LVIV.COM

Страсті по бруківці, або що пішло не так на громадських слуханнях по вулиці Бандери

Олександра Сладкова

Так сталося, що до вулиці в сучасному світі є набагато більше вимог, ніж це було 100 років тому, і більше, ніж це було 40 років тому. Стало більше учасників руху. Стало більше руху. Зросла швидкість руху, а відтак і небезпека. Для прикладу, Ford Т на швидкості 20 потребує меншої ширини смуги руху, ніж вантажівка доставки на швидкості 60. Стала очевидною важливість створення різних пріоритетів для різних учасників. Стала очевиднішою екологічна та комерційна функції. З’явився запит на якісний публічний простір. З’явився запит на охорону спадщини.

Дизайн вулиці “програмує” те, що на ній буде відбуватися. Хороший дизайн – це коли всі закладені функції діють в межах передбаченого для них простору і не створюють конфліктів з іншими учасниками. Простіше кажучи коли хідники є хідниками, а не поєднують ще й функцію хаотичного паркування. Коли смуги руху є визначені по ширині і напрямку і є зрозумілими для водіїв. Коли літні майданчики не заважають якісному проходу пішоходів, коли вулицею можуть комфортно користуватися незрячі та маломобільні. Коли велоінфраструктурою не бояться користуватися школярі.

Більш-менш зрозумілу картину дає ось такий тест-перевірка для дизайну вулиць, який використовують американські проектанти для того, щоб дізнатись, чи нічого не забули взяти до уваги.

У своєму баченні оновлення, більшість з нас може орієнтуватись лише на те, що бачила раніше. Щось нове здатні придумати одиниці, і то відштовхуються в думках від запозичень з інших галузей або концентруються на невирішеній до того жодним старим способом проблемі.

Нещодавно після годинної позитивної розмови про бруківку і асфальт, коли вже ніби учасники погодились з моїми аргументами, підійшов старший чоловік і сказав “Там на Чупринки лежать трамвайні плити і бруківка. От зробіть так! Це прекрасне рішення!” Ну і я давай пояснювати що BKV плити вже років 10 не використовуються навіть там, де їх винайшли.

Я теж належу до людей, що орієнтується на те, що вже бачили до того. Просто перебуваючи за кордоном я дуже багато уваги приділяю огляду структури і функціонування вулиць. І робити це неусвідомлено я почала задовго до того, як моєю роботою стала урбаністика. Якось я йшла по Alei Diagonal в Барселоні і подумала, що йду по вулиці масштабу Стрийської, але йти мені дуже комфортно і цікаво, рух дуже інтенсивний, але всім є місце. Наді мною на гілках дерев перекрикуються зелені папужки.

 

Чому нам так подобається бруківка?

Здавалося б, зважаючи на коло важливих питань до опрацювання, вибір типу покриття стає не першочерговим. Але вийшло не так.

Є аргумент, з яким мені важко сперечатися. Бруківка – це красиво. Вперше я замислилася над питанням бруківки коли отримала запитання щодо неї на Мінському молодіжному урбаністичному форумі. Мене запитали, як ми взагалі її терпимо в місті. А я тоді навіть уявити собі не могла що може бути не так. Це красиво і ми будемо толерувати той шум і вібрацію, який вона створює.

Є так званий Laver`s Law, Закон зміни уявлень про жіночу моду. Він описує зміну ставлення до жіночого одягу певних епох залежно від того, скільки часу минуло.

Закон зміни уявлень про жіночу моду (Laver’s Law (1937)

  • непристойно за 10 років до сьогоднішнього дня
  • безсоромно за 5 років
  • сміливо за 1 рік
  • розумно сьогодні
  • без смаку через 1 рік
  • огидно через 10 років
  • смішно через 20 років
  • цікаво через 30 років
  • вигадливо через 50 років
  • чарівно через 70 років
  • романтично через 100 років
  • красиво через 150 років

Часові проміжки щодо архітектури можуть бути інакші, але ми отримуємо схожу картину. Чомусь все, що було збудовано 100 і більше років тому нам здається прекрасним. Хоч в часи будівництва це міг бути або кітч, або сміливий і ніким крім професіоналів не сприйнятий проект. І так само автоматично більшість не сприймає красивим нічого, зробленого 20-30 років тому.

Бруківка нагадує нам що їй 100 років, що колись ми були розвинутим містом рівня технологій європейських столиць. Що ми були багатим містом, що трималося на нафтових доходах та потужній сировинній промисловості.

І тут на перший план виходить куди складніше питання межі консервації міста та збереження автентики окремих його елементів. Для прикладу, вібрація руйнує фасади, створює шум. Що в такому випадку для нас важливіше, збереження історичної забудови, чи бруківка що її створює, чи транспорт що по ній їздить. Для прикладу, на площі Ринок заборонили в’їзд автотранспорту, проте залишили трамвай. Щоправда, врятувати автентичні вікна від заміни, по великому рахунку, не вдається ні там ні там.

Австрійський композитор Густа Малєр, сучасник появи нашої бруківки, писав: “Традиція – це передача вогню, а не поклоніння попілу”. Варіант осучаснення вулиці відповідно до сучасних австрійських трендів і залишити історичні якісні бордюрні камені, бруківку на паркомісцях та в міжколійному просторі, а також відродити виробництво бетонної плитки з базальтовою крихтою мені здається саме такою передачею вогню.

Що пішло не так на громадських слуханнях?

На громадських слуханнях 24 листопада, ініційованих мешканцями та депутатами, що встали в опозицію до проекту “Вулиця для всіх” учасники слухань виносили пропозиції щодо проектних рішень вулиці і голосуванням приймали їх, або не приймали. Ті, хто навчався модерації громадських слухань добре знає, що голосування за проектні рішення це те, чого допускати не можна.

Прийняття взаємовиключних проектних рішень в очах фахівців фактично дискредитує ідею залучення громади до обговорень. Але такими речима, як голосування за рішення часто користуються чиновники пострадянського простору. Фактично йдеться про уникнення чиновником відповідальності за подальші рішення: “люди так сказали”, та депутати, що розводять популізм “ми робимо так, як хочуть люди”.

Той, хто приймає рішення несе за нього відповідальність. Але громада ніякої відповідальності не несе. Рішення має приймати фахівець, проте, кожне своє рішення фахівець має в випадку запиту пояснити громаді.

Принаймні в Австрії існує такий механізм залучення громади. На початку, до того як будь-які проектні рішення були ухвалені, йде збір інформації: проблеми, потреби різних вікових, гендерних, соціальних груп користувачів простору. Узагальнена інформація іде в основу завдання на проектування. І тут важливо якісно зібрати і обробити інформацію.

Для прикладу. Люди часто на громадських обговореннях можуть сказати що їм потрібен фонтан. Але фонтан – це є проектне рішення, а не потреба. Тому ми маємо уточнювати, яку саме проблему людина хоче вирішити фонтаном. Можливо на площі спекотно літом. А можливо немає тіні. А можливо просто немає нічого цікавого. І щодо кожної з цих проблем існує десятки рішень, тільки одним з яких є фонтан. Завдання проектанта – знайти оптимальне, і частіше за все це не буде фонтан.

Коли проектні рішення є напрацьовані, але ще не затверджені, вони пропонуються громаді. Громада висловлює свої зауваження та пропозиції щодо проектних рішень. Далі проектант щодо кожного з них зобов’язаний відповісти використовуючи одну з 4 опцій:
Зауваження враховано. Далі йде пояснення яким чином.

Зауваження відхилено через те, що… (посилатись варто не лише на норми чи стратегії, але й досвід в аналогічних ситуаціях). Мешканець може надати також свою аргументацію у відповідь.
Зауваження не стосується проекту. Для прикладу, у нас часто зустрічаються зауваження “А поремонтуйте нам дах краще”.

Зауваження і так було враховано в проекті.

Далі замовник і проектант приймають рішення затвердити проект, після чого внесення змін до нього не є можливим. Але тут постає питання якісного проектанта, якісного замовника робіт, що діють на основі заздалегідь розроблених стратегій та пріоритетів, а не “так як мило його серцю”. І проактивної громади.

Між усіма зазначеними учасниками мусить існувати довіра. В наших ж умовах криза довіри виявляється в бажанні громади “вирішувати голосуванням, наглядати і карати”, Але в той самий час не нести жодної відповідальності за свої рішення.

З античних часів існує поняття “охлократія” або “влада натовпу”. І цей натовп може складатися з чудових людей і разом вони можуть самоорганізовуватись і робити фантастичні речі, але коли йдеться про рішення, натовп зазвичай приймає найконсервативніше.

Випадок бажання голосувати за взаємовиключні рішення є не винятком, а передбачуваним результатом такого процесу. Для прикладу, під час громадських обговорень щодо вулиці Вітовського, мешканці хотіли чотирьох речей:

  • щоб не було шуму
  • щоб лишилася бруківка
  • щоб забрали воду з підвалів
  • щоб не було ніякого ставу (в який загалом і мала бути забрана вода)

На зауваження щодо того, що бруківка і створює шум і вібрації мешканці казали що краще вони поміняють вікна на пластикові, і що треба забрати трамвай бо руйнуються фасади історичних будівель.

Лишити все як є. Чи це можливо?

Учасники громадських слухань загалом намагалися зберегти все як є після ремонту. І це те, чого хочуть мешканці в будь-якому проекті якщо їх питати про проектні рішення. Але якщо на вулиці Бандери просто вирівняти покриття і лишити все в тих самих параметрах, то чи отримаємо ми ту саму вулицю, що до ремонту, тільки трохи кращу? Справа в тому що це буде інша вулиця з точки зору співвідношення і кількості її користувачів. Трохи рівніше покриття привабить більше авто, збільшить швидкість.

А відтак почне створювати ще більше дискомфорту для пішоходів та велосипедистів, що в решті намагатимуться обминати її по тихіших вулицях. Для прикладу, я майже ніколи не ходжу по Городоцькій в центр, навіть якщо так швидше, буду йти по суміжних тихіших вулицях з широкими хідниками. Більше авто у випадку коли можливим є випередження трамвая творить також ще більші затримки в русі трамвая.

Вулиця Мечнікова після нещодавньої реконструкції, в результаті якої ніби-то лишилося все як було.

Статус вулиці Бандери

То ж чи є альтернатива асфальту на Бандери? На моє переконання вона є. Ми маємо визначитись, яка функція вулиці все ж є первинною для нас. Це магістральна вулиця? Чи це вулиця, первинна функція якої є історико-культурна і розміщення освітніх закладів. Якщо перше – то світова практика у квартальній щільній забудові рекомендує виключно якісний асфальт.

Якщо друге – то Бандери могла б стати надкомфортною вулицею – універститетсько-гімназійним кампусом, де рух дозволено лише пішоходам, велосипедистам і трамваям, колії яких вкриті бруківкою, заборонено транзитний рух, лише доставка та під’їзд. Звучить фантастично, але саме такою вона була колись спроектована.

Цей варіант мені виглядає бажаним, але не реалістичним. По-перше, навіть зміни статусу невеликої частини Бандери та Професорської викликали величезне обурення. І по-друге питання: яка така неісторична вулиця заслужила двічі більше транспорту? Перша – це вулиця Чупринки, що відповідно до генплану мала б бути добряче розширена. Архітектура вулиці Чупринки мені видається не менш цінною, ніж Бандери. Подальші альтернативи – Листопадового Чину або і так перевантажена Городоцька.

Звідси, на мій погляд, випливає простий але неприємний для багатьох висновок щодо міської мобільності. Рух пішохідів, велосипедистів та пасажирів громадського транспорту має бути настільки комфортним, щоб бажання сідати за кермо було якнайменшим. Неможливо однозначно сказати що це тоді не бруківка, але це точно не 4 смуги, не відсутність велоінфраструктури і не паркування на хідниках.
Страсті по бруківці, або що пішло не так на громадських слуханнях по вулиці Бандери

Сладкова Олександра LVIV.COM

Ділись, Бро

Зараз читають