LVIV.COM

«Гарні часи»: кримінальний квест і неоновий хаос

Ділись, Бро

Настя Сидько

Фільм братів Сефді, одних з найперспективніших молодих режисерів, в Каннах зустріли з захватом.  Урбаністична кримінальна драма, яка розгортається неоновими вулицями Нью-Йорка, виявилася ковтком свіжого повітря в цьому жанрі. А саундтрек, над яким працював Деніел Лопатін (Oneohtrix Point Never) додав стрічці енергії, яка дозволила впевнено отримати нагороду за найкращу музику.


Кажуть, якщо у вас є батьки — відкладайте гроші на психотерапевта. У братів Нікасів, головних героїв «Гарного часу», є бабуся. І одному з них потрібна психотерапія, а іншому гроші. Один з них неповносправний, а дії другого весь час викликають питання.

Коли ми вперше знайомимося з братами, один з них, Нік Нікас, якого грає Бен Сефді, сидить на прийомі у психотерапевта. Помітно, що звернувся він до нього не за власним бажанням: Ніку незручно, він не хоче розмовляти, він відчуває дискомфорт і запитання викликають у нього або роздратування, або сльози. З цього короткого діалогу ми дізнаємося, що у Ніка проблемні відносини з бабусею, він кинув чи то в неї, чи то об стіну, гарячою каструлею, і сам же обпікся. Ця ситуація спровокувала подальші спалахи гніву, з якими Ніку важко справлятися і контролювати власні дії. Посеред терапії в кабінет лікаря вривається Конні Нікас, його брат, роль якого виконує Роберт Паттінсон. Він свариться з терапевтом, йому не подобається, що брата довели тут до сліз, і взагалі роблять з нього хворого. Конні вважає, що з Ніком все гаразд, а бабуся не права, та й взагалі, пішла вона. «Тепер залишилися тільки ми. Я тебе люблю, зрозумів?» — таким чином Нік виявляється під протекторатом свого брата.

Може здатися, що Конні діє виключно в інтересах Ніка. На якусь мить. Але далі ми бачимо, як вони разом йдуть грабувати банк і романтична ідея «я тобі бажаю тільки найкращого» якось сама собою розвіюється. Один брат бере іншого, який страждає від психічних розладів, щоб разом скоїти злочин – що ж тут доброго?

Начепивши на себе латексні маски і ховаючись під виглядом темношкірих, брати хочуть зірвати в банку 65 тисяч доларів. Простягаючи працівниці незграбні записки з вимогами, вони все ж отримують сумку, набиту грошима і залишають приміщення. Нік весь цей час нервує, у нього починається паніка, і, природно, він наражає на небезпеку всю операцію. Але в підсумку, їм вдається вчасно перевдягнутися, сісти в машину і навіть відчути ейфорію від того, як вони успішно все це провернули. Але потім спрацьовує захисний механізм і все покривається червоною фарбою.

З кожним наступним кроком все стає тільки гірше і, ухиляючись від однієї неприємності, за поворотом вони обов'язково вляпаються в іншу. Як би не хотів Конні зробити все краще, виходить у нього тільки гірше, що, власне, цілком очікувано. У постійних перегонах і хованках можна і не помітити, що всі твої рухи — по колу, це нескінченний квест, з якого немає виходу.

Крім цього, фільм точно запам'ятається кращою поки що появою Роберта Паттінсона в кіно. Раніше йому діставалися ролі гарненьких героїв, але в цьому фільмі він кардинально змінює своє звичайне амплуа: відрощує бороду, носить сережку у вусі і безрозмірний одяг, а в процесі навіть колір волосся змінює. Йому вдається вжитися в образ злочинця, який крім обурення викликає і співчуття теж, якого до кінця фільму стає все менше. Будь-яка дія Конні тут же відображається на його обличчі, яке так візуально вдало підсвічується вогнями нічного Нью-Йорка. В одній з останніх сцен цей прийом досягає свого піку: звуки поліцейських сирен, погляд в нікуди — хоч Конні і мовчить, його обличчя говорить за нього.

Операторська робота Шона Прайса Вільямса, який вже працював з братами раніше над фільмом «Бог знає що», дуже точно передає відчуття людини, яка перебуває ніби в лещатах і весь час намагається вирватися і втекти. Навколо панує неоновий хаос швидкої допомоги, фаст-фудів і парку розваг, а локації нічного району Квінса якнайкраще підходять для такої шаленої і деструктивної енергії, яку випромінюють герої.

«Гарні часи» в цьому сенсі відрізняються від безлічі інших кримінальних драм. Тут Сефді загострюють увагу на психологізмі героїв, відкривають їх особливі стосунки з несподіваних сторін і перетворюють все це у справжній урбан-трилер, що в підсумку і стає важливою відмінною рисою «Гарних часів». Фільм як таблетка, яка дарує відчуття 80-х і біганини в зміненому стані під музику Oneohtrix Point Never, яку вам точно захочеться послухати ще.

Усі статті автора
Зараз читають
×