Кріоніка: save and reload майбутньої людини

Людина — це істота, яка усвідомлює власну смертність. І прагне її усіма можливими способами уникнути, відтермінувати, надурити, пояснити і, нарешті, зовсім усунути. У цьому їй допомагають міфи, релігії, філософія і наука. Так, ви не помилилися — іноді наука теж хоче долучитися до цієї історії.


Наша розповідь стосується кріоніки — руху, який об’єднує науковців із різних галузей, трансгуманістів (якщо хочете дізнатися більше про цих чудіків, тоді вам сюди) та просто фанатів своєї справи. Мета руху — розвиток і популяризація технологій заморожування людини (та в перспективі розмороження), що дасть у далекому “світлому майбутньому” шанс на вічне або дуже довге життя у супер-технологічному тілі, частини якого можна буде нескінченну кількість разів удосконалювати, міняти на новіші та ремонтувати.

Франкенштайн

Доволі часто кріоніку плутають із кріоґенікою та кріобіологією — дійсно галузями науки, в яких шукають методи збереження тканин, клітин та живих організмів за допомогою низьких температур. У них є своя методологія, експериментальна база, академічні інституції та багатомільйонні інвестиції. У кріоніки є багато запозичень із цих галузей і дуже популярне у наш час користування брендом “наука”.

Кріоніка має своїх прихильників та критиків. Серед перших можна побачити доволі багато науковців та інженерів, які вірять у чудеса науки і майбутнє людини у різних формах. Заради інтересу можете переглянути список “підписантів” відкритого листа-захисту кріоніки — там доволі багато відомих прізвищ. Критика буде дещо нижче.

Що слугує основою або “звідки ростуть ноги”?

Кріоніки загалом користуються ідеями щодо ролі низьких і наднизьких температур у збереженні на тривалий час життя. Доволі рано люди помітили, що існують рослини, комахи і тварини, які виживають у доволі скрутних умовах. Природа, шляхом відбору, “наділила” певні організми здатністю бути “супер-організмами” — це майже як супермен, але у менших масштабах.

Прикладом може бути сибірський кутозуб (Salamandrella keyserlingii), який виживає за температури -40 градусів за Цельсієм і може успішно розморозитися після 90 років у льодовику. Ще одна “колега” — жаба лісова (Lithobates sylvaticus), яка виживає кілька місяців у замороженому стані і спокійно повертається в онлайн.

У кріобіології відомі й інші випадки успішного замороження/розмороження. У цій же галузі науковці експериментують із клітинами, органами та багато чим іншим, що вже допомагає людству жити краще. Наприклад збереження крові та перевезення органів для пересадки — результати досліджень саме кріобіологів. Це наука.

І тут в гру вступає кріоніка. Її історія розпочинається разом із публікацією праці Роберта Еттінгера “Перспективи безсмертя”. У своїй книзі, яка читається доволі легко і вже існує у перекладі російською, автор намагається дати відповіді на такі питання:

1)    Чи можливо подолати хвороби і старіння?

2)   Коли це відбудеться?

3)   Чи може людина нашого часу втекти від смерті?

4)   Чи варто взагалі це робити?

І як читач підозрює, майже на всі питання дається ствердна відповідь із невеличкими уточненнями – сучасний розвиток науки і техніки не дає 100% шансів (якщо точніше, то не дає навіть 1%). Але… колись, у світлому майбутньому все може статися. Тут я погоджуся і водночас філософськи додам від себе: а може і не статися.

Наразі ідеї Еттінгера втілюються у 5 компаніях: 3 в США (Alcor, TransTime, Institute of Crionics), 1 в Китаї (Yinfeng Life Science Foundation) і 1 у Росії (КриоРус).

Несподівано, але саме у наших північних сусідів кріоніка набуває популярності, хоча і не так швидко, як хотілося би керівникам проекту. Послуги компаній платні і коштують пристойної суми. Звісно, в Росії це буде дешевше — лише 36 тис. доларів для збереження усього тіла і 15 тис. за збереження лише голови (“нейрозберігання”). Американські компанії іноді оцінюють свої послуги до 150 тис. доларів. Але (це має заспокоїти потенційних клієнтів) існують системи знижок і членських внесків!

Як це все відбувається?

У деяких країнах існує практика укладання заповітів із включенням у них пункту — кріонічне замороження. Якщо все складається добре, тоді представники кріонічної компанії або місцевий медперсонал після констатації клінічної смерті пацієнта готують тіло до транспортування до сховища. У критичних ситуаціях і в деяких лікарнях персонал готують до складніших процедур — зберігання лише голови, до правильного замороження та перфузії, але давайте по черзі.

Повний процес кріонування складається із: 1) визнання смерті; 2) попереднє охолодження тіла до стану глибокої гіпотермії; 3) перфузія - насичення клітин через судини розчином кріопротектора (глюкоза, гліцерин, цукроза, трегалоза, пропіленгліколь, етиленгліколь та ін.); 4) транспортування у сховище для зберігання на віки вічні у рідкому азоті.  

У такий спосіб людина чи тварина (доволі часто — це домашні улюбленці) отримують можливість перечекати сучасну недостатньо розвинуту науку та медицину. А там може й інопланетяни нарешті прилетять.

Серед найвідоміших кріоконсервованих людей знаходимо професора психології Джеймса Бедфорда, футуролога ФМ-2030, засновника кріоніки Роберта Еттінгера, засновників компанії Alcor Фреда та Лінду Чеймберленів, бейсболістів Джейсма і Теда Вільямса та ін.  

Кріоніки покладають надію на розвиток науки і техніки майбутнього. Саме там, у майбутньому буде все настільки круто розвинуте, що наномедицина зможе ремонтувати клітини мозку чи тіла розмороженої людини і відновити її. А ще можна людський мозок скопіювати, попередньо зробивши його нейро-картографію, у суперкомп’ютер. І тіла не треба насправді! Буде нове, супер-тіло, яке не піддається хворобам, старінню і смерті. Ключове слово у кріоніці — надія. І зовсім не випадково є доволі багато критики щодо цього руху, а також звинувачення у псевдонауковості та зловживанні людськими очікуваннями.

Чому все так складно?

Перед кріонікою стоїть доволі багато викликів, які не дозволяють їй реалізувати усі надії та мрії людства. Подаю їх у хаотичному порядку:

  1. Досі не вдалося розморозити людину і поговорити із нею. Проблема стосується також пошкодження клітин мозку/тіла кристалами льоду, а також підбору “правильного” довготривалого кріопротектора;
  2. Існує проблема визначення смерті. Для трансгуманістів та кріоніків смерть — це повний розпад усіх клітин тіла і мозку. Для сучасної науки та медицини — клінічна смерть мозку;
  3. Ніхто не знає чи можна таке прописувати у міжнародному праві і до яких наслідків це приведе. Аналогічна проблема із евтаназією;
  4. Актуальною є проблема очікувань — ми не знаємо, наскільки взагалі можемо передбачити майбутнє. Поріг успішних прогнозів — не більше 3-5 років, а коли ми ведемо мову про десятиліття чи століття, то варіантів стає неймовірно багато. Тут потрібен не розум, а віра. І тут же завершується наука;
  5. Етичні та моральні проблеми — людство загалом не готове масово сприймати ідеї трансгуманістів, тому кріоніка не стала винятком;
  6. Ніхто не дасть навіть мінімальної гарантії того, що ми здатні будемо у майбутньому відновити, декодувати і знову “запустити” клітини мозку. Наразі це поза горизонтом можливостей науки.

І звісно існують просто небезпеки, набагато ймовірніші, ніж позитивні сценарії: економічна криза, банкротство кріо-компанії і реприватизація сховищ, відмова родичів сплачувати внески, падіння метеориту, приліт інопланетян, зомбі-апокаліпсис тощо. Ймовірність знищення людиною планети і цивілізації наразі вища, ніж усі найкращі прогнози щодо кріоніки майбутнього.

Кріоніка — це доволі цікавий рух із елементами науковості, релігійної віри у воскресіння (але без богів/бога), що ґрунтується на вірі та надії, але претендує на науковий статус, ховаючись за кріобіологією та кріоґенікою. Найвідоміший аргумент кріоніків, що варто ризикнути і надіятися навіть на найменші шанси нагадують чимось парі Паскаля, але у дещо зміненій формі, пристосованій до світу, в якому панує наука і техніка, а Розум замінив деміурга.

Вільні пташки: як живуть і працюють львівські фрілансери