LVIV.COM

Як ми подолали всі Чорногірські двотисячники

Назар Кузьма
львівський мандрівник і фотограф

Найкращі і найцікавіші мандрівки трапляються спонтанно. Саме так сталося і цього разу. Вирішив завести блог на Lviv.com, щоб ділитися враженнями зі своїх подорожей і пригод.


Десь посеред тижня дві мої коліжанки попросили мене завести їх на Чорногору – найвище пасмо українських Карпат. Попри те, що я щойно повернувся з Варшави, усе ж таки погодився.

Збирання видалося трохи валідольне, бо в останній вечір виявилося, що у нас немає пальника, без якого на Чорногорі складно. Так склалося, що Юрко не зміг його вдома знайти, та пальник і все туристичне спорядження виявилося у Олеся, котрий якраз був у центрі. Тож після тренування з капоейри я швиденько дременув у центр на велосипеді, щоб зустрітися з ним.

Декілька годин досипання – і ми прибули в Ворохту. Виходячи з вагону, я розговорився з хлопцями, котрі їхали у тому ж вагоні, бо виявилося, що вони теж планують йти на Чорногору, але з Дземброні. Вони замовили бусик, який уже їх чекав.

На диво, у цьому бусику ще було саме три вільних місця, тож за 20 хвилин ми вже їхали у напрямку Чорногори. Уже біля другої години дня ми були у верхній Дземброні. Перепакували наплічники по приїзді і вирушили в напрямку Вухатого Каменя.

Піднявшись до рівня останніх сільських хат, зупинилися перекусити під старими яблунями, на місці з прекрасним краєвидом на гори, де я уже колись зупинявся на ночівлю під час сходження на Піп Іван.

Біля колиби я забув палиці, тож довелося повертатися. Підйом давався складно, за якийсь час ми знову зупинилися на перекус. Десь біля водоспаду ми наздогнали сім’ю з двома донечками віком приблизно 5 і 8 років.

Вийшовши на хребет, ми спустилися до Вухатого Каменя, де починається траверс до Попа Івана. Звідти було видно понад 15 наметів.

Вийшовши на підніжжя Попа Івана і подивившись на південь, ми заніміли – там стояла чорна хмара, котру якимось чудом затримував вітер, котрий дув з північного сходу. Останні метри до мети перетворилися на перегони з темрявою і погодою, проте о пів на десяту вечора ми таки вийшли на вершину. Там нас зустріли рятувальники, котрі несуть вахту на Чорногірському пошуково-рятувальному посту.

Вони нам повідомили, що обсерваторія закрита, але можна зупинитися у так званому притулку. Притулок розташований у прибудові обсерваторії: це дві маленькі кімнати з коридорчиком, де є стіл, і можна також поставити два намети й кинути кілька спальників.

Там було темно і холодно, як у печері, проте будівля захищала нас від дощу і вітру. Приготувавши вечерю, ми пішли споглядати темряву, сидячи на лавках на вершині гори і попиваючи німецьку малинову настоянку.

Вранці планували зустріти схід сонця, але проспали на якихось 5 хвилин момент, коли сонце визирнуло з-за обрію.

Попри це, кольори неба були фантастичні, обсерваторія світилася помаранчевим, а сама гора кидала величезну тінь на південний захід у напрямку Мармаросів.

Це був незабутній схід сонця! Тоді мені пригадалася моя давня мандрівка на Піп Іван з другом Стрілком і сестричками, коли ми при заході сонця бігали з Вухатого Каменя на Смотрич і назад. Тоді вся полонина була вкрита хвилями помаранчевої трави.

Зробивши декілька фоток, ми повернулися до намету досипати. Вранці, приготувавши сніданок, я ледве добудився дівчат. Поки поснідали і позбиралися, вже доходила одинадцята година.
Тоді ж у нас виникла ідея пройти всі двотисячники – найвищі вершини Українських Карпат. Їх на Чорногорі шість.

Того дня ми стартували з першого – Попа Івана, або, як кажуть гуцули, – Попівана. Далі нас чекав Бребенескул, на котрий ми піднімалися з південної сторони, споглядаючи у котловині озеро Бребенескул. На вершині зустріли групу туристів з Франківська, котрі приїхали на Чорногору на день і якраз збиралися повертатися на Заросляк. З розлогої вершини Бребенескула, котрий є другим найвищим верхом наших Карпат, нам відкрився краєвид на всю Чорногору.

З Бребенескула пішли на Гутин-Томнатик, черговий двотисячник, котрий розташований окремо, на південь від основного хребта, і тому на нього сходить менше туристів.

Залишивши наплічники, буквально вилетіли на вершину. Вона нас зачарувала. Ця вершина найближча до Румунії, і своїм виглядом вона мені нагадала румунську Феркеу. Повертаючись, ми споглядали і фотографували неймовірний краєвид на озеро Бребенескул. Саме в той момент визирнуло сонце, зробивши кольори ще насиченішими.

З Гутин-Томнатика рушили на Ребра, найнижчий з Чорногірських двотисячників,висотою 2001 метр.

Уся вершина Ребер вздовж крутого північно-східного схилу була зрізана окопами. У часи першої світової влітку 1916-го сюди підбиралися російські війська. По лінії хребта, вздовж північно-східного схилу, була австрійська лінія оборони, але важко собі уявити тих шаленців, котрі мали б штурмувати гору по стрімчаку майже 90 градусів.

Шрами війни не зажили у кам’янистому ґрунті високогір’я навіть через століття, а залишки колючого дроту ще й досі можна знайти від Смотрича аж до Шпиць.

Трохи перепочиваючи і невдовзі споглядаючи озеро Несамовите, ми спостерігали забави американців, котрі бісилися, як діти, на нерозталому ще сніжнику. Їх було біля десяти, але шуму створювали надзвичайно багато.

Надходив вечір, і треба було ставати на ночівлю. Теоретично ми встигали піднятися на Говерлу, але все ж я наполіг заночувати під Пожижевською.

“Я б, звісно, хотів поставити собі прапорець, що пройшов п’ять двотисячників за день, але воно не вартує тих зусиль”, – сказав я дівчатам.

Проте вони ще мали багато драйву і запропонували збігати на Брескул, де випити кави, споглядаючи захід сонця. З одного боку, це була не найкраща ідея, бо поки вийшли на вершину, дуже втомилися, але краєвид з Брескула на Говерлу, Петрос і захід сонця вартував тих зусиль.

Вранці нас чекала неприємна несподіванка: з південного заходу надійшли низькі хмари. Видимості майже не було, тож ми змогли трохи довше поспати. Поки приготували їсти і зібралися – знову доходила одинадцята, на щастя, трохи розвиднілося. Вийшовши на хребет, ми зрозуміли, що день буде веселим, – з південного заходу постійно дув дуже сильний вітер, я навіть думав про варіант обійти Говерлу траверсом, але дівчата б не зрозуміли. Вершина Говерли ховалася від нас за хмарами.

Підкоривши все ж вершину, ми здивувалися, що попри вітер, там було дуже багато людей. Там був навіть торговець сувенірами, у котрого можна було придбати медаль “за здобуття Говерли”, і котрий міг вам приготувати каву.

Між Говерлою і Петросом ми зустріли декілька груп туристів. Одну з них супроводжував хаскі з двома торбами на боках, в котрих, напевно, ніс свій корм.

Перед самим початком підйому нам назустріч спустилася остання група туристів, тож до самого вечора гора була нашою. Як згодом виявилося, ми були останньою групою, що того дня підкорювала Петрос.

Вітер не слабшав, і лише нерівності рельєфу давали невеликий перепочинок. На вершині ми спробували щось перекусити, сховавшись у дерев’яній споруді, котра колись була капличкою. Знову надійшла хмара, і я вирішив змінити плани – замість Квасів ми пішли на Ясиню. Уже в сутінках досягнули крайніх хуторів Ясині – одного з найбільших карпатських сіл.

До поїзда було ще багато часу, і ми не поспішали. За два з половиною дні ми подолали понад 50 км і всі Чорногірські двотисячники.

P.S. Чому я пишу цей блог? Подорожі дарують нам нові враження, і цікаві зустрічі. Часто приємні миттєвості неможливо зняти на камеру, чи виставити згодом фотки, але ці образи чи ситуації відкладаюся у тебе в пам’яті – і найкраще про них можна розповісти словами.

З часом таких спогадів набирається чимало, щоби не забути – вони записуються на папір, чи у пам’ять комп’ютера. Я люблю оповідати про свої мандри усно, але коли пишеш – історії прочитає набагато більше людей. Я люблю жанр подорожніх нотаток, сподіваюся, що згодом цей блог переросте у книгу.

Моїми натхненниками до письма є Хемінгуей, Анджей Стасюк, Ліда Палій та Ришард Капусцінський. У цьому блозі ви прочитаєте про цікаві місця в Україні і не тільки, про людей, котрі творять ці місця. Сподіваюся, що у моїх текстах ви відчуєте дух подорожей, котрий покличе вас відкривати нові горизонти.

Життя цікаве, і його треба жити на повну!

Кузьма Назар LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!