LVIV.COM

Булінг, побори, порушення прав — з чим бореться «Батьківська рада Львівщини»?

Булінг, побори, порушення прав — з чим бореться «Батьківська рада Львівщини»?
Natalka Kukhta

Олена Пономарева займається громадською роботою понад 20 років. Сьогодні вона  голова Громадської організації «Батьківська рада Львівщини», яка  допомагає врегульовувати конфлікти в освітньому процесі.


Булінг, побори, порушення прав — з чим бореться «Батьківська рада Львівщини»?

Коли була створена «Батьківська рада Львівщини» і навіщо?

Офіційно «Батьківська рада Львівщини» була створена у 2015 році.  Основна мета організації  — захист законних прав та інтересів учасників освітнього процесу: покращення якості, рівня та умов навчання. 

Ви маєте право на захист — згідно з законодавством?

Згідно зі статутною діяльністю, ми маємо право не лише на правозахисну діяльність, а й представляти та захищати свої законні інтереси у державних органах та неурядових організаціях. Можемо створювати експертні та інформаційні бази для учасників освітнього процесу, звертатися з пропозиціями, зауваженнями, клопотаннями до органів державної влади, органів самоврядування. Маємо змогу розробляти проекти нормативно-правових актів, які стосуються важливих питань державного і суспільного життя, а також — долучати міжнародних експертів та вести міжнародну співпрацю.  Якщо коротко: здійснюємо громадський контроль над процесами в державі та суспільстві. 

Ви кажете про правозахист учасників освітнього процесу. Про кого конкретно йде мова?

Учасників дошкільної, шкільної та позашкільної освіти. Це: діти, вчителі, батьки.

На якому рівні функціонує «Батьківська рада Львівщини»?

«Батьківська рада Львівщини» — громадська організація, яка має осередки і тісно співпрацює з батьківською громадою та батьківськими організаціями в інших областях України. Ми є одними з ініціаторів Всеукраїнської коаліції батьків і авторами меморандуму «Про співпрацю та підтримку» з іншими організаціями. Часто спілкуємось і ділимось досвідом, регулярно проводимо відкриті збори із залученням експертів та представників влади, чиновників галузі освіти. Постійно ведемо просвітницьку діяльність, проводимо консультації та онлайн-консультації.

Хто допомагає?

Громадські активісти, юристи, психологи. Звісно — безкоштовно. Ми — неприбуткова організація. 

Як на створення такої організації зреагували учасники освітнього процесу у Львові?

Взагалі, коли виникла «Батьківська рада Львівщини», нас не одразу сприймали. Деякі директори шкіл збирали загальні збори і казали: «Не дай Бог, хтось з наших батьків буде залучений до цього», але на той момент, щоб Ви собі розуміли, вже майже в кожній школі були активісти та члени  «Батьківської ради Львівщини», які навіть записували ці слова на диктофон. Згодом все змінилося і сьогодні багато хто активно нас підтримує.

Як збирали «Батьківську раду Львівщини»?

Майже всі через щось пройшли, відчули на собі — щось не так в нашій освітній царині.  Зараз у нашій команді 16 членів Правління організації і десятки  активістів, серед яких — як батьки, так і вчителі, громадські активісти і навіть директори. 

Маєте свої проекти?

Так, у нас є довготривалі проекти: «Школа — територія безпеки», «Школа — територія здоров’я», «Школа — територія закону».  Є традиційні заходи, акції, майстер-класи. В нас є люди різного фаху, вони можуть і проконсультувати, і надати підтримку: як правову, так і психологічну. 

Як з Вами відбувається комунікація?

Після розгрому та пограбування офісу, основна комунікація — через електронну пошту, сторінку та групи у соцмережі «Фейсбук», де вже понад 12000 учасників.  Також, є збори, які анонсуємо заздалегідь. З анонімними зверненнями ми не працюємо. У нас все письмово — офіційні звернення, «прохання про допомогу». Але, надалі у розмові я не називатиму імен та прізвищ людей, про яких розповідатиму.

Чому?

Не маю на то згоди і права. У нас велика кількість батьків просто бояться: не так за себе, як за дітей. І взагалі, згідно з мораллю та  законодавством, воно так і має бути — не розголошено, щоб не нашкодити.

Чи були випадки, коли дитину у школі «булили» через батьків?

На жаль, такі випадки трапляються. Був випадок, коли в одній зі шкіл Львова була спроба батьківського комітету довести сім’ю буквально до незворотніх вчинків: за те, що батьки не здали 700 гривень у фонд. Батьківський комітет діяв як колекторська фірма, їх не цікавило, що батьки без роботи, що в родині хворий лежачий пенсіонер. Дійшло до того, що за 700 гривень почалися погрози, приходили додому, дзвонили та погрожували фізичною розправою.  

Як Ви перевірили інформацію?

Мама показала повідомлення з батьківського чату.  Пізніше, її з того чату видалили, але деякі адекватні батьки передавали їй «скріншоти» переписки батьків. В чаті, до речі, була і вчителька — класна керівничка, яка діяла спільно з «колекторами» батьківського комітету. 

Про що йшла мова?

У чаті батьківського комітету відверто обговорювали те, як батьки особисто та їхні діти будуть знущатися з сина цієї жінки за те, що вона 700 гривень не здала. Було сплановано усе до деталей: як поводитися у присутності цього хлопчика, як зачепити його, як принизити і образити. Так і починається булінг над дитиною, яка ні в чому не винна, як і ціла родина.

Як вирішилась ситуація?

Посеред ночі мені написала мама, що вона вже не може терпіти моральних знущань та погроз. Я майже всю ніч тримала її на зв’язку в телефонному режимі, щоб вона не наробила дурниць. Тут явно простежувався не лише конфлікт, а й кримінал. Тому, зранку, разом з головою одного з наших осередків,  я пішла у Департамент гуманітарної політики, туди приїхала і мама. Викликали і директора школи, і очільницю управління освіти,  і керівника Райвно. Розумієте,  коли  зустрілися мама і директор, мама аж зблідла і трохи не загубила свідомість, а в очах стояв страх. Її перша фраза була: «Не чіпайте моїх дітей! Я все віддам!». Всім стало все зрозуміло. А потім був телефонний дзвінок від батьківського комітету і присутні все почули. Все вирішилось швидко. Батьківський комітет розформували. У цей день вийшов перший в Україні наказ — «Про заборону поборів та збору готівки у школах». Зовсім скоро до такої ініціативи приєднався Київ, а далі пішла ланцюгова реакція — по Україні. Найстрашніше, що у ситуації була замішана директорка школи, яка так і не зробила висновки. З часом, саме вона на кордоні залишила дитину. До слова, її так і не звільнили. 

Чому?

Кругова порука — рулить, а вона колишня чиновниця і «люба подружка». У нас є таких з десяток директорів шкіл. Їх, до речі,  легко відстежити по заходах, фінансуванню, програмах — багато знають і вміють. На кожен закон вони видумують нові схеми. Згідно з законом, добровільних батьківських внесків вже немає — батьки самі вибирають чи хочуть допомогти школі. А в них є, бо їх плекає безкарність. Вони діють через «кишенькові батьківські комітети» і не переймаються правами, наказами та законами.  Поки…На все свій час.

Як у Вашій організації вирішуються кейси з булінгом?

«Булінг» сьогодні — дуже модне слово, слідом за ним, модним словом стане «мобінг». Але булінг — звичайне цькування, яке живе і далі у школах, бо боротьбу та профроботу ніхто не веде, її просто імітують. В 2014 році, в одній з гімназій Львова, вчитель молодших класів ставив 7-річну дитину на коліна, бив по голові і закликав дітей кидатися у нього паперовими кульками — це була така гра аморального педагога, який розважався під прикриттям  впливових родичів. І продовжувалася ця гра досить довго, поки не нарвалась на маму з юридичною освітою, яка звернулась до нас за підтримкою і гідно протистояла системі, маніпуляціям профспілок і управління освіти.  

Яких помилок допускаються учасники освітнього процесу в ситуаціях з булінгом?

Замовчують. Всі замовчують. Розумієте, ровер не треба вигадувати: усе давно вже існує. Кожен директор школи має чіткий алгоритм дій: чи то булінг, чи то псевдобулінг — для цього є відповідальні, психологи,  ювенальна служба.  Але в реалі все так побудовано і спотворено, щоб не винести сміття з хати, що нічого не працює.

Якщо говорити про психологів. З Вашої практики — допомагають вони дітям, які потерпають від цькування інших?

Я вважаю, у наших школах психологи прикривають вчителів та чиновників. Рідко знайдеш психолога, який справедливо і вчасно буде діяти без вказівки згори — від людей, які нараховують зарплату. І це сумно, бо саме вони — перша ланка і могли би бути тим форпостом та нейтралізатором конфліктів. Але так не є, на жаль.

Чому?

Напевно, кадровий склад слабкий і залежний від роботодавця. У всьому світі при прийомі на роботу, першочергово, з майбутнім працівником спілкується психолог і це нормальна світова практика. Вчителі повинні проходити психологічну і навіть психіатричну перевірку. В них надзвичайно важка і відповідальна робота, а вони звичайні люди, які працюють не лише з дітьми, де постійно потрібен контроль, а й в колективі, де все побудовано на планах, наказах, звітах, бюрократії…Це дуже важливий момент. Психологи в наших школах, повірте, прекрасно бачать і розуміють що там і як відбувається у педколективах — і, частіше за все, закривають очі й мовчать. А всі настрої і негатив виливаються на дітей.

Ви досліджуєте ситуацію з обох сторін — для балансу думок?

Ми ніколи не підтримуємо одну з сторін. Якось був випадок, коли батьки писали звернення, що їхню дитину цькують у класі. Але! Ніхто з батьків навіть не зауважив, що їхня дитина, у свою чергу, цькує весь клас. Все перевіряємо, лише тоді шукаємо вихід. І знаєте, скажу Вам з власного досвіду — діти дуже жорстокі і не завжди кажуть правду. Все треба перевіряти, а потім робити висновки. 

Чому вважаєте, що діти — дуже жорстокі?

Дитина вдома, в сім’ї — одна, поза межами дому — інша. В багатьох випадках саме батьки винні в жорстокості дитини, бо мало приділяють уваги, переклали свої обов’язки на школу. Багатьох виховують гаджети, телебачення, а там більше жорстокості, аніж доброти.

Але ж тут важливо згадати про вплив на неї — батьків чи вчителів?

Так. Коли, до прикладу, у класі навчається дитина з інвалідністю знаходяться батьки, які підтримують ту дитину і вчать своїх дітей її підтримувати, допомагати їй,  розуміти її — вони й формують поведінку дітей, а є батьки, які реагують неадекватно: ставляться з нетерпимістю —  їхні діти це повторюють і відповідно поводяться. 

З булінгом через авторитет батьків — зрозуміло. Яка участь, на Вашу думку, вчителів у процесі цькування?

Чесно, як показує досвід, у 99 відсотках випадків булінгу винні дорослі. І це не лише вчителі. Хоча, вважаю, головна відповідальність — на класному керівнику. 

Чому?

Тому що, класний керівник — той шкільний авторитет, який формує думку дітей і їхню поведінку в колективі, контролює взаємовідносини, впливає на атмосферу. Він формує колектив як такий.

Можете навести приклад такої ситуації — з негативним авторитетом вчительки чи вчителя на дітей? 

 У 2-ій школі четвертокласники поїхали на екскурсію, одній дитині стало зле, в хлопчика почалися природні рефлекси. Вчителька допомоги не надавала, лише батьки. Коли вони повернулися — вчителька постійно нагадувала дитині про його рефлекси, а коли ж на наступний раз всі зібралися їхати, вона сказала, що цей хлопець не поїде, бо він «ригачка». Таке відношення до дитини тривало півроку, вона і дітей налаштовувала проти учня. Врешті-решт, між батьком і вчителькою почався конфлікт, який підхопили ЗМІ. Була створена комісія, щоб дослідити ситуацію: щоправда, ті «дорослі люди в комісії», очевидно, нічого не збиралися вирішувати — їм було байдуже, вони виконували наказ і підтасовували все під догану. Я була на засіданні цієї комісії  і, повірте, дарма стратила час. А щоб дізнатися правду треба було лише поспілкуватися з хлопчиком, що я і зробила — під відеозапис і з дозволу батьків. Саме це мали зробити чиновники, а не громадський активіст. Там треба було вчительку звільняти однозначно, бо вона знайде нову жертву, я гарантую це — такі вчителі інакше не можуть. Комісія винесла догану. Але, кажу, вочевидь є вчителі, яким не дано працювати з дітьми. А хлопчика перевели в іншу школу і він щасливий.

А що Ви робите, якщо до вас звертається вчитель, що його цькують батьки?

Був випадок,  коли директора школи булили батьки: ми досліджуємо ситуацію — з усіх сторін, тоді стаємо на захист і роз’яснюємо права. Ми присікаємо всі спроби пліток і радимо куди звернутися. До речі,  можемо бути третьою стороною. Ми хочемо, щоб справи вирішувалися без судів — шляхом діалогу та порозуміння. 

До кого йти, коли дитину «булять»?

От, у нас багато проблем, які не мають свого обличчя. Правильно Ви кажете — булять дитину, до кого йти? Ювенальна превенція, яка найближча до цього питання, просто ходить по школах, як і поліція. Залетіли на пару хвилин у школу, сфоткались типу йде лекція і пішли далі. Але ж то не так треба проводити роботу, ми то добре розуміємо.

А як Ви вирішуєте питання, пов’язані з дитячим насильством?

Якщо офіційно звертаються — звісно, усе досліджуємо і з’ясовуємо. Шаблонних кейсів та, відповідно, їхніх вирішень немає, кожна ситуація індивідуальна. Ми все перевіряємо дуже ретельно. Йдемо до директора, до класного керівника, до батьків, до психолога. Першочергово, робимо психологічний зріз, а вже потім, якщо є потреба — підключаємо інші служби та надаємо публічного розголосу. Публічність — наша реальна зброя, яка дозволяє захистити та не дає замнути ситуацію.

Як вважаєте, хто може «зупинити» дитину-агресора?

Якщо в класі є дитина-агресор, то обов’язково страждає не лише той, кого він булить, а весь клас, бо всі діти стають свідками булінгу та отримують психологічну травму. Тут необхідні чіткі й комплексні дії освітян, батьків та відповідних служб. Бувають випадки, коли клас потрібно розформувати, але краще до цього не доводити. Є така чудова наука — педагогіка і саме справжній педагог може вчасно перехопити негативну енергію та направити її в напрямку добра: зацікавити дітей, помирити, пояснити та  не допустити до проявів булінгу. Цькування породжує байдужість дорослих.

Тобто, найважливіше — вчителю бачити й формувати відношення дітей один до одного у колективі?

Побачити — півсправи, що важливіше — упередити жорстокість. От чому в одній школі бувають зовсім різні класи? Діти ж однакові. А їхня поведінка і те, як вони відносяться один до одного та до навчання — результат роботи класного керівника. Вкотре наголошую, дитина зовсім інша в колективі.

До речі, чула, що через булінг тема дистанційного навчання стала актуальною. Це правда?

Це не основна причина чому батьки все більше цікавляться дистанційним навчанням, але також не остання. Статистики конкретної не маю, але розмов дуже багато. 

Як Ви вважаєте, проблема булінгу може вирішитися?

Ця проблема в нас буде жити до того часу, поки в нас не навчаться ідентифікувати дитяче насильство. Воно ж не лише фізично може проявлятися. Насильство є у різних проявах, які ми з Вами вже обговорили — ідентифікувати його складно, але можливо.

Скільки на місяць маєте звернень за цькування?

Мені так важко сказати, але побори і цькування — дві найгостріші теми. Серед всіх проблем — їх вирішуємо найактивніше. Дуже важко сказати, скільки з тих звернень — правдиві, бо багато перебільшень, частіше з боку батьків. Звернень буває три на день, буває три на тиждень.

Яка найбільша проблема у роботі батьків та вчителів, яка призводить до конфліктів та насильства?

Безвідповідальність, байдужість, відсутність здорової комунікації та взаємоповаги. Батьки, діти, вчителі — усі учасники освітнього процесу і мають рівні права, проте різні обов’язки. Обов’язки батьків — вчасно привести дитину до школи, контролювати її успіхи, вчителя — якісно вчити, ну а дитину — виконувати поставлені перед нею задачі. Загалом, сучасне суспільство відмовляється  вести діалог, іти на компроміс, сприймати критику — а це неабияка проблема.

Natalka Kukhta LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають