LVIV.COM

Forbidden Sounds 3. Part 2

Ділись, Бро

Vague Sadan

Tim Hecker

Мій улюблений представник дрон-ембієнту. Ну, не так щоб аж зовсім дрон-ембієнт. На різних альбомах Тіма можна почути ехо різних жанрів - і гліч, і пост-рок, і неокласика. Але так, переважно це електронний дрон-ембієнт. Чим він відрізняється від інших представників жанру? Важко сказати впевнено, але його ні з ким не переплутати. Його музика - дуже мелодійна, атмосферна і дуже прониклива, незважаючи на те, що в суті своїй всі полотна, які створює Тім - доволі абстрактні і хмарні, тож вловити лінії, партії і все інше - складно. Така музика здатна створити настрій, але її ніколи не будеш наспівувати, її легко полюбити і вона не може наскучити через свою непередбачуваність. Один із тих музикантів, яких обов'язково треба знати.

William Basinski


Петлі. Звукові петлі, повтори, реверси, повтори, петлі. Монотонні, мінімалістичні звукові петлі, які створює Вільям, найменш нудні, які я чув. Якщо подивитись дискографію, то альбомів у Вільяма багато, але кожен альбом - це один, два монолітних треки. Деякі тривають годину, деякі трошки менше. Іноді більше. Повтори і петлі - основа того, що створює Басінскі. Один з моїх улюблених треків має мелодію всього на шість чи сім нот, але попри це він триває годину часу. І разом з тим, я його можу слухати на повторі не один і не два рази. Просто Басінскі якось може концентрувати все необхідне, щоб результат не був одноманітним і нудним.

UNKLE - The Road, Pt. 1

З цим дуетом у мене давня історія. ще коли я вчився в школі, не згадаю, який саме то був рік, були пізні дев'яності. Не було інтернету, зате був телевізор з музичними каналами і на одному з них якогось ранку я побачив кліп на Rebbit in your Headlights, де співав Том Йорк. Напевно, з того часу і почалось формування моєї любові до музики. Відео застрягло на дуже довго в голові, а після того, як я взнав, що то було відео UNKLE (напевно років через 5), гурт став одним із улюблених. Яким і лишається до цього часу. Через якісну музику, через різноплановість, переконливість.

Новий альбом я чекав дуже сильно і він з'явився в мережі за кілька місяців до офіційного релізу. По наповненню альбом мене дуже потішив, тому що він мені нагадав більш ранні роботи Лавелля і компанії, а деякі запрошені музиканти заслуговують окремої уваги, як от наприклад  Кітон Хенсон.
Є такі гурти в списку тих, котрі я багато слухаю, в яких мені завжди хочеться щоб вони не змінювались. І скільки б вони не випускали альбомів, я все одно їх слухаю і вонивсе одно мені подобаються, не зважаючи ні на що. UNKLE - один з таких.

Carl Craig - Versus

Після цього альбому я звичайно ж не почав розбиратись у всіх нюансах техно-музики, хоча накінець-то приблизно зрозумів суть детройтського техно. Я загалом часто путаюсь в стилістиці і враховуючи роздрібленість стилів, думаю, це нормально. Отож, даний альбом це, як підказує Вікі, альбом представника детройт-техно(а вони пруться по вінтажному звучанню, аналогових синтезаторах), який мені сподобався насамперед тим, що паралельно з досить примітивним ритмом іде досить складна оркестрова паралель. І таким чином кожен трек виходить танцювальною музикою, яку огортає класика. Мало не весь спектр оркестру, пропущений через холодний, синтетичний фільтр, який вам скаже, що цю музику творили не група людей з купою скрипок, труб і тд, а те, що основа цього звучання - синтетична. Дуже хороше поєднання, як на мене. В першу чергу через те, що після прослуховування даного альбому приходить розуміння того, що техно - не настільки нудне і монотонне, як часом може здаватись.

Forest Swords - Compassion

А після цього альбому мої техно-орієнтири знов поплавились і я вкотре зрозумів, що я не можу визначити, де техно, а де не дуже техно. Хоча, з іншої сторони, я точно знаю, що Forest Swords - це не детройт-техно) Пічфорк каже, що це техно. Мені ж простіше називати то експериментальною електронікою, бо уявити собі танці під таке досить складно. З однієї сторони. З іншої - не дуже аж так просто слухати таку музику фоном. Вона не фонова. Особливо, враховуючи те, що Метью Барнс оце своє "техно" пише з політичним підгрунтям. Альбом широкий і неодноманітний, медитативний місцями, тягучий, наповнений фолково-етно-езотеричними звукими, все це перекручено, обгорнуто фільтрами, лупами, вивернуто назовні, засемпльовано і по-новому подано саме в такому вигляді, в якому це дуже гарно слухається) 

Algiers - The Underside of the Power

В самому першому випуску forbidden sounds я писав про Zeal&Ardor, як приклад прекрасного міксу різних стилів, на перший погляд непоєднуваних. І ось сьогодні я натрапив на гурт, який так само змішує різні стилі, що на виході дало просто грімучу суміш. Мова йде про мікс пост-панку, нойзу і госпелу, соулу, який творить гурт Algiers. Голос вокаліста, дуже сильний, емоційний, надривний, музика скоріше фон для нього, і живе виконання підтверджує це. Тексти наповнені політичними, соціальними темами, які так само яскраво ілюструють відео гурту. Сьогодні це для мене стало пройто неймовірним відкриттям. Неймовірна енергетика, атмосфера, настроєвість. Просто таки ух!

Glanko ‎– Osmosi

Новенький свіженький IDM. Без лишніх слів скажу, що це міцний альбом, який переливається холодними відтінками внутрішнього космосу. Традиційні для жанру ритми покриваються холодними, часом агресивними звуками і меланхолійними, десь легкими і повітряними, десь тягучими і сумними мелодіями, переходячи то в легкий індастріал, то в ембієнт. Саме такий  IDM я люблю. Він дуже чіткий, переконливий і якісний. Відтоді як даний жанр став популярним, а тоді і загубив свою популярність, сховавшись за тоннами техно, гівно-бадстепу, трепу, не так часто виходять жанрові альбоми, які хочеться переслуховувати не один раз.

Hidden Orchestra - Dawn Chorus

Свіжий альбом прихованого оркестру - для людей, які більшу частину життя проводять в урбанізованому середовищі. живуть в квартирах великих міст, рідко вибираються на природу і звикли до гудіння міста, сигналів авто, ревіння шин, галасу, шуму і інших звуків міста. Чому так? Кожен трек прихованого оркестру переповнений польовими записами пташиного співу. Місцями це просто гармонійні, але хаотичні співи, місцями ці пташині партії засемпльовані. Поверх них лежать легкі, ненапряжні, повітряні мелодії, десь на межі тріп-хопу. Тільки це не пекельний депресивний тріп-хоп. Це, як десь в якомусь відгуку я прочитав - райська музика. Вона і справді дуже красива. Місцями мені вона була навіть трошки приторною через ці співи птахів, які я, живучи поряд з лісом, і так мало не щодня зранку до вечора чую).

Elevn - Digital Empire

80-ті зараз в тренді. це можна помітити в кіно(наприклад Stranger Things, Kung Furi), в моді з тими високими таліями. Перевидання старих ігрових приставок, інді-ігри. В музиці так саме. Ще буквально кілька років тому нью ретро вейв був досить маргінальною і не надто популярною течією, а зараз ця естетика набрала високих обертів. А це значить, що контенту в даному вузькому жанрі з'являється все більше і більше. І враховуючи цю вузькість, вродити щось справді цікаве складно. Так от, зібрались докупи два французи, один з яких художник- любитель хоррорів і почали вони робити якраз навіяну 80-ми музику. Вигідно від інших представників жанру дует відрізняє те, що в арсеналі вони мають гітару(яка грає то сладж, то хевіметал, то ще бозна що), мають яскраву хоррор-естетику, а також не бояться додавати трошки з інших жанрів. Тому в різних треках можна почути і відголоски раннього брейкбіту і дарквейву і навіть чистий драм"н"бейс і навіть хіп-хоп, навіюючи приємні приємні спогади про реп-кор з 90-х-2000-х. І вокальні треки дадають окрему родзинку. Пафосні в хорошому сенсі мелодії, темна атмосфера, якісна суміш. Раджу однозначно. Під таке не гріх і потанцювати) Саме перед цим альбомомо послухав іншого представника нью ретро вейву, якого називають одним з корифеїв жанру Com Truise і від прослуховування нового його альбому не лишилось жодних емоцій. Тому дебютник Elevn потішив вдвічі більше.

Zola Blood - Infinite Games (2017)

Ну і наостанок в цьому чаптері треба щось легеньке додати. Тому пропоную дебютник Zola Blood. Прекрасний, ліричний вокал з нотками меланхолії, легенька, майже повітряна музка, ненав"язливі ритми підходять для гарячого і сухого літнього повітря. Так само вони підходять для вечірок, коли хочеться розслабитись  з друзями. Приємна суміш інді-попу, діп хаусу, даунтемпо. Думаю, цей альбом має всі шанси ціле літо зависати у плеєрі а треки однозначно достойні того, щоб неодноразово грати в нічних клубах на патюнях)

To be continued...

Усі статті автора
Зараз читають
x Close

Стань нашим бро у Facebook!