LVIV.COM

Андрій Данкович: про фантастику в коміксах і реалії в Україні

Ярина Пришляк

Андрій Данкович став першим в історії українцем, який представить свої комікси у жанрі наукової фантастики на Comic-Con у США. Як дитячі малюнки переросли у серйозні графічні новели, та про ситуацію на вітчизняному ринку розмовляли із автором.


Перші штрихи

Малювати я почав з чотирьох років. Звісно, тоді ще не знав, що таке комікси, але завжди, скільки себе пам’ятаю, любив вигадувати сюжети до своїх робіт, перетворювати звичайні картинки у цілі історії. Десь у класі другому, мені потрапив до рук якийсь комікс у дитячому журналі. Здається, то було щось про мишей і котів. От тоді я зрозумів, що те, чим я так люблю займатись, насправді має свою назву і є досить популярним у світі. Відтоді я вже малював не просто картинки із сюжетом, а свої перші комікси. Батьки ніколи не були проти і завжди підтримували мої незвичні на той час вподобання, проте я віддавав своєму хобі скільки часу, що на деякий період мама з татом навіть забороняли мені малювати, аби не псував собі зір та поставу. Але ніякі перешкоди не могли припинити мій потяг до коміксів.

Вже тоді я твердо вирішив тісно сплести свою майбутню професію із улюбленою справою. Тому за першої можливості вступив до художньої школи, а далі здобув освіту художника-ілюстратора та графічного дизайнера. Зараз працюю за фахом, займаюсь оформленням сайтів, тому на своє хобі часу не так вже й багато. Але як тільки вдається викроїти вільну хвилину – одразу беру до рук олівці, як в дитинстві.

Sci-Fi надихає

Першими героями моїх творів були здебільшого тварини, і загалом, це були такі-собі казки «про звірів, що говорили». Згодом малював щось історичне, навіть був невеликий комікс про Афганістан. Та, дорослішаючи, я поступово відкривав для себе захопливий світ наукової фантастики. Почалось все із художніх фільмів та книг, далі заглибився у документалістику та науково-популярну літературу. Особливо вплинув на мене фільм «Зоряна брама». Я почав цікавитись єгипетською міфологією, різноманітними теоріями про зв'язок божеств із представниками неземних цивілізацій. Тут і народились мої власні ідеї та авторські гіпотези, які згодом переросли у перший серйозний комікс «Війна богів».

Найчастіше, я черпаю своє натхнення від перегляду фантастичних фільмів. Також читаю Айзека Азімова, Пола Андерсона, обожнюю комікси Енкі Білала та Хуана Гіменеза. Та я ніколи не копіюю їх ідеї, не намагаюсь «дописати» вже створений ними сценарій. Їх роботи просто наштовхують мене на творення чогось свого, зовсім іншого, оригінального. У сучасній фантастиці мені бракує уфології та палеоконтакту. Хочеться більше інопланетян у їх традиційному розумінні, більше літаючих тарілок і всього, що з цим пов’язано. На жаль, автори чомусь часто уникають таких речей. У нас є космічні подорожі, планети, населені монстрами, усілякі «чужі», але так мало зараз сказано у художній формі про надрозумний інтелект і його контакт з нами. А це сама та фантастика, яка мене так захоплює. Я намагаюсь компенсувати цю нестачу своїми роботами.

Андрій Данкович

130 сторінок українських коміксів

На теперішній час, у мене готові чотири збірки коміксів: «Війна Богів», «Сон», «Саркофаг», «Світ 912». Це зовсім різні історії, ніяк не пов’язані між собою. За винятком хіба-що «Війни богів» та «Саркофагу»: у них події відбуваються в одному Всесвіті. Загалом, у мене вже надруковані 130 сторінок моїх власних коміксів. Це дуже клопітка робота, що вимагає багато часу. До прикладу, щоб створити один комікс на 60 сторінок, мені доводиться витрачати більше року. Сценарій ніколи не пишу. Мені важко передавати свої думки словами, набагато простіше це робити за допомогою картинок.

Малюю я олівцями, що є дещо незвичним для коміксів. Адже зазвичай їх створюють за допомогою графічних планшетів. У мене є такий, але ним я користуюсь для роботи. А ось для свого хобі використовую олівці та папір: мені так зручніше, а ще це неабияк розслабляє. До того ж така техніка є досить рідкісною. Особисто я знаю лише одного автора, що працює із подібними малюнками – вже вищезгаданий Енкі Білал.

Але для своєї нової графічної новели «Мор», яка вже буде у жанрі жахів, я вирішив скористатися надбанням технологій, тому створюю його у Photoshop, але контур все одно малюю на папері олівцем.

Андрій Данкович

Про Comic-Con навіть не мріяв

Я вже давно не малюю в шухляду і мої комікси можна придбати у деяких магазинах. Свого часу був на Comic-Con у Києві і маю своїх постійних читачів, чим дуже тішуся: надзвичайно приємно знати, що хтось цінує те, що ти робиш. Але про США навіть ніколи й не думав. Це видавалось мені ще менш реальним, ніж те, що я малюю у коміксах. Анкету для участі ми з моїм менеджером, видавцем, а також вже й другом Дмитром Хмарою заповнили просто заради цікавості, навіть не чекаючи на відповідь. Але… вона прийшла! Пам’ятаю, тоді в мене був досить поганий день, а тут раптом дзвонить Дмитро й каже, що можна бронювати столик на Comic-Con. Якщо відверто, я ще й досі не можу в це повірити. Зараз готуюся на всі 100%: додруковуємо англійські варіанти моїх коміксів, зробив собі проукраїнську футболку із власним дизайном, у якій і поїду у США.

Андрій Данкович

Українські комікси: бути чи не бути?

Індустрія українських коміксів зараз на дуже низькому рівні. А правильніше б сказати: у нас взагалі немає ніяко індустрії коміксів. Цього року на вітчизняних ринках з’явилось приблизно 10 творів цього жанру, і це разом із українськими перекладами зарубіжних авторів. А у сусідній Польщі, до прикладу, щороку видають 300-400 нових коміксів. Про США й говорити немає чого. Там у кожному місті є свій ринок коміксів . У нас люди не сприймають комікси як серйозний жанр творчості. Примітивні стереотипи звужують їх до дитячих історії про супермена та бетмена. Але ж це більше, набагато більше. Комікси – це масштабні історії нарівні із художніми романами та фільмами.

Якщо спостерігати за тенденцією розвитку коміксів в Україні, то можу припустити, що через років п’ять ситуація стане кращою. Дуже сподіваюся, що у Львові нарешті з’явиться якийсь розвиток у цьому напрямку. Бо поки що так звана «індустрія в зародку» зосереджена лише у Києві, Одесі та Харкові.

В Україні одними коміксами не проживеш, авторам доводиться робити це своїх хобі, а не постійною професією. А дуже б хотілося, щоб наша робота цінувалась, тому що ідей є ще дуже і дуже багато!

Зараз читають