LVIV.COM

Як знову полюбити власну творчість

Як знову полюбити власну творчість
Микола Печера
сію насіння

Кожен, хто займається творчістю, рано чи пізно стикається з парадоксальною проблемою – наслідками власного прогресу. Знаю, звучить дивно, але нові навики, удосконалене володіння інструментом чи нові образи в текстах можуть просто поховати у вас творця. Трохи згодом розповім чому.


От уже 10 років я займаюсь музикою. Брав участь у багатьох проектах, альбом одного з них продається на iTunes, інший – старий добрий CD, досі можна знайти на прилавках магазинів. Не сказав би, що це неймовірні досягнення – я просто кайфую від того, чим займаюся. Але та проблема, про яку йтиме мова, стосується не лише музикантів. І я маю декілька порад для тих, хто вже відчуває на собі її наслідки. Пояснюватиму все ж на прикладах з власного досвіду.

Творчість – це пристрасть. Це важкий наркотик – зіскочити неможливо. Така людська природа – дозу потрібно збільшувати. Інакше стає нецікаво. І після останньої, перший досвід видається дитячими іграми.

Кожна нова пісня – це ейфорія. У такі моменти відчуваєш, що став трохи кращим. На секунду перевершив самого себе. Це дико надихає.

Але тут і криється наш парадокс. На фоні нового, старе видається тьмяним і наївним. До минулих пісень навіть не хочеться повертатись, а їх репетиції перетворюються на шаблонне беземоційне відпрацювання. Ми змушуємо себе грати їх, адже скоро концерт і не хочеться облажатись. Свої пісні перетворюються на чужих нав’язливих дітей, які незрозуміло чому потребують догляду.

Більше того, ми починаємо знущатись з своїх пісень. Перекривляти текст. Стібатись.

Далі починається якийсь сюр. В один момент ми усвідомлюємо, що деякі композиції “відстають”, і треба щось з цим робити. Якось удосконалити.

“Змінити гітарну партію. Давайте перепишемо текст. Мені не подобається вокал. Щось не те з барабанами.”

І ми починаємо перекроювати свої пісні. Іноді до невпізнаваності.

Далі ще гірше. За деякий час, зрозумівши, що пісні кращими не стали, ми приймаємо рішення відмовитись від них. І ми викидаємо на смітник якихось дивних недороблених напівмутантів. Які насправді з самого початку були частиною нас.

Я впевнений, кожен з цим стикався.

І я теж.

Хтось скаже: “потрібно просто відпустити. Забути і рухатись далі.” І буде правий.

Інші скажуть: “якщо вже почали доробляти, йдіть до кінця. Немає безвихідних ситуацій.” Вони теж праві.

Я ж пропоную дещо інший варіант. Потрібно спробувати пережити їх ще раз. Точніше – переживати їх щоразу, байдуже де ви їх виконуєте – на репетиції чи на концерті. Грати як вперше.

Згадайте, як ви почували себе, коли написали пісню, яка зараз стала для вас тягарем. Це ж була ейфорія, правда? Пісня несла в собі потужну атмосферу? Ви почувалися хоч трішки кращими? Якщо ні – немає навіть про що думати – викидайте. Якщо ж так – вам доведеться навчитися подорожувати у часі.

Не буквально. Треба просто згадати. Повернутися у той момент, коли ви її написали і вперше виконали. Що ви тоді відчували?

Бачення.

Постійно працюючи з одним матеріалом, ми ризикуємо втратити бачення. Це стосується не лише творчості, але й бізнесу. Я не раз помічав, як у моєму місті з’являєлася крута кафешка або якийсь новий продукт, за яким вистроювались черги. Але згодом щось стається – кафе змінює меню, продукт виходить в якійсь незрозумілій новій версії. І згодом, він або перетворюється на щось посереднє, або й узагалі зникає з радарів.

Так, наприклад, було з кока-колою, коли вони вирішили змінити рецепт. Людей це шокувало і стрілки графіків продажів ризикували пробити підлогу.

Люди не хотіли нового. Вони хотіли саме ту кока-колу. І компанія, визнавши помилку, повернула оригінальний рецепт. Продажі зросли.

Те ж саме й у нас. Коли ми створили щось цінне і більше того, презентували це людям – це вже довершений продукт. І тепер варто його не зіпсувати. Щоб цього не трапилось має бути стійке бачення.

Для цього потрібно тренувати увагу. Бути присутнім тут і зараз. Перебувати в музиці в той момент, коли вона звучить. Бути в потоці і постійно тримати в голові ту ідею й атмосферу, яка закладалася в фундамент пісні в момент творення.

Так як полюбити власну творчість?

Прийняти її такою, яка вона є. Прийняти себе таким, яким ви насправді є. Без компромісів. Відкинути будь-які сподівання і просто отримувати задоволення від моменту. Моменту, у якому ви повністю присутні.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу
Печера Микола LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають