Як запустити свій проект на “Спільнокошті”

Тут про те, що таке “Спільнокошт” та для яких ідей він створений. Також два львівські проекти, які успішно зібрали гроші на цій платформі, діляться досвідом, як ефективно провести свою кампанію.


На сьогодні “Спільнокошт” це краудфандингова платформа, яка залучила маже 10 мільйонів гривень для 145-и успішних проектів. Тут збирали гроші мистецькі, волонтерські, медійні і ще з багатьох інших сфер ідеї.

Ірина Соловей, засновниця платформи, так бачить портрет ідеального проекту для “Спільнокошту”:В такому проекті має бути не тільки самовираження, а й рішення цікаве спільноті. Для цього потрібно відповідати суспільним потребам. Його команда має бути інтегрованою в середовище. Про неї мають знати колеги та більш широкий загал.

Проекти, які відповідають цим характеристикам, легко знаходять фінансування. Після цього їхня команда починає усвідомлювати, що цінним був не лише ресурс, а й те, як їх сприйняли, що їм повірили. Тобто приходить розуміння, що цінною є взаємодія.”

Ірина Соловей

Громадська діячка розповідає, що зараз в Україні є віра у те, що залучення коштів - як виграш у лотерею. А те, що для знаходження фінансів потрібно докладати зусиль, сприймається як вада українського контексту: ”Он десь там, де краще, все це відбувається легко — просто треба сказати, що ти молодець і можеш робити класні речі. До того ж є уявлення, що там все стається миттєво: придумав проект, до тебе приходять і дають гроші на реалізацію — тобто ти витягуєш свій щасливий номер в лото.

Насправді залучення коштів — це активність, інтенсивний діалог з тим, хто отримує переваги від твоєї роботи, з твоїми партнерами, з людьми, які тобі довіряють. А діалог — це щось, до чого ми мало звикли, його культура у нас не достатньо розвинена. Це те, над чим важливо працювати."

Ірина Соловей про ідеї Львова

— Перший реалізований проект на “Спільнокошті” був львівським. Це була Галя Шиян з мистецькою інтервенцією для презентації книги “Світло згасло в Країні Див”. Також був проект соціального підприємництва “Zelenew”. Неодноразово була успішною “Освітня фундація” з проектом “Будуємо Україну разом”. Там залучали волонтерів для відновлення певних місць на Сході.

*анімація зі сторінки збору коштів Zelenew

Львів, напевно, місто (після Києва), яке найбільше користується “Спільнокоштом”. Стан спільноти тут дозволяє відкрито розповідає про ідеї, радо включається їх в обговорення. Проекти отримують відгук ще до запуску, тому стартують з впевненістю, що можна знайти однодумців.

Не можна сказати, що в інших містах люди почуваються так само достатньо безпечно, щоб ділитися своїми задумами. Є очікування негативного відгуку на кшталт “не вийде” чи “вийде, але не в тебе”. У такому середовищі важко розраховувати на лояльний та конструктивний відгук. До того ж немає впевненості, що ти можеш пропонувати сміливий проект, на який знайдеться достатньо однодумців, щоб профінансувати.

Досвід успішних львівських проектів

Якщо ти вже подумав(ла), що твоя ідея має достатній суспільний запит, аби запускати кампанію на “Спільнокошті”, то нижче більше практичної інформації.

БУДУЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ

Проект виник у 2014 році як ідея відновити пошкоджені війною домівки. Тоді зібрали близько 80 волонтерів, які відремонтували 25 квартир на Сході. Також залучена молодь сприяла створенню двох молодіжних платформ – «Вільної Хати» у Краматорську та «Теплиці» у Слов’янську. Сьогодні БУР так само з допомогою волонтерів створює гродські простори уже в різних куточках України. Проект провів три успішні кампанії на "Спільнокошті".


Іванка Діман

зв’язкова з громадськістю БО "Львівська освітня фундація" (проект “Будуємо Україну разом”)

Якщо подивитись на проекти, які підтримує “Спільнокошт”, то не виділиш якогось спільного знаменника. Вони підтримують, перш за все,  актуальне і те, що вирішує якісь нагальні проблеми українців. Чи це фестиваль, який пропагує українську музику на сході України, чи якась навчальна книжка, чи наш БУР, важливо, щоб запропонований проект ніс користь якнайширшій аудиторії, мав благу мету.

Як зрозуміти чи мій проект є добрим для “Спільнокошту? Пропустити через сито своїх цінностей. Якщо проходить, то чому “Спільнокошту” не пройде?:-) Вони так само, як і ти прагнуть сприяти розвитку різноманітних ініціатив в Україні. Якщо ти віриш у свій проект, ставиш досяжні цілі (фінансові для прикладу), маєш інноваційні ідеї, то і Спільнокошт зацікавлений у цьому.

Мені здається немає «доброго» чи «поганого» проекту для “Спільнокошту”, мабуть є просто «недостотньо добре продумані і прописані», тому їх і не пропускають.

Стартапи в нашій країні дуже важливі, я думаю якраз щось нове і підтримують різноманітні донори чи, у нашому випадку, краудфандингові платформи. Якщо до того не було досвіду реалізації проектів, це не є причиною, щоб вам відмовили.

Пропускаючи до опублікування той чи інший проект, “Спільнокошт” ризикує, адже аби зібрати необхідну суму, то насправді повинна бути тривала і систематична праця. І вони довіряють це тобі.

Люди дають гроші не організації, вони вірять в ідею, яку ти описав. Ми тричі запускалися і тричі не були впевнені, що нашу ідею підтримають. То завжди лотерея і водночас дуже велика праця, чим краще працюєш, тим кращий результат буде. Не варто звужувати свою PR-стратегію лише у FB чи VK – цього недостатньо. Треба йти в широке медійне коло (радіо, телебачення).

Краще якщо є команда, так легше і ефективніше. Не обов’язково наймати дизайнера, якщо вмієш трохи креативити. Ми нікого не наймали, а самі все робили. Хіба вже як справді не можете це зробити, потрібно звертатись до дизайнера. Кампанію реально зробити з незначними витратами, ми, по суті, так і робимо.

Нас рятує безмежна віра в те, що робимо, і те, що це є актуальним і привертає увагу людей.

Коли ми запускались вперше, наш плюс був у тому, що ми почали робити просі речі. Ми пішли і ремонтували будинки людям, що опинилися в біді після військових дій. Окрім того, вважаю, що ми потрапили ще й на активну хвилю відродження волонтерського духу. У 2014 році населення України активно підтримувало різноманітні  волонтерські ініціативи допомоги потерпілим у військовій агресії Росії. Але ми це робили унікально – за допомогою волонтерів, звичайних людей, простими прагматичними кроками. І це спрацювало, адже якщо ти сам фізично не можеш приїхати, то допомагаєш фінансово купити будматеріали.

Тоді ми зробили звіт зробленого, і нас зацінили. Далі продовжили роботу, але завжди додавали щось свіженьке-нове, щоб не приїдалось. А збирали ми щоразу більше грошей, бо люди нам повірили. Ми показали, що у нас все прозоро та дієво.

“Спільнокошт” – прекрасна можливість представити себе широкій публіці. Ним вартує скористатись хоча би для цього. До нас приїхало багато волонтерів завдяки тому, що прочитали про нас на платформі, тому точно треба пробувати.

Команда платформи швидко відповідає на запитання, багато радить, постійно супроводжують мейлами, скайпами, порадами, концентруючи увагу на тому, що треба допрацювати. З бухгалтерією і звітами все просто - дають чіткі інструкції як все робити.

Важливо пам’ятати, що можна розплачуватись за щось закладене у кошторисі виключно грошима зі “Спільнокошту”. У нас було так, що табір розпочався перед тим, як закінчилась кампанія на платформі. Треба було не менше 2-3 тижнів, щоб оформити договір і отримати кошти. Тоді ми подумали, що зможемо  купити будматеріали за свої гроші, а потім “Спільнокошт” нам їх «поверне». Однак вони так не працюють: ти отримуєш гроші фізично, і тільки тоді можеш щось купувати. Своїх тоді заклали небагато, тому це була невелика втрата. Тим паче ми би й так ці гроші заклали.

ПОСІБНИК "РЕКЛАМА. КОНСПЕКТИ КОПІРАЙТЕРА"

Видання українського практичного посібника «Реклама. Конспекти копірайтера».

Сергій Трухімович

креативний самурай

Наш проект насправді не надто показовий. Тому що це друк доволі специфічної літератури. Тут “Спільнокошт” не до кінця той проект, який для цього годиться.

Тому перше питання - наскільки мій проект є добрим для “Спільнокошту”? У нас тут виникали певні складності, через вузьку спеціалізованість. Хоча були книжкові проекти успішніші від нашого. Наприклад, карикатури Журавля, які зібрали замість заявлених 300 - 400 тисяч гривень. Але потрібно розуміти, що його тематика була в тренді. Я ж планував зібрати 150 тисяч, але мені порадили поставити ціль у 75. А в результаті ми погодились на половину, тобто 35.

Друге важливе - популярність того, хто веде кампанію. Чим більше про вас знають, тим легше все піде. Бажано вже думати про свою репутацію та імідж. Треба вже мати підготовлені ресурси. Не може бути так, щоб якась організація живе собі, а тоді оп - робимо проект. Ще до того потрібно мати медіаприсутність: вести свій блог чи сайт. Також бути у соцмережах. Там найкраще працює рекомендація чи відгук. Тому можна залучати друзів, просити їх перепостити чи написати від себе. Це гарно працює. У мене навіть такий жарт народився: “О, дякую за лайк. — Та нема за що, для цього й існують друзі”.

Хоча не знаю, чи варто покладатися на друзів у плані збору коштів. У моєму випадку було так: “А нащо мені фондувати? Ти ж мені подаруєш, правда?”

“Спільнокошт” є добрим для тих проектів, які повторюються. Можливо, спочатку ви зберете небагато коштів. Але наступного разу все піде краще. Наприклад, проект “Будуємо Україну разом” кожного разу збільшує кошторис, і кожного разу є успішним. Тому важливо орієнтуватись на проекти, які матимуть продовження.

А які взагалі критерії успішності проекту? Так, ми зібрали половину. Але, з іншого боку, ми мали репутаційний прибуток. “Спільнокошт” був для нас інформаційним приводом, через який ми постійно згадували про наш проект. Відповідно, коли посібник вийшов, з’явилося більше охочих його придбати. Але те, що зараз продається, надруковано уже за кошти “Видавничого дому” плюс ще трохи додала Могилянка. Усе надруковане за гроші зі “Спільнокошту” розійшлося по фундаторах.

Обов’язково має бути команда. Одна людина це не стягне. У нашому випадку — це був я (як керівник з медіасупроводу плюс організаційні моменти зі “Спільнокоштом”, що насправді зовсім не просто), медіаменеджер/контентрайтер, SMM-менеджер та дизайнер. Останній дуже важливий, щоб оформлення сторінки збору коштів було красивим та цілісним.

Я би сказав, що кампанія на “Спільнокошті” схожа на виборчий процес. Це дуже перегукується за відчуттями та характеристиками: щоб за короткий час привернути увагу, треба працювати інтенсивно. Тому готуйтеся, що до вашого проекту постійно потрібно буде заглядати і знаходити приводи згадувати його.

Важливо робити окрім онлайн-підтримки, офлайнові заходи. У нашому випадку — це тур Україною (Львів, Харків, Київ, Дніпро, Кривий ріг, Одеса). У кожному місті ми робили по одній-дві презентації посібника, закликаючи людей фондувати його вихід. З іншого боку, люди хотіли книжку вже: “Дайте мені її в руки”. Тобто вони не були готові наперед заплатити за неї.

На “Спільнокошті” потрібно робити акцент на соціальну складову. Ми говорили, що це україномовна освітня література і це моя перша книга з реклами. Тобто ми показували, що це вклад в розвиток суспільства.

Влаштовуйте інтерактиви. Ми от розігрували “Креативну торбу”.

Бажано робити фотосупровід. Ми розіслали посібник, і попросили людей зробити світлини разом з ним. Прийшло одиниці фото. Тому як тільки надрукували перші примірники, влаштували з ними фотосесію. Це були гарні привід і можливість представити команду.

Було ще таке. На початку запитуюсь, як обговорити з вами, чи варто цей проект запускати на “Спільнокошті”? На що мені: “Та ви розміщайте, а ми потім подивимось”. Ну, що означає потім подивимось? Для того, щоб стартанути ми зробили фотосесію з командою, зняли відео, зробили оформлення, залили контент. І тільки після цього вони остаточно можуть сказати підходить чи ні. Але як після всього цього давати задню?

Є ще нюанс, що процес у “Спільнокошті” відбувається лінійно — тебе передають від одного менеджера до іншого. На початку людина допомагає оформити вашу сторінку збору коштів. Тоді вас передають до людина, яка допомагає з медіасупроводом, даючи поради. І востаннє вас передають до юристів, щоб оформити документи.

Відсутність одного менеджера, який би провів вас всіма етапами, призводить до того, що, наприклад, за два дні до старту кажуть, що не можуть підписати з нами договір, бо ми не маємо КВЕД на видання книжок. Я такий: “А навіщо мені це, я ж не друкую книжки? Друкує партнер — Могилянка”. Але я їх насправді розумію, це просто юридичний нюанс. І питання не в тому, що вони вимагають КВЕД, а в тому, що я дізнався про це за кілька днів до старту. А щоб зробити цю річ, потрібно трохи часу.

Насправді не знаю як зарадити цьому. У яких випадках який КВЕД буде потрібний. І не знаю, як відбуватиметься з громадськими організаціями, бо ми працювали через ФОП.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу