Несерйозна рецензія на “Гіперіон” Дена Сіммонса

Сіммонс Д. Гіперіон : роман / пер. з англ. Б. Стасюка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2016. – 448 с. – (Серія «Чумацький шлях»).

Короткий вступ для шанувальників серйозної літератури, а не фантастики/фентезі, щоб створити відповідну атмосферу.


Отож, уявіть собі, що ви у плацкартному вагоні. Подорож довга, традиційно у вагоні відчуваєте запахи ковбаски, яєць, салатиків, горілки або пива. Іноді серед запахів та барв вагону вискакують візуальні ряди шкарпеток, босих п’яток, спортивних штанів або інших демісезонних форм одягу. Вам дещо меланхолійно, але якщо це не перша ваша мандрівка, то в якийсь момент адаптуєтеся і починаєте вслухатися в атмосферу вагону. В цей Lebenswelt, де свої закони, правила і ритуали. Поліфонія народів, діалектів та пострадянщини.

Раптом ви з’ясовуєте, що в сусідньому купе (як голосно сказане це слово у плацкарті!) їдуть відомі вам люди – Умберто Еко, Оскар Вайлд, Кен Кізі, Ернест Гемінгвей, Паоло Коельо (якого згодом вб’ють у тамбурі), Чарльз Діккенс і Франц Кафка. Вони розповідають історії, кожен свою. У цьому ритмі вони додають трохи драми, трохи веселощів, лузають насіння, розпивають горілку і закусують варениками.

Колаж: Анна Колісник

Тепер дещо додаємо до цієї картини ще – з вікна потягу видніються атмосферні вибухи, ймовірно десь там в небесах триває бій. А ще над вагоном і, зокрема, нашими героями, висить дух нищівного страждання – воно ще не проявилося, бо час тут дещо за іншими законами працює, але дух невимовно присутній.

А тепер додайте ще деякі науково-фантастичні речі на зразок нуль-порталу, гру із часопростором, міжгалактичні перельоти, двигун Гокінга та багато чого іншого. Тут немає джедаїв, патосу, кількасот сторінкових пояснень щодо баталій та іншої «водички», характерної для космічних опер, які можуть шанувальникам серйозної літератури не подобатися. Космічна опера – це лише декорація для історій наших героїв, які потрохи допивають горілку, міняють одяг на «вуличний», стягують валізи, будять Кафку і виходять з вагону на станції, де пробуджуються піраміди часу.

Ця рецензія не має на меті переконати вас прочитати книгу, придбати її. Хотів лише відзначити той факт, що в нас її нарешті перекладено українською мовою і навіть шанувальники серйозної літератури можуть потішитися, зустрівши елементи зі згаданих класиків (окрім Коельо) у текстах розповідей.

Як проводити вибухові публічні виступи – 7 порад від Романа Дереги