LVIV.COM

Львівські вчені: Рудольф Вайґль і клізмочка для воші

794
Оксана Брошнівська

Спецпроект про львівських вчених. Історія друга

Колись люди мучились і довго не розуміли, чому усі війни, голоди, революції та інші “неприємнощі” зазвичай супроводжуються тифом і не знали, як від нього рятуватися. Аж поки не з’явився Рудольф Вайґль з ідеєю поставити одній воші маленьку клізму...

Вайґль, який не перебирає кому рятувати життя

Рудольф Вайґль народився в Німеччині в родині чеських німців. Після смерті батька його виховував вітчим — поляк Юзер Тройнар, який був вчителем у Стрийській гімназії. Туди малого Вайґля і віддали. Згодом він вступив до Львівського університету на біологічний. Коли почалася Перша Світова, Вайґль потрапив до австрійської армії як військовий лікар. Там він неодноразово стикався з епідемією тифу серед австрійських військових та російських полонених.

Довелося придумати вакцину і рятувати життя купі людей. І навіть власне — бо сам встиг заразитися аж двічі. До речі, першу вакцину Рудольф Вайґль випробував на собі.

У міжвоєнний період Вайґль працював у своїй лабораторії у Львові, використовуючи якісне німецьке обладнання, за що йому неодноразово дорікали, що не достатньо патріот. А коли наприкінці тридцятих в Польщі ввели обмеження для євреїв при вступі у ВНЗ, Вайґль закотив очі, мовляв, це якесь середньовічне варварство. І знов його звинувачували, що не патріот.

Крім цього, Вайґль не дуже перебирав, кого рятувати від тифу — німців, поляків, комуністів. І це була ще одна причина недолюблювати його (і казати, що не патріот, звісно).

В 1939 у Львові почався СРСР і на базі лабораторії Вайґля створили Інститут вивчення тифу. Вчений продовжував працювати і якось до нього приїжджав навіть сам Хрущов. “Переїжджай до нас в Москву, будеш академіком”, — сказав Микита Сергійович. Але Вайґль відмовився залишати Львів. Проте, і надалі брав активну участь у науковому житті СРСР і читав лекції в різних радянських містах.

Під час Другої світової Львів окупували нацисти і проявили великий інтерес до винаходу вченого. Вони навіть створили завод з виробництва вакцини. Тоді Вайгль врятував тисячу бідолашних поляків та євреїв, спокій яких закінчився там, де почалася німецька окупація, взявши їх працювати до себе на завод. За роботу їм платили, а найголовніше — видали посвідчення працівника інституту. У ньому писало: "Інститут висипного тифу та вірусних досліджень верховного командування армії". До власників таких посвідчень німці причепитися не могли.

У Варшавському гетто тим часом також страждали від тифу. Співробітник інституту Вайґля, Генріх Мосінг, таємно від німців привозив сюди вакцини, які залишились у Вайґля ще з радянських часів і про які нацистам не було відомо.

Вайґль, який робить клізми вошам

Відомо, що переносником тифу є воші. Коли ж Вайгль взявся за вакцину, проблемою стало те, що збудник висипного тифу не виростав у тих середовищах, де вчені на той час вирощували своїх мікробів. А ще він не накопичувався в організмах лабораторних тварин в кількостях, достатніх для виготовлення вакцини. Що поробиш, довелося вирощувати збудник прямо у вошах. До того ж, їх потрібно було годувати до та після зараження і робити це звичним для воші способом — на людях.

Для цього зробили спеціальні герметичні браслети, помістили туди комах та вдягали їх на руки та ноги “донорам”. Хто б міг подумати, що для того, аби заразити вошу тифом, Вайглю доведеться ставити їй мікроклізму! Для цього він навіть зробив найменшу в світі клізмочку. Спочатку донорами були сам Вайгль з дружиною, згодом — євреї та поляки, для яких це заняття було хоч не з приємних, та все ж куди кращим варіантом, ніж мати справу з нацистами.

Серед донорів були і відомі вчені, наприклад, геніальний математик Стефан Банах, про якого буде наступна історія...

Колажі: Аня Колісник

Читайте також:


(Ну майже) львівські науковці: Карл Саган і послання в далекі світи

Дріжджі vs. Паркінсона: як львівські науковці шукають ліки

15 хвилин про те, як стати популяризатором науки

Зараз читають