LVIV.COM

Як я брав участь в “Ironman” і що з цього вийшло

Володимир Яцик

IRONMAN – це міжнародні щорічні змагання з тріатлону. Цього року IRONMAN Italy Emilia-Romagna пройшов наприкінці вересня у Червії. Я взяв участь і показав результат 10:35:26. Про такий загальний час, і чи легко було бути “залізним” я вам і розповім.


День до старту. Голова забита справами, які треба зробити, всіма можливими фейлами, які можуть статись (проб’ється колесо, довбануть на плаванні, розіб’ють ніс п’яткою, хтось на вєліку мене підріже, зламається вєлік, …). Стараюсь знов думати про справи. Йду купатись. Море дуже мілке, поки дійшов до місця, де можна починати плисти – задовбався. Але проплив тренування і пішов на транзитки. Виходило повільно, але виходило.

Пора чекінити велосипед. Транзитка довжелезна, дійшов до входу, задовбався. Зайшов, довго йшов до свого місця.

Дивлюсь – трубка (камера + шина) разом з СО2 закріплена не дуже надійно. Вирішив закріпити міцніше. Бачу, всі спускають шини, напевно, щось знають. Спустив теж. Глянув ще раз на свій ровер, сказав йому, щоб не ламався – і пішов на брифінг.

Ведучий був дуже кльовий, каже: “Ви бачили, яка довга транзитка. Це просто кайф. Замість плавання + вело + біг, в вас буде плавання + біг + вело + біг + трохи довший біг, а ще через те, що на велотрасі завжди спуск, будемо їхати не 180, а 185 км. Такі новини не можуть не тішити.”

Пішли додому, зібрались, пробую заснути і знов думки про фейли (ти щось завтра забудеш і не стартанеш, не зможеш накачати шини, проспиш, …).

Ранок, на вулиці темно, всі нормальні люди сплять, а я пхаю в себе макарони з м’ясом, які ну ніяк не хочуть лізти. Дивлюсь на вулиці – інші нещасні вже рухаються в сторону транзитки.

Починається паніка, що я нічого не встигну. Виходимо, час трохи підтискає, кладу гелі на біг, чіпляю воду на велосипед. Позичаю насос, починаю качати, щось не виходить. Пробую ще раз – не виходить, знов починається паніка. Над душею стоїть чувак, якому треба віддати насос. Ледве з допомогою чувака накачав колесо. Рухаюсь на розминку з плавання. Всім кажуть виходити з води, а я тільки вдягнув гідрік. Заходжу, пропливаю кілька метрів, йду на старт.

Психологічно це був найскладніший момент: ти прокручуєш в голові весь рік, знову фейли в голові, треба потанцювати, треба заспокоїтись, ну коли вже я стартану. Наша черга почала наближатись. І … старт.

Плавання пройшло дуже вдало. Дістав з локтЯ тільки раз і то не сильно.

Починається затяжна транзитка, біжу, біжу, біжу, вдягаю шкарпетки, біжу, біжу, біжу, беру велосипед, біжу, біжу, біжу – хух, нарешті -вело.

Погода була просто ідеальна. Не спекотно, не було вітру. Я не дуже наглів, їхав десь за 3-5 метрів, бо були чуваки, які сідали на колесо і не відставали взагалі. Декілька таких наглих зловили фоли.

Траса була рівна з однією жосткою гіркою. Доїжджаю до гірки, ще раз зігріваю ногу.

На гірці не дуже вкручую, але градієнт дуже жосткий, мусиш тиснути цілою масою. Доїжджаю коло легко. Розвертаюсь і чую, що трохи ниє спина.

На другому колі всі розтягнулись і не сильно можна було драфтити, до повного щастя піднявся вітер. Доїжджаю до гірки, спина болить ще більше, трохи відчуваю втому. Піднімаюсь і відчуваю, що спинка вже хоче починати бігти, а ще треба 45 км проїхати.

Починаю підозрювати, що перетиснув, бо щось дуже важко даються останні км на -вело. Фінішую, знову довжелезна транзитка – і починається біг.

Спочатку відчуття суперові. Ну нарешті я не кручу, спина болить трохи менше. Багато людей, всі кричать “Дай, дай, дай”. І думається, що не так важко бігти, як здається, але не довго було так добре. Десь на км 20-му спинка болить ще більше, ніж на ровері, темп впав майже до ходьби, відчуваєш, що за ноги скоро почнуть хапати корчі. Морально теж важко, але настрій піднімають дрібні штуки. Дати п’ять малечі, яка дуже цьому тішиться, добігти за кут, почути “О, Україна, давай”. Найбільше потішили поляки. Переганяє один поляк, а ззаду кричить інший:

– Марек, як сє чуєш?

– Х*єво.

Піднімаєш голову, дивишся, а тут алея майже на км. Море людей, хто біжить, хто так само, як я, незрозуміло пересувається, хто вже просто йде – і всі люди почуваються, приблизно як Марек.

В голові прокручується море думок, найчастіше з’являється план фінішу: “Забігти взяти прапор з ‘Еxternal needs bag’, за 0.5 км до фінішу його відкрити і насолоджуватись”.

Наближається останнє коло, беру прапор, домучую коло, дістаю прапор і нарешті неймовірна насолода. Люди аплодують. З боків кричать “Україна”, останні метри, прапор розвівається над головою і дядько тобі кричить “You are an Ironman”.

Думаю, не можливо було б почути цю фразу без коханої дружини Марії, тренерів “Три Леви”, і без друзів, таких самих балбєсів/тріатлонщиків, як я. Шалено вдячний роботодавцю і спонсору Intellias.

Результати:

Плавання (3.8 км) – 01:04:09

Вело (180 км) – 05:22:12

Біг (42 км) – 03:56:54

Загальний – 10:35:26.

 

Яцик Володимир LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають