LVIV.COM

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть
Наука довкола Львова

Видатний біохімік, засновник біохімічної школи у Львові та Інституту біохімії при Академії медичних наук СРСР, професор Якуб Кароль або Яків Оскарович Парнас (1884-1949) — поляк з єврейським корінням, який став громадянином Радянського Союзу і заплатив за це дуже дорогу ціну. Як і в більшості людей, що пережили ХХ століття, у нього була дуже непроста доля. Були у нього також і наукові відкриття світового значення, які однак не врятували його від сталінської репресивної машини.


Якова Парнаса можна справедливо вважати одним із найвидатніших науковців, що працювали у Львові. Його біографія до Другої світової війни це невпинна наукова діяльність у багатьох навчальних і наукових закладах Європи. Народився Якуб у Мокрянах за однією версією, в Тернопільській області, за іншою у Львівській неподалік від Дрогобича (і там, і там є населений пункт з такою назвою). Можливо, правдива друга версія, адже в гімназії він навчався у Львові, а не в Тернополі. Вищу освіту поїхав здобувати у Вищій технічній школі в Берліні, і це визначило перші кроки його кар’єри всесвітньо відомий біохімік розпочинав свою наукову працю в Політехніці Цюриха, працюючи над вивченням хімії нафти.

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Проте дуже скоро від органічної хімії для технологічних потреб Парнас перейшов у галузь біохімії й почав досліджувати біохімію м’язів об’єкт зацікавлень, який згодом привів до найбільших відкриттів у його житті. До кінця Першої світової війни Парнас встиг попрацювати крім Цюриха також у Страсбурзі, Кембриджі та Варшаві. У 1919 році вступив у польську армію, щоб приєднатися до боротьби проти більшовиків іронічно, якщо врахувати, що життя його згодом обірвалося саме в СРСР. 

Від 1920 року і до наступу нацистів на Східному фронті Яків Парнас працював у Львові на медичному факультеті Університету як професор біохімії. Тут він створив Інститут медичної біохімії і виховав цілу плеяду талановитих науковців за приблизними підрахунками, кожен четвертий професор біохімії у Польщі після Другої світової був учнем Якуба Парнаса. На той час він вже був дійсним або почесним членом багатьох європейських наукових академій. При інституті Парнас також створив завод хімпрепаратів. Будучи людиною демократичних і широких поглядів, Якуб Парнас мав учнів різних національностей, не мав упереджень проти жінок у науці. Вже згодом після смерті Парнаса в його радянській лабораторії продовжили працювати три його учениці, видатні біохімікині й докторки наук Ганна Петрова, Євгенія Розенфельд та Алла Котельникова. Сімон Шноль, який прийшов у цю лабораторію після смерті Парнаса і працював разом з ними, згадує, що три жінки-докторки в одній лабораторії в той час були винятковим явищем.

Можливо, саме через такі демократичні погляди Якуб Парнас прийняв радянську владу досить прихильно адже СРСР обіцяв всезагальну рівність. У 1939 році він ще мав змогу виїхати в будь-яку країну Західної Європи, але не захотів покидати свій інститут, кафедру та завод хімпрепаратів і почав співпрацювати з новою владою. Радянська влада зрозуміла потенційну користь від такого талановитого науковця, і спочатку йому сприяли в усьому. Йому надали звання академіка АН СРСР, потім нагородили Сталінською премією першого ступеня, Орденом Леніна, Орденом Трудового Червоного Прапора, надавали досить добре матеріальне забезпечення. Він працював у товаристві інших талановитих науковців. 

З наступом нацистів Парнаса з родиною евакуювали в Київ, а потім в Уфу. Ймовірно, це врятувало його від неминучої смерті від рук нацистів адже багато його колег-науковців були розстріляні за звинуваченням у співпраці з комуністичною владою вже в перші дні нацистської окупації. Лауреат Сталінської премії навряд чи міг очікувати, що його ця доля омине. Та якби і оминула, єврейські корені також могли стати його смертним вироком. Не знав він ще тоді, що в СРСР його чекає не краща доля.

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Життєвий шлях Якуба Парнаса в СРСР після Другої світової війни, як і у багатьох митців та інтелектуалів, які переїхали в СРСР у 1920-х сумна притча про мінливість прихильності тоталітарної влади.

Коли у 1943 Парнас переїхав до Москви, то йому, як лауреату Сталінської премії, надали тут все необхідне для продовження наукової роботи. Він брав участь у створенні Академії медичних наук СРСР, організував при ній і очолив Інститут біологічної і медичної хімії. Для нього тут також облаштували Лабораторію фізіологічної хімії, де він продовжив досліджувати метаболізм вуглеводів. Ще одним предметом його зацікавлень і медичною практикою, яку він перший ввів в СРСР, було застосування радіоактивних ізотопів у діагностиці. Звиклий до активного наукового життя, він організував у Москві “четверги Парнаса” наукові семінари, де щотижня збиралися біохіміки й читали доповіді. Мешкав Парнас в той час у дорогому готелі “Метрополь”, де часто приймав друзів і колег, а також іноземних дипломатів, очевидно не здогадуючись, що влада такого не схвалює.

Перші явні “дзвіночки” з’явилися після війни, і тоді Яків Парнас почав розуміти, в яку країну потрапив, але вже було пізно. Будучи поляком і католиком, він, природно, хотів виїхати до Польщі, але тепер виявилося, що квиток в СРСР працює лише в один кінець. Якимось дивом йому ще дозволили прочитати лекції у Кракові і Вроцлаві у 1946 році, а от вже на Міжнародний біохімічний конгрес 1948 року в Лондон його не впустили. Ба більше, звиклий до постійної комунікації з іноземними колегами з наукового світу, Парнас із подивом виявив, що тепер навіть на листування йому потрібен дозвіл згори.

Яків Оскарович так і не зрозумів, як “правильно” жити в тоталітарному режимі. Його обурювали безглузді ритуали, він волів говорити, що думає. Парнас активно виступав проти Трофіма Лисєнка, який заперечував науковість генетики і призвів своїми антинауковими теоріями до багатьох негативних наслідків у сільському господарстві, включно з неврожаями. Це, звісно, не схвалювалось. Ще більше не схвалювалось, що Парнас зробив вихідний на католицьку Паску у своїй лабораторії і пропонував православну Паску також зробити вихідним днем. Коли в 1947 році вводили грошову реформу, і в Інституті зібрали мітинг на вираження підтримки, як це було звично за Сталіна, Парнас не захотів грати в ці ігри і виступив із зауваженням: “Навіщо потрібна ця реформа? Якщо для того, щоб люди… підтягнули ремінці, то біохіміки повинні подумати про те, чи не призведе це до пониження кількості білків, жирів і вуглеводів нижче рівня, який є необхідним для харчування населення”. Звісно, що за такої поведінки його вирок вже був підписаний. 

Ймовірно сам Парнас вже відчував тиск. Його здоров’я погіршувалось, розвинувся діабет, почалися проблеми з серцем. У 1947 році він за станом здоров’я відмовився від посади директора Інституту і сконцентрувався на роботі в лабораторії. А 1949 року за ним приїхали у День його народження…

Обставини смерті Якуба Парнаса дотепер невідомі. За офіційним протоколом, який його син отримав на запит у 1993 році, Парнас помер під час надання йому медичної допомоги після виклику на допит. Офіційний діагноз інфаркт. Судмедексперт тілесних ушкоджень не виявив. Ніхто, крім судмедексперта і слідчих, тіла Парнаса не бачив. Наскільки можна вірити цьому протоколу? Чи серце його не витримало катувань? Чи одного очікування було достатньо для слабкого організму? Чи забули йому вколоти інсулін, як стверджує інша версія? Чи він випив отруту ще по дорозі, і ніколи не переступив поріг катівні, символічно залишившись вільною людиною, як мовиться у романтичній легенді? Ймовірно, ми ніколи не дізнаємося правди. Навряд чи слідчі хотіли такої швидкої смерті, адже він не встиг підписати жодних “зізнань”, і його не приплели до жодної ширшої справи. Існують дві версії, до чого його хотіли прив’язати. За однією версією, зіграло роль його єврейське коріння, і його мали судити за справою Антифашистського єврейського комітету. За іншою, планувалася окрема справа щодо професорів Академії медичних наук. Цього ми вже теж ніколи не дізнаємося.

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Свідоцтво про смерть Якуба Парнаса

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Лист-відповідь військового прокурора Російської Федерації на запит Яна Парнаса (син Якуба Парнаса) про долю батька, який безслідно зник після арешту в Москві у 1949 році  

Ще одне, чого ми не знаємо про Якуба Парнаса де він похований. Документів із місцем поховання поки не знайшли, можливо вони не збереглися. Квартиру опечатали одразу після арешту, дружину не арештували, але вона була змушена переселитися до друзів родини. В квартирі був особистий архів Якуба Парнаса. Його доля також невідома. Тож поки що ми можемо вшанувати його пам’ять лише пам’ятними таблицями як ця на фото, встановлена у вестибюлі кафедри біохімії Львівського медичного університету, назвами вулиць його імені досі бракує на карті Львова, а також науковими конференціями. Перша Парнасівська конференція з біохімії була проведена у Львові в 1996 році, і з того часу відбувається що два роки, по черзі в Україні і в Польщі. Особлива заслуга в організації цих конференцій належить сучасному львівському біохіміку, члену-кореспонденту НАНУ, професору, доктору біологічних наук, дійсному члену НТШ Ростиславу Стойці.

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Яке ж найбільше відкриття Якуба Парнаса? Більшу частину свого життя він досліджував метаболізм вуглеводів. Шлях перетворення глюкози на піруват з утворенням АТФ і НАДН в живих організмах, або гліколіз, на сьогодні залишається одним із найкраще вивчених біохімічних ланцюжків. Вивченням цього процесу біохімія займалася впродовж всієї першої половини ХХ століття, тобто на початках становлення цієї науки, і Якуб Парнас зробив суттєвий вклад у пояснення подробиць цього процесу. Недарма інша назва гліколізу шлях Ембдена-Меєргофа-Парнаса.

Що це все означає? АТФ це свого роду клітинна “батарейка”, молекули, в яких зберігається енергія, отримана з їжі. Велику кількість енергії ми отримуємо з глюкози, і гліколіз це біохімічний процес утворення АТФ при розщепленні глюкози в організмі. Сам ланцюг складається з десяти хімічних реакцій, і різні науковці відкрили різні його етапи. Для кращого пояснення вкладу Парнаса зі співробітниками його лабораторії у вивчення гліколізу процитуємо тут переклад із замітки про Парнаса у книзі біофізика і історика радянської науки Сімона Шноля (сама книга видана у 1997 році під назвою “Герои и злодеи российской науки”):

“Найзначнішим напрямком власних досліджень Я. О. Парнаса можна вважати вивчення біохімії глікогену. Глікоген полісахарид, що складається із багатьох молекул глюкози, з’єднаних 1-4 і 1-6 глікозидними зв’язками. Це основний запас речовини і енергії в клітині. При синтезі цих зв’язків використовується АТФ. Чудовим відкриттям було встановлення того, що для залучення залишків глюкози із глікогену в енергетичний обмін не потрібна АТФ, а може відбуватись „фосфороліз”, коли неорганічна фосфорна кислота (замість АТФ) при розриві глікозидного зв’язку з’єднується із глюкозою. Глюкозо-фосфорний етер далі підлягає перетворенню, що супроводжується синтезом АТФ у послідовності „реакції Ембдена Мейєргофа Парнаса”. Фосфороліз глікогену за участі неорганічної фосфорної кислоти основний процес регуляції життєдіяльності клітини. Подружжя Корі багато зробило для вияснення ролі і механізму дії ферменту фосфорилази, що каталізує фосфороліз. Тут їх роботи тісно переплітаються із дослідженнями Парнаса і співробітників.”

Подружжя Корі отримало у 1947 році Нобелівську премію за “відкриття процесів каталітичного обміну глікогену…”. Згодом у 1953 році премію присудили Г. Кребсу “за відкриття циклу трикарбонових кислот” і Ф. Ліпману “за відкриття коферменту А і його ролі у проміжному обміні речовин” це все дослідження, пов’язані з процесом гліколізу. Після смерті Парнаса колеги і співробітники подружжя Корі отримали ще три Нобелівські премії у цій галузі. Якуб Парнас мав всі шанси стати Нобелівським лауреатом. Але, як відомо, померлих Нобелівською премією не нагороджують.

Наука довкола Львова: відкриття Якуба Парнаса та його загадкова смерть

Ростислав Стойка, біохімік, доктор біологічних наук, член-кореспондент НАНУ розповідає про Якуба Парнаса під час першого Наукового шпацера, якій ми провели у партнерстві з Кунштом восени 2018 року


Про проєкт: Наука довкола Львова займається популяризацією історії науки у Львові й науки про Львів і Галичину. Більше цікавих матеріалів ви можете знайти, підписавшись на нашу сторінку в фейсбуці. Невдовзі відкриємо ютуб-канал, а коли епідемія дозволить, продовжимо нашу традицію Наукових шпацерів. 

Ця публікація зібрана зі старих дописів на нашій сторінці, тому джерел не подаємо. 

nauka-dovkola-lvova LVIV.COM

Ділися або не палися

Зараз читають