусвідомленою.

А що ж із демонічним злом, прикладом якого може бути Ганнібал? В чистому вигляді така форма зла може існувати лише в уяві людини, у світі художніх образів, у міфах та релігії. Для реального злочинця його злочини – це шлях до індивідуального, егоїстичного блага. Якщо розглядати біографії багатьох історичних геніальних монстрів, то в кожного із них був мотив не зла заради зла, а завжди щось інше.

Пол Пот

Сталін на обкладинці Time (1943)

Гітлер на обкладинці Time (1941)

Чому ж існує в культурі потреба в демонічному злі, образі естетизованому і вжахаючому? Така потреба може існувати хоча би тому, що найстрашніші злочини у ХХ столітті робили звичайні люди, без особистих якостей, без особливого розуму, а за «наказом». Банальне зло (поняття, існуванню якого ми завдячуємо Ганні Арендт (Банальність зла, 2013)) – найстрашніше, бо побутове, «сіре», обезличене, масове і вчинити його здатні більшість із нас за певних обставин.

"Ми всі свині, коли пахне смаженим. Єдине, що стримує нас від того, щоб не стати вбивцями і фашистами, це те, що обставини цьому не сприяють. Кожна людина за певних обставин здатна піддати мукам іншу. Це реальність, із якою ніхто з нас не може не рахуватися. Або, очевидно, може, це ми і робимо, кожен із нас, кожен лицемірить по-своєму. Однак цю лицемірність необхідно видаляти на усіх рівнях. І якщо треба обрати чесну моральну позицію, то слід визнати, що у критичний момент ми не знатимемо моралі." - Стіг Сетербаккен (цит за Л. Свендсен. Философия зла).

Ми симпатизуємо Ганнібалу тому, що він стверджується як особистість, свідомо обираючи зло. В цьому він є протилежністю до зла знеособлених мас. Маси – невільні. Лектер – пізнає свободу з допомогою зла.

Естетизація зла – це спосіб за допомогою мистецтва розглянути детальніше речі, які в безпосередній формі можуть нас вразити надто сильно і завдати шкоди. Ми можемо у безпечному режимі споглядання або читання конкретного тексту бачити зло, втілене в образи, емоційно реагувати, аналізувати і робити певні висновки щодо своєї поведінки або поведінки інших людей.

Естетизація зла може використовуватися в різні епохи і за різних обставин, щоб передати певне повідомлення від автора до конкретної публіки. Розглянемо кілька основних тем естетизації зла – те, що людині очевидно завдає шкоди, страждань і вжахає.

Хвороби та старість

Історія людства пов’язана тісно із історією хвороб, а тому мистецтво не могло залишитися осторонь, не використовуючи образи хвороб для своїх меседжів. Розклад тіла, поступова втрата води, енергії, сил, можливостей і мрій – це те, що турбує кожного із нас.

Гаетано Дзумбо. Тріумф часу (17 ст.)

Війна

Без неї історія людства також виглядає неможливою. Існують різні підходи до естетизації війни. Якщо це пропаганда з метою мобілізації молодих мужчин, тоді війна буде романтизуватися, патетично озвучуватися як благородна і справедлива місія, під час якої ми слідуємо встановленому Природою або Богом закону.

Агітаційний плакат часів Першої світової війни

Інший підхід – критичний, коли війна постає у всій своїй красі моторошної бійні. Такі картини також вражають, захоплюють і не обов’язково стверджують, що війна – це погано. Війна має власну красу, позаземну, жорстоку, моторошну, від якої людина тремтить.

Васілій Верещагин. Апофеоз войны (1871)

Смерть 

Це те, що від чого ніхто не втече. Смерть – це нагадування про обмеженість часу, можливостей людини та її мрій. Вона може слугувати також сильним аргументом ставати кращим (або гіршим). Невипадково філософи часто називали смерть основною темою для роздумів.

Ельберт Янш ван дер Шоор. Черепи на столі (17 ст.)

Диявол

Образ, який в мистецтві завжди займав достойне місце. Він еволюціонував від карикатурних, потворних істот до романтичних втілень Романтизму і ХХ століття.

Вільям Блейк. Сатана, гріх і смерть (18 ст.)

Продовження статті тут.

Читайте також: 


Садан: “Моя статуя була 1,5 секунди в кадрі. Смішний досвід роботи з Голлівудом”

Путівник не для туристів: фотоподорож Львовом дев’яностих

Про “Гусеницю Борро” і те, чому дорослим-дітям варто дивитись Хаяо Міядзакі

Зараз читають